«Відокремлені члени речення»

Поснідавши, дід зібрав на баштані дині, що дозріли за ніч.

Лелеки, ще довго не бачивши людей, радісно клекотіли над соснами.

На відміну від полуниць, черешню до ЄС Україна не експортує. 

Над лісом загорілася, а потім затріщала, ламаючись, блискавка.

Кіт наближається до нас крадучись.

Засинаючи ще почув як увійшла мати.

Вишні зацвівши в росах плачуть.

Під його поглядом помолодшала зелень лісу а вода заспокоюючись раптом потекла врівноваженим блакитним диханням.

Так ходять скрипалі не сколихнувши музику словами.

Розминаючи сизий полин у долоні роси юності спогадом п’ю.

Причаївшись у малині за смородиною я слухав бабині молитви як заворожений.

До ставка городами вся наша братія бігла не чуючи ніг.

Аж злякався Тугар Вовк, побачивши ненависного собі парубка в такі страшнім і оплаканім стані.

Мить – і тетерук з гучним лопотінням, гублячи пір’я видерся з колючих ялинкових лап. 

Хмара сповзла за річку й зупинилася там, розгорнувши над лісом велетенські вороні крила.

У колодязі плавало сміття, стриміли жаби, розчепіривши лапки та вирячивши в небо пукаті холодні очі.

Бринять берези і блукають луни людьми забуті звечора в лісах.

Далеко-далеко на південь засиніли смугою вкриті лісом гори.

Самі на себе дивляться ліси розгублені од власної краси.

Малюю сонце хату тин і соняхи завмерлі в тиші.

Прозорою зеленню спалахнув ліс освітлений надвечірнім сонцем. 

Осяяні низьким місяцем крони осик займаються червоним і тремтять як полум’я на свічках.

У заплетених осокою кущах шарудів вітер попискували миші.

Вбраний у граніт берег став меншати видовжуватись.

Серед села стоїть церква нова велика хрести золочені.

А за столом сидить чоловік великий і плечистий.

І дивне серце п’яне і завзяте відчує певність.

Її любов палка і вірна була з безмежжям трохи не співмірна.

Край моря сонце золотить укриті лісом гори.

Здивована довго стояла дивлячись поперед себе й не могла вимовити слова.  

Оторочена інеєм хвоя нагадує хризантему.

Повиті срібним маревом тополі нагадують моє босоноге дитинство. 

Майдани, парки, вулиці, мости, напнуті над трамваями дроти, розсипані у просторі вогню усе немовби в летаргійнім сні.

Майдани, парки, вулиці, мости, напнуті над трамваями, дроти, розсипані у просторі вогню – усе немовби в летаргійнім сні.

Майдани, парки, вулиці, мости, напнуті над трамваями дроти, розсипані у просторі, вогню – усе немовби в летаргійнім сні.

Майдани, парки, вулиці, мости, напнуті над трамваями дроти, розсипані у просторі вогню – усе немовби в летаргійнім сні.

Рибалка жвавий дід відкрив ворота нам.

Мандрівник вічний невблаганний час іде вперед.

У бабусиному саду дозрівають яблука соковиті вітаміни.

Дніпро сивий добрий дідуган стояв під вікнами.

У дівчат були ті ж самі гості інструктор і молоденький Яша.

Зупини її мить високу для моїх молитовних долонь.

І чорна вдовиця в поета закохана пані зійшовши з екрану стоїть на могилі одна.

Славні хлопці соколи вогнисті у похід беруть із собою материну пісню.

Світлана дуже приємна мені як людина.

Лаврін як менший син мав право зостатися в батьківській хаті.

Мені Іван Франко більш цікавий як лірик.

Емма Андієвська більше відома як письменниця.