Синтаксис складного речення. 1 варіант

А. На шкільному подвір’ї враз здійметься гамір і почнеться новий навчальний рік.

Б. Люди працювали невпинно і вже перестали хвилюватися  через татар та на недолю нарікати.

В. Тепер знову Тарас почав думати і складати різні плани на майбутнє.

Г. Відчинились ворота і сотні в’їхали в степ.

А залишивши на ній неприкриті плями.

Б дарма що була середина жовтня.

В а вечір видався дивовижно теплим.

Г і перетворив галявину на строкатий візерунок.

Я люблю, як , буває, осінню пахне яблуками в хаті.

Зблиснула у світлі фар течія річки, що сонно перекочує хвилі й молочно спалахує в темряві.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки.

Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева.

Високі стовпи диму вилітали з верхів у небо високо-високо, неначе несли туди людські сльози, прокльони, молитви.

Край неба на сході помітно блідне, так що в ньому вже можна розпізнати сіру пелену розірваних вітром хмар.

Самотою повзли між хатами брудні дороги, неначе плазували чорні гадюки.

Іди туди, де люди творять світло і ставлять хрест на темне і старе.

До замку підходили аж наступного вечора, бо туман не сходив усю ніч і тільки вранці упав на землю, прибитий дощем.

Де колись стояла повітка, там тепер давні вербові кілки стали товстими і здоровими вербами.

На небі тремтіли ще досвітні зорі, коли зимовий ранок засівав уже землю срібним снігом.

Гасли вікна, бо вже синій день дивився крізь намерзлі шиби до кожної хати.

Ми все життя утікаємо від печалі та горя, як утікають хвилі від штормового моря.

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

Пам`ять могла б убити нас, якби не мала рятівної властивості забувати.

Не боїться любов розлуки, не дається печалі в руки, хоч за те не дають медалі.

Темно, душно, парно, як буває душно і парно літньої ночі перед дощем.

Замки завжди на горі стоять, бо так величніше і неприступніше.

Згинув би, напевно, люд нещасний, якби погасла та маленька іскра любові братньої.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Пташки співали і свистали усюди по гаю так голосно та гарно, що все кругом неначе усміхалось.

Душно і слодко пахне в садку цвіт терна, гудуть у ньому бджоли та оси, що налітають сюди з лісу попастися.

Море невпинно голубіє над стінами скель, і сонце так світить ласкаво, що аж каміння сміється.

Надвечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли, сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря стало дуже прозорим.

Орбіту літа дописав листок і ліг на стежку, що прямує в осінь.

Завжди приємно було згадувати все, що зробив доброго, бо тільки воно вводить нас у коло інших людей , робить їх братами.

Подвір`я аж сяяло чистотою і острівці квітів цвіли по ньому там і там.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

Сині роси зблискували на травах і сонце купалося на левадах.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

На хвилину раптом стихли голоси і спинились тіні.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Поглянь у себе: море там вирує, міниться і грає.

Рум`яна осінь хилить віти, горіхи жовкнуть на ліщині.

Махнула осінь в ліси - вони зацвіли жовтими, пурпуровими та сірими фарбами.

Глянь на лиман той - втішається око.