Відокремлені члени речення, розділові знаки в складносурядному реченні

Школа — як неспокійний, гомінкий вулик: гуде, шумить, сповнюється дитячим галасом (І. Цюпа).

Ліс зустрів мене як друга (М. Рильський).

Як справжній рибалка, він любив вставати на зорі.

Вона красива, як ранкова троянда.

Вибудована на тонкій інтуїції і вивірена 100-літнім досвідом, вона з користю прислужиться кожному, в тому числі великою мірою і нам, медикам.

Зіткнувшись із будь-якими труднощами знаходиш в них чисту радість. (Нік Вуйчич)

Доглядаючи за серцем, турбуєшся про майбутнє.

Прочитавши роман, я полинула в моторошний світ пригод.

Їй удома у маминій хаті завше спокійно та затишно спалося.

Я залишуся в серці твоєму на сьогодні на завтра навік. 

Зверху на коробці лежав старий фотоальбом. 

Зустрінемося завтра після третьої. 

Труби мінометів уже розпеклись так, що не можна було торкнутись рукою. 

Привчав мене батько трудитись до поту, а мати — любити пісні. 

Мати — це вічне одкровення, вічна радість природи, сталь і ніжність поезії життя. 

Краю мій рідний, краю! Багато по тобі пройшло-потопталося літ і віків.

Дощ пройшов (?) і Київ зеленіє.

Підбилися в зеніт Волосожари (?) і каже казку зірка до зорі 

На лугах вже скошено траву (?) і літо буйне в береги ввійшло 

Людина створила культуру (?) а культура — людину. 

На клумбах горіли маки (?) а ранні левкої тільки що розпускалися. 

На хвилину раптом стихли голоси (?) і спинилися тіні. 

Ось уже й сонце золотою пучкою постукало в моє вікно (?) а за вікном на тепло заворкували голуби. 

Хвилина ще (?) і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Осінь сумна (?) та весело жити. 

    Чи то праця задавила молодую силу (?) чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила. 

Що таке присудок (?) і чим він виражається? 

Світлу тишу лиш коники сюрчанням прошивали (?) та синички, стрибаючи в гіллі, наладжували голос на осінній.

тому люди застібнули пальта. 

і пішов дощ.   

піднялася курява. 

закружлявши листя.      

Дерева і кущі стояли по коліна у воді і, вибираючи місце для ловів, де-не-де плавали на своїх поодиноких човниках поодинокі рибалки.

Копита відбивали чіткий ритм і, збуджений тим ритмом, він навмисно прискорював біг.

Теплий погляд весни зупинився найперше на снігах - і осіли сніги.

Безлисті чорні дуби та граби в лісі рельєфно чіткі і, в прогалинах між стовбурами, погляд летить далеко.

На наших озерах – ми бачимо гагару лиш на початку вересня.

Собака на сіні – це саме той, хто сам не гам і другому не дам.

Старшого дідового сина звали Карпом, меншого – Лавріном.

Пізня осінь із дощами та вітрами – суцільний смуток на душі.

Озвався постріл над рікою і до коня схиливсь козак.

Небо раптом укрилося хмарами і вітер почав дужчати.

Яблука падають і вже червоний килим під яблунею.

І говорили на зборах про порядок і виносили рішення.

Дядько Миколай весело зареготався, а мені ж було не до сміху.

Осінні дощі капають теплими краплями, та ніхто цього не відчуває

Надумалась я, та ніби мені й роботи тепер стало набагато менше.

То сонце пече нестерпно, то дощ із драного неба ллє несамовито.

Білим молоком укривають весну сади, а весна в них запалює вишні

Або їдемо зараз стоячи,або чекатимемо на наступну маршрутку.

П’янкий бузок над спраглим серцем, і враз - симфонія дощу.

Я звала радість на пораду, але прийшла чомусь журба.

Добру віщують погоду скупані в сонці хмарки.

Хвилювалося розбуджене весняним вітерцем жито.

З природи мовчазна вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

На повитих мороком вулицях не припинявся рух.

Затамувавши подих роздумуючи усі рушили до левади.

Ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи.

Він говорив а я йшов і слухав пориваючись вирватися з того ритму.

І я заснув нарешті незважаючи на біль.

Природжений співак, він любив пісні і в душі пишався своїм артистичним хистом.

Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами.

Земля, схована морозом, покрилась білим снігом.

Причаїлися гори заворожені красою ніколи не бачених степів.

Зозулі кували торкаючи дзьобиками чарівні клавіші неба.

Мокрі стомлені але радісно усміхнені ми входимо в ліс.

Націю творять сукупно всі навіть лиходії.

Теперзамість крила парусника Тоня і Віталій бачать вдалині темну непорушну гору якусь.

Так по зимі приходять весни і по грозі сіяє синь.

Навколо стояла така тиша, що чути було золотий дзвін переджнивності.

Матері все життя дивляться нам услід, вирядивши в люди.

У всіх людей одна є спільна мова - братерська любов.