Узагальнення і систематизація вивченого за курс української мови

«Нічого, скоро ти будеш на волі», - тихенько шепнула я.

Той дивується: «Якийсь нерозумний купець!»

«Що ж ти таке важке робив?» - спитав його кум.

«Чи ти клепку з голови загубив?» — накинулась баба Єлизавета.

Добро далеко розходиться, а зло ще далі.

Південна Америка – батьківщина картоплі, але не вітчизна.

В цю ганебну кампанію не втрутиться наша компанія.

Чорна хмара вкрила землю, і за кілька хвилин розпочалася злива.

…зирнутися, …садити, …ціпити, …чепити, …шиток;

…вести, …котити, …житися, …казаний, …бавити;

…хопити, …мазаний, …чистити, …кинути, …пустити;

…палах, …товкти, …фотографувати, …хил, …тискач.

військкомат, священий, медв'яний, барокко

боротьба, арф’яр, попідвіконню, довголіття

ризький, піддашшя, духмяний, пів яблука

різдвяний, дев’ятсот, сядьте, пів Європи 

пр…глянути, пр…садибний, пр…милий, пр…гнічений

пр…поганий, пр…довгий, пр…дорогий, пр…красний

пр…вчити, пр…гальмувати, пр…солодкий, пр…горілий

пр…старий, пр…дорого, пр…булий, пр…буксувати

матус…н, вел…чина, мереж…во, чуж…на;

горл…чка, оском…на, серд…нько, львів’ян…н;

перемож…ць, мар…во, велет…нь, вікон…чко;

сестр…н, козачч…на, плем…на,вірмен..н.

 Запарувала земля, тьмяно заблищали на сонці одвернуті лемешами скиби землі (Гр. Тютюнник).

Дивись, інший і не дурний, і учений, а все в нього через пень-колоду виходить (М. Стельмах).

Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні й розкида кругом (В. Сосюра).

Кущ калина, до пояса затонувши в заметах, де-не-де червоніє ягідками (О. Гончар).

листати сторінки улюбленої книги

зранку забули відкрити вікно

дивовижна пам’ятка культури

відноситися з повагою до друзів

від..зеркалений, військ..омат. сумлін..ий, священ..ий;

туман..ий, солов`їн..ий, буквен..ний, дан..ий;

від..ячити, нагороджен..ий, солом`ян..ий, лимон..ий;

священ..ик, без..астережний, підметен..ий, числен..ий.

гуцул..ский, гет..манщина, Уман..щина;

буд..те, ін..ший, крад..кома;

дівчинон..ці, ковал..ський, лос..йон;

кол..оровий, промін..чик, чепурнен..кий.

свис..нути, ненавис..ний, пес..ливий; 

тиж..невий, тріс..нути, захис..ник;

навмис..но, провіс..ник, хвас..нути; 

 радіс..ний, аген..ство, ціліс..ний.

старо/український, чесько/словацький, важко/атлетичний;

темно/русявий, давньо/грецький, військово/морський;

ново/каховський, світло/блакитний, високо/чолий;

три/відсотковий, західно/український, кримсько/татарський;

зачепити за живе, зривати маску, відкривати очі, перемивати кісточки

очей не відірвати, ні в казці сказати ні пером описати, хоч з лиця воду пий, писана красуня

брати на себе, укривати ганьбою, зіграти в ящик, допікати до живого

обливати брудом, гав ловити, розкривати рота, собаку з’їсти

найповніший, найбільш зручніший;

найбільш стійкий, самий приємний;

більш спокійніший, найдоцільніший.

найменш доступний, якнайчистіший.

рік/у/рік, урешті/решт, хтозна/коли

де/не/де, день/при/дні, віч/на /віч

будь/що/будь, по/четверте, на/виплат

по/моєму, казна/куди, хоч/не/хоч

Зацвіли луги, діброви.

Цінує розум вигуки прогресу, душа скарби прадавні береже.

Усе одбивається в пісні, як в морі: рожева зоря, й червоная кров, і темна ненависть, і ясна любов.

У зіницях печалі відбиваються люди, дерева, обличчя.

Слова  полова але огонь в одежі слова безсмертна чудотворна фея правдива іскра Прометея.

Тут багато важить художньо-поетичний образ рідного слова втілений у конкретних мовних знаках української культури.

Освіта наука мистецтво театр побутова культура пов’язані з мовним вихованням.

Обмеження сфер де використовується національна мова приводить до знекровлення культури.

 «Васильку, а йди сюди» — гукнув з подвір’я батько.

«Чого ти журишся?» — вона спитала тихо. 

«Голубчику, рятуй!» — тут простогнала Щука.

«Ніщо так не красить людину, як натхнення», — подумала Ярославна.

 Батько сказав дітям, що час збиратися в дорогу.

Сам до себе говорив Тимофій, що земля найкраще пахне восени.

Карпо запитав, чи будете ставити паркан, чи без паркану обійдеться.

Олена Петрівна запитала, хто купив Ользі таке гарне намисто.

«Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

«Ні, — сказав сам собі Василько — щуки я не піймаю, бо вона прудка».

«Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

«Життя мені всміхалося, — говорив Франко, — а діти були промінням».

З болем пише Шевченко про українське село:

Чорніше чорної землі

Блукають люди; повсихали

Сади зелені.

Шевченко вірить у те, що «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине». 

Поет ставить грізне питання-пересторогу: чи довго ще на сім світі катам панувати? 

Шевченко докоряє тим українцям, які запопадливо чекають, коли: «німець історію нашу нам розкаже». 

Ілліч, Петрович, Якович, Антонович

Григорійович, Валерієвич, Павлович

 Володимирович, Віталійович, Михайлович

Лукич, Семенович, Сергійович

пане професоре, голово зборів

Тетяно Петрівно, Петре Миколайовичу

боксере Кличку, панно Інна

друже Максиме, рідна земле

три професора, одна п’ята кілограмів

вісім кілограмів, двоє дверей

 півтораста гривень, чотири мільйони

п’ятеро друзів, сім гектарів