Складносурядне речення (Підготовка до ЗНО)

елегія

послання

романс

ода

поема

Олександр Олесь

М Вороний

П. Тичина

Б.-І. Антонич

О. Гончар

Софії

її чоловіка Карпа

Михайлового сина-студента

дядька Левка

її сусіда

метафори;

епітети;

риторичні оклики;

риторичні питання.

розкидаючи рожеві плями по піску.

і тепло разом із собою забирало.

і надворі починало вже темніти.

ніби пірнало в безкрає море.

і накладало ніжні сліди на берег.

На небі з хмар творилися темні хащі лісів і в їхньому русі й розвої вчувалась хода весни.

Тільки синиці посвистують та інколи прошелестить угорі невидима гайвороняча зграя.

А сьогодні над Харковом зупинились табуни південних хмар і йде справжній тропічний дощ.

Уже вся долина й гори блищать вогнями і разом з димом із землі здіймається вгору і пісня.

Від лісу тягло свіжим настоєм живиці та долітали лункі удари сокири.

Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив.

Вночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахучо зацвіта.

Під стріху вигнався соняшник і кручені паничі по ньому в’ються.

Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець.

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

А вже весна і знову серця щем і знов надія мертва оживає.

А літо йде полями і гаями і вітер ніє і цвіте блакить.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять.

Не сплять лиш цвіркуни і фонтан та кліна очима-зорями небо.

Чи то мені здається чи то справді свист тихшає?

Під вечір стихли голоси й засяяли в небесах зорі.

А гуси знов ґелґочуть на озерах і пахнуть медом плавні навесні.

Або розумне казать або зовсім мовчать.

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день.

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа!

Озвався постріл над рікою і на коня схиливсь козак.

Давно закінчилася злива і хмари розійшлися.

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Пройшла гроза і ніч промчала.

Глянуть не встигнеш і вік промайне.

Зросли заводи і міста і відступили хащі.

Дунув вітер понад степом і сліду не стало.

Минуло чимало років і крила поважчали.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти, ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна ти випросталася для волі.

Безконечні стежки скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Кам’яні баби стояли на курганах і сліпо дивились у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи нової поживи.

То по полю б я хотів чорним вихором летіти то мавок серед лісів я б ловив на зойк трембіти.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Шаблю вибито з рук але з серця не вибито дух волі й жадання краси!