Розділові знаки в складному реченні

питальні речення

спонукальні речення

окличні речення

мають спільне підрядне речення

мають спільний член речення.

кома

тире

двокрапка

крапка з комою

тире

кома

крапка з комою

двокрапка

друга частина безсполучникового речення пояснює, розкриває зміст першої (можна вставити а саме);

друга частина безсполучникового речення доповнює першу (можна вставитити що);

друга частина безсполучникового речення виражає причину того, що говориться в першій (можна вставити бо);

у першій частині безсполучникового речення пропущено i побачив, i почув, i відчув.

друга частина безсполучникового речення виражає наслідок або висновок того, про що говориться в попередній частині;

перша частина речення вказує на час або умову того, про що говориться в частині;

зміст частин безсполучникового речення зіставляється;

у другій частині безсполучникового речення міститься порівняння;

спонукальні речення;

окличні речення;

питальні речення;

мають спільний член речення

безсполучникові речення (при цьому присудки цілком однорідні за значенням);

мають спільне підрядне речення;

мають спільний член речення.

спонукальні речення;

Коли я був хлопчиком на Десні, мені хотілось, щоб дикі птиці сідали мені на голову і на плечі не тільки в снах.

Так буває лише ранньої весни, коли пробуджується степ, і розімліла від сонця земля сповнюється чарами материнства.

Здоровенний дуб розлігся розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Згадується кому-небудь, що в давнину козак, ідучи в похід обіцяв дівчині привезти стільки шовків та стрічок, щоб, як розпустити, вистачило їх від шпиля собору до самої землі... 

  Я дивився й слухав цю осінню картину, що мала заворожуючий зоровий та звуковий ряд і поволі ступав схилом яру.

Сивим туманом оповило велетні-дерева і навіває сум така картина.

Нависло хмар глухе склепіння і шурхаючи крилами об них летять чайки. 

Явори й долини залила імла і несміливі й кволі встали зорі.

3

4

1

2

2

5

4

3

Сонце вже котилося на захід, над полями здіймалася легка пара, у небі, як листя осики, тріпотіли крильцями жайворонки, зеленим соком пашіли трави, - у які причепурилися горбки. 

Проміння ламалося в хвилі, блищало, миготіло, рябіло наче хто сипонув на воду блискучими іскрами. 

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю,на котрій, чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина.

Отут серед цвіту, здається: що якби людина навчилася мудрості в дерев, то не була б ворогом самій собі й природі.