Складносурядне речення

Труби мінометів уже розпеклись так, що не можна було торкнутися рукою.

Привчав мене батько трудитись до поту, а мати – любити пісні.

Мати – це одвічне одкровення, вічна радість природи, сталь і ніжність поезії життя.

Краю мій рідний, краю! Багато по тобі пройшло-потопталося літ і віків.

Чи доводилось вам чути, як чайка кигиче?

Хай наше слово не вмирає…і наша правда хай живе!

Шугає вітер…а сніжні зорі все мені цілують чоло гаряче.

Хвилина ще … і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Реве Дніпро…й лани широкополі медами пахнуть.

Ні повітря не ворухнеться…ні пташка не защебече.

На клумбах горіли маки… а ранні левкої тільки що розпускалися.

На хвилину раптом стихли голоси… і спинилися тіні.

Ось уже й сонце золотою пучкою постукало в моє вікно… а за вікном на тепло заворкували голуби.

Вітру на морі не було …проте клекотав сильний прибій.

Хвилина ще … і схід розпише в сліпучі барви небосхил. 

Осінь сумна… та весело жити.

Чи то праця задавила молодую силу… чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила?

Ні повітря не ворухнеться…ні пташка не защебече..

Зима невелика… та в неї рот великий.

Що таке присудок… і чим він виражається?

Субота – не робота… і в неділю нема діла.

Так по зимі приходять весни… і по грозі сіяє синь.

І Гнат не винуват… і Килина не винна.

А літо йде полями і гаями…і вітер віє…і цвіте блакить.

Осінній вечір тихо догорає…і золото спадає з ясенів.

В орача руки чорні …та хліб білий.

Остап із Соломією сіли під вербою… але їм не говорилося.

А жайвір щебече… а сивий будяк сохне.

За селом шелестіли хліба … і пахло полином.

Я дивлюся на небо … й небо затихає в коливанні.

Лине чайка на безкраї плеса…і чебрець розлукою пропах.

На галяві зеленіє перший ряст… і цвітуть проліски та сон-трава.

Уже давно стояла ніч над землею…і зорі виблискували з темного неба.

Скоро вся долина заблищить вогнями… і до неба підніметься дружна пісня.

У степу тихо… і ледве чутно пахне чебрецем.

Заснули верби на облозі … і вітер задрімав.

Уже й череда пройшла… і тільки шляхом плугавились дві корови, одбившись од череди.

Весь час я думаю про тебе … й мені ти найдорожча у світі.

Зараз над степом пройде дощ … і вдарить грім.

Посріблені ліси окуталися тінню…а небосхил горить і віти золотить. 

Надходить вечір повний таємниць, і ліс при світлі молодих зірниць стоїть, передчуваючи неспокій.

Надходить вечір, повний таємниць, і ліс при світлі молодих зірниць стоїть, передчуваючи неспокій.

Надходить вечір, повний таємниць, і ліс при світлі молодих зірниць стоїть передчуваючи неспокій.

Надходить вечір, повний таємниць, і ліс при світлі молодих зірниць, стоїть передчуваючи неспокій.

Дощик перестав, і все навколо посвіжішало заблищало.

Дощик перестав, і все навколо посвіжішало, заблищало.

Дощик перестав і все навколо посвіжішало, заблищало.

Дощик перестав – і все навколо посвіжішало заблищало.

Дощик перестав – і все навколо посвіжішало, заблищало. 

тому люди застібнули пальта.

і пішов дощ.

піднялася курява.

закружлявши листя.

і поніс листя шляхом

тому що була хвора.

вона нездужала

і ми занепокоїлись.

адже почалася злива

ні вчора, ні сьогодні