Складнопідрядне речення

Щасливий,  хто  сни має милі.

Скільки  голів, стільки й умів

Виспівує та щебече,  поки  місяць зійде.

Немає такого дерева,  щоб  на нього птиці не сідали.

Хоча  була північ, спати не хотілося.

Де  кров текла козацька, трава зеленіє.

Куди  серце летить, туди й око глядить.

Де  є страждання, там нема краси

Звідки  ласка, звідти й казка.

Здавна відомо, що заборонений плід найсолодший.

Минуле було прожите для того, щоб ствердити майбутнє.

 А наше діло — все це прополоти, аби хоч крихту істини знайти.

Доки людина не втратила здатності червоніти, вона ще людина.

Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу.

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами.

щоб сховатися від пекучого сонця.

аби до вечора повернутися додому.

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

як велить чисте сумління.

про що мовчить більшість.

хоч на творчість немає часу.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродять серпень по землі моїй.

І як за сонцем повертає сонях, гак довго вслід чомусь дивились ми.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

 оскільки клей наносили нерівномірно.

хоч ніхто й не сподівався на перемогу.

бо створене власними руками дороге.

що аж земля навколо здригається.

як кожен з нас і планував.

Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою.

На рідні землі сіячі вертають, щоб сіяти святе своє зерно.

Зроби так, щоб серце моє солов’їне забуло очей тих блакить.

коли сонце заховалося за хмару.

хоч негоди прогноз не обіцяв.

так що птахи вмить розлетілися.

що аж шибки затряслися в домі.

якого ой як чекали в таку посуху.

Стара верба од старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

За все, що взяв од пирога життя, платити доведеться по рахунку.

Лани зеленого збіжжя, що саме красувалося в той час, дрімали тихої ночі.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в

задумленому мареві.

Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без науки неможливий розвиток суспільства.

як хвилюється в шторм море.

ніби в нашому ставку живе сом.

 ніби солов’їха в гаю щебетала.

як краще готувати великодню паску.

наче підручники видаватимуть завтра,

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька в воді.

і вже чув композитор, як народжується пісня.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Вода стояла на луках, скільки бачило око.

Як не знаєш правди до кінця, то й не мудруй.

 У гаю, …, свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу, … .

У тих місцях пісні, …, ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе, … .

Вислів… є двоскладним реченням.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

А там, де березина витісняла сосну, все залите було бенгальським вогнем.

Біля осокорів, де він зустрівсвою долю, загримів гарматний грім.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

Я дуже люблю день, … .

Відчуття свята посилюється, … .

Нагадай час, … .

Речення … неускладнене.

Завжди збираємося того вечора, … .