Тест "Складнопідрядне речення"

Україно, прихилюся я до тебе, помолюся за твоє безкрайнє небо.

Чужі приходять в час твоїх щедрот, а я прийшла у час твойого смутку.

В обіймах вітру, в морі сонця і тепла, в саду любові я ромашкою цвіла.

Його душа у слово перейшла, поставши в працьовитій непокорі.

Будеш сіяти з сумом – вродить печаль.

 Гора така, що з неї спускалися цілий день.

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

 Ніч колихала так ласкаво, проте не спалося ніяк.

Бліде небо мигтить зірами до блакиті, що оповила степову далечінь.

Люблю слухати, як гудуть бджоли.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Туман, сполоханий сонцем, тікає за хату.

Найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов.

Високі могили в широкому степу — одинокі дороговкази для людей, що туди заблукають.

Якби люди і риба не одчиняли роти, коли не треба, то багато лиха обминули б.

Стрічаються на Стрітення зима з літом, щоб поборотися.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Де щастя упало, там і приятелів мало.

І неначе ще й досі я чув, як в акаціях вітер шумить.

Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче.

Навкруги так тихо, що росинка з листя не скотиться.

Буває, що й новий птах старої пісні співає.

Як парость виноградної лози, плекайте мову.

П’яно чарує шелест пшениці, що переплітається з дзвониками та берізкою.

Нам дивно, що ви сюди заїхали.

  Сама втекла в сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу.

Дуже рано я збагнув, що найвища премудрість знайшла своє місце на папері, поселилася в книгах.

Осінній день короткий, але сьогодні він згасав надто повільно.

  В українських обрядових піснях подається величний образ Матері Божої, що є зразком для земних матерів.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок з пожовклим листям.

Якби свині крила, вона й небо б зрила.

 Їй і в голову не приходило, що найбільше Тимко мучиться саме через неї.

Не кажи, що не маю рації, і докорами не карай.

А я живу, бо ще мені живеться.

Моя пам’ять плаче над снігами, де стоять берези і хрести.

Якби ти знав, як солодко, нестерпно, і як спочатку я тебе люблю.

Оце і є той випадок єдиний, коли найбільша мудрість – утекти.

А ми були безсмертні, бо щасливі.

Душі предків приходять навшпиньках, щоб подивитись, кого я вибрала.

І на човнах, залитими кварталами, коли ми поверталися зі школи, дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами балкончиків причалені гондоли.

Ті буковки вірменські виводять, як стеблини, і слізьми поливають, аби лиш прийнялись.

Така тепер на світі наковальня, що треба мати нерви, як дроти.

Вони (ті дні), як сонце, сходили в мені.

Нам з тобою легко так, неначе вітер нам підказує слова.

 Нехай гримлять кайдани, але стають бійці уже нові, ідуть на штурм.

 Весна охоче роз’ятрить вашу печаль, щоб молодими легіонами мчати, не обертаючись, уперед повз вас туди, де ще залишилися подекуди сніги й тане остання крига.

 А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Там, де сяють верби з-за гори, над водою гнуться явори.