Складне речення

А Дерева і кущі стояли по коліна у воді і, вибираючи місце для ловів, де-не-де плавали на своїх поодиноких човниках поодинокі рибалки.

Б Копита відбивали чіткий ритм і, збуджений тим ритмом, він навмисно прискорював біг.

В Теплий погляд весни зупинився найперше на снігах – і осіли сніги.

Г Безлисті чорні дуби та граби в лісі рельєфно чіткі і, в прогалинах між стовбурами, погляд летить далеко.

А На наших озерах – ми бачимо гагару лиш на початку вересня.

Б Собака на сіні – це саме той, хто сам не гам і другому не дам.

В Старшого дідового сина звали Карпом, меншого – Лавріном.

Г Пізня осінь із дощами та вітрами – суцільний смуток на душі.

А Озвався постріл над рікою і до коня схиливсь козак.

Б І говорили на зборах про порядок і виносили рішення.

В Небо раптом укрилося хмарами і вітер почав дужчати.

Г Яблука падають і вже червоний килим під яблунею.

Ґ. Ще довго він мовчав і ми всі сиділи немов заціплені.

А Мабуть, такий наш вчинок буде правильним.

Б Вечірня зоря встає над містом і я не помітно засинаю

В Чого ти так гірко плачеш і чим я тобі можу зарадити?

Г У парку проходить фестиваль і лунає голосний сміх.

А 1, 2, 3,4

Б 2, 3, 4,5

В 1, 3, 5,6

Г 1, 2,3, 5

Ґ 2, 3, 5,6

А Оглянися прожиті твої дні летять слідом за тобою лишаючи в темряві минулого щомиті згасаючий і все ж таки незгаслий слід.

Б Згідно з повір’ям якщо хтось поруйнує лелече гніздо, то зазнає страшного лиха згорить хата.

В Перегорніть сторінки і ви переконаєтеся, що слова „мрія” немає навіть у Тараса Шевченка.

Г Дотримуйтеся порад поета Максима Рильського „Не бійтесь заглядати у словник це пишний яр а не сумне провалля...”

А і виполошено перепелині гнізда.

Б так що буде що їсти вівцям.

В і літо буйне в береги ввійшло.

Г і зібрано останні колоски.

А Так по землі приходять весни і по грозі сіяє день

Б Навколо стояла така тиша і чути було золотий дзвін переджнивності.

В Пахне сіно лугове і зав’язь в чистих росах зріє.

Г Зрідка пробіжить тут заєць і спиниться на кручі вовк.

А Коли він торкався смичком до струн скрипки все на світі зникало і залишалася тільки музика.

Б Життя торкає серця струни чулі і я на крилах пісні лину знов.

В Темніє схід а там на заході кривавий слід лишило сонце.

Г Райдуга на небі барвно грає в землю упираючись тугу і ні на хвилинку не втихає тракторів розмова на лугу.

А Недалеко почулося хлюпання весла а згодом з’явився рибальський човен.

Б Шпаки це імітатори веселі то іволга у пісні їх дзвенить то хлопчик друзів кличучи

В Сонце незабаром зайшло зовсім однак небо ще жевріло згасаючим багрянцем.

Г Минула буря і сонце засяяло.

А Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець.

Б Материна голова затуляла сонце і його проміння іскрячись у розмаяних чорних косах творило навколо голови мерехтливий німб.

В Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Г І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

А Усе було дивовижним чисте небо море блакиті м’яке сонячне світло, а перша зелень на деревах ще недавно похмурих і кострубатих, була схожа на хмари зеленого диму і не хотілося сідати ні в автобус, ні в тролейбус, і він пішов пішки, відчуваючи в собі велику й легку пустку.

Б І хоч куди б закинула нас доля у пам’яті жевріє материнська домівка, материнський поріг, материнське вікно, материнські руки, материнська душа.

В Мати стояла в тому золотому німбі, який одухотворив її обличчя і я, вражений цією явиною, стежив, як сніп проміння, падаючи на голову й розсіюючись, тремтить.

Г Учитель розкриває перед учнем таємниці буття учить розпізнавати добро та зло, щирість і підступність, багатство душі й духовну обмеженість.

А 1

Б 2

В 3

Г 4

Ґ 5

А Батько врочисто виймає з футляра стареньку скрипку, і починається імпровізований концерт.

Б Дітвора підхоплює мелодію і всі, тримаючись за руки, ідуть навколо ялинки, урешті переходячи на танець

В Змінюються часи, удосконалюється життєдіяльність людини на землі, сягає фантастичних вершин наука і техніка, але неминущою цінністю, незмінною духовною, моральною величиною в людському суспільстві залишається мати.

Г І перше, що бачать діти, відкривши оченята – материнські очі, лагідні, сяйливі, радісні.

1 в складносурядному реченні

2 в неповному реченні

3 між підметом і присудком

4 при однорідних членах речення

А Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб?

Б А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна.

В Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало небо.

Г Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

А А навкруги так тихо, що росинка з листа не скотиться

Б Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

В Все, що відбувається в світі природи, має свій смисл.

Г Коли вже народився ти поетом, – за все відповідай у цім житті.

А Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землюлюдей з’єднати

Б Під тихе рипіння морозу я казку стару пригадаю, як тихо шепочуться лози весною в подільському краю.

В У досвітньому небі сизіли далекі пера непорушних хмар, що звисалинад цією землею.

Г Як одступиш од гармат на аршин, то вона од тебе на сажень.

А Здоровий садок слався зеленими хвилями за домом на гору, скільки можна було скинути оком.

Б Квітує день на радощах буття, що нам кують зозулі із ліщини.

В Як тільки займеться десь небо з другого боку, встає зараз червоний туман і розгортає крила.

Г Твій мужній голос музикою лине, як плескіт хвиль і сяйво без зірок.

А Щасливий той, хто виріс на Дніпрі, перетинав його бистрінь глибоку.

Б Десь високо в небі, під самими зорями, що вже меркли і гасли, погуркував літак.

В Намалюй мені ніч, коли падають зорі.

Г Як радію за ту людину, що загублену радість знайшла.

Д Посеред ріки, де протікала бистрінь, зашипів, увігнувся і тріснув кількома сліпучими промінцями ясний лід.

А Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому.

Б Бо коли над сонцем заплететься хмарка, а у серце стукне копитом зима – не нарвеш ти квітів у пожовклім парку, не нарвеш ти квітів, коли їх нема.

В Де б у світі я не мандрував, завжди прохолодою сріблиться в пахощах густих калин і трав дзвонкова одстояна криниця.

Г Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить.

А І тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони „я”.

Б Те, що було, минулося і знову не буде

В Пахне, кажуть, ромен гіркотою, наче пізня дівоча любов.

Г Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Д Хай сторінки мої нерівні й незграбно зверстані рядки, бо в книгу дні мої мандрівні життя вписано од руки.

А Жнива найменше схожі на народ, хоч і вінчають битви переможні.

Б Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

В Бджолина сім’я над гречками гула, щоб медом іскрилися сота.

Г Щасливий, хто сни має милі.

А Якщо ви любите пісні, запрошуйте у гості птаство.

Б Те, що було, минулося і знову не буде.

В Принишкли хати, наче присіли до землі.

Г Дерева благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

Д З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

А То не любов, яка не вміє бажати іншому добра.

Б Всі слова на світі замалі, щоб, як хліб, дзвеніти з краю в край.

В Десь за перевеслом горбатого обрію, що весь видимий світ зв’язав у тугий та дозрілий сніп, зводилося сонце.

Г Дарма що стояло тихе сонячне безвіття, листя тріпотіло на деревах вздовж шляху.

А Вернадський знав, що недалеко той час, коли людина одержить у свої руки надзвичайне джерело сили – атомну енергію.

Б Був на Русі один пан, що страшенно гнобив своїх підданих; бо не тільки мусили вони працювати на нього, але ще відбирав він у них все, що оно бачило.

В В’яз так покращав, що привабив до себе синичку в жовтім фартушку, і вона завзято виспівує немудру, але солодко-щемливу пісеньку.

Г Хто мріє про булаву, має пам’ятати, що її дають лише гідним.

А Люблю той край, ... .

Б У гаю, ..., свято весни вповні.

В Прийду я до тебе туди, ...

Г Вислів ... є двоскладним реченням.

А Коли болять ноги, ... .

Б..., адже мій дім знаходиться далеко.

В... хоча я знаю, що це корисно.

Г Якщо немає бажання, ... .

А Як тільки перша ластівка прилине, ... .

Б... так що вуха закладає.

В Коли тяжко на душі, ... .

Г... аби знати, що будеш цвісти ти вічно.

А Я чекаю день, ... .

Б Мені цікаво знати, ... .

В Відчуття холоду посилюється, ... .

Г Ти прийдеш до мене, ... .

А Вернадський вважав, що думка про унікальність Землі повинна стати повсякденною важкою турботою кожного, бо немає нічого дорожчого за її збереження.

Б Для всіх утіленням патріотизму є слово, рідна мова, якою розмовляли пращури, у якій міститься код нації, формується думка

В З-поміж безлічі книжок, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне.

Г Поезії, що входять до „Кобзаря”, складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережилися при світлі білих ночей Півночі й у пісках пустель закаспійських, під самотнім сонцем вигнання.

А Засипав сніг стежку, що миша протоптала.

Б Є такі гірські вершини, що сягають аж до гір.

В. Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

Г.Справжня людина, що хоче бути господарем життя і своєї долі, мусить триматися ближче до природи, жити простіше й щоденно гартувати і навіть випробувати свій організм і свою волю.

А щоб пісня линула з вікон.

Б бо тепло там і затишно в душі.

В незважаючи на гамір та неспокій.

Г як любить сонце посивілий дід.

А Слово „мама” росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, щоб потім ніколи її не забути.

Б Тільки не дано нам запам’ятати цю мить і не згадати того дня, як над нашою колискою вперше нахилилася мати.

В По грудках, які мороз тільки зверху трохи стужив, цвіркає рідка грязюка.

Г. Недавно я поза Уралом блукав і Господа благав, щоб наша правда не пропала, щоб наше слово не вмирало.

1а, 2б. 3д.4г.

1б.2а.3г.4в.

1г.2д.3а.4б.

1б,2в,3а,4д