Синтаксис і пунктуація

буду мандрувати

біля будинку

любити й берегти

співати голосно

звичайна хмара

знайти дорогу

стояти похитуючись

дуже весело

цікавий за змістом, навколо причалу, іти назустріч

так швидко, шукати вихід, пасти задніх

у лівій руці, наступає ніч, березовий гай

шалений успіх, уже переміг, побачив небо.

сонячний день, перегорнути сторінку

подякувати мамі, пішов по хліб;

для любих цілей, писав на українській мові

прейскурант цін

перша прем'єра

вільна вакансія

пам'ятний сувенір

офіційна особа

Книга то - джерело знань.

Найбільше - багатство здоров’я.

Природа - основа людського суспільства.

Лози,кручі,ліс - усе блищить і сяє на сонці.

Ліс стояв розхристаний, спустошений та дикий.

А ось тепер будемо вечеряти всі разом.

Любить людей мене навчила мати.

Хмари починають темніти, стають синьо-чорні.

За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата.

Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах.

Лози,кручі,висип,ліс - усе блищить і сяє на сонці.

Місто не знало спочинку ні вдень ні вночі, а гуркотіло, гомоніло, кипіло.

Не страшні для мене вітри.

Всі шляхи позамітало в полі. 

Умивай же біле личко дрібними сльозами.

При вузлі залізниці його зігнали з поїзда.

Кайдаш загадав Кайдашисі й Мелашці гребти сіно.

Стомилися хлопці, присіли спочити.

Талант малювати має не кожна людина.

Поважати людину - це ж ціла наука,наука душі.

В житі синіли волошки та сокирки, червоніла квітка польового маку.

Над хатою піднялись угору голуби, знаменуючи мир і благодать.

Вода, затягнута тремкими скалками льоду, була схожа на застигле блакитне шумовиння.

Уже за Лебединським лісом вороги бігли не чуючи ніг.

Тухля була оселя не дуже давня і деревина, що росла на тухольській долині, була геть-геть молодша від тої липи.

Небесам слава за ласку, землі слава за міць, повітрю слава за добро бо дивимося на світ очима сонця, бо дихаємо вітром, бо дух наш є повітря, бо тіло наше земля.

Можливо, та сосна ввійшла в моє життя і поселилась в якихось там клітинах мозку тому, що саме з її вершини я вперше в житті заглянув у свою долю, побачив ту велич і красу, яка стала у моєму житті вирішальною.

 Небосхили заюжені, частіше задувають вітри з півночі і сива трава на солончаках біжить, як вода, а кущі кураю та ковили здаються з повітря льотчикові Сіробабі овечками, що розбрелися по пасовищу.

Мудрість, кажуть, приходить з роками.

Пісня – голос душі українця.

Засівайся щастям, земле, і квітчайся для століть.

Я відкриваю світ собі щодня, хоч, може, він стократ уже відкритий.

Захоплююся традиціями рідного народу .

Які колискові співала мама тобі?

Хай живе мова великого народу!

Плекаймо рідне слово!

Якщо погода не зміниться ми, відкладемо турпохід на кілька днів.

Зранку піднімався легкий туман, а перед обідом, почав накрапати дощик.

Сонце вже заховалось, і по житньому полю потяглися вечірні тіні.

Ми назбирали: боровиків, маслюків, лисичок, сироїжок.

Журавлі ключем витягнулись в небі прощально закурликали.

Хвилі накочувались одна на одну і розбивались об каміння.

Як відомо ластівки на зиму відлітають у вирій.

Ні брате я не залишу тебе самого.

Проте маленька пташина, ця пухнаста кулька життя, що майже цілком уміщалася в моїй жмені, виявилась завзятою і не хотіла без бою віддаватись.

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

Кияни, що зі своїх валів спостерігали за цим дикунським розгулом розбою та грабіжництва, здригнулися від думки, що й сам Київ може одного дня поділити долю Нижнього міста.

По горбах та долинах темніли юрти, горіли вогні, вешталися воїни, чали гінці, ревли верблюди, іржали коні – і від усього цього у киян ставало тужно на душі.

Єгорове подвір’я порожнє, щітка в глині стирчить, ніким не торкана, і душу хлопцеві опікає смуток якоїсь гіркої непоправної втрати.

В’юниться стежка поміж очеретами, іде Єлька туди, куди сама стежка веде.

Протягом усієї минулої зими я відчував: щось має статись у цьому світі.

Блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина.

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий.

 А малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху. 

Вишку стало розхитувати, і була загроза, що впаде і хату Чабанисі розвалить.

Загадка - це чарівний світ поетичної таємниці, і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх мистецьких та господарських звершень.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Нове століття вже на видноколі і час новітню створює красу.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

На лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу та пухку ковдру.

Повітря було настільки прозоре, що з табору видно було чорне пожарище на південному схилі.

як хвилюється в шторм море.

ніби в нашому ставку живе сом.

ніби солов'їха в гаю щебетала.

як краще готувати борщ.

Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Усе ясно великого бажання навчатися ти не маєш.