Складносурядне речення

Ой очі, очі, очі дівочі, темні, як нічка, ясні, як день!

Як ми любились та й розійшлися, тепер навіки зійшлися знов.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Пісня та мила, пісня та люба, все про кохання, все про любов.

протиставлення

послідовність

одночасність

причина і наслідок

Чи то вечір погасає, чи ранок світає?

Звісно, нарізно нам важко і разом нам тісно.

Співаю - і назустріч пісня ллється

А десь цвіли сади, і дивно пахли трави.

розкидаючи рожеві плями по піску.

і надворі починало вже темніти.

і тепло разом із собою забирало.

і накладало ніжні сліди на берег.

У кожному готовому набої не тільки витрачена моя енергія, а й якась невловима

частка самого мене.

Мар’янка, сидячи обабіч дороги, гірко плакала, утираючи сльози рукавом, від

того, що відстала від валки, загулявшись у лісочку.

Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад

мерехтливим сяйвом снігів.

Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито,

перегукуючись із громами.

Звідусіль їхали і йшли на ярмарок люди, і дівчата всю дорогу притрушували

сміхом.

Традиційної охайності української садиби ми ще не втратили, бо ця хатина прямо

таки випромінювала дбайливість господаря чи господарів.

Гілля яблунь по садках уже голе-голісіньке, та подекуди, на пізніх сортах, іще

біліють та рожевіють плоди.

В полі, за попелястим маревом, проступила розмита далина, й навіть обрій

почав угадуватись.

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

А літо йде полями і гаями і вітер ніє і цвіте блакить.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

Там вогко, сіно пахне цвіллю. 

Ось і хата дядька Себастіяна, на ній темніє велике гніздо, зверху в ньому живуть лелеки, під низом — горобці. 

  Івана гукали од хати, але він того не слухав.

На клумбі цвіли жоржини, чорнобривці, пахло прив’ялим духом полину. 

 Вони замкнуться за мною і надаремне клацати буде кістками залізна рука.

Жовті палички цвіту тихо гойдались на волосинках вздовж колосків і непомітний пилок золотився на сонці.

 Лише гул од копит степом котився і хліба шелестіли.

 Конкретну мету досягнуто і далі він бачив перед себе безкрайню путь.

 Він пішов далі і все навкруги приємно тішило йому очі.

 Закрийте двері перед усіма помилками і істина не зможе увійти

 На тім горбі копали жінки пісок і зівав він ярами та печерами під небеса як страшний велетень

 Ці люди здобули славу і всі знають їх на прізвище.

Коли він торкався смичком до струн скрипки все на світі зникало і залишалася

тільки музика

Життя торкає серця струни чулі і я на крилах пісні лину знов.

Темніє схід а там на заході кривавий слід лишило сонце.    

То хмарка набіжить і бризне дощ краплистий ясною вільгістю оббризкавши

цвітінь то сонце вигляне ласкаво-променисте і знов сховається і знову дощ і тінь.

Золтан Баконій виправдав сподівання майстра і став чуйним і мудрим педагогом.

Слід позбутися невдячного почуття навчитися зосереджуватися не на комусь а

передусім на собі.

Скільки тут тіні й свіжості і сонце не сонце, спека не спека.

Слушні запитання і хороші рішення.