ЗНО (МОВА) - тест 3

Не відмінюються всі слова рядка

Синоніми наведено в рядку

Фразеологічний зворот ужито в реченні

Складним є речення

(1) Народний костюм — це не просто історія. (2) Це краса і душі, і життя. (3) На цій барвистій виставці я задумалася — а як нам зробити так, щоб ця краса знову засяяла на наших хлопцях і дівчатах? (4) Безперечно, тут свій позитивний вплив матиме створення Музею народного вбрання України та виступи студентських колективів аматорського мистецтва навчальних закладів Мінагрополітики. (5) А я думаю, що варто було б провести у навчальних закладах конкурси на власноруч виготовленний костюм, вишиту сорочку, блузку тощо. (6) Тоді не тільки мамина, а й дівоча сорочка буде вишивана біла і душі мила…

Вставне слово є в

(1) Народний костюм — це не просто історія. (2) Це краса і душі, і життя. (3) На цій барвистій виставці я задумалася — а як нам зробити так, щоб ця краса знову засяяла на наших хлопцях і дівчатах? (4) Безперечно, тут свій позитивний вплив матиме створення Музею народного вбрання України та виступи студентських колективів аматорського мистецтва навчальних закладів Мінагрополітики. (5) А я думаю, що варто було б провести у навчальних закладах конкурси на власноруч виготовленний костюм, вишиту сорочку, блузку тощо. (6) Тоді не тільки мамина, а й дівоча сорочка буде вишивана біла і душі мила…

Орфографічну помилку допущено в слові

(1) Народний костюм — це не просто історія. (2) Це краса і душі, і життя. (3) На цій барвистій виставці я задумалася — а як нам зробити так, щоб ця краса знову засяяла на наших хлопцях і дівчатах? (4) Безперечно, тут свій позитивний вплив матиме створення Музею народного вбрання України та виступи студентських колективів аматорського мистецтва навчальних закладів Мінагрополітики. (5) А я думаю, що варто було б провести у навчальних закладах конкурси на власноруч виготовленний костюм, вишиту сорочку, блузку тощо. (6) Тоді не тільки мамина, а й дівоча сорочка буде вишивана біла і душі мила…

Пунктуаційну помилку допущено в

Усі слова написані правильно в рядку

Літеру з на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

Подвоєння літер відбувається в усіх словах рядка

Апостроф пишеться в усіх словах рядка

Правильно узгоджений числівник з іменником у реченні

Форми ступенів порівняння прикметників правильно утворено в рядку

Правильно утворено всі імена по батькові в рядку

Правильно утворені дієслівні форми в рядку

Граматично правильно утворено словосполучення

З великої літери треба писати тільки перше слово в рядку

Усі слова треба писати через дефіс у рядку

Сполучник умови вжито в реченні

Кома не ставиться в реченні (розділові знаки пропущені)

Укажіть рядок, у якому має бути тире (розділові знаки пропущені)

Складносурядне речення утвориться, якщо серед варіантів продовження речення Із гордістю сина кажу я про те … обрати

Фонетично правильно записано слово в рядку (виділено жирним наголошений голосний)

З’ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово): На сонячному пагорбі, (1)неподалік уже (2)давним-давно запустілого старовинного маєтку, стоїть школа, (3)мурована з червоної (4)вогнетривкої цегли.

1            А прикметник.

2            Б дієприкметник.

3            В прислівник.

4            Г прийменник.

Д дієприслівник.

Доберіть до фразеологізмів антоніми.

Фразеологізм                    Синонім

1 хоч вовком вий           А хоч головою об стіну бийся

Б як з гуски вода

2 мов церковна миша   В жити з бідою

3 гострий на язик           Г глузливий

4 знімати стружку         Д картати (гостро критикувати) 

Утворіть граматично правильні словосполучення, поєднавши слова, позначені цифрами, і форми слова, позначені буквами.

1 взяти                                А за хворим

2 доглядати                      Б хворого

3 залицятися                    В до дівчини

4 прийняти                       Г в дар

Д участь

З’ясуйте, яким членом речення є виділені слова.

Член речення   Речення

1 означення      А Матеріал є зрозумілим.

2 додаток           Б Ми з сестрою сиділи.

3 підмет              В Вони йшли в магазин.

4 присудок        Г Освітлений сонцем степ ще дрімав.

Д Марічка любить яблука.

З’ясуйте вид підрядних речень у наведених прикладах.

Вид підрядного Приклад

1 часу                  А Коли буде п’ята, він повернеться.

2 умови              Б Коли посієш вчасно, вродить тобі рясно.

3 означальне    В Я знаю, коли ти повернешся.

4 з’ясувальне   Г Не прийшли, бо втомились.

Д Пам’ятаю день, коли ми пішли на екскурсію вперше.

УСЛАВЛЕНИЙ ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИЙ КНИЖНИК

Яскравий розвиток української культури старокняжої доби припадає на Х–ХІІ ст. Давньоукраїнська держава з центром у Києві здобула собі у світі важливе становище і створила благодатні умови для розвитку архітектури, мистецтва й освіти. За південною околицею стародавнього Києва, поблизу резиденції київських князів Берестово, ченці Антоній і Феодосій 1051 року заснували в печерах православну чернечу общину, котра 1062 року остаточно сформувалася у монастир. Цей монастир став головною твердинею і розповсюджувачем християнства і згодом отримав статус Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.

Найдавніший з усіх монастирів Європи, Печерський монастир зіграв велику роль у розвитку української культури як просвітницький центр літописання. Започаткував печерське літописання ігумен Никон. У 60-х роках XI ст. він продовжив Найдавніший Київський літописний звід і склав Другий літописний звід. З 1062 року Печерський літопис розпочав точно датувати події, вказуючи рік, місяць, число і день.

Чи не найбільшої слави серед літописців рукописних книг зажив преподобний Нестор, який увійшов в історію як автор видатного історичного твору «Повість минулих літ». Тут слід зазначити, що найдавніший літопис, котрий зберігся до наших днів, написаний на пергаменті ченцем-переписувачем Лаврентієм і має назву Лаврентіївського. Подібно до інших, це літопис подій, поданих до того в інших, давніших історичних документах. До Лаврентіївського літопису належить і велична пам’ятка слов’янської культури «Повість минулих літ» преподобного Нестора. Інформація про життя печерського святого Нестора-літописця з’явилася у виданні «Києво-Печерського Патерика», вперше видрукованого церковнослов’янською мовою у лаврській друкарні.

Відомо, що народився преподобний Нестор 1056 року в Києві. Сімнадцятирічним юнаком він прийшов до Печерського монастиря послушником, прийнявши свій постриг за ігумена Стефана, і був висвячений у сан ієродиякона. Сповнений смиренності, чистий душею юнак для пошуку істини обрав своїм послухом книжкову справу і мав палку жагу до історії та літератури. Свято шануючи рідну мову, він ґрунтовно опанував грецьку та латину і досконально вивчив історію християнства. Ймовірно, преподобний Нестор удосконалював свою освіту в багатій монастирській бібліотеці та в колосальній бібліотеці Ярослава Мудрого.

За старокняжої доби кожен великий київський князь мав свого літописця, який прославляв його рід і діяння самого князя на благо держави. Печерському подвижнику Нестору випало увічнити для історії життя київського князя Святополка-Михайла, за князювання котрого стольний Київ збагатився архітектурним дивом — красенем Михайлівським Золотоверхим собором. Про великий авторитет Нестора свідчить той факт, що Святополк довірив йому користуватися великокнязівським архівом. Таким чином, преподобний отримав можливість вивчати державні договори та інші важливі документи.

З побожним трепетом ставився печерський книжник до літописання, освячуючи свою працю молитвою. Уже в першому творі «Читання про життя й погублення блаженних мучеників Бориса і Гліба», які стали першими національними святими Київської Русі, у Нестора проявився неабиякий хист до літературної праці.

Ще яскравіше його самобутній письменницький талант розкрився у «Житії преподобного Феодосія Печерського» та в наступних творах про перших печерських преподобних подвижників. «Житіє преп. Феодосія», який помер 3 травня 1074 року, було написане до майбутньої канонізації ігумена Феодосія і освячення храму Успіння Божої Матері з перенесенням до нього молей нового святого. З різних причин канонізація ігумена відбулася пізніше, 1108 року. Та прославила Нестора як історика і письменника його «Повість минулих літ» — найвидатніша пам’ятка слов’янської культури. У цьому монументальному творі геніальний Нестор словом зафіксував на пергаменті давню історію слов’ян, вписавши її до світової культури.

Преподобний оповів про князів Аскольда і Олега, Ігоря і Святослава, про княгиню Ольгу, котра у 50-х роках Х ст. прийняла святе хрещення у Константинополі, про хрещення князя Володимира в Корсуні та хрещення киян, внаслідок чого християнство стало державною релігією. З метою більш ґрунтовного дослідження історичних подій, Нестор постійно вишукував першоджерела, пов’язуючи минулі події із сучасністю. 1107 року він побував у Володимир-Волинському та Зимненському, Святогорському монастирях. Після цих відвідин літописець долучив більшу частину Волинського літопису до «Повісті…». Майже двадцять років завзято працював печерський подвижник, використовуючи зміст попередніх літописів, архівні документи, пам’ятки давньої писемності, народні оповідання, перекази, легенди… Саме Нестор вписав до «Повісті…» перші державні документи давньоукраїнської доби — тексти договорів князів Олега, Ігоря, Святослава з Візантією. Нарешті титанічна робота над епохальним твором бл. 1113 року була завершена. Перший український історик преподобний Нестор у «Повісті минулих літ» подав хроніку подій до 1110 року (За В. Снігірем, 681 слово).

Продовжіть речення Слово сан має значення…

УСЛАВЛЕНИЙ ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИЙ КНИЖНИК

Яскравий розвиток української культури старокняжої доби припадає на Х–ХІІ ст. Давньоукраїнська держава з центром у Києві здобула собі у світі важливе становище і створила благодатні умови для розвитку архітектури, мистецтва й освіти. За південною околицею стародавнього Києва, поблизу резиденції київських князів Берестово, ченці Антоній і Феодосій 1051 року заснували в печерах православну чернечу общину, котра 1062 року остаточно сформувалася у монастир. Цей монастир став головною твердинею і розповсюджувачем християнства і згодом отримав статус Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.

Найдавніший з усіх монастирів Європи, Печерський монастир зіграв велику роль у розвитку української культури як просвітницький центр літописання. Започаткував печерське літописання ігумен Никон. У 60-х роках XI ст. він продовжив Найдавніший Київський літописний звід і склав Другий літописний звід. З 1062 року Печерський літопис розпочав точно датувати події, вказуючи рік, місяць, число і день.

Чи не найбільшої слави серед літописців рукописних книг зажив преподобний Нестор, який увійшов в історію як автор видатного історичного твору «Повість минулих літ». Тут слід зазначити, що найдавніший літопис, котрий зберігся до наших днів, написаний на пергаменті ченцем-переписувачем Лаврентієм і має назву Лаврентіївського. Подібно до інших, це літопис подій, поданих до того в інших, давніших історичних документах. До Лаврентіївського літопису належить і велична пам’ятка слов’янської культури «Повість минулих літ» преподобного Нестора. Інформація про життя печерського святого Нестора-літописця з’явилася у виданні «Києво-Печерського Патерика», вперше видрукованого церковнослов’янською мовою у лаврській друкарні.

Відомо, що народився преподобний Нестор 1056 року в Києві. Сімнадцятирічним юнаком він прийшов до Печерського монастиря послушником, прийнявши свій постриг за ігумена Стефана, і був висвячений у сан ієродиякона. Сповнений смиренності, чистий душею юнак для пошуку істини обрав своїм послухом книжкову справу і мав палку жагу до історії та літератури. Свято шануючи рідну мову, він ґрунтовно опанував грецьку та латину і досконально вивчив історію християнства. Ймовірно, преподобний Нестор удосконалював свою освіту в багатій монастирській бібліотеці та в колосальній бібліотеці Ярослава Мудрого.

За старокняжої доби кожен великий київський князь мав свого літописця, який прославляв його рід і діяння самого князя на благо держави. Печерському подвижнику Нестору випало увічнити для історії життя київського князя Святополка-Михайла, за князювання котрого стольний Київ збагатився архітектурним дивом — красенем Михайлівським Золотоверхим собором. Про великий авторитет Нестора свідчить той факт, що Святополк довірив йому користуватися великокнязівським архівом. Таким чином, преподобний отримав можливість вивчати державні договори та інші важливі документи.

З побожним трепетом ставився печерський книжник до літописання, освячуючи свою працю молитвою. Уже в першому творі «Читання про життя й погублення блаженних мучеників Бориса і Гліба», які стали першими національними святими Київської Русі, у Нестора проявився неабиякий хист до літературної праці.

Ще яскравіше його самобутній письменницький талант розкрився у «Житії преподобного Феодосія Печерського» та в наступних творах про перших печерських преподобних подвижників. «Житіє преп. Феодосія», який помер 3 травня 1074 року, було написане до майбутньої канонізації ігумена Феодосія і освячення храму Успіння Божої Матері з перенесенням до нього молей нового святого. З різних причин канонізація ігумена відбулася пізніше, 1108 року. Та прославила Нестора як історика і письменника його «Повість минулих літ» — найвидатніша пам’ятка слов’янської культури. У цьому монументальному творі геніальний Нестор словом зафіксував на пергаменті давню історію слов’ян, вписавши її до світової культури.

Преподобний оповів про князів Аскольда і Олега, Ігоря і Святослава, про княгиню Ольгу, котра у 50-х роках Х ст. прийняла святе хрещення у Константинополі, про хрещення князя Володимира в Корсуні та хрещення киян, внаслідок чого християнство стало державною релігією. З метою більш ґрунтовного дослідження історичних подій, Нестор постійно вишукував першоджерела, пов’язуючи минулі події із сучасністю. 1107 року він побував у Володимир-Волинському та Зимненському, Святогорському монастирях. Після цих відвідин літописець долучив більшу частину Волинського літопису до «Повісті…». Майже двадцять років завзято працював печерський подвижник, використовуючи зміст попередніх літописів, архівні документи, пам’ятки давньої писемності, народні оповідання, перекази, легенди… Саме Нестор вписав до «Повісті…» перші державні документи давньоукраїнської доби — тексти договорів князів Олега, Ігоря, Святослава з Візантією. Нарешті титанічна робота над епохальним твором бл. 1113 року була завершена. Перший український історик преподобний Нестор у «Повісті минулих літ» подав хроніку подій до 1110 року (За В. Снігірем, 681 слово).

На який час припадає розвиток української культури старокняжої доби

УСЛАВЛЕНИЙ ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИЙ КНИЖНИК

Яскравий розвиток української культури старокняжої доби припадає на Х–ХІІ ст. Давньоукраїнська держава з центром у Києві здобула собі у світі важливе становище і створила благодатні умови для розвитку архітектури, мистецтва й освіти. За південною околицею стародавнього Києва, поблизу резиденції київських князів Берестово, ченці Антоній і Феодосій 1051 року заснували в печерах православну чернечу общину, котра 1062 року остаточно сформувалася у монастир. Цей монастир став головною твердинею і розповсюджувачем християнства і згодом отримав статус Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.

Найдавніший з усіх монастирів Європи, Печерський монастир зіграв велику роль у розвитку української культури як просвітницький центр літописання. Започаткував печерське літописання ігумен Никон. У 60-х роках XI ст. він продовжив Найдавніший Київський літописний звід і склав Другий літописний звід. З 1062 року Печерський літопис розпочав точно датувати події, вказуючи рік, місяць, число і день.

Чи не найбільшої слави серед літописців рукописних книг зажив преподобний Нестор, який увійшов в історію як автор видатного історичного твору «Повість минулих літ». Тут слід зазначити, що найдавніший літопис, котрий зберігся до наших днів, написаний на пергаменті ченцем-переписувачем Лаврентієм і має назву Лаврентіївського. Подібно до інших, це літопис подій, поданих до того в інших, давніших історичних документах. До Лаврентіївського літопису належить і велична пам’ятка слов’янської культури «Повість минулих літ» преподобного Нестора. Інформація про життя печерського святого Нестора-літописця з’явилася у виданні «Києво-Печерського Патерика», вперше видрукованого церковнослов’янською мовою у лаврській друкарні.

Відомо, що народився преподобний Нестор 1056 року в Києві. Сімнадцятирічним юнаком він прийшов до Печерського монастиря послушником, прийнявши свій постриг за ігумена Стефана, і був висвячений у сан ієродиякона. Сповнений смиренності, чистий душею юнак для пошуку істини обрав своїм послухом книжкову справу і мав палку жагу до історії та літератури. Свято шануючи рідну мову, він ґрунтовно опанував грецьку та латину і досконально вивчив історію християнства. Ймовірно, преподобний Нестор удосконалював свою освіту в багатій монастирській бібліотеці та в колосальній бібліотеці Ярослава Мудрого.

За старокняжої доби кожен великий київський князь мав свого літописця, який прославляв його рід і діяння самого князя на благо держави. Печерському подвижнику Нестору випало увічнити для історії життя київського князя Святополка-Михайла, за князювання котрого стольний Київ збагатився архітектурним дивом — красенем Михайлівським Золотоверхим собором. Про великий авторитет Нестора свідчить той факт, що Святополк довірив йому користуватися великокнязівським архівом. Таким чином, преподобний отримав можливість вивчати державні договори та інші важливі документи.

З побожним трепетом ставився печерський книжник до літописання, освячуючи свою працю молитвою. Уже в першому творі «Читання про життя й погублення блаженних мучеників Бориса і Гліба», які стали першими національними святими Київської Русі, у Нестора проявився неабиякий хист до літературної праці.

Ще яскравіше його самобутній письменницький талант розкрився у «Житії преподобного Феодосія Печерського» та в наступних творах про перших печерських преподобних подвижників. «Житіє преп. Феодосія», який помер 3 травня 1074 року, було написане до майбутньої канонізації ігумена Феодосія і освячення храму Успіння Божої Матері з перенесенням до нього молей нового святого. З різних причин канонізація ігумена відбулася пізніше, 1108 року. Та прославила Нестора як історика і письменника його «Повість минулих літ» — найвидатніша пам’ятка слов’янської культури. У цьому монументальному творі геніальний Нестор словом зафіксував на пергаменті давню історію слов’ян, вписавши її до світової культури.

Преподобний оповів про князів Аскольда і Олега, Ігоря і Святослава, про княгиню Ольгу, котра у 50-х роках Х ст. прийняла святе хрещення у Константинополі, про хрещення князя Володимира в Корсуні та хрещення киян, внаслідок чого християнство стало державною релігією. З метою більш ґрунтовного дослідження історичних подій, Нестор постійно вишукував першоджерела, пов’язуючи минулі події із сучасністю. 1107 року він побував у Володимир-Волинському та Зимненському, Святогорському монастирях. Після цих відвідин літописець долучив більшу частину Волинського літопису до «Повісті…». Майже двадцять років завзято працював печерський подвижник, використовуючи зміст попередніх літописів, архівні документи, пам’ятки давньої писемності, народні оповідання, перекази, легенди… Саме Нестор вписав до «Повісті…» перші державні документи давньоукраїнської доби — тексти договорів князів Олега, Ігоря, Святослава з Візантією. Нарешті титанічна робота над епохальним твором бл. 1113 року була завершена. Перший український історик преподобний Нестор у «Повісті минулих літ» подав хроніку подій до 1110 року (За В. Снігірем, 681 слово).

Хто започаткував печерське літописання?

УСЛАВЛЕНИЙ ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИЙ КНИЖНИК

Яскравий розвиток української культури старокняжої доби припадає на Х–ХІІ ст. Давньоукраїнська держава з центром у Києві здобула собі у світі важливе становище і створила благодатні умови для розвитку архітектури, мистецтва й освіти. За південною околицею стародавнього Києва, поблизу резиденції київських князів Берестово, ченці Антоній і Феодосій 1051 року заснували в печерах православну чернечу общину, котра 1062 року остаточно сформувалася у монастир. Цей монастир став головною твердинею і розповсюджувачем християнства і згодом отримав статус Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.

Найдавніший з усіх монастирів Європи, Печерський монастир зіграв велику роль у розвитку української культури як просвітницький центр літописання. Започаткував печерське літописання ігумен Никон. У 60-х роках XI ст. він продовжив Найдавніший Київський літописний звід і склав Другий літописний звід. З 1062 року Печерський літопис розпочав точно датувати події, вказуючи рік, місяць, число і день.

Чи не найбільшої слави серед літописців рукописних книг зажив преподобний Нестор, який увійшов в історію як автор видатного історичного твору «Повість минулих літ». Тут слід зазначити, що найдавніший літопис, котрий зберігся до наших днів, написаний на пергаменті ченцем-переписувачем Лаврентієм і має назву Лаврентіївського. Подібно до інших, це літопис подій, поданих до того в інших, давніших історичних документах. До Лаврентіївського літопису належить і велична пам’ятка слов’янської культури «Повість минулих літ» преподобного Нестора. Інформація про життя печерського святого Нестора-літописця з’явилася у виданні «Києво-Печерського Патерика», вперше видрукованого церковнослов’янською мовою у лаврській друкарні.

Відомо, що народився преподобний Нестор 1056 року в Києві. Сімнадцятирічним юнаком він прийшов до Печерського монастиря послушником, прийнявши свій постриг за ігумена Стефана, і був висвячений у сан ієродиякона. Сповнений смиренності, чистий душею юнак для пошуку істини обрав своїм послухом книжкову справу і мав палку жагу до історії та літератури. Свято шануючи рідну мову, він ґрунтовно опанував грецьку та латину і досконально вивчив історію християнства. Ймовірно, преподобний Нестор удосконалював свою освіту в багатій монастирській бібліотеці та в колосальній бібліотеці Ярослава Мудрого.

За старокняжої доби кожен великий київський князь мав свого літописця, який прославляв його рід і діяння самого князя на благо держави. Печерському подвижнику Нестору випало увічнити для історії життя київського князя Святополка-Михайла, за князювання котрого стольний Київ збагатився архітектурним дивом — красенем Михайлівським Золотоверхим собором. Про великий авторитет Нестора свідчить той факт, що Святополк довірив йому користуватися великокнязівським архівом. Таким чином, преподобний отримав можливість вивчати державні договори та інші важливі документи.

З побожним трепетом ставився печерський книжник до літописання, освячуючи свою працю молитвою. Уже в першому творі «Читання про життя й погублення блаженних мучеників Бориса і Гліба», які стали першими національними святими Київської Русі, у Нестора проявився неабиякий хист до літературної праці.

Ще яскравіше його самобутній письменницький талант розкрився у «Житії преподобного Феодосія Печерського» та в наступних творах про перших печерських преподобних подвижників. «Житіє преп. Феодосія», який помер 3 травня 1074 року, було написане до майбутньої канонізації ігумена Феодосія і освячення храму Успіння Божої Матері з перенесенням до нього молей нового святого. З різних причин канонізація ігумена відбулася пізніше, 1108 року. Та прославила Нестора як історика і письменника його «Повість минулих літ» — найвидатніша пам’ятка слов’янської культури. У цьому монументальному творі геніальний Нестор словом зафіксував на пергаменті давню історію слов’ян, вписавши її до світової культури.

Преподобний оповів про князів Аскольда і Олега, Ігоря і Святослава, про княгиню Ольгу, котра у 50-х роках Х ст. прийняла святе хрещення у Константинополі, про хрещення князя Володимира в Корсуні та хрещення киян, внаслідок чого християнство стало державною релігією. З метою більш ґрунтовного дослідження історичних подій, Нестор постійно вишукував першоджерела, пов’язуючи минулі події із сучасністю. 1107 року він побував у Володимир-Волинському та Зимненському, Святогорському монастирях. Після цих відвідин літописець долучив більшу частину Волинського літопису до «Повісті…». Майже двадцять років завзято працював печерський подвижник, використовуючи зміст попередніх літописів, архівні документи, пам’ятки давньої писемності, народні оповідання, перекази, легенди… Саме Нестор вписав до «Повісті…» перші державні документи давньоукраїнської доби — тексти договорів князів Олега, Ігоря, Святослава з Візантією. Нарешті титанічна робота над епохальним твором бл. 1113 року була завершена. Перший український історик преподобний Нестор у «Повісті минулих літ» подав хроніку подій до 1110 року (За В. Снігірем, 681 слово).

У чому суть Лаврентіївського літопису?

УСЛАВЛЕНИЙ ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИЙ КНИЖНИК

Яскравий розвиток української культури старокняжої доби припадає на Х–ХІІ ст. Давньоукраїнська держава з центром у Києві здобула собі у світі важливе становище і створила благодатні умови для розвитку архітектури, мистецтва й освіти. За південною околицею стародавнього Києва, поблизу резиденції київських князів Берестово, ченці Антоній і Феодосій 1051 року заснували в печерах православну чернечу общину, котра 1062 року остаточно сформувалася у монастир. Цей монастир став головною твердинею і розповсюджувачем християнства і згодом отримав статус Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.

Найдавніший з усіх монастирів Європи, Печерський монастир зіграв велику роль у розвитку української культури як просвітницький центр літописання. Започаткував печерське літописання ігумен Никон. У 60-х роках XI ст. він продовжив Найдавніший Київський літописний звід і склав Другий літописний звід. З 1062 року Печерський літопис розпочав точно датувати події, вказуючи рік, місяць, число і день.

Чи не найбільшої слави серед літописців рукописних книг зажив преподобний Нестор, який увійшов в історію як автор видатного історичного твору «Повість минулих літ». Тут слід зазначити, що найдавніший літопис, котрий зберігся до наших днів, написаний на пергаменті ченцем-переписувачем Лаврентієм і має назву Лаврентіївського. Подібно до інших, це літопис подій, поданих до того в інших, давніших історичних документах. До Лаврентіївського літопису належить і велична пам’ятка слов’янської культури «Повість минулих літ» преподобного Нестора. Інформація про життя печерського святого Нестора-літописця з’явилася у виданні «Києво-Печерського Патерика», вперше видрукованого церковнослов’янською мовою у лаврській друкарні.

Відомо, що народився преподобний Нестор 1056 року в Києві. Сімнадцятирічним юнаком він прийшов до Печерського монастиря послушником, прийнявши свій постриг за ігумена Стефана, і був висвячений у сан ієродиякона. Сповнений смиренності, чистий душею юнак для пошуку істини обрав своїм послухом книжкову справу і мав палку жагу до історії та літератури. Свято шануючи рідну мову, він ґрунтовно опанував грецьку та латину і досконально вивчив історію християнства. Ймовірно, преподобний Нестор удосконалював свою освіту в багатій монастирській бібліотеці та в колосальній бібліотеці Ярослава Мудрого.

За старокняжої доби кожен великий київський князь мав свого літописця, який прославляв його рід і діяння самого князя на благо держави. Печерському подвижнику Нестору випало увічнити для історії життя київського князя Святополка-Михайла, за князювання котрого стольний Київ збагатився архітектурним дивом — красенем Михайлівським Золотоверхим собором. Про великий авторитет Нестора свідчить той факт, що Святополк довірив йому користуватися великокнязівським архівом. Таким чином, преподобний отримав можливість вивчати державні договори та інші важливі документи.

З побожним трепетом ставився печерський книжник до літописання, освячуючи свою працю молитвою. Уже в першому творі «Читання про життя й погублення блаженних мучеників Бориса і Гліба», які стали першими національними святими Київської Русі, у Нестора проявився неабиякий хист до літературної праці.

Ще яскравіше його самобутній письменницький талант розкрився у «Житії преподобного Феодосія Печерського» та в наступних творах про перших печерських преподобних подвижників. «Житіє преп. Феодосія», який помер 3 травня 1074 року, було написане до майбутньої канонізації ігумена Феодосія і освячення храму Успіння Божої Матері з перенесенням до нього молей нового святого. З різних причин канонізація ігумена відбулася пізніше, 1108 року. Та прославила Нестора як історика і письменника його «Повість минулих літ» — найвидатніша пам’ятка слов’янської культури. У цьому монументальному творі геніальний Нестор словом зафіксував на пергаменті давню історію слов’ян, вписавши її до світової культури.

Преподобний оповів про князів Аскольда і Олега, Ігоря і Святослава, про княгиню Ольгу, котра у 50-х роках Х ст. прийняла святе хрещення у Константинополі, про хрещення князя Володимира в Корсуні та хрещення киян, внаслідок чого християнство стало державною релігією. З метою більш ґрунтовного дослідження історичних подій, Нестор постійно вишукував першоджерела, пов’язуючи минулі події із сучасністю. 1107 року він побував у Володимир-Волинському та Зимненському, Святогорському монастирях. Після цих відвідин літописець долучив більшу частину Волинського літопису до «Повісті…». Майже двадцять років завзято працював печерський подвижник, використовуючи зміст попередніх літописів, архівні документи, пам’ятки давньої писемності, народні оповідання, перекази, легенди… Саме Нестор вписав до «Повісті…» перші державні документи давньоукраїнської доби — тексти договорів князів Олега, Ігоря, Святослава з Візантією. Нарешті титанічна робота над епохальним твором бл. 1113 року була завершена. Перший український історик преподобний Нестор у «Повісті минулих літ» подав хроніку подій до 1110 року (За В. Снігірем, 681 слово).

До якого стилю належить поданий текст?