Стилістична норма

Гейзери - гарячі джерела, що періодично фонтанують водою або парою.

Більше нічого не сказав Чіпка, не поклонився навіть старшині волосній.

Знову сад спустошений кличе, так трояндно підносить руки.

Десь курився синій димок од ватри.

Там сонце, як серце, дзвенить-виграє.

білесенький, малюсінький, пеньок, дубище, вітрисько;

берізонька донечка, узбіччя, рукописний, весельчак;

тонюсінький, гайочок, воріженьки, екс-чемпіон, ніччю;

веснонька, маленький, рядочок, вірнесенький, пушинка;

смачненький, справжнісінький, бабище, серденько, бочок.

листоноша, нечупара, нездара;

бідолаха, трудяга, сіромаха

плакса, староста, писака;

приблуда, волоцюга, ненажера;

злодюга, причепа, плакса.

На березі росли кущі срібної лозини, а під деревом тьма-тьмуща червоних ягід у травиці.

Як була я малою, то мені було не раз сниться, що моя мама чеше мені коси, вплітає червоні кісники, вбирає мене, голубить та жалує мене.

Квіти баранці в нього пуп'янкують, ліс вершечкує в саме небо.

Очі, приховані шаллю, гаряче, по-жіночому зблиснули.

Того літа уродило густе жито, та вчасно зібрати його лісовикам не пощастило.

Юнаки приймають присягу на вірність Україні.

На випадок загибелі сержанта приймаю командування.

Наталка приймає участь у змаганнях.

Прийміть до себе на ночівлю подорожнього.

Не приймай близько до серця образ.

Керівництво кинулося приймати міри по ліквідації аварії.

смуток-жаль,

технік-механік,

хліб-сіль,

школа-гімназія,

учений-мовознавець,

тонно-кілометр.

Ой, Канадо, Канадочко, яка ж ти зрадлива, не одного чоловіка з дітьми розлучила.

Висотала сили чужина проклята. Візьміть мене, лелеченьки, на свої крилята!

Скажи мені, всесильна мова з якого джерела буття тече струмок, що зветься Слово, в ріку несмертного життя?

Природо-матінко пошли мені поміж несплинних будніх справ чаїну зграйку на обмілині, гойдливу роззолоть купав.

Обридли нам сварки і ворожнечі, о, друзі, руки простягнім: хіба сваритися до речі, коли в огні наш край, наш дім?

Безрідні Йвани, не спішіть забути першу колискову. Розбитим дзеркалом душі не буть ніколи нашій мові!

Сама собою річка ця тече маленька річечка, вузенька як долоня.

Старий Дніпро, розливши плесо сиве, ген-ген в спокійнім мареві дріма, втомився він колись стрімкий і сильний...

Народ-герой героїв проявляє, шануючи, він їх вінцем вінчає: високий дух високість признає. А раб-народ, як є герой у нього, грязь кидає, його камінням б'є.

Дніпро - дорога срібна. Вже й притомились греки-веслярі. А буде ще й і Скилла, і Харибда - оті страшні пороги на Дніпрі!

Лише у згоді, злагоді, братанні синам до храму Правди увійти.

Слід залишити добру память про себе - тоді вона буде вічна, нетлінна, і діти славних батьків пронесуть і збережуть її, недоторканну й священну.