Речення з відокремленими членами

Ніби намальований на чорному полі картини сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами.

Дві сім'ї як дві чорні хмари наближались одна до одної...

Уранці устав Чіпка з досадою в серці з дурманом у голові.

За звичаєм заходячи до хати потрібно зняти шапку;йдучи на новосілля потрібно нести із собою хлібину.

І ніхто того не чув, не знав і не бачив, опріч Марка маленького.

Тим часом мені рекомендують Паву, поважну матрону, і її другого сина.

Мої дні течуть серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом.

Спокійний, самотній, сідав десь на ганку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч.

Повертівши в руках вирване жито, він скинув очима на другий бік межі!..

Нікого тут нема, крім мене й господині.

Чіпка пішов додому, повісивши голову, про все, що чув, роздумуючи.

Чорне кучеряве волосся, заквітчане польовими квітками, чудово вилося коло білого чола...

А видно - хутірська: на селі, окрім попівни, здається, нікого підхожого...

Місяць ... стояв, мов вогненний щит, низько прибитий до брами в нові краї, в невідомі світи.

Парубок плівся повагом, позакладавши руки назад себе; позирав накруги своїми блискучими очима...

Під нами прокидався туман, а над нами падало й падало листя - золоті сльози осені.

Вона стояла просто серед городу не ховаючись не криючись...

Хто слухає, а хто окунів ловить слухаючи

На дубі озвалася скрегочучи сорока, і знову шуми...

А ліси зеленіли напрочуд мирно, а села пролітаючи мигтіли привітно.

Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл.

З-за дерев, співаючи, з'явилася струнка жіноча постать.

Не взявши книги в руки, не опануєш науки.

Тонкий знавець фольклору, Максим Рильський записував і зберігав його для історії.

Давно, в дитячий любий вік, в далекім ріднім краї я чула казку.

Дрімають, стоячи, тополі, і очерет сухий дріма...

І знову явори в долині шелестять, росою першою повиті.

Темна нічка- рідна мати- вміє добре колисати.

Ясне сонце тепле й приязне ще не вспіло наложити палючих слідів на землю.

Рідний степ широкий вільний пишнобарвний і квітчастий раптом став перед очима.

Мати маленька сухенька згорблена від старості й важкої роботи ледве сягала йому до грудей.

Блукаючи безрідний і нещасний ти все бажав на певний шлях зійти.

Плив корабель, роздираючи хвилі, не день, не годину.

Небо хмарне, за винятком його східноїневеличкої частини, де коли-не-коли вигляне яка зірка чи покаже свою лисину місяць.

Змалку треба шанувати рідну мову, навчаючись від батька й матері, від бабусі і дідуся отого мовного багатства.

На самому краї села од вигону, стояла невеличка хатка вікнами на широкий шлях.

Закинувши вудочки на плече, Василько почимчикував до річки.

Прочитавши цікаву книжку, вона мене дуже вразила.

Приголомшений велемудрою наукою, я підводжуся з охололої стерні.

Почувши кроки, пташина повернула голівку до нас, вчаїлась.

Прочитавши твір Ліни Костенко "Маруся Чурай", мені захотілося якнайбільше дізнатися про її творчість.

Стуливши барвисті пелюстки, квіти заснули.

Читаючи пригодницький роман, захоплююся фантазією автора.

Зціпивши зуби, дівчина тамувала різкий біль.

Не вивчивши добре вірш, у мене знову були під час уроку.

Уважно прослухавши настанови матері, їй уже легше було розпочинати нову справу.

Зайшовши до лісу, мені почувся голосний пташиний спів.

Розташувавшись круг вогню, чумаки ждуть вечері.