Розділові знаки у простих реченнях, ускладнених відокремленими членами

Учень не зрозумівши запитав ще раз.

Посеред плеса вода сказившись починала хлюпати й кружляти.

Зробивши не кажи що не робив.

Вона сиділа замислившись.

Летять курличучи журавлі.

Працював не покладаючи рук.

Біг не чуючи ніг.

Вона читала лежачи на ліжку.

Я був молодий здоровий і міг працювати не втомлюючись.

Повечерявши полягали спати.

Брати пригинаючись входять до хати.

Не відпочивши не намагайся зробити багато.

Над висотою ракети хотіли сягнути неба, і, знесилившись, гнулися і вмирали, розсипаючись холодним сяйвом.

Погулявши коло бджіл, і наївшись огіркових пуп’янків, натрапив я на моркву.

Зате яка радість була, коли зробивши три круги понад хатою, бусол м’яко спускався на клуню і, гордо одкинувши навзнак довгу шию, весело клекотав, оповіщаючи про своє щасливе повернення.

Жовте листя, тремтячи, і, коливаючись у повітрі, тихо раз по раз сідало на землю, вкриваючи її пишним покриттям.

Останній жрець печального народу бурмоче гімни складені колись.

Господар саду юний лікар повільно йде під спів нічний.

Над головами простиралося небо повне загадкових світів.

Мова явище космічне.

Прибув мій канівський земляк Середа на ім’я Петро.

Старий зараз ніякої роботи не визнає окрім пасіки.

Далеко за синім морем на чужій чужині гинули вони безталанні шукачі щастя.

Як сестра схилилась над тобою невтомна подруга сувора творчість.

Любов підкралась тихо, як Даліла, а розум спав довірливий Самсон.

Гуде вогонь, веселий сатана червоним реготом вихоплюється з печі.

Підвівся Іскра, полковий обозний, син Остряниці Якова Іван.

Мушу випити келих до краю полиновий мед самоти.

На високому березі Дніпра постав золотоглавий Київ столиця могутньої середньовічної держави Русі-України.

Пішов степом сіромаха сльози утирає.

Щасливиця я маю трохи неба і дві сосни в туманному вікні.

Дюймовочка в листочку капустяному я у життя із вічності пливу.

Старезні пні – кошлаті поторочі літопис тиші пишуть у траві.

І приходять світанки – щоденних турбот адвокати і несуть під пахвою тисячі справ.

Навкруги чорне страшне море безодня води і гніву.

З Любечем, давньоруським містом, пов’язані долі багатьох руських князів.

Наляканий громовицею кінь тихенько заіржав.

Вони проходили повз гай пронизаний ранковими променями.

Ніким не помічений сідаю в затінку дерев.

Застелений сукном стіл стояв посеред кімнати.

На заході стояла хмарка з червоними краями.

Маленька пухнаста з настовбурченим колючим гіллям ялинка схожа на зелену пташину.

Завжди величніша путь на Голгофу ніж хід тріумфальний.

На ній були чобітки з високими каблуками спідниця в рубчик тепла байкова кофта.