Розділові знаки. Синтаксис-2. ЗНО

За битого двох небитих дають, та й то не беруть.

За один раз не зітнеш дерева враз.

Не нагнувшись, гриба не знайдеш.

Листопад зимі ворота відчиняє.

Покинувши Львів 1944 року, Остап Тарнавський став політичним емігрантом.

Сівши на підставлений сестрою стільчик, лікар взявся оглядати рану потерпілого.

Засуджено дві групи контрабандистів, спіймавши їх на кордоні.

Блукаючи Україною, прибивсь я якось у Чигирин.

Вітер надув сосни на вершинах скель, і мчить острів на тих чорних вітрилах, як корабель.

Море виблискує блакиттю, б'є у берег білими крильми.

Здається йому, що незнайомі блакитні птахи налетіли раптом на море, б'ються завзято грудьми, піднявши вгору білі широкі крила.

Море так невинно голубіє під стінами скель, і сонце так світить ласкаво, що аж каміння сміється.

За битого двох небитих дають, та й то не беруть.

За один раз не зітнеш дерева враз.

Не нагнувшись, гриба не знайдеш.

Семеро одного не ждуть.

Починалося царство очерету.

Ти стоїш і мовчиш.

День був ясний, теплий, весняний.

Життя здавалося щасливим. 

Слово, чому ти не твердая криця, що серед бою так ясно іскриться?

Весело щебетали в гайках пташки.

Скресання криги — завжди свято для дітвори.

Собор збудували дуже давно, ще за козаччини.

Своїй милій Україні, її люду хочу я служити.

Перепелиха була вже стара людина, добра, жалісна.

Закінчено жнива, останній сніп накошено пшениці.

Непомітно для батьків син став дорослим.

Трудовий хліб солодший за мед.

Під лежачий камінь вода не тече.

Повітря було холодне і чисте.

Краще вмерти біжучи, ніж жити гниючи.

Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежка все це було йому знайоме, промовляло до нього.

Сором, досада, злість усе разом прийшло в його голову.

Усе і це повітря, і покручені лози, і зів'яла трава мимохіть нагадує щасливі хвилини її життя.

Стерня, свіже литво полукіпків і снопи все виблискує золотом, все блискає жнив'яним сонцем.

Село зачароване зоряним небом хороше синіє розкиданими хатками.

Хвилювалося розбуджене весняним вітерцем жито.

Місяць закоханий в ніч чарівну сяє, щасливий, і світить.

Переповнений любов'ю я відкрив кохання книгу.

В орача руки чорні та хліб білий.

Остап із Соломією сіли під вербою але їм не говорилось.

За селом шелестіли хліба і пахло полином.

Я дивлюся на небо й небо затихає в коливанні.

Защебетав соловейко (?) пішла луна гаєм.

Бери до серця і затям (?) душа творця не переквітне.

Подивилась ясно (?) заспівали скрипки.

Засієш вчасно (?) вродить рясно.