"Їжачок" Г. Труфанов (аудіювання)

Зустрів я нещодавно в лісі двох хлоп'ят. Василько і Петько звати їх. Близнята. Відмінники. Одним словом — розумні хлопці. У беретику одного з них зненацька щось заворушилось.

— Їжачка знайшли! — радісно повідомили брати. — Несемо додому, нехай перезимує в теплі-добрі. А навесні віднесемо його до лісу і випустимо.

— Де ж ви його на зиму поселите? — перш за все поцікавився я.

— У куточку під батареєю! ― впевнено відповіли брати.

— Друзі мої дорогі, — не втримався я. — Вашому знайді не треба такого тепла на зиму. Він повинен під корчем десь у лісі в м'якому кубельці заснути, і тоді той сон буде міцним, бо завірюхи його колисатимуть. А у вас, напевно, телевізор гримить допізна.

— Еге ж, — знітився Петько. — Хотіли ж як краще... ― прошепотів Василько. Хлопці почірхали потилиці та з деяким жалем відпустили їжачка. А він, не гаючись, чкурнув у хащі і зник.

(Г. Труфанов, 134 слова)