Речення з різними видами зв'язку

Дивно: і чайок зовсім не чути у ці хвилини, мабуть, вони притихли, теж зачаровані несподіваними для них звуками.

Не зневірся, не впади у відчай: вир не вкрутить, хвиля не знесе.

Вже вечір тіні склав у стоси, за обрій котиться курай, і дальні пахнуть сінокоси, і дальній пахне рідний край.

Якщо не можна вітер змалювати, прозорий вітер на ясному тлі, змалюй дуби, могутні і крислаті, котрі од вітру гнуться до землі.

Іду, дивлюсь: мій край, моя земля, сміються в небі золотому річки, і села, і поля.

Ріка налітала на камінні зубці, поміж яких застряв дуб-велет.

Не зневірся, не впади у відчай: вир не вкрутить, хвиля не знесе.

Вже вечір тіні склав у стоси, за обрій котиться курай, і дальні пахнуть сінокоси, і дальній пахне рідний край.

Якщо не можна вітер змалювати, прозорий вітер на ясному тлі, змалюй дуби, могутні і крислаті, котрі од вітру гнуться до землі.

Іду, дивлюсь: мій край, моя земля, сміються в небі золотому річки, і села, і поля.

Демократія тим і добра, що при ній не держава руйнує людину, а людина будує державу і саму себе.

Пігмей бажа високим буть на зріст, порядним хоче виглядати злодій, завжди злочинець – на ділах добродій. 

Преславне українське слово звучить у серці у моїм, бо мова – хліб, а не полова: я чув її із уст батьків.

Шануймося, бо одна у нас усіх Україна й життя у кожного одне! 

Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов’я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким.

Отут серед цвіту, здається: що якби людина навчилася мудрості в дерев, то не була б ворогом самій собі й природі. 

Сонце вже котилося на захід, над полями здіймалася легка пара, у небі, як листя осики, тріпотіли крильцями жайворонки, зеленим соком пашіли трави, - у які причепурилися горбки.

Уявімо що світ, який нас оточує – це поле, а слова, які називають предмети навколишнього світу – рослини на цьому полі.

Проміння ламалося в хвилі, блищало, миготіло, рябіло наче хто сипонув на воду блискучими іскрами.

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю, на котрій, чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина.

Багато струмків народжується тут, високо на горах, де росами опадають тумани, й де хмари часто сіють дощі.

Де знаходить природа такі розмаїті барви, що їх не відтворити точно жодною фарбою, жодним пензлем? 

Хоч навколо, за тином ліс жовтів і мінився осінніми фарбами, але хміль іще буйно зеленів.

Здоровенний дуб розлігся розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю на котрій, чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина.

Десь недалеко ударив грім і луна гуділа, котилася глухо, грізно, довго. 

Далекі дзвони гуділи в ясному повітрі тихо й мелодійно, і здавалося, то дзвенить золото сонця.

Від нас до лісу недалеко і я забігаю туди часто й тайком.

Коли я он там, на вершку гори або в глибині лісу спинюся нерухомо, то мені здається, що не маю додому вертати.

Там я співаю з полохливими пташками навперейми, любуючись власним голосом, як він далеко лісом лунає і, ніби дзвенить.