РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ, ЗВЕРТАННЯМ, ВСТАВНИМИ СЛОВАМИ

Учора в дощ зайшов до мене Блок, блідий от смутку, тихий од думок, близький до сліз (Л. Костенко).

Острів схожий на гігантський старезний вітрильник (М. Слабошницький).

Падав тихий лапатий сніг (О. Чорногуз).

Його роги нагадували осінній низькорослий кущ (Є. Гуцало).

Яка ти розкішна земле весело засіяв тебе хлібом (М. Коцюбинскьий).

Ластівочко звідкіля ти прилетіла? (А. Камінчук).

О слово рідне орле скутий (Олександр Олесь).

Мамо зваріть супу! (Остап Вишня)

Булава здатна творити і добро, і зло, будувати й руйнувати, зміцнювати злагоду й сіяти ворожнечу (А. Багнюк).

Не сполохай рідного слова, а захисти його, до серця притули (І. Драч).

Яка це добра і світла година, коли село їде на Великдень до церкви! (Я. Гоян).

Колонний безсонний смерековий зал (Ліна Костенко).

Якщо козаки бачили в морі турецьку галеру, їхні чайки миттю шикувалися у формі півмісяця (М. Слабошпицький).

Кажуть сніг на полі — хліб у коморі (Народне прислів’я).

Даруйте на слові мені важко вас зрозуміти (Панас Мирний).

Вирішили ми з паном, або виріше пан зі мною, впіймала того клятого сома! (Остап Вишня)

Читачі пам’ятають, як юнаки (серед них був і Олесь Гончар) залишали аудиторії та бібліотеки, шикувалися в студентські батальйони.

Батарея їх стояла десь, певно, зовсім близько (Із часопису).

Звісно, важливо порівнювати себе з іншими людьми (Із часопису).

Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ (Я. Колас).

О ліро пушкінська, на світ увесь брини про зорі щастя (М. Ткач).

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив (П. Тичина).

Добридень, тату мій і далі неосяжні, прийміть любов мою й тепло пісень моїх (В. Симоненко).

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік (О. Корнійчук).

Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості (П. Загребельний).

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі (Остап Вишня).

Увечері, справді, пішов дощ (Ю. Смолич).

Печаль і гордість повніть, моє слово… (М. Нагнибіда).

Орачу мій, господарю великий, гостило в тебе сонце за столом…         

О незвичайна, чародійна мово, Хоч пронеслася молодість громово, Твій звук у мене в серці не затих (Д. Павличко).

О Львове батьку мій камінний, знаю, Як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницькаорда Топтала й роздирала Русь безкраю (Д. Павличко).

За все тобі спасибі, низький уклін, о земле, наш уклін! (І. Гончаренко).