Складне речення

А Віє вітер на долину, колише билину.

Б Усе порожевіло: кременисті шпилі, грюкочучий Дніпро, унизу, далекії темнії гаї на верховинах і прудка пташка понад Дніпром.

В Світ пахучий, сонячний, зелений палахкоче, мерехтить в очах.

Г І зберіг я тільки, ненечко, скарб один, що ти дала, золоте, як зірка, серденько.

Д Мир і любов, Україно, неси, сяй для планети, як сонце краси.

А З ледарем поведешся – горя наберешся.

Б Кинь ячмінь в болото – вбере тебе в золото.

В У густих верболозах поміж плакучих верб вдень і вночі не втихають закохані

соловейки.

Г Чарка горілки – лиха ківш.

Д З добрим поживеш – добро переймеш, із лихим зійдешся – того й наберешся.

А Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад мерехтливим сяйвом снігів.

Б Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито, перегукуючись із громами.

В У кожному готовому набої не тільки витрачена моя енергія, а й якась невловима частка самого мене.

Г Можливо, не тільки лісник, а й школярі-юннати навідувалися сюди ще та ще в інші знайомі їм місцинки.

Д Мар’янка, сидячи обабіч дороги, гірко плакала, утираючи сльози рукавом, від того, що відстала від валки, загулявшись у лісочку.

А Дерева і кущі стояли по коліна у воді і, вибираючи місце для ловів, де-не-де

плавали на своїх поодиноких човниках поодинокі рибалки.

Б Копита відбивали чіткий ритм і, збуджений тим ритмом, він навмисно

прискорював біг.

В Теплий погляд весни зупинився найперше на снігах – і осіли сніги.

Г Безлисті чорні дуби та граби в лісі рельєфно чіткі і, в прогалинах між стовбурами, погляд летить далеко.

Д Шугають у небі реактивні літаки швидкістю блискавок і, ефір переповнений

різномовними голосами, та піснями людськими.

А Озвався постріл над рікою і до коня схиливсь козак.

Б І говорили на зборах про порядок і виносили рішення.

В Небо раптом укрилося хмарами і вітер почав дужчати.

Г Яблука падають і вже червоний килим під яблунею.

Д Ще довго він мовчав і ми всі сиділи немов заціплені.

А Та не злічить віків, що встигли вже пройти.

Б Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує.

В Не писав я до тебе в останні два дні через те, що був у дорозі.

Г О, як потрібно вміти дорожити безцінним спадком, що дали віки.

Д Беруть на кпини молоді міста прапращурів, що вийшли з неоліту.

А коли почало сходити золоте сонце.

Б хоч нас умовляли цього не робити.

В що давно обріс цікавими легендами.

Г щоб сховатися від пекучого сонця.

Д аби до вечора повернутися додому.

 А  Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті. 

 Б Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі. 

 В У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника. 

 Г Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря. 

 А На луках туманець при самій воді стелеться — лелеки вздовж болота походжають. 

 Б Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен сидів у човні, бушля — на Арсенові. 

 В Сонце гріє вітер виє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину. 

 Г Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею стояв гайворон з опалим на землю крилом і діставав дзьобом пахуче їстиво. 

А 1, 2, 3

Б 2, 3, 4

В 1, 3, 4

Г 1, 3, 5

Д 2, 3, 5