Складносурядне речення

Ой очі, очі, очі дівочі, темні, як нічка, ясні, як день!

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Як ми любились та й розійшлися, тепер навіки зійшлися знов.

Пісня та мила, пісня та люба, все про кохання, все про любов.

протиставлення

одночасність

послідовність

причина і наслідок

Чи то вечір погасає, чи ранок світає?

Співаю - і назустріч пісня ллється

Звісно, нарізно нам важко і разом нам тісно.

А десь цвіли сади, і дивно пахли трави.

розкидаючи рожеві плями по піску.

і тепло разом із собою забирало.

і надворі починало вже темніти.

і накладало ніжні сліди на берег.

У кожному готовому набої не тільки витрачена моя енергія, а й якась невловима

частка самого мене.

Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад

мерехтливим сяйвом снігів.

Мар’янка, сидячи обабіч дороги, гірко плакала, утираючи сльози рукавом, від

того, що відстала від валки, загулявшись у лісочку

Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито,

перегукуючись із громами

Звідусіль їхали і йшли на ярмарок люди, і дівчата всю дорогу притрушували

сміхом.

Гілля яблунь по садках уже голе-голісіньке, та подекуди, на пізніх сортах, іще

біліють та рожевіють плоди.

Традиційної охайності української садиби ми ще не втратили, бо ця хатина прямо

таки випромінювала дбайливість господаря чи господарів.

В полі, за попелястим маревом, проступила розмита далина, й навіть обрій

почав угадуватись.

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять.

А літо йде полями і гаями і вітер ніє і цвіте блакить.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

Там вогко, сіно пахне цвіллю. 

Івана гукали од хати, але він того не слухав.

Ось і хата дядька Себастіяна, на ній темніє велике гніздо, зверху в ньому живуть лелеки, під низом — горобці. 

На клумбі цвіли жоржини, чорнобривці, пахло прив’ялим духом полину. 

 Вони замкнуться за мною і надаремне клацати буде кістками залізна рука.

 Лише гул од копит степом котився і хліба шелестіли.

Жовті палички цвіту тихо гойдались на волосинках вздовж колосків і непомітний пилок золотився на сонці.

 Конкретну мету досягнуто і далі він бачив перед себе безкрайню путь.

 Він пішов далі і все навкруги приємно тішило йому очі.

 На тім горбі копали жінки пісок і зівав він ярами та печерами під небеса як страшний велетень

 Закрийте двері перед усіма помилками і істина не зможе увійти

 Ці люди здобули славу і всі знають їх на прізвище.

Коли він торкався смичком до струн скрипки все на світі зникало і залишалася тільки музика

Темніє схід а там на заході кривавий слід лишило сонце.    

Життя торкає серця струни чулі і я на крилах пісні лину знов.

То хмарка набіжить і бризне дощ краплистий ясною вільгістю оббризкавши

цвітінь то сонце вигляне ласкаво-променисте і знов сховається і знову дощ і тінь.

Золтан Баконій виправдав сподівання майстра і став чуйним і мудрим педагогом.

Скільки тут тіні й свіжості і сонце не сонце, спека не спека.

Слід позбутися невдячного почуття навчитися зосереджуватися не на комусь а передусім на собі.

Слушні запитання і хороші рішення.

Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад мерехтливим сяйвом снігів

Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито, перегукуючись із громами.

Хлопець сидів, обійнятий м ’якою радістю, і широкий світ клався йому під ноги

З ледарем поведешся – горя наберешся.

Собака на сіні – це саме той, хто сам не гам і другому не дам.

На наших озерах – ми бачимо гагару лиш на початку вересня.

Дощ пройшов — і Київ зеленіє.

Старшого дідового сина звали Карпом, меншого – Лавріном.

Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано до чорних скель

Слово – срібло, а мовчання – золото

Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні сили і слави

Культурна людина та, яка залишається культурною

Коли він торкався смичком до струн скрипки все на світі зникало і залишалася тільки музика.

Темніє схід а там на заході кривавий слід лишило сонце.

Життя торкає серця струни чулі і я на крилах пісні лину знов.

То хмарка набіжить і бризне дощ краплистий ясною вільгістю оббризкавши цвітінь то сонце вигляне ласкаво-променисте

Недалеко почулося хлюпання весла а згодом з’явився рибальський човен.

Сонце незабаром зайшло зовсім однак небо ще жевріло згасаючим багрянцем.

Шпаки це імітатори веселі то іволга у пісні їх дзвенить то хлопчик друзів кличучи свистить то соловейко розсипає трелі то колесо немазане скрипить.

Минула буря і сонце засяяло.

 Нове століття вже на видноколі і час новітню створює красу.

Мати стояла в тому золотому німбі, який одухотворив її обличчя і я, вражений цією явиною, стежив, як сніп проміння, падаючи на голову й розсіюючись, тремтить

Учитель розкриває перед учнем таємниці буття учить розпізнавати добро та зло

Усе було дивовижним чисте небо море блакиті м’яке сонячне світло, а перша зелень на деревах ще недавно похмурих і кострубатих, була схожа на хмари зеленого диму і не хотілося сідати ні в автобус, ні в тролейбус, і він пішов пішки, відчуваючи в собі велику й легку пустку

Здобути волю – то мій рай

Субота – не робота, і в неділю нема діла.

Слова – полова, але огонь в одежі слова – безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея

Сорочка й штанці латані-перелатані, а випрасувала їх мама – і наче знову нові

і перетворив галявину на строкатий візерунок.

дарма що була середина жовтня.

а вечір видався дивовижно теплим.

залишивши на ній неприкриті плями.