Складне речення. Система розділових знаків.

Вже й хмара обтрусила рукава, а ліс ще довго переливає сріблясті кульки по долонях листя (П.Грабовський).

Посріблені ліси окуталися тінню, а небосхил горить і віти золотить (М.Рильський).

Що за сонце вночі над Дніпром? Чи в степах пломеніють пожари, чи жар-птиця війнула крилом? (М. Нагнибіда).

Пароплав раптом звернув, і довга, спокійна смуга річки простяглася далі до ледве помітних пагорків на обрії (В.Підмогильний).

Жито шепче мені, як привільно навкруг (П.Тичина).

Буря розчахнула стару, напівзасохлу акацію, що росла біля сіней (М.Стельмах).

Хочу, щоб ніколи, ніколи не зачерствіло серце (М.Стельмах).

Людині треба, щоб її робота залишалась після неї самої жити (Ю.Яновський).

П'яно чарує шелест пшениці, що переплітається з дзвониками та берізкою (Г.Косинка).

Земля, що не вчахла під грозами, пропахла зрілості цвітом (М.Ткач).

Здавалося, що густа рожева фарба повільно розмивалась по безмежній синяві неба (Ю.Збанацький).

Наша мить - це краплина, в якій віддзеркалилась вічність (Є.Гуцало).

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів (Ю.Яновський).

Після дощу розморена земля лежить і слухає, що робиться в світі (В. Грінчак).

Вони жили так, начебто гойдалися на кониках з дитячого майданчика (В.Шевчук).

Мені спочатку навть здалося, що я кружляю на одному місці (Є Гуцало).

Здавалося, що густа рожева фарба повільно розпливалась по безмежній синяві неба (Ю. Збанацький).

Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю цілющі трави я в лугах (М.Рильський).

Коли печалиться калина гарячим полум'ям душі, коли печалиться людина, ти слово радості скажи (М.Сигаївський).

Звився жайворонок під чисте, неначе нове, небо і заспівав про те, що мертва земля ожива знов, що сонце, зрадівши щастям землі, стало ласкавим, теплим, ясним (М.Коцюбинський).

Ми все життя тікаємо від печалі і горя, як утікають хвилі від штормового моря (М.Ільницький).

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю (Леся Українка).

Все буде так, як нам воно присниться (М.Вінграновський).

Не боїться любов розлуки, не дається печалі в руки, синім зором зорить у далі, хоч за це й не дають медалі (А. Малишко).