Синтаксис складного речення

А Друзі, висівайте доброту, бо вона, як хліб, потрібна людям (Д. Луценко).

Б Земля тремтить у млості, і ронить пелюстки, і невідомі гості злітаються в садки (М. Рильський).

В Навкруг рясні стоять сади, платани і каштани, та шелест верб у пам’яті не тане (М. Рильський).

Г Існує ще й таке правило: вітаючись і прощаючись з людьми, малознайомими або незнайомими, слід уникати скорочених форм вітань і прощань (А. Коваль).

Д В глибокому яру ніби в’ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла (І. Нечуй-Левицький).

А Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку (Л. Костенко).

Б Сіявся дрібний дощ і зразу замерзав на кущах, на траві, на деревах (О. Донченко).

В На річці бухикнуло весло і злякано пискнув кулик (М. Стельмах).

Г У полях диміла місячна курява і тихим посвистом бриніли жита й пшеничні ожереди (М. Стельмах).

Д Коні бігали без вершників і Половці не впізнавали один одного (Ю. Яновський).

А Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці (М. Коцюбинський).

Б Неволя, як той чад, задурманила людям голови (Панас Мирний).

В Гаснуть у плавнях комети, тихо вмирає на заході ніч (А. Малишко).

Г Рожевий пил спадав, синіло все кругом, і коси золоті зоря вплітала в трави (В. Сосюра).

Д Над берегом послався невеликий, густо зацвічений білою ромашкою луг (В. Козаченко).

А. Що вдіє раб, принижений, нещасний, як буде проповідь читать своїм панам.

Б Після того як луг покосять, знову трави ростуть в цвіту.

В Нафіса любила їх, приймаків, як люблять безрідних дітей сусідські жінки.

Г Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі.

Д Як не горю, то не живу.

А Долиною полилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву.

Б Де прикрили солдати цю землю грудьми, розквітають травневі сади.

В Од квіту вишень стало в світі біло так і чисто так, хоч вікно – навстіжень.

Д Народ захоплений танцем і все звужує коло, так що танцюристи мов у криниці.

А ... коли сонце заховалося за хмару.

Б ...хоча негоди прогноз не обіцяв.

В ...так що птахи вмить розлетілися.

Г ...що аж шибки затряслися в домі.

Д ...якого ой як чекали в таку посуху. 

А Я дуже люблю день, … .

Б Відчуття свята посилюється, … .

В Нагадай час, … .  

Г Завжди збираємося того вечора, ... .

А … бо рідна кличе сторона.

Б Коли тяжко на душі … .

В … аби розвіяти сум і тривогу.

Г … так що готуйте, мамо, вечерю.

Д Як тільки велике свято… .

А Кажуть люди: пальцем торкнеш ластів’яче гніздо — птиця одразу покине ваш двір.

Б Не щебече соловейко в лузі над водою, не співає чорнобрива, стоя під вербою.

В Скрізь, де пройшов дощ, свіжо — нарешті дочекалися прохолоди й поживи землі.

Г І пригадалося йому дитинство: над водами хиляться лози, лелека пливе в висоті.

Д Небо прорізали вогняні стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вихор.

А Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Б На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

В Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.

Г Тим часом обважнілі садки півдня осипались абрикосами, земля вже ними була встелена, що й ніде ступити.

Д Коли тебе в саду стрічаю, сад квітне знову і цілий світ пісні вплітає в твою розмову.

А На Балатоні осінь золота пливе в повітрі сива павутина.

Б Віз ламається чумак розуму набирається.

В Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Г Усе ясно великого бажання вчитися та не маєш.

Д Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи.

А «Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

Б «О Лавріне, ти переміг мене, — сказав схвильовано Крауз: — Я хотів просити тебе про дочку».

В «Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

Г Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Д Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу»,

А Нема Січі: очерети у Дніпра питають: «Де-то наші діти ділись, де вони гуляють?»

Б Мама довго мовчить, потім зітхає і каже: «Вона любила твого тата. А ти на нього схожий…»

В Подивився на чисту пелену снігу, а тоді написав пальцем великими літерами: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає».

Г «Цирк?……перепитав Оверко, — Рід наш великий, голови не щитані, крім нас двох, ще троє рід носять».

Д «Ти, Михайло, — кажу, — хоч би разочок на неї глянув, Бач. як вона до тебе світиться».

А Вже як ішли в поле, сусід казав хлопцеві: «Перебрався б ти до нас!»

Б «Хтось нетутешній, — бурчав крізь зуби. — Іч, іроди! Двоє, видать, були. Не тайгові — тайгові не порушать закону».

В «З тобою мова буде потім, — сказав Іван. — а я служу революції, Інтернаціоналу».

Г Запала тиша, як в страшному сні, Горбань сказав: «Причому тут пісні?»

Д Марія просить: «Корнію, любий. Маєш карбованця, купи маленьке поросятко. Вигодуємо, і на Різдво ковбаска буде».

А Іван Франко назвав Івана Нечуя-Левицького: «всеобінмаючим оком Правобережної України».

Б Образ Прометея Шевченко використав як символ мужності, нескореності, а отже, і остаточної перемоги: «Не вмирає душа наша. Не вмирає воля».

В Маланюк у сонеті «Шевченко» порівнює Кобзаря з його ж літературним героєм:

Гонта, що синів свяченим ріже,

У досвітніх загравах — стена

З дужим хрустом випростали крижі.

Г «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», — так визначає роль мови в житті нації Л. Костенко.

Д Шевченкове «…треба миром, громадою обух сталить…» стало афоризмом.