Складнопідрядне речення з підрядним часу

Усі з нетерпінням чекали, коли зацвітуть яблуні.

У годину, коли княгиня спокоїлась, не годилось ні про що говорити.

Коли копають картоплю, ключ угорі журавлиний рідною мовою кличе в невідомі краї!

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок з пожовклим листям.

Якщо в перший тиждень великого посту тепло, то літо буде ясне.

Коли багато сумнівів, мало діла.

Скільки не йдеш — і перед тобою, і за тобою плачуть степи.

Добре, коли чоловік з характером, з переконанням і хмелем неспокою.

Скільки раз листки змінились відтоді, як ми звідсіль виїхали, розлучились...

Людина може стати другом, товаришем і братом іншій людині лише за умови, коли горе іншого стане її особистим горем.

У нас тільки в березні після хуртовини бувають оті несподівано дивовижні дні, коли природа якимсь одним пристрасно-чародійним завершенням поєднує небо й землю.

Вони танцювали доти, доки зовсім потомились.

Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю.

Благословенна будь та вічна мить, коли йому на думку спала така ідея.

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю.

3 того часу, як він почав ясніше формувати свої думки, свої бажання, потреба розумної, живої, корисної праці стала його безпремінною умовою життя.

Людина може стати другом, товаришем і братом іншій людині лише за умови, коли горе іншого стане її особистим горем.

Це саме та мить, коли громадянське сумління дає тобі право сказати: «Я — творець».

Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися.

Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту.

Фрося примовкла і задивилась удаль, на обрій, де пломеніла яскрава зірка.

Благословенна будь та вічна мить, коли йому на думку спала така ідея.

Після того як провалився тут Лабунець обома колесами зразу, — не їздять.

Коли немає сили, то й світ не милий.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок з пожовклим листям.

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

І все, куди не йду, холодні трави сняться.

Це саме та мить, коли громадянське сумління дає тобі право сказати: «Я — творець».

Коли батько приїхали, вони ще довго про щось шепотілися з дідом.