ЗНО (укр.мова) - тест 2

Апостроф треба писати на місці пропусків у рядку

НЕМАЄ лексичної помилки у варіанті

Спільнокореневим до слова очі є

Перший склад наголошений у слові

НЕПРАВИЛЬНО вжито прийменник у словосполученні

Відокремленим означенням можна замінити підрядну частину в рядку

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Володимирський (С,с)обор значно молодший за Софію (К,к)иївську, проте він по-своєму гарний та величний. (2) Його збудовано 1882 року в (Н,н)еовізантійському стилі. (3) Храм, що при­крашає один з (К,к)иївських пагорбів увінчано сьома синіми банями, прикрашеними золотими зір­ками. (4) Особливу художню цінність мають внутрішні настінні розписи, виконані відомими художниками. (5) Серед них — Віктор Васнецов, Михайло Врубель, Микола Пимоненко й інші.

7. З великої літери в тексті треба писати виділене слово

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Володимирський (С,с)обор значно молодший за Софію (К,к)иївську, проте він по-своєму гарний та величний. (2) Його збудовано 1882 року в (Н,н)еовізантійському стилі. (3) Храм, що при­крашає один з (К,к)иївських пагорбів увінчано сьома синіми банями, прикрашеними золотими зір­ками. (4) Особливу художню цінність мають внутрішні настінні розписи, виконані відомими художниками. (5) Серед них — Віктор Васнецов, Михайло Врубель, Микола Пимоненко й інші.

Неповним є речення

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Володимирський (С,с)обор значно молодший за Софію (К,к)иївську, проте він по-своєму гарний та величний. (2) Його збудовано 1882 року в (Н,н)еовізантійському стилі. (3) Храм, що при­крашає один з (К,к)иївських пагорбів увінчано сьома синіми банями, прикрашеними золотими зір­ками. (4) Особливу художню цінність мають внутрішні настінні розписи, виконані відомими художниками. (5) Серед них — Віктор Васнецов, Михайло Врубель, Микола Пимоненко й інші.

Слово храм (речення 3) ужито замість собор як його

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Володимирський (С,с)обор значно молодший за Софію (К,к)иївську, проте він по-своєму гарний та величний. (2) Його збудовано 1882 року в (Н,н)еовізантійському стилі. (3) Храм, що при­крашає один з (К,к)иївських пагорбів увінчано сьома синіми банями, прикрашеними золотими зір­ками. (4) Особливу художню цінність мають внутрішні настінні розписи, виконані відомими художниками. (5) Серед них — Віктор Васнецов, Михайло Врубель, Микола Пимоненко й інші.

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Однакова кількість букв і звуків у кожному слові рядка   

Спрощення приголосних позначається на письмі в усіх словах рядка

Апостроф треба писати в усіх словах рядка  

Букву Е на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

Разом пишуться всі слова в рядку

Після речення  Вийшло сонце... треба поставити тире, якщо серед варіантів його продовження вибрати

Однорідними членами ускладнено речення

Правильно написано числівник

До одного роду належать обидва іменники рядка

Між підметом і присудком обов’язково треба поставити тире в реченні (розділові знаки про­пущено)

Складносурядне речення утвориться, якщо серед варіантів продовження Наша роди­на їздить до моря... вибрати

Граматично правильне продовження речення Читаючи художній твір, ... подано в рядку

Прочитайте речення. Слова повинні буть покірні чуттям (1) і помислам твоїм (2) і рими мусять бути вірні (3) як дру­зі (4) в подвигу святім. Кому треба поставити на місці цифр     

Установіть відповідність між фразеологізмом і його значенням.

Фразеологізм                                  Значення

1 ходити на пальцях                    А марно щось утрачати      

2 дивитися крізь пальці            Б робити зауваження в гострій формі 

3 виколупати з пальця               В за всяку ціну дістати що-небудь   

4 текти крізь пальці                   Г навмисне не помічати чогось   

Д тихо й обережно поводитися

З’ясуйте вид підрядного речення за прикладами.

1 обставинне умови                   

2 обставинне причини              

3 обставинне способу дії           

4 обставинне порівняльне        

А Весна починається відтоді, відколи розцвітають підсніжники.

Б Двір сплановано так, що діти від вулиці ізольовані.

В Як разом будемо стояти, наш буде верх.

Г Чумаки не любили заліза, бо воно притягає грім.

Д Чайка скиглить, мов за дітьми плаче.

Установіть відповідність між відокремленим членом речення та його прикладом.

Відокремлений член речення                                       

1 додаток  2 обставина 3 означення 4 прикладка                     

Приклад

А Його слуги — хмари, гори, темниці — закривають тебе від мене.

Б Дивись же на мене, сонце, й засмали мою душу, як засмалило тіло.

В Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля, повна спокою й надії.

Г Поки залізо тряслось і лящало, я ще раз, востаннє, вбирав у себе спокій рівнини

Д Чи ще щось є у світі, опріч сих двох полонин?                                       

З’ясуйте синтаксичну роль виділених у реченні слів (цифра позначає наступне слово). І (1 )досі ранки (2)холодні, але промені (3)сонця поволі вже заливають (4)степ золотом. 

1        А підмет 

2        Б присудок  

3        В додаток  

4        Г обставина 

           Д означення 

З’ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово). Виноград плакав (1)і плакав, але (2)ніхто не зупинявся (3)коло нього, усі поспішали в поле, на городи, усі (4)не мали часу.

1                            А частка

2                            Б сполучник 

3                            В займенник 

4                            Г прислівник 

                              Д прийменник

АМЕРИКАНЕЦЬ В УКРАЇНІ

(1-5) У вересні 2017 року разом з волонтерами Корпусу миру я приїхав до Житомира, поселив­ся в українській сім’ї. Мені дісталася кімната в хрущовці. У квартирі жила жінка з двома дітьми. Її чоловік приїжджав на вихідні. Помешкання було маленьке, але мене вразила привітність українців. До мого приїзду стіл заставили стравами. Найкраще господині вдалися голубці, а холодець не спо­добався.

(6-11) Щодня вп’ятьох збирались у квартирі інструктора. По 3-4 години вчили мову. Опанову­вали лексику з різних тем: продукти, транспорт, дозвілля, сім’я. Мали практичні завдання — піти в магазин по харчі. Кажемо продавчині: «Добрий день! Чи є у вас цукор, серветки й молоко?» А вона нам: «Что? Что дать? Сахар? Скока? Какие салфетки?» Таких слів не знали, але якось порозумілися. Американці звикли при зустрічі запитувати, як справи. У мене виходило українською щось подібне до «як sparrow». Але в Житомирі часто відповідали: «Мы незнакомы».

(12-15) Аби швидше вивчити мову, листувався з українськомовними знайомими. Деякі слова не міг перекласти. Онлайн-перекладач підказував, що вислів російською. Коли перемикав на російську, писало, що вислів українською. Так дізнався про суржик. Зрозумів, що це природне явище для мультикультурних громад.

(16-19) «Тобі пощастило. Там говорять літературною українською мовою», — казали житомир­ські друзі, коли вирушав на захід України. Приїжджаю в Самбір і чую: «Чесьть (польською — привіт)! Як ся маєш?» Думаю: що я повинен мати? Питають: «Як тобі Україна?» Не розумів, бо в реченні не було дієслова. Або ще: «Даєш собі раду?» Думав: кому й що я маю дати?

(20-22) Приїхав до Самбора 1 грудня. Лежав сніг, а я в легенькій курточці й кросівках. Питають: «Де твої зимові мешти?» У словнику такого слова не було. Співрозмовники розтлумачили. Черевики купив, а жінка, у якої орендую хату, віддала дублянку, бо не могла дивитися, як я мерзну.

(23-25) Знайти житло допоміг Корпус миру. На земельній ділянці стоїть ще одна хата, у якій живуть господарі. У своєму помешканні сам мушу прибирати. Коли погано замету, господиня жартує, що наступного разу візьме дівчину, аби утримувала все в порядку.

(26-28) Спочатку було важко сприймати українську гостинність, коли по декілька разів припро­шують їсти-пити. А випити ще й три рази треба, а четвертий — за чоловіків, а парне число теж не можна, тож мусить бути п’ятий. Американцям достатньо відмовити тільки раз.

"(29-33) Підзаробляти Корпус миру забороняє. Отримую 5 тисяч гривень стипендії. З тисячі від­даю за оренду житла. На решту живу. Найчастіше харчуюся гречкою, овочами, інколи купую курку. На молочних продуктах економлю, їжджу електричками. Раніше до Львова проїзд коштував 20 гри­вень, тепер подорожчав до 35. Живу, як багато українців, а не як американець, який приїхав і розказує, як треба жити.

(34-37) Потягами об’їхав усю Львівщину й трохи сусідніх областей. Громадський транспорт в Україні добре розвинений, ним можна будь-куди дістатися. Місцеві жителі жаліються на плацкарти, але це зручно — лежиш і платиш недорого. Подорожував Китаєм. Там середня три­валість поїздки — 8 годин. Зі знайомою вдалося купити квитки на поїзд лише на стоячі місця.

(38-43) На початку навчального року викладачі Самбірського економічного коледжу запропону­вали студентам тренінг зі створення власної справи. Після кожного заняття обговорювали проєкти. Американці звикли, що на свою роботу отримують і негативні відгуки — так її вдосконалюють. Укра­їнські студенти не наважувалися критикувати. А коли казали, що це нудно, неправильно, ображались одне на одного. Навчив їх «сендвіч-відгуку»: позитивний коментар, недоліки й поради, як покращити роботу.

(44-46) Купив яблук і приніс як гостинці. А мене запитують: «Де взяв? То ж хімія». Так дізнався, що тут можна поласувати фруктами, якщо гілки дерева звисають за паркан.

Довідка

Де від Альфонсо Мірамонтес, 24 роки, волонтер. Народився 16 серпня 1994 року в Сан- Дієго, США. Мати померла від раку. Батько — фермер. Ріс у Каліфорнії, США. Там закінчив школу. Мріяв стати пожежником. У 2010 році вступив до університету в штаті Чивава (Мексика). Вивчав фінанси. Тоді ж став членом консервативної партії «Ассіоп Хасіопаї». Упроваджував державні програми для молоді. Подорожував США, Мексикою, Китаєм, Італією, Францією, Данією, Польщею. У США вступив до Корпусу миру. У вересні позаторік приїхав в Україну. Три місяці в Житомирі готувався до місії з іншими волонтерами. У грудні прибув до Самбора на Львівщині. Працює при міській раді. Проводить тренінги з управління проєктами. Допомагає залучати інвестиції до громад. Житиме тут до листопада 2019 року.

Розповіддю про спілкування-з житомирянами в громадських місцях (рядки 6-11) Девід хотів сказати, що багато жителів цього міста

АМЕРИКАНЕЦЬ В УКРАЇНІ

(1-5) У вересні 2017 року разом з волонтерами Корпусу миру я приїхав до Житомира, поселив­ся в українській сім’ї. Мені дісталася кімната в хрущовці. У квартирі жила жінка з двома дітьми. Її чоловік приїжджав на вихідні. Помешкання було маленьке, але мене вразила привітність українців. До мого приїзду стіл заставили стравами. Найкраще господині вдалися голубці, а холодець не спо­добався.

(6-11) Щодня вп’ятьох збирались у квартирі інструктора. По 3-4 години вчили мову. Опанову­вали лексику з різних тем: продукти, транспорт, дозвілля, сім’я. Мали практичні завдання — піти в магазин по харчі. Кажемо продавчині: «Добрий день! Чи є у вас цукор, серветки й молоко?» А вона нам: «Что? Что дать? Сахар? Скока? Какие салфетки?» Таких слів не знали, але якось порозумілися. Американці звикли при зустрічі запитувати, як справи. У мене виходило українською щось подібне до «як sparrow». Але в Житомирі часто відповідали: «Мы незнакомы».

(12-15) Аби швидше вивчити мову, листувався з українськомовними знайомими. Деякі слова не міг перекласти. Онлайн-перекладач підказував, що вислів російською. Коли перемикав на російську, писало, що вислів українською. Так дізнався про суржик. Зрозумів, що це природне явище для мультикультурних громад.

(16-19) «Тобі пощастило. Там говорять літературною українською мовою», — казали житомир­ські друзі, коли вирушав на захід України. Приїжджаю в Самбір і чую: «Чесьть (польською — привіт)! Як ся маєш?» Думаю: що я повинен мати? Питають: «Як тобі Україна?» Не розумів, бо в реченні не було дієслова. Або ще: «Даєш собі раду?» Думав: кому й що я маю дати?

(20-22) Приїхав до Самбора 1 грудня. Лежав сніг, а я в легенькій курточці й кросівках. Питають: «Де твої зимові мешти?» У словнику такого слова не було. Співрозмовники розтлумачили. Черевики купив, а жінка, у якої орендую хату, віддала дублянку, бо не могла дивитися, як я мерзну.

(23-25) Знайти житло допоміг Корпус миру. На земельній ділянці стоїть ще одна хата, у якій живуть господарі. У своєму помешканні сам мушу прибирати. Коли погано замету, господиня жартує, що наступного разу візьме дівчину, аби утримувала все в порядку.

(26-28) Спочатку було важко сприймати українську гостинність, коли по декілька разів припро­шують їсти-пити. А випити ще й три рази треба, а четвертий — за чоловіків, а парне число теж не можна, тож мусить бути п’ятий. Американцям достатньо відмовити тільки раз.

"(29-33) Підзаробляти Корпус миру забороняє. Отримую 5 тисяч гривень стипендії. З тисячі від­даю за оренду житла. На решту живу. Найчастіше харчуюся гречкою, овочами, інколи купую курку. На молочних продуктах економлю, їжджу електричками. Раніше до Львова проїзд коштував 20 гри­вень, тепер подорожчав до 35. Живу, як багато українців, а не як американець, який приїхав і розказує, як треба жити.

(34-37) Потягами об’їхав усю Львівщину й трохи сусідніх областей. Громадський транспорт в Україні добре розвинений, ним можна будь-куди дістатися. Місцеві жителі жаліються на плацкарти, але це зручно — лежиш і платиш недорого. Подорожував Китаєм. Там середня три­валість поїздки — 8 годин. Зі знайомою вдалося купити квитки на поїзд лише на стоячі місця.

(38-43) На початку навчального року викладачі Самбірського економічного коледжу запропону­вали студентам тренінг зі створення власної справи. Після кожного заняття обговорювали проєкти. Американці звикли, що на свою роботу отримують і негативні відгуки — так її вдосконалюють. Укра­їнські студенти не наважувалися критикувати. А коли казали, що це нудно, неправильно, ображались одне на одного. Навчив їх «сендвіч-відгуку»: позитивний коментар, недоліки й поради, як покращити роботу.

(44-46) Купив яблук і приніс як гостинці. А мене запитують: «Де взяв? То ж хімія». Так дізнався, що тут можна поласувати фруктами, якщо гілки дерева звисають за паркан.

Довідка

Де від Альфонсо Мірамонтес, 24 роки, волонтер. Народився 16 серпня 1994 року в Сан- Дієго, США. Мати померла від раку. Батько — фермер. Ріс у Каліфорнії, США. Там закінчив школу. Мріяв стати пожежником. У 2010 році вступив до університету в штаті Чивава (Мексика). Вивчав фінанси. Тоді ж став членом консервативної партії «Ассіоп Хасіопаї». Упроваджував державні програми для молоді. Подорожував США, Мексикою, Китаєм, Італією, Францією, Данією, Польщею. У США вступив до Корпусу миру. У вересні позаторік приїхав в Україну. Три місяці в Житомирі готувався до місії з іншими волонтерами. У грудні прибув до Самбора на Львівщині. Працює при міській раді. Проводить тренінги з управління проєктами. Допомагає залучати інвестиції до громад. Житиме тут до листопада 2019 року.

Про суржик Девід дізнався завдяки

АМЕРИКАНЕЦЬ В УКРАЇНІ

(1-5) У вересні 2017 року разом з волонтерами Корпусу миру я приїхав до Житомира, поселив­ся в українській сім’ї. Мені дісталася кімната в хрущовці. У квартирі жила жінка з двома дітьми. Її чоловік приїжджав на вихідні. Помешкання було маленьке, але мене вразила привітність українців. До мого приїзду стіл заставили стравами. Найкраще господині вдалися голубці, а холодець не спо­добався.

(6-11) Щодня вп’ятьох збирались у квартирі інструктора. По 3-4 години вчили мову. Опанову­вали лексику з різних тем: продукти, транспорт, дозвілля, сім’я. Мали практичні завдання — піти в магазин по харчі. Кажемо продавчині: «Добрий день! Чи є у вас цукор, серветки й молоко?» А вона нам: «Что? Что дать? Сахар? Скока? Какие салфетки?» Таких слів не знали, але якось порозумілися. Американці звикли при зустрічі запитувати, як справи. У мене виходило українською щось подібне до «як sparrow». Але в Житомирі часто відповідали: «Мы незнакомы».

(12-15) Аби швидше вивчити мову, листувався з українськомовними знайомими. Деякі слова не міг перекласти. Онлайн-перекладач підказував, що вислів російською. Коли перемикав на російську, писало, що вислів українською. Так дізнався про суржик. Зрозумів, що це природне явище для мультикультурних громад.

(16-19) «Тобі пощастило. Там говорять літературною українською мовою», — казали житомир­ські друзі, коли вирушав на захід України. Приїжджаю в Самбір і чую: «Чесьть (польською — привіт)! Як ся маєш?» Думаю: що я повинен мати? Питають: «Як тобі Україна?» Не розумів, бо в реченні не було дієслова. Або ще: «Даєш собі раду?» Думав: кому й що я маю дати?

(20-22) Приїхав до Самбора 1 грудня. Лежав сніг, а я в легенькій курточці й кросівках. Питають: «Де твої зимові мешти?» У словнику такого слова не було. Співрозмовники розтлумачили. Черевики купив, а жінка, у якої орендую хату, віддала дублянку, бо не могла дивитися, як я мерзну.

(23-25) Знайти житло допоміг Корпус миру. На земельній ділянці стоїть ще одна хата, у якій живуть господарі. У своєму помешканні сам мушу прибирати. Коли погано замету, господиня жартує, що наступного разу візьме дівчину, аби утримувала все в порядку.

(26-28) Спочатку було важко сприймати українську гостинність, коли по декілька разів припро­шують їсти-пити. А випити ще й три рази треба, а четвертий — за чоловіків, а парне число теж не можна, тож мусить бути п’ятий. Американцям достатньо відмовити тільки раз.

"(29-33) Підзаробляти Корпус миру забороняє. Отримую 5 тисяч гривень стипендії. З тисячі від­даю за оренду житла. На решту живу. Найчастіше харчуюся гречкою, овочами, інколи купую курку. На молочних продуктах економлю, їжджу електричками. Раніше до Львова проїзд коштував 20 гри­вень, тепер подорожчав до 35. Живу, як багато українців, а не як американець, який приїхав і розказує, як треба жити.

(34-37) Потягами об’їхав усю Львівщину й трохи сусідніх областей. Громадський транспорт в Україні добре розвинений, ним можна будь-куди дістатися. Місцеві жителі жаліються на плацкарти, але це зручно — лежиш і платиш недорого. Подорожував Китаєм. Там середня три­валість поїздки — 8 годин. Зі знайомою вдалося купити квитки на поїзд лише на стоячі місця.

(38-43) На початку навчального року викладачі Самбірського економічного коледжу запропону­вали студентам тренінг зі створення власної справи. Після кожного заняття обговорювали проєкти. Американці звикли, що на свою роботу отримують і негативні відгуки — так її вдосконалюють. Укра­їнські студенти не наважувалися критикувати. А коли казали, що це нудно, неправильно, ображались одне на одного. Навчив їх «сендвіч-відгуку»: позитивний коментар, недоліки й поради, як покращити роботу.

(44-46) Купив яблук і приніс як гостинці. А мене запитують: «Де взяв? То ж хімія». Так дізнався, що тут можна поласувати фруктами, якщо гілки дерева звисають за паркан.

Довідка

Де від Альфонсо Мірамонтес, 24 роки, волонтер. Народився 16 серпня 1994 року в Сан- Дієго, США. Мати померла від раку. Батько — фермер. Ріс у Каліфорнії, США. Там закінчив школу. Мріяв стати пожежником. У 2010 році вступив до університету в штаті Чивава (Мексика). Вивчав фінанси. Тоді ж став членом консервативної партії «Ассіоп Хасіопаї». Упроваджував державні програми для молоді. Подорожував США, Мексикою, Китаєм, Італією, Францією, Данією, Польщею. У США вступив до Корпусу миру. У вересні позаторік приїхав в Україну. Три місяці в Житомирі готувався до місії з іншими волонтерами. У грудні прибув до Самбора на Львівщині. Працює при міській раді. Проводить тренінги з управління проєктами. Допомагає залучати інвестиції до громад. Житиме тут до листопада 2019 року.

Про соціальний статус Девіда читач дізнається з

АМЕРИКАНЕЦЬ В УКРАЇНІ

(1-5) У вересні 2017 року разом з волонтерами Корпусу миру я приїхав до Житомира, поселив­ся в українській сім’ї. Мені дісталася кімната в хрущовці. У квартирі жила жінка з двома дітьми. Її чоловік приїжджав на вихідні. Помешкання було маленьке, але мене вразила привітність українців. До мого приїзду стіл заставили стравами. Найкраще господині вдалися голубці, а холодець не спо­добався.

(6-11) Щодня вп’ятьох збирались у квартирі інструктора. По 3-4 години вчили мову. Опанову­вали лексику з різних тем: продукти, транспорт, дозвілля, сім’я. Мали практичні завдання — піти в магазин по харчі. Кажемо продавчині: «Добрий день! Чи є у вас цукор, серветки й молоко?» А вона нам: «Что? Что дать? Сахар? Скока? Какие салфетки?» Таких слів не знали, але якось порозумілися. Американці звикли при зустрічі запитувати, як справи. У мене виходило українською щось подібне до «як sparrow». Але в Житомирі часто відповідали: «Мы незнакомы».

(12-15) Аби швидше вивчити мову, листувався з українськомовними знайомими. Деякі слова не міг перекласти. Онлайн-перекладач підказував, що вислів російською. Коли перемикав на російську, писало, що вислів українською. Так дізнався про суржик. Зрозумів, що це природне явище для мультикультурних громад.

(16-19) «Тобі пощастило. Там говорять літературною українською мовою», — казали житомир­ські друзі, коли вирушав на захід України. Приїжджаю в Самбір і чую: «Чесьть (польською — привіт)! Як ся маєш?» Думаю: що я повинен мати? Питають: «Як тобі Україна?» Не розумів, бо в реченні не було дієслова. Або ще: «Даєш собі раду?» Думав: кому й що я маю дати?

(20-22) Приїхав до Самбора 1 грудня. Лежав сніг, а я в легенькій курточці й кросівках. Питають: «Де твої зимові мешти?» У словнику такого слова не було. Співрозмовники розтлумачили. Черевики купив, а жінка, у якої орендую хату, віддала дублянку, бо не могла дивитися, як я мерзну.

(23-25) Знайти житло допоміг Корпус миру. На земельній ділянці стоїть ще одна хата, у якій живуть господарі. У своєму помешканні сам мушу прибирати. Коли погано замету, господиня жартує, що наступного разу візьме дівчину, аби утримувала все в порядку.

(26-28) Спочатку було важко сприймати українську гостинність, коли по декілька разів припро­шують їсти-пити. А випити ще й три рази треба, а четвертий — за чоловіків, а парне число теж не можна, тож мусить бути п’ятий. Американцям достатньо відмовити тільки раз.

"(29-33) Підзаробляти Корпус миру забороняє. Отримую 5 тисяч гривень стипендії. З тисячі від­даю за оренду житла. На решту живу. Найчастіше харчуюся гречкою, овочами, інколи купую курку. На молочних продуктах економлю, їжджу електричками. Раніше до Львова проїзд коштував 20 гри­вень, тепер подорожчав до 35. Живу, як багато українців, а не як американець, який приїхав і розказує, як треба жити.

(34-37) Потягами об’їхав усю Львівщину й трохи сусідніх областей. Громадський транспорт в Україні добре розвинений, ним можна будь-куди дістатися. Місцеві жителі жаліються на плацкарти, але це зручно — лежиш і платиш недорого. Подорожував Китаєм. Там середня три­валість поїздки — 8 годин. Зі знайомою вдалося купити квитки на поїзд лише на стоячі місця.

(38-43) На початку навчального року викладачі Самбірського економічного коледжу запропону­вали студентам тренінг зі створення власної справи. Після кожного заняття обговорювали проєкти. Американці звикли, що на свою роботу отримують і негативні відгуки — так її вдосконалюють. Укра­їнські студенти не наважувалися критикувати. А коли казали, що це нудно, неправильно, ображались одне на одного. Навчив їх «сендвіч-відгуку»: позитивний коментар, недоліки й поради, як покращити роботу.

(44-46) Купив яблук і приніс як гостинці. А мене запитують: «Де взяв? То ж хімія». Так дізнався, що тут можна поласувати фруктами, якщо гілки дерева звисають за паркан.

Довідка

Де від Альфонсо Мірамонтес, 24 роки, волонтер. Народився 16 серпня 1994 року в Сан- Дієго, США. Мати померла від раку. Батько — фермер. Ріс у Каліфорнії, США. Там закінчив школу. Мріяв стати пожежником. У 2010 році вступив до університету в штаті Чивава (Мексика). Вивчав фінанси. Тоді ж став членом консервативної партії «Ассіоп Хасіопаї». Упроваджував державні програми для молоді. Подорожував США, Мексикою, Китаєм, Італією, Францією, Данією, Польщею. У США вступив до Корпусу миру. У вересні позаторік приїхав в Україну. Три місяці в Житомирі готувався до місії з іншими волонтерами. У грудні прибув до Самбора на Львівщині. Працює при міській раді. Проводить тренінги з управління проєктами. Допомагає залучати інвестиції до громад. Житиме тут до листопада 2019 року.

НЕПРАВИЛЬНИМ Є твердження, що Девід

АМЕРИКАНЕЦЬ В УКРАЇНІ

(1-5) У вересні 2017 року разом з волонтерами Корпусу миру я приїхав до Житомира, поселив­ся в українській сім’ї. Мені дісталася кімната в хрущовці. У квартирі жила жінка з двома дітьми. Її чоловік приїжджав на вихідні. Помешкання було маленьке, але мене вразила привітність українців. До мого приїзду стіл заставили стравами. Найкраще господині вдалися голубці, а холодець не спо­добався.

(6-11) Щодня вп’ятьох збирались у квартирі інструктора. По 3-4 години вчили мову. Опанову­вали лексику з різних тем: продукти, транспорт, дозвілля, сім’я. Мали практичні завдання — піти в магазин по харчі. Кажемо продавчині: «Добрий день! Чи є у вас цукор, серветки й молоко?» А вона нам: «Что? Что дать? Сахар? Скока? Какие салфетки?» Таких слів не знали, але якось порозумілися. Американці звикли при зустрічі запитувати, як справи. У мене виходило українською щось подібне до «як sparrow». Але в Житомирі часто відповідали: «Мы незнакомы».

(12-15) Аби швидше вивчити мову, листувався з українськомовними знайомими. Деякі слова не міг перекласти. Онлайн-перекладач підказував, що вислів російською. Коли перемикав на російську, писало, що вислів українською. Так дізнався про суржик. Зрозумів, що це природне явище для мультикультурних громад.

(16-19) «Тобі пощастило. Там говорять літературною українською мовою», — казали житомир­ські друзі, коли вирушав на захід України. Приїжджаю в Самбір і чую: «Чесьть (польською — привіт)! Як ся маєш?» Думаю: що я повинен мати? Питають: «Як тобі Україна?» Не розумів, бо в реченні не було дієслова. Або ще: «Даєш собі раду?» Думав: кому й що я маю дати?

(20-22) Приїхав до Самбора 1 грудня. Лежав сніг, а я в легенькій курточці й кросівках. Питають: «Де твої зимові мешти?» У словнику такого слова не було. Співрозмовники розтлумачили. Черевики купив, а жінка, у якої орендую хату, віддала дублянку, бо не могла дивитися, як я мерзну.

(23-25) Знайти житло допоміг Корпус миру. На земельній ділянці стоїть ще одна хата, у якій живуть господарі. У своєму помешканні сам мушу прибирати. Коли погано замету, господиня жартує, що наступного разу візьме дівчину, аби утримувала все в порядку.

(26-28) Спочатку було важко сприймати українську гостинність, коли по декілька разів припро­шують їсти-пити. А випити ще й три рази треба, а четвертий — за чоловіків, а парне число теж не можна, тож мусить бути п’ятий. Американцям достатньо відмовити тільки раз.

"(29-33) Підзаробляти Корпус миру забороняє. Отримую 5 тисяч гривень стипендії. З тисячі від­даю за оренду житла. На решту живу. Найчастіше харчуюся гречкою, овочами, інколи купую курку. На молочних продуктах економлю, їжджу електричками. Раніше до Львова проїзд коштував 20 гри­вень, тепер подорожчав до 35. Живу, як багато українців, а не як американець, який приїхав і розказує, як треба жити.

(34-37) Потягами об’їхав усю Львівщину й трохи сусідніх областей. Громадський транспорт в Україні добре розвинений, ним можна будь-куди дістатися. Місцеві жителі жаліються на плацкарти, але це зручно — лежиш і платиш недорого. Подорожував Китаєм. Там середня три­валість поїздки — 8 годин. Зі знайомою вдалося купити квитки на поїзд лише на стоячі місця.

(38-43) На початку навчального року викладачі Самбірського економічного коледжу запропону­вали студентам тренінг зі створення власної справи. Після кожного заняття обговорювали проєкти. Американці звикли, що на свою роботу отримують і негативні відгуки — так її вдосконалюють. Укра­їнські студенти не наважувалися критикувати. А коли казали, що це нудно, неправильно, ображались одне на одного. Навчив їх «сендвіч-відгуку»: позитивний коментар, недоліки й поради, як покращити роботу.

(44-46) Купив яблук і приніс як гостинці. А мене запитують: «Де взяв? То ж хімія». Так дізнався, що тут можна поласувати фруктами, якщо гілки дерева звисають за паркан.

Довідка

Де від Альфонсо Мірамонтес, 24 роки, волонтер. Народився 16 серпня 1994 року в Сан- Дієго, США. Мати померла від раку. Батько — фермер. Ріс у Каліфорнії, США. Там закінчив школу. Мріяв стати пожежником. У 2010 році вступив до університету в штаті Чивава (Мексика). Вивчав фінанси. Тоді ж став членом консервативної партії «Ассіоп Хасіопаї». Упроваджував державні програми для молоді. Подорожував США, Мексикою, Китаєм, Італією, Францією, Данією, Польщею. У США вступив до Корпусу миру. У вересні позаторік приїхав в Україну. Три місяці в Житомирі готувався до місії з іншими волонтерами. У грудні прибув до Самбора на Львівщині. Працює при міській раді. Проводить тренінги з управління проєктами. Допомагає залучати інвестиції до громад. Житиме тут до листопада 2019 року.

Про ощадливість і невибагливість Девіда йдеться в його розповіді про