Складне речення

Хвались собою, а не батьком.

Синя хмара загубила свій колір і сірим шматтям зависла над землею.

Трава була свіжа, тому що пройшов дощ.

Ми в світ прийшли успадкувати славу, діла, і думи, й чесні мозолі.

Розчинила вона двері підводної хати та й пустила русалочок на луг погуляти.

Переконання прищеплюються теорією, а поведінка формується прикладом.

Увечері до хати посходилась уся сім`я: батько, мати, два старших брати, сестра-дівка.

Там школярі й студенти у погожі дні й недільні ранки скопали чималу ділянку для квітів, кущів і дерев.

Гідність - це мудра влада тримати себе у руках.

Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості.

Зігріта сонцем, овіяна теплим вітром земля грає всіма барвами життя.

На дзеркальному плесі відблиски зорі, її проміння виграє, мов коштовне проміння.

Треба слову ніжності додати, щоб уміло друзів пригортати.

Чого навчився, того за плечима не носити.

Уночі була гроза, а ранок видався ясним.

Чим міцніші зв`язки людини з культурою народу, тим більшого можна сподіватися від неї як від громадянина.

Ти даєш мені сонце погоже, і повітря даєш, і снагу.

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Схилилась над колискою мати, і перші звуки колискової пісні, музика рідної мови переливаються у її кровинку.

Треба слову радощів додати, щоб уміло душу звеселить.

Слово "мама" росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева.

Прийми, Боже, молитву своїх дітей, бо ми просимо за Україну, за рідну матір, і молитва наша праведна, як і любов.

Може, квіти зійдуть - і настане ще й для мене весела весна.

Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя.

Зумійте бути вольними - і будете вольні.

Прислівник звик, незмінюваний в мові, ознаки різні виражать при слові.

Тарас Шевченко ще змалку купався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями.

Батьківська хата - це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.

Душа моя плаче, душа моя рветься, та сльози не ринуть потоком буйним.

Недавно я поза Уралом блукав і Господа благав, щоб наша правда не пропала, щоб наше слово не вмирало.

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

Був ясний день, веселий, провесняний, до нас у хату крізь вікно одкрите вривався гомін голосних потоків.

Сизий бузок, котрим були обсаджені стежки, переліз на їх гладеньке місце й вільно ріс собі там.

Веселка, овіяна вітром, в моїх зацвітає очах.

Верхів`ями сосни здригались від болю й розлуки і падали важко на землю, під корінь підтяті.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе.

Одна гілка простяглась аж до шибок, обважніла від плоду, налитого сонячним соком.

Лежать віки, покриті пилом, позасихала кров на них.

Знала я, що скоро сонце зійде і що казка ночі зникне назавжди.

Пучок оббитого вітрами колосся перехилився через гребінь стріхи, сухими пуп`янками темніла перецвіла волошка.