Розділові знаки при звертаннях і вставних словах

— А хто вона діду, людина ота? Звідки вона? (О.Довженко)

Гей юнаки, гей молодість світу, доля планети у ваших руках. (І.Нехода)

Щоб ти зів'яв був невігласе, як ота морковочка зів'яла від твоїх каторжних рук! (О.Довженко)

Зіроньки ясні небо покрили, вийду, дівчино, серденько миле. (Нар.твор.)

Сій сіваче, в людські груди правди вічної зерно. (П.Грабовський)

— Мати божа, царице небесна,— гукала баба в саме небо,— голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором! (О.Довженко)

Прощайте росяні долини і села, сповнені краси. (О.Підсуха)

— Мамо а чи не принесли б ви мені мисочку узвару? — звернувся він до своєї матері. (О.Довженко)

— Не бійся, се я, святий Юрій, приснився, щоб подати тобі знак. (О.Довженко)

Хай, друзі милі, вам щастить у дружбі вірній, в праці мирній. (М.Рильський)

Мріє, не зрадь! (Леся Українка)

О, мій народе, Прометея ти маєш душу. (В.Сосюра)

— Покарайте його, святі голубоньки, і ти, мати божа, такою роботою, щоб не знав він ні сну, ні відпочинку, і пошліть йому, благаю вас, такого начальника... (О.Довженко)

— Здрастуйте, діду! — сказав я, знявши обома руками шапку, і швидко пішов далі. (О.Довженко)

Не рони, вербо, сліз над водою, буде ж матусенько милий зо мною!..(Леся Українка)

Сій, сіваче, в людські груди правди вічної зерно. (П.Грабовський)

О слово рідне ти стоїш на часі предковічних пам’яток святині. (П.Куліш)

— Ой сини мої сини Дітки мої соловейки!.. Та чого ж так рано відспівали...(О.Довженко)

Заграй мені коханий у сопілку, нехай вона все лихо зачарує. (Леся Українка)

— Цить Сашко не плач приказував мені прадід Тарас коли я починав чогось там ревти не плач дурачок. (О.Довженко)

Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. (О.Довженко)

А я тобі ляльку принесла, дівчинку. Ось бачиш яка! (О.Довженко)

Тоді не поможуть ні друзі, ні браття,

Тільки вам поможе милостиня ва-га-ша-а! (О.Довженко)

— Давай несвячену. Грішить так грішить, сідай, Макаре! Христос воскрес!..(О.Довженко)

І росло ще пригадую, багато тютюну, в якому ми, маленькі, ходили, мов у лісі, в якому пізнали перші мозолі на дитячих руках. (О.Довженко)

Здається вчора це було, а може і ніколи. (В. Сосюра)

Отже кинувшись через тютюн у сад, прабаба бухнулась з розгону на коліна. (О.Довженко)

Справді, по полю мчали козаки. (П. Куліш)

Заходьте будь ласка, не питаючись — можна?  (О.Довженко)

Хто їсть нишком у піст стоянку чи жарить яєчню з салом,— той на гарячій сковороді голим задом, хто лаявся, той, навпаки, лизав сковороду язиком. (О.Довженко)

Щоб під вагою буднів не зломитись, здивуйся може, вперше за життя. (Н. Диб’як)

А може в цьому й є моя сміливість. (О. Теліга)

Може, місяць, може, два він ішов лісами. (Д. Павличко)

Звісна річ, мене не вбити, бо я встав на те, щоб жить. (Д. Павличко)

Голосу не подавав, кажуть ніколи і схожий був на вивернутий чорним хутром угору кожух. (О.Довженко)

І дійсно, в нижньому правому кутку картини у диявола в руках сидів дід. (О.Довженко)

Правда, він не дуже був схожий на нашого діда, бо був голий, як у бані, і борода була в нього не біла, а руда...(О.Довженко)

У нього були великі чоботи і такі важкі ноги, що здавалося, під ним вгиналася земля. (О.Довженко)

Мужність, як правило, скромна. (П. Загребельний)

Маємо жити - звичайно не хлібом єдиним. (Б. Олійник)

І райдуга стоїть повірте на півсвіта. (А. Малишко)

Явися він тоді йому у всій своїй силі напевно батько кинувся б і прохромив його вилами або зарубав сокирою. (О.Довженко)

Кажуть дощ завжди щастя приносить. (Г. Коваль)

Батько ставився із зневагою до Холода і сам не знав за що мабуть за марно погублену силу чи за пропащий богатирський голос... (О.Довженко)

Колись козаки кажуть були а зараз тільки званіє зосталось. (О.Довженко)

Потім стали витягати дяка і витягаючи так нареготалися що забули про паламаря Луку якого мабуть чи не з'їли раки забув уже. (О.Довженко)

На моє щастя на материні прохання ніхто не звертає уваги.(О.Довженко)

Отже на чому ми спинились? На старцях. (О.Довженко)