Складне речення

Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землю

людей з’єднати.

Під тихе рипіння морозу я пригадаю стару казку, яку тихо шепотіла бабуся.

Як одступиш од гармат на аршин, то вона од тебе на сажень.

Туди, де образи кохані, душа окрилена летить.

Адже під руку київського державця має перейти земля Подніпров`я, що віднині поєдналась із великими просторами інших племен слов`янських.

Майже повсюди на Гуцульщині, було поширеним вірування в те, що в передноворічний вечір худоба розмовляє між собою.

Якщо парубків пускали до хати, вони розігрували різні жартівливі сценки.

Добрими вважалися дні, коли на небі повний місяць.

Мабуть, тому, що в юні роки не був таким щасливим, як нині, то й не помічав усіх приваб земної краси…

Василь глибоко віддихається, бо попереду рубає валок Яків Кузло.

Тільки діброва, до якої він саме дійшов, пересварювалася з хуртовиною і вітром.

Здається, побачила вона, як через галявину пробігло веселе біле собача з атласною шкуркою.

Східний небокрай червоно горів, неначе хтось далеко на обрії запалив велике кострище.

 Нам дивно, що ви сюди заїхали.

 П’яно чарує шелест пшениці, що преплітається з дзвониками та берізко.

Буря розчахнула стару, напівзасохлу акацію, що росла біля сіней.

 Я його талан співацький так високо поважаю, що співцем своїм придворним я зробить його бажаю. 

 Що минуло, те вже не повернеться. 

  Якби я знав, що є надія справжня, що сила є пустиню перейти. 

У 1902 році австрійський художник Ріхард Штайфф запропонував своїй тітоньці, щоб вона пошила маленьке ведмежа намальоване ним для дітей.

Ось так і з'явився в Америці плюшевий ведмедик, якого назвали Тедді. 

Врешті, хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається. 

Благословенна будь, родино, де в згоді сестри і брати. 

 Де пройде сила наша пречудова, в житті людини зміни постають. 

хоч на творчість немає часу.

про що мовчить більшість.

як велить чисте сумління.

 коли настане слушна мить.

  де зростають діти.

 як любить сонце посивілий дід. 

 щоб пісня линула з вікон. 

 незважаючи на гамір та неспокій. 

Пуччіні до кінця життя пам’ятав, як Соломія Крушельницька захистила й

відстояла в артистичному світі його оперу, знехтувану вимогливою й безкомпромісною італійською публікою.

Навесні 1904 року Соломія Крушельницька блискуче виступила при тріумфальному відродженні „Мадам Баттерфляй” Пуччіні в Італії, хоча кількома місяцями раніше ця опера зазнала гучного провалу.

На Україні вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. 

Хто ж не знає, що в кожному українському обійсті має рости ружа й шавлія,

любисток і м’ята, чорнобривці й нагідки.

щоб добре було їх і близько обробляти. 

які буйно поросли бур’янами. 

хоч часто здавалося, що вони завеликі. 

бо лісопосадку вирубано вже давно.

вікно, яке блимало світлом каганця. 

все, що їхало й йшло до нашого села. 

степ, який простилався довкола.

туди, де порисли кущами очерета стави.

Добре, коли чоловік з характером, з переконанням і хмелем неспокою.

 Життя кожного є цінністю, яку часто плутають з безкоштовним подарунком.

 Нас оточує воркування струмків, коли ми опиняємося в долинці.

Люблю миті, коли стіл довгий і тісно за ним від рідні.

А які сумлінно готувалися до уроку.

Б і аналізуємо їх відповіді.

В а рецензенти готують для них запитання.

Г визначаючи, що треба доповнити.

А Запрягайте коні в шори, коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії.

Б Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.

В Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Г Лиш коники в стерні сюрчали та марево хилилось до землі.

А Гасне заграва – і багряний відблиск на снігу згасає.

Б Природа, позбавлена тепла і сонця, готувалася до зимового спочинку.

В Скрізь снігові замети, а на деревах де-не-де рум’яні яблука пломеніють.

Г Пустка була навколо, і все було незнайоме.

Не то осінні води шуміли, не то вітер бився в заломах провалля.

Ні людей, ні хат не було, але смужка синього диму снувалась поміж деревами.

То комиш упаде в око, то дим тріпоче в повітрі.

Картатий вечір упав на причілок, і в місячному сні притихли збезлюднені сіножаті, ниви й білі хмари за нивами.

Пам`ятай, що легко нам усім буває сплутать щирість і підступність.

Чи чули ви, як верби ридають на березі, утративши воду.

Від маяка в море відходила піщана коса, яка закінчувалась довгою грядою підводного каміння.

І вчувалося кленам і соснам, що над ними вже й неба нема.

Падуть листки пожовклі і червоні і тихо плинуть по холоднім лоні туди, куди і молодість пішла.

Сьогодні сонце висвапило в осені ще один погожий день, і він не знав, куди йому занести бабине літо.

І серцю не дано бідніти, і думам не дано всихать.

Жаль мені незібраних плодів, тих, що не зустрінуться з устами,жаль не струшених з душі солодких слів, що не стали кладкою між нами.

Небо синішало, рожева пляма на заході танула й затягувалась в матовий димок вечірнього присмерку.

Приїхали до лісу - зійшло сонце.

Низько біжать димчасті хмари, жалібно кигичуть на вітрі чайки.

Тихо шелестіло листя верболозу; сичала під ногами гостролеза осока.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

Вітри гуляли по степу, що лежав тепер буйний, вилинялий, як пустеля.

Чайка у дивовижний терплячості все ще біліє на темнім уламку граніту, через який уже раз у раз перехлюпує хвиля.

Далеко від степу люди чули, як стугоніла земля.

Земля здавалась би пусткою, якби не шелестіли сосни та дуби.

Долиною повилась річечка, немов хто кинув нову синю стрічку на зелену траву.

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

Наша мить - це краплина, в якій віддзеркалилась вічність.

Хоч, може, і не всі ти зважив "за" і "проти", раненько, по росі, берися до роботи.

Хоч тяжко душу берегти під небом цим полуднім, а треба йти щосвятом і щобуднем.

Поважаймо кожну мить, бо вона помре і вже ніколи не повториться.

Щоб пізнати людину,іноді стає замало життя.

На небі тремтіли ще досвітні зорі, коли зимовий ранок засівав над землею срібним снігом.

Коли сонце золотим чкрвінцем викотилось на блакитний поділ, чари ночі разом розтанули.

Коли б у людства не було фантазій, було б стократ на світі легше жить.

Коли заходить ніч, тоді дивоцвітом цвіте степ.