Синтаксис

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахуче зацвіта.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить в віконнім склі.

Чорта крути за хвіст, а він радий: довший хвіст виросте.

Історичні факти лишаються фактами, їх можна по-різному пояснювати, але не замовчувати.

Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє.

Плачуть дощі в снігах, просять вітри спочину і розбивають в прах зоряну павутину.

Ранок був безвітряний, тихо пролітала негуста пороша, садок ніби відпочивав.

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать.

2

3

4

5

Осінні дрібні дощі падали на сумовито принишклу землю і зелено потемніли води в озерах,коли Михайло і Соломія попрощалися з лісником.

Все стрепенулося і вже широкою чарівною музикою зашумів дощ,що не співав давно.

Думав є велике право одпочить під лавром світу всім,хто в тій війні жорстокій ніс страждання на плечах.

Від серця відлягло: хмара покотила за обрій важкі громи, викрешуючи довгі блискавки.

Могутні крила розпростуються для лету; їх не спинить ніяка сила у світі.

Верби сплакували листям, їхні золоті сльози гнало за водою.

Чайка сідає у воду – чекай доброї погоди.

 А: «П».                 

 А: «П?»                 

 А: «П!»                

    «П!» - а.

   «П»,- а.

   «П?» - а.

це складне речення

у цьому реченні дві граматичні основи

у цьому реченні є вставне слово

 між частинами цього речення немає сполучника 

 це просте речення

 у цьому реченні є звертання

частини цього речення з'єднані сполучником 

 у цьому реченні є однорідні члени

Сонечко зайшло і надворі почало вже темніти 

Дощ нарешті припинився і лагідне сонечко знову засяяло 

Котра зараз година і коли вже прибуде потяг?

Запрягайте коні в шори, коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії,

Темне небо лежало, і хмара ходила навкісна, та шуміли тополі.

Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.

Удосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах.

Тут кажуть уночі горять вогні болотні чи світяться корчі зотлілі до трухи.

 Зрідка тут пробіжить заєць або спиниться на кручі вовк.

 На сизих луках скошено траву і літо буйне в береги ввійшло.

Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкує.

 І наперед не треба ворожити і за минулим плакати не варт.

Над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом сизий деревій.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Микола направив струни повів смичком і жалібна пісня розляглася по хаті.

На яру стояло чималеньке село і посеред села біліла невеличка нова церква.

Проходять покоління во землі та кожне творчий слід свій залишає.

Зустрілись двоє пізно по зимі та вже на скронях паморозь зимова.

Одним із найбільш оплачуваних ютуберів став восьмирічний хлопчик, який робить відеоогляди іграшок.

Популярними стають блоги про подорожі, зокрема про мандри, здійснені до екзотичних країн.

Усе, про що він розповідає, пізніше віддає на благодійність.

Через два роки хлопці почали викладати відео на YouTube, і згодом їхній канал став одним із найпопулярніших на платформі.

Учитель природознавства сказав – «Завтра ми будемо працювати в саду;

«Ой, яка чудова українська мова!» - захоплено писав поет Олександр Підсуха;

«Ніщо так не красить людину, як натхнення», - подумала Ярослава.

"Чи бачили таке, - сказав батько і, помовчавши, додав: - Готовий хлібороб, одним словом."

"Ото воно там якраз і було, — сказав мій візник, — отам, де стовп."

"Яка ти розкішна, земле, - думала Маланка. - Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами."

"Васильку, а йди сюди-но, до мене! - гукнув з подвір'я батько, і зиркнув так швидко і несподівано."

Молоді жонаті і старші парубки в передноворічний вечір ходили по хатах «меланкували».

Поки чоловік доїхав до Вільшаниці, надворі зовсім смеркало.

На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осиці, зеленіють левади.

Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.

Здається, побачила вона, як через галявину пробігло веселе біле собача з атласною шкуркою.

Тільки діброва, до якої він саме дійшов, пересварювалася з хуртовиною і вітром.

Василь глибоко віддихається, бо попереду рубає валок Яків Кузло.

Мабуть,тому, що в юні роки не був таким щасливим, як нині,то й не помічав усіх приваб земної краси…

способу дії

міри і ступеня

часу

допустове

умови

В.Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України (Є.Сверстюк).

Сонце пішло на захід, від кленів лягли на дорогу тіні (О.Донченко).

Тоненький струмок диму поволі піднявся над сторожкою, понад віттям дерев та й послався над ними прозорою хмаркою (Гр.Тютюнник).

У Києво-Печерській лаврі на них справили враження художні майстерні та друкарні, де виготовляли гравюри з зображенням звірів, птахів, різних пейзажів (І.Пільгук).

Червоним яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий, і ніч повільним помахом руки широкі тіні чорним пише вуглем (М.Рильський).

Десь коні ржуть і глухо грають сурми (Л.Костенко).

Біле сонце низько пливло над обрієм і сліпило очі (Р.Іванченко).

Секунди йшли і складалися в хвилини (Ю.Яновський).

Повітря пахне торф'яним духом і весняним випаром сирих вільхових дров (Гр.Тютюнник).

Дрібний теплий дощ сіявся над зеленим простором степу і запинав далину сизим серпанком (Р.Іванченко).

дві

три

чотири

п'ять

Кілька разів на добу спалахували короткі, блискавичні сутички з ворогами, ворожими заслонами, потім дорога знову розчищалася, і полк знову згортався крилами своїх бойових батальйонів (О. Гончар).

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать (Б. Олійник).

 Я несу любов-зажуру, мрію молоду, і цвітуть сади для мене, як до тебе йду (В. Івасюк).

А речення — мов зоряний разок слів-намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно (Д. Білоус).

А тепер у серці щось тремтить і грає, як тремтить у серці гілка золота (М. Рильський).

Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бродять мої думи і пісні мої (В. Сосюра).

Вона все співала та співала, доки не сховалась на леваді в вербах (І. Нечуй-Левицький).

Як я люблю оці години праці, коли усе навколо затиха під владою чаруючої ночі (Леся Українка).

 Коли орел кидається до бою, він ховає своїх дітей (Ю. Яновський).

 По степові зрідка пробігали вантажні машини; й смугами зривалася пилюка.(О. Копиленко)

Все зраділо стрічаючи день; і день зрадів розцвітаючи, - ясний, теплий, погожий. (Панас Мирний)

Дунув вітер понад ставом; і сліду не стало. (Т. Шевченко)

Морозом скувало степ; а потім враз розгасло. (О. Гончар)

Прийде осінь; у засіках буде хліб золотий.