Складні речення. Підсумкова робота1

Віє вітер на долину, колише билину.

Усе порожевіло: кременисті шпилі, грюкочучий Дніпро, унизу, далекії темнії гаї на верховинах і прудка пташка понад Дніпром.

Світ пахучий, сонячний, зелений палахкоче, мерехтить в очах.

І зберіг я тільки, ненечко, скарб один, що ти дала, золоте, як зірка, серденько.

Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад мерехтливим сяйвом снігів.

Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито,перегукуючись із громами.

Проходив дощ,а потім було зимно.

Можливо, не тільки лісник, а й школярі-юннати навідувалися сюди ще та ще в інші знайомі їм місцинки.

На наших озерах – ми бачимо гагару лиш на початку вересня.

Собака на сіні – це саме той, хто сам не гам і другому не дам.

Старшого дідового сина звали Карпом, меншого – Лавріном.

Пізня осінь із дощами та вітрами – суцільний смуток на душі.

 Озвався постріл над рікою і до коня схиливсь козак.

Ще довго він мовчав і ми всі сиділи немов заціплені.

Небо раптом укрилося хмарами і вітер почав дужчати.

Яблука падають і вже червоний килим під яблунею.

 Зумійте бути вольними – і будете вольні.

По узліссі на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски і сон-трава.

Мова й пісня – дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони.

На хуторі вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

 і виполошено перепелині гнізда.

так що буде що їсти вівцям.

і літо буйне в береги ввійшло.

як на межі, на оболоні.

Минула буря і сонце засяяло.

Недалеко почулося хлюпання весла а згодом з’явився рибальський човен.

Сонце незабаром зайшло зовсім однак небо ще жевріло згасаючим багрянцем.

Щасливо співати і жити у ріднім краю і зорям щасливо світити на землю мою.

У парку проходить фестиваль і лунає голосний сміх

Чого ти так гірко плачеш і чим я тобі можу зарадити?

Сергій знає, що йому робити і як поводитися будь-де.

Вечірня зоря встає над містом і я не помітно засинаю.

Усе було дивовижним чисте небо море блакиті м’яке сонячне світло,а перша зелень на деревах ще недавно похмурих і кострубатих, була схожа на хмари зеленого диму і не хотілося сідати ні в автобус, ні в тролейбус, і він пішов пішки, відчуваючи в собі велику й легку пустку.

Сьогодні основною сировиною для виробництва паперу є деревна ценлюлоза її одержують із твердих і м’яких лісових порід: сосни, тополі, берези та інших.

Учитель розкриває перед учнем таємниці буття учить розпізнавати добро та зло,щирість і підступність, багатство душі й духовну обмеженість.

І хоч куди б закинула нас доля у пам’яті жевріє материнська домівка, материнський поріг, материнське вікно, материнські руки, материнська душа.

У небі нерухомо стояли яструби, розпластавши свої крила й непорушно втупивши очі свої в траву.

Самі тільки коні, ховаючись у диких рослинах, як у лісі, толочили їх.

Уся поверхня землі була така гарна, немов зелено-золотий океан, по якому бризнули мільйони різних квітів.

Уже горіли мохнатими й червоними, як жар, шапками будяки, дихаючи солодким медвяним душком.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Зорею станьмо для людей отих, яких на світі вже нема. в живих.

Все, що відбувається в світі природи, має свій смисл.

А навкруги так тихо, що росинка з листа не скотиться.

 Як одступиш од гармат на аршин, то вона од тебе на сажень.

Під тихе рипіння морозу я казку стару пригадаю, як тихо шепочуться лози весною в подільському краю.

Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землю людей з’єднати.

Туди, де образи кохані, душа окрилена летить.

Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна – земле сподівань.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб?

 А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна.

Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов.

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

Є такі гірські вершини, що сягають аж до гір.

Засипав сніг стежку, що миша протоптала.

як любить сонце посивілий дід.

де зростають діти.

 щоб пісня линула з вікон.

бо тепло там і затишно в душі.

як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

вікно, яке блимало світлом каганця.

все, що їхало й йшло до нашого села.

так що всі намагалися йти тихіше.

Квітує день на радощах буття, що нам кують зозулі із ліщини.

Здоровий садок слався зеленими хвилями за домом на гору, скільки можна було скинути оком.

 Пташки, що влітку так співали, у ірій вже повідлітали.

Твій мужній голос музикою лине, як плескіт хвиль і сяйво без зірок.

Як радію за ту людину, що загублену радість знайшла.

Намалюй мені ніч, коли падають зорі.

Посеред ріки, де протікала бистрінь, зашипів, увігнувся і тріснув кількома сліпучими промінцями ясний лід.

Щасливий той, хто виріс на Дніпрі, перетинав його бистрінь глибоку.

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить.

Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому.

Щасливий майстер, що з тяжкої брили прекрасну постать висікав на радість людям.

Бо коли над сонцем заплететься хмарка, а у серце стукне копитом зима – не нарвеш ти квітів у пожовклім парку, не нарвеш ти квітів, коли їх нема.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Хай сторінки мої нерівні й незграбно зверстані рядки, бо в книгу дні мої мандрівні життя вписано од руки.

Пахне, кажуть, ромен гіркотою, наче пізня дівоча любов.

Те, що було, минулося і знову не буде.

Бджолина сім’я над гречками гула, щоб медом іскрилися сота.

Щасливий, хто сни має милі.

Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

Жнива найменше схожі на народ, хоч і вінчають битви переможні.

Те, що було, минулося і знову не буде.

Принишкли хати, наче присіли до землі.

Дерева благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

Якщо ви любите пісні, запрошуйте у гості птаство.

Якщо взявся іти, кінця ти доходжай.

Дарма що стояло тихе сонячне безвіття, листя тріпотіло на деревах вздовж шляху.

То не любов, яка не вміє бажати іншому добра.

Всі слова на світі замалі, щоб, як хліб, дзвеніти з краю в край.

У Січі був такий звичай, що кожен мусив коритися волі старшого, жити у братерстві один з одним і поводитися доброчесно.

Нема гірше, як в неволі про волю згадувать.

В небі ластівка мріє далека, що на крилах весну принесла.

Чим чорніший пар, тим біліша паляниця.

А вітер в степу припадає, як вершник до гриви.

Сонце так світило ласкаво, що аж каміння сміється.

Певне, в кожного є заповітні пороги, звідки нас проводжали в житті матері.

Благословенна та ясна година, коли дитя читає „Кобзаря”.

 Ви знаєте, як пахне хліб диханням сіяча, вогнем безсонних діб?

Щоб вволю всього мати, треба чесно працювати.

Наближалась весна, так що вже не тільки вдень, а й вночі капало зі стріх.

Ніщо мені так не пахне, як наш степ.

Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло.

Учи азбуку – прийде хліб у руку.

Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки.

Як явір простягає віти до явора через ріку, так матері одної діти шлють пісню гомінку.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Грім гримить хліб буде родить.

 Вночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Миколі схотілося їсти а потім пити в нього посохло в горлі в роті.

Сонце шукаючи броду сторожко зупинилося посеред ріки на моторному човнику зі сміхом пропливали дівчата у вінках.

Пролунав постріл почалися змагання.

І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка стоїть.

Зійде сонце утру сльози ніхто не побачить.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Весла прибрали човен поволі плив за течією.

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор закрутився клубком і помчав у жита.

Говорять думи і діброви говорять гори луг, ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

Спріває Маланці колос сміється лука ранніми росами дзвоном коси кличуть городи синім листом тучна земля диха на неї теплом.

 Я широко відчинив двері мого князівства для всіх знедолених, і в моїй землі поселилося зараз стільки нових людей, що кожен четвертий або і третій мій підданий – то пришелець.

Інколи він, правда, згадував про неї, навіть приміряв подаровану нею сорочку, але сьогодні про дівчину і думки не було – і раптом в його уяві спливло її личко так зримо, ніби вона сама з’явилася перед ним.

Коні, що паслися спочатку на стерні, примандрували в улоговину, де було більше трави, і ясно чулося, як вони там подзвонюють вуздечками і щипають траву.

Ти пробач мені, що так кажу, бо ти й сам боярин, але ти розумний чоловік і знаєш, як мені важко тримати князівство в руках, коли бояри розтягують його в різні боки.

1 і 2

2 і 3

3 і 4

6 і 7

1 і 3

Безсполучниковий і сполучниковий складносурядний.

Безсполучниковий і сполучниковий складнопідрядний.

Сполучниковий складносурядний і складнопідрядний

Безсполучниковий, сполучниковий складнопідрядний і складнопідрядний

А. Перед від’їздом до Львова на навчання батько наказував Соломії, щоб вона чесно виконувала його обов’язки, вчилася і йшла вперед.

Б.Через від’їзд до Львова на навчання батько наказував Соломії, щоб вона чесно виконувала свої обов’язки, вчилася і йшла вперед.

В. Перед від’їздом до Львова на навчання батько наказував, щоб він чесно виконував свої обов’язки, вчився і йшов вперед.

Г.Перед від’їздом до Львова батько наказував Соломії, щоб вона чесно виконувала свої обов’язки, вчилася і йшла вперед.

Д. Перед від’їздом до Львова на навчання Соломіїбатько наказував, щоб вона чесно виконувала свої обов’язки, вчилася і йшла вперед.

А

Б

В

Г

Б

А

Г

В

 «Леоніде, — Адріана відірвала обличчя від долоні — а ви читали «У пошуках утраченого часу» Марселя Пруста?» (Р. Іванчук).

 «Ну, добре, стримав образу Аркадій Петрович. — Не одрікаюсь од своїх слів» (М. Коцюбинський).

 «З щастя та горя скувалася доля» — каже людська поговірка(Панас Мирний).

 Струна бринить лагідною луною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» (Леся Українка).

Ще сніг кругом, ще голі віти дуба, і не курличуть в небі журавлі.

З високих круч луна орлиний клекіт, лиш тихі води все стоять мовчазно.

Як вечір рожевий на землю злетить, я вийду самотній у гай.

Розкішно вбраний, сад густий стоїть, і ллється спів пташок дзвінкий.

 А) Двері тихо скрипнули й розчинилися, хоч він і не штовхнув їх.

  Б) Грали два водевілі – один російський, другий український.

 В) Уже сонце скотилось до заходу, уже степова трава лисніла червоним одлиском.

 Г) Я бреду далі серед високих кущів, напоєних дощем, і вони зрошують мене все знову й знову.

Люби музику — вона облагороджує твої думки і почуття.

Красна пташка своїм пір’ям, а людина — знанням.

Що в пісні співається, те в житті збувається.

Небо вночі чисте, і видно, як падають зорі.

"Це я, ваш Пірат", гавкав він крізь сльози.

"Оксано, тікаймо" - рішуче прошепотіла Олеся.

Катон сказав: "Пропав той день, що минув без користі".

Хотів пастух почути голос Бога в палаючім кущі і запалив маленький

 корч сухого ялівцю…

  Послала мати по гриби хлопчину, і в темнику він загубив стежки.

 Климко повернувся до куреня, узяв плащ-палатку і, зціпивши од

напруги зуби, одірвав од неї чималий клапоть .

 Наосліп ходить в яблуці хробак, та не шукає виходу до світла. 

  .

Від пісні журливої дуб сколихнувся і лелеки здригнулися уві сні.

Теплий день розхлюпує блакить і ластівки купаються.

Свинцем набрякли сиві хмари і сонце зникло.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

 — Вставай! Годі спати. Треба вирішити, як нам жити далі.

— Що? — не второпав спросоння Марусик.

— Ти як хочеш, а я думаю втекти з дому, — важко зітхнув Сашко Циган (В. Нестайко).

 Дідусь підтвердив, що на плесі завжди є качки (Остап Вишня).

  «Мушу йти в полонину, Марічко», — сумував Іван заздалегідь (М. Коцюбинський).

  За словами О. С. Мельничука, «основною одиницею мови в усіх мовах є речення».

Степ половецький половіє трава аж срібна від роси.

Життя росте лишень з любові лише краса людей навчає жить.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Дощ пройшов хазяйським кроком сад в росі купається.

1-В, 2-А, 3-Б, 4-Д

1-Д, 2-Б, 3-Г, 4-А

1-А, 2-Г, 3-Д, 4-Б

1-Г, 2-В, 3-А, 4-Д

Гаснуть вогні, ніби в море падають янтарні зорі (О. Гончар).

Мені спочатку здалося, що кружляю на місці (О. Гончар).

Люди, які жертвують усім для інших, творять святу справу.

Мати сита, коли діти не голодні.

Край неба на сході помітно блідне, так що в нього вже можна розпізнати сіру пелену розірваних вітром хмар (В. Кучер).

Якщо узявсь іти, кінця ти доходжай (П. Тичина).

Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.

Як я радію за ту людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра).

Осипаються зорі на груди і розгойдує небо над землею пусті терези.

А літо йде полями і гаями і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко).

Світло сліпить, та не грає веселе проміння (Леся Українка).

То комиш упаде в око то дим тріпоче в повітрі (Леся Українка).

І шумить діброва, і синіє шлях і дзвенить дніпрова хвиля у дротах.

Хата біліє ярко між зеленими тополями та блищать ясні віконця.

Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече (М. Коцюбинський).

Пройшла гроза і ніч промчала, і знову день шумить кругом.

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить (В. Сосюра).

Щасливий майстер, що з тяжкої брили прекрасну постать висікав на радість людям (М. Рильський).

Дивись, як розноситься цвіт орхідеї, що вчора, ще вчора жила.

Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра).

А сонечко встане, як перше вставало (Т. Шевченко).

Я родом з тих країв, де пахне небом і весною (І. Гринько).

Там, де зорі сяють з-за гори, над водою гнуться явори (А. Малишко).

Гомонить жива вода, де сухі степи шуміли (М. Рильський).

Над нашим селом, що лежить над річкою, щоосені пролітають журавлі (З журналу).

Де рідний край, там під ялиною рай (Народна творчість).

Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту (Леся Українка).

На тій частині земної поверхні, де колись хлюпотіло море, зараз залягають крейдяні пласти (З газети).

Соловей співає, поки дітей не виведе (Народна творчість).

І зацвітуть червоні маки на тих столочених полях, де люди, вбиті в час атаки, довіку житимуть в піснях (Л. Дмитерко).

І дві вербички стали на сторожі, щоб ту могилу час не зарівняв.

Я обламаю хвилинам пальці, щоб не сплітались в печаль годин.

1А 2Б 3В 4Г

1Б 2А 3В 4Г

ГА 2Б 3В 4А

1А 2В 3Б 4Г

1А 2Б 3В 4Д

1Г 2А 3В 4Д

1А 2Г 3В 4Д

1Д 2А 3В 4Г

1Г 2Д 3В 4А

1Г 2А 3В 4Б

А. Перед від’їздом до Львова на навчання батько наказував Соломії, щоб вона чесно виконувала його обов’язки, вчилася і йшла вперед.

Б.Через від’їзд до Львова на навчання батько наказував Соломії, щоб вона чесно виконувала свої обов’язки, вчилася і йшла вперед.

В. Перед від’їздом до Львова на навчання батько наказував, щоб він чесно виконував свої обов’язки, вчився і йшов вперед.

Г.Перед від’їздом до Львова батько наказував Соломії, щоб вона чесно виконувала свої обов’язки, вчилася і йшла вперед.

Д. Перед від’їздом до Львова на навчання Соломіїбатько наказував, щоб вона чесно виконувала свої обов’язки, вчилася і йшла вперед.

А .Кома 2,3,4 - при однорідних членах речення

Б .Двокрапка і лапки 5 — при прямій мові

В.Кома 6, 8– між частинами складного речення, що поєднані сурядним зв’язком

Г.Тире 1- тире між підметом і присудком

Д.Кома 7 – при відокремленому означенні

Б

А

Г

В

А Легко дихали лугові трави, які щедро обмили теплі літні дощі.

Б Удень, коли світило сонце, лід вигравав у його промінні міріадами іскор.

В Готуються осінні далі зустріти ночі темноту там, де зоря в такій печалі згубила хустку золоту.

Г Бог дав мені співучий голос, щоб менше сліз душа лила.

Д Над минулим не плакав, бо маю неско́рену вдачу

А Легко дихали лугові трави, які щедро обмили теплі літні дощі.

Б Удень, коли світило сонце, лід вигравав у його промінні міріадами іскор.

В Готуються осінні далі зустріти ночі темноту там, де зоря в такій печалі згубила хустку золоту.

Г Бог дав мені співучий голос, щоб менше сліз душа лила.

Д Над минулим не плакав, бо маю неско́рену вдачу.

А Легко дихали лугові трави, які щедро обмили теплі літні дощі.

Б Удень, коли світило сонце, лід вигравав у його промінні міріадами іскор.

В Готуються осінні далі зустріти ночі темноту там, де зоря в такій печалі згубила хустку золоту.

Г Бог дав мені співучий голос, щоб менше сліз душа лила.

Д Над минулим не плакав, бо маю неско́рену вдачу.

А Легко дихали лугові трави, які щедро обмили теплі літні дощі.

Б Удень, коли світило сонце, лід вигравав у його промінні міріадами іскор.

В Готуються осінні далі зустріти ночі темноту там, де зоря в такій печалі згубила хустку золоту.

Г Бог дав мені співучий голос, щоб менше сліз душа лила.

Д Над минулим не плакав, бо маю неско́рену вдачу.

А Легко дихали лугові трави, які щедро обмили теплі літні дощі.

Б Удень, коли світило сонце, лід вигравав у його промінні міріадами іскор.

В Готуються осінні далі зустріти ночі темноту там, де зоря в такій печалі згубила хустку золоту.

Г Бог дав мені співучий голос, щоб менше сліз душа лила.