Складне речення з різними видами зв'язку

Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля.

Старе поволі забувається, а нового не варто порушувати.

Треба дати зрозуміти, що світ наш не замерзає і не згасає

У повітрі дощ, і гречка пахне тепло, немов розлився бурштиновий мед.

Люби музику — вона облагороджує твої думки і почуття.

Красна пташка своїм пір’ям, а людина — знанням.

Що в пісні співається, те в житті збувається.

Небо вночі чисте, і видно, як падають зорі.

Догоряє липневий день, палахкотить на білих стінах собору, що вигнався в небо.

На хуторі повільно вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

Ось і річка, що має чотири броди, ось і принишкле село з корогвами тополь.

Буря втрамбовувала сніг, іти було набагато легше.

Стояла ніч, красива, мов Кармен, червоні й чорні міряла троянди.

Іронія – це блискавка ума, яка освітить всі глибини смислу.

Візьми від життя все, що зможеш, і воно засяє всіма барвами.

Зіграй мені мелодію любові і обернеться хай на щастя розпач!

Завалились мости кам’яні – подорожні шукають веселку.

складносурядне

складнопідрядне

безсполучникове

з різними видами зв’язку

Грім гримить хліб буде родить.

Мотори гули все далі голоси все глибшали десь у степу клекіт ворожих кулеметів долітав усе глухіше.

Сонце шукаючи броду сторожко зупинилося посеред ріки на моторному

човнику зі сміхом пропливали дівчата у вінках.

Сонце гріє, вітер віє з поля на долину... над водою гне з вербою червону калину.

Любіть книгу... вона допоможе вам розібратися в строкатому сплетінні думок, навчить вас поважати людину.

Роса блищить на сонці... чисте срібло.

Продержало з тиждень морозом...земля заклякла як кістка.

Лягло сонце за горою зірки засіяли.

Умовк кобзар сумуючи щось руки не грають.

Закон життя один вірно служити своїй державі.

Поглянь вуалі білосніжні смагляві вишні надягли.

Сонце блищить і горить, гаї зеленіють, садки зацвітають.

Ти до мене прийшла не із казки чи сну, і здалося мені, що стрічаю весну.

Погода стояла тепла й сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли.

Небо вже геть розмерзлося, і тепер його було видно наскрізь.

Ще сніг кругом, ще голі віти дуба, і не курличуть в небі журавлі.

З високих круч луна орлиний клекіт, лиш тихі води все стоять мовчазно.

Як вечір рожевий на землю злетить, я вийду самотній у гай.

Розкішно вбраний, сад густий стоїть, і ллється спів пташок дзвінкий.

складносурядне

складнопідрядне

безсполучникове

з різними видами зв’язку

Темні хмари укрили небосхил, затулили ясний місяць, усе навколо заснуло, тому що ніч прийшла панувати на землю.

Нехай кохання не покидає моє серце, а юність хай буде такою щоб кожен позаздрити міг.

Я підійшла до села, перша побілена хатка, яка кинулася у вічі була Тетянина.

Реве, стогне хуртовина,

Котить верне полем, 

Стоїть Катря серед поля 

Дала сльозам волю. 

Реве стогне хуртовина

Котить верне полем; 

Стоїть Катря серед поля 

Дала сльозам волю. 

Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем; 

Стоїть Катря серед поля, 

Дала сльозам волю. 

 Виснажилися студені джерела, задихнулася від спраги річка й померла.

 Пропливали широкі сірі неорані українські лани, розбиті возами, зруйновані міста і чорні вікна спалених домів.

 Марно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі.

Мільярди перлин мерехтіли на всьому, випромінюючи маленькі сонця, розсипаючи спектри на лапатім листі дубів і ліщини.

Тихо-мирно спала зграя лебедина, і даремно лебідь звав, будив її.

Стоять жоржини мокрі-мокрі, сплять діамантові жуки, під грушею у дикій моркві до ранку ходять їжаки.

Ти з’явилась мені – і здалося, що світ помолодшав навколо на тисячу літ.

Догоряє липневий день, палахкотить на білих стінах собору, що вигнався в небо.

На хуторі повільно вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

Ось і річка, що має чотири броди, ось і принишкле село з корогвами тополь.

Буря втрамбовувала сніг, іти було набагато легше.

Демократія тим і добра, що при ній не держава руйнує людину, а людина будує державу і саму себе (Ліна Костенко).

Пігмей бажа високим буть на зріст, порядним хоче виглядати злодій, завжди злочинець – на ділах добродій (Д. Павличко).

Преславне українське слово звучить у серці у моїм, бо мова – хліб, а не полова: я чув її із уст батьків (Г. Позняк).

Шануймося, бо одна у нас усіх Україна й життя у кожного одне! (Б. Гірський).

Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов’я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким (М. Рильський).

Стояла ніч, красива, мов Кармен, червоні й чорні міряла троянди.

Іронія – це блискавка ума, яка освітить всі глибини смислу.

Візьми від життя все, що зможеш, і воно засяє всіма барвами.

Зіграй мені мелодію любові і обернеться хай на щастя розпач!

Завалились мости кам’яні – подорожні шукають веселку.

Ще сніг кругом, ще голі віти дуба, і не курличуть в небі журавлі.

З високих круч луна орлиний клекіт, лиш тихі води все стоять мовчазно.

Як вечір рожевий на землю злетить, я вийду самотній у гай.

Розкішно вбраний, сад густий стоїть, і ллється спів пташок дзвінкий.

Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля.

Старе поволі забувається, а нового не варто порушувати.

Треба дати зрозуміти, що світ наш не замерзає і не згасає

У повітрі дощ, і гречка пахне тепло, немов розлився бурштиновий мед.

 Підрядний та сурядний.

Підрядний та безсполучниковий.

Безсполучниковий, сурядний, підрядний.

Ще сонячні промені сплять досвітні огні вже горять.

Я чув легенду Прометей добув огонь для всіх людей.

Посієш зерно золоте забринить пшениця як струна. 

Вітер війнув листя з клена жовте жовтаво-золоте полетіло. 

Бачу здалеку хвиля іскриста грає вільно на синьому морі.

Не русалонька блукає то дівчина ходить.

Знаю з попелу сходять квіти.

Не кидай іскри в солому і сама згорить, і село спалить.

У товаристві лад - усяк тому радіє.

Обіймає ніч зорю за плечі, синьо посміхається зоря.

Не кидай іскри в солому: і сама згорить, і село спалить.

Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині.