Складнопідрядні речення

Де молодий вогонь, що серце пік? (Д. Павличко).

У карих очах було стільки щастя, що Оксані за цілий вік не вичерпати його (Я. Качура).

Збратав нас труд, що творить чудеса (М. Рильський).

Історія, що сколихнула душу, здається мені дуже значущою (Ч. Айтматов).

способу дії

мети

міри і ступеня

часу

Що вдіє раб, принижений, нещасний, як буде проповідь читать своїм панам.

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі.

Після того, як луг покосять, знову трави ростуть в цвіту.

Олеся любила їх, приймаків, як люблять безрідних дітей сусідські жінки

Складне речення,частини якого з'єднані за допомогою інтонації (без сполучників або сполучних слів).

Складне речення,частини якого є синтаксично нерівноправними та з'єднані за допомогою сполучників підрядності або сполучних слів

Складне речення,частини якого з'єднані сполучниками сурядності.

яке? який? які? яка?

із якою метою? Навіщо?

не відповідає на питання.

коли? як довго? із якого часу?

Це день, коли ми всі будемо радіти.

Коли почалася війна, О.Довженко був у Москві.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Він знає, коли почати грати.

дві

три

чотири

п'ять

[ ], (яка ), і (яка ).

[ ], [ ] і [ ].

[ ], (яка ) і (яку ).

так

ні

сполучниками сурядності;

тільки за допомогою розділових знаків;

сполучниками підрядності або сполучними словами;

тільки за допомогою інтонації

де? куди? звідки?

чому? з якої причини? через що?

незважаючи на що?

як? яким способом? яким чином? якою мірою?

коли? відколи? з якого часу?

із якою метою? навіщо?

І зацвіли червоні маки там, де люди, убиті в час атаки, довіку житимуть в піснях.

Хто хоч раз побував на Буковині, той не забуде її довіку, згадуватиме її красу.

Аромат чебрецю нагадував тепло рідної домівки, відновлював ті сили, у яких людина знаходила спокій.

Ви чули, як шумлять бори у вересневі вечори?

Сонце так світить ласкаво, що аж каміння сміється.

Де плачуть, там немає вже краси.

Слова я чую барвінкові, і серце щемно завмира.

Спинюсь і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

Невесело на світі жить, коли нема кого любить.

Місяць піднявся високо вгору, зорі вкрили все небо.

означальні, з'ясувальні, обставинні

означальні, з'ясувальні, порівняльні

часу й місця, з'ясувальні, обставинні

обставинні, означальні, додаткові

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

А там, де берізки витісняли сосни, було світло й просторо.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

Він вийшов на галявину на узліссі, де колись виглядав свою милу.

Я дуже люблю день, … .

Відчуття свята посилюється, … .

Це був той час, … .

Завжди збираємося того вечора, … .

Сонце вже нахабно і яскраво залазило у вікно, а в його променях купалася дівчина в золотій короні.

Вечірня роса, зробивши траву зеленішою, сама скидалася на великі смарагди в кілька каратів.

Коли виходили з готелю, сонце вже танцювало на небі ламбаду.

як сто, і тисячі, і мільйони років тому. 

щоб зазипати поля, і ліси, і дороги.

який засипле поля, і ліси, і дороги.

тому що не час.

Ще не прийшла весна, хоч вже гримлять потоки.   (О. Олесь)

Ми рушили до будинку, що виднівся на околиці села.

Джерела живуть доти, доки над ними нахиляються попечені жагою губи (І.Драч)

Небо, яке сьогодні тихе, синє й глибоке, наливає море блакиттю  (М. Коцюбинський)

 Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

 Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

 Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

 От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

оскільки вчора була сильна хуртовина.

ніби лежала товста пухова перина.

тому що не була розчищена від заметів.

так що не можна було доїхати до міста.

Справжня дружба полягає в тому, щоб бути вимогливим до своїх друзів.

Поезії Кобзаря народжені, щоб не вмирати ніколи.

Струмками, що рвалися з-під снігових підошов, бринів березень.

 Після того випадку, коли діти заблудилися, їх не залишали без нагляду ні на хвилинку.

Де молодий вогонь, що серце пік?

У карих очах було стільки щастя, що Оксані за цілий вік не вичерпати його.

Збратав нас труд, що творить дива.

Історія, що сколихнула душу, здається мені дуже важливою.

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами

щоб сховатися від пекучого сонця.

[Якби...], (...).

(Якби...), (...).

(Якби...), [...].

[...], (якби...).

Хоча над світом тіні хмурі на зло їм ставимо життя.

Там де мало горіхів і шишок білка заготовляє вдосталь грибів.

В погожий день коли цвіте калина гуркоче в небі благодатний грім.

Виявляється що дорослі ведмеді дуже пристрасні математики.

У гаю, ..., свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу, ... .

У тому уривку пісні, ..., ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе, ... .

бо були вони щасливими.

щоб ненадовго повернутися в минуле.

хоч і швидко вони промайнули.

доки буду топтати ряст.

туди, де ще не просвітліло небо.

щоб висвітлити поля і дати зелу піднятися.

незважаючи на те що сонце ще не ввійшло у свої права.

 як і надійшла.

додатка (що? чого?)

обставини (де? куди? коли? відколи?)

означення (який? чий? котрий?)

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

Вітри гуляли по степу, що лежав тепер буйний, вилинялий, як пустеля.

Чайка у дивовижний терплячості все ще біліє на темнім уламку граніту, через який уже раз у раз перехлюпує хвиля.

Далеко від степу люди чули, як стугоніла земля.

А злива так само почала відходити, як і надійшла. (М.Стельмах)

До селища Дарина поверталася поволі, хоч думки її летіли на крилах. (Ю. Яновський)

Раптом вітер зняв хмару пилу, яка закрила все. (М. Коцюбинський)

Благословен той день і час, коли послалась килимами земля, яку сходив Тарас малими босими ногами (М. Рильський)

іменника

прикметника

дієслова

числівника

іменника

дієслова

прикметника

прислівника

завжди перед головною.

завжди всередині головної.

завжди після головної.

може стояти перед, після і в середині головної.

Щоб уволю всього мати, слід багато працювати.

Годуй діда на печі, тому що й сам там будеш.

У хаті було тепло, бо в печі шкварчала ринка з шкварками.

Очерет шумів так, що заглушав навіть думки.

Десь із туману, з прозорої хмари дивиться давня Україна.

І дихає ягня на пальчики рожеві, і крихітний Ісус всміхається уві сні.

І хоч це діалект, а ми його надишемо міццю духу і огнем любові…

Я ридаю, як згадаю діла незабуті дідів наших.

чотири

 п'ять

шість

сім

Землю, що крила дала мені, довічно буду любить.

Іронія - це блискавка ума, котра освітить всі глибини смислу.

Як будеш так розношувати душу, вона, гляди, із совісті спаде.

Хай буде так, як я тобі велю. 

Долиною полилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву.

Од квіту вишень стало в світі біло так і чисто так, хоч вікно – навстіж.

Де прикрили солдати цю землю грудьми, розквітають травневі сади.

Народ захоплений танцем і все звужує коло, так що танцюристи мов у криниці. 

Коли наступає темна ніч … .

… адже Муза від мене далеко.

… у яких немає душі й ритму.

Якщо немає натхнення …

для оптимістів. 

хоча трапляються перешкоди. 

так що маємо його цінувати. 

оскільки ми самі можемо його змінити. 

способу дії

часу

умови

допустове