Українська мова. Складне речення

Шепочеться діброва, та вечірні пливуть небеса.

Хлопці і купалися, і дрімали, а сонце ще високо стояло.

Осінній день короткий, але сьогодні він згасав надто повільно.

Говорять, що матері сльози гарячі і тверде, міцнеє коріння проймають.

Чекаю дня, коли тобі скажу, що ця строфа нарешті досконала.

Велику силу чародійних перетворень мають наші ріки і броди, коли в них тоне й тоне місяць, коли в таємничих ямбах очеретів затихає птиця.

Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов’я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким і гарячим.

Було шкода літа, що промайнуло, сонця, що вже помітно вихолоняло, степу, котрий стихав після гомону токів і пташиного граю.

Так буває лише ранньої весни, коли пробуджується степ і розімліла від сонця земля сповнюється чарами материнства.

Вночі, коли небо і ріка стали зоряною єдністю, вони повертались до­дому.

Є в житті кожного народу часи, коли нікому ніщо не прощається, ко­ли всяке добро або зло, зроблене людиною, падає на незримі чаші найтонших терезів історії.

Чекаю дня, коли тобі скажу, що ця строфа нарешті досконала.

Над усім світом стояла така благословенна тиша, що було чути, як кущики жита ронили краплі роси.

Якби ми були дружніші, люди не знали б, як важко переживається самота.

Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи, щоб нове життя будило рух і гомін між людьми.

Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря піднес­ла їх з дна, щоб кинуть на землю та заллять світ.

Над молотаркою стіною стояв сірий пил, з якого гуркотів барабан, коли в нього потрапляв злежалий сніг.

Ми працю любимо, що в творчість перейшла, і музику палку, що ні­жно серце тисне.

Якби людина навчилася мудрості в дерев, то не була б ворогом самій собі й природі.

Хотіла б я піснею стати у сюю хвилину ясну, щоб вільно по світу лі­тати, щоб вітер розносив луну.

Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям.

Коли лежиш у полі і вслухаєшся в многоголосну тишу полів, то помі­чаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.

Події, що про них гомін ходив у народі і що до них закликали всі оті промовці на ярмарку, тепер уже здавалися не химерою, а неминучою дійсністю.

Коли дівчинка виглянула у вікно, її увагу привернуло маленьке ко­шеня Жозефіна, яке не вгавало серед двору.

Ми працю любимо, що в творчість перейшла, і музику палку, що ні­жно серце тисне.

Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи, щоб нове життя будило рух і гомін між людьми.

Тихо розмовляли, наказували, як бути з хлібом, що треба продати, що купити, чим засіяти пари і що сіяти по озимині.

Так буває лише ранньої весни, коли пробуджується степ і розімліла від сонця земля сповнюється чарами материнства.

1

2

3

4,5

… кидаю всі невідкладні справи та йду в поля далекі.

… у цей час народжуються нові потаємні мрії та сподівання.

… час пробудження природи від тривалого зимового сну.

... ласкаву, сонячну, повну радісних пташиних переливів.

наявність абзаців

 послідовний і паралельний зв'язок речень

«відоме» й «нове»

основна думка, зв'язність речень, завершеність змісту

займенників, абзаців, іменників, теми

синонімів, власних назв, мікротем

повторів «відомого» і «нового», прикметників, головної думки

займенників, сполучників, синонімів, повторів, спільнокореневих слів

Сполучниковий сурядний та підрядний

Безсполучниковий та сполучниковий сурядний

Безсполучниковий та сполучниковий підрядний

Безсполучниковий та сполучниковий підрядний та сурядний