Звертання.

Ви знаєте як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Благослови мене у світ без тебе заборони і думать і страждать.

Ми славим в одах вогнище святе та всіх пускать до нього ще нам рано.

Не оскверни цю мить і не поруш цинічним словом чи гріховним жестом.

Ти вседержителю в небі на морі і суші день мій грядущий і сущий благослови. 

Годі вам, гурт ворогів і прихильних, марні слова промовлять.

Літня ніч, спокусниця зрадлива, крилом одним пів світу обняла.

Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць.

Рука в руці — і музика жива, спинися, мить, зіграй сонату вічну.

Мужай, прекрасна наша мово, серед чудових братніх мов !

Тебе я земле всю сходив до краю.

О жовтий квіт мелодії розстань над строгими квадратами перонів.

Добре учителю що ти небокраї підняв нам людського стремління.

Я не спатиму люба до світу буду думати й буду писать.

Ой не крийся природо не крийся. Що ти в тузі за літом, у тузі.

Бідна волошко, чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости?

Так, друже мій, ми любимо одно: старої творчості додержане вино.

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні.

Давай-но, серце, ми печаль облишимо, усі негоди одцвітуть, як дим.

Ні,світе мій,вовік не розлюбить святі поля твої,і небеса,і води.

Ех ти, доле моя, циганко, не лякай мене тузом пік!

О кучері ясні і очі Беатріче, чого ж ви в тьмі моїй неясні і смутні?

Там в борі вітер листям шевеліє: Пречиста Діво, радуйся, Маріє!

Ой не сійтесь, сніги, ой не сійтесь, рясні, згиньте в темній безодні навіки!

Ой, братику ріднесенький, снився мені сон дивнесенький.

Дозволь мені великий господине, розважити книжками смуток твій.

Ой, ви зорі ясні, де ви бачили більше кохан

О панно Інно, панно Інно, любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

О, Борисфене, батьку наш і друже, біля твоїх родючих берегів ти нас з'єднав в часи прадавніх зрушень.

Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой, не крийся природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой не крийся, природо не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом у тузі.

Ой не крийся, природо, не крийся, що, ти, в тузі за літом, у тузі.

Ти в мені запалила … кохання.

Здалеку виднілися привокзальні … .

… зігрійте мою душу охололу.

… не виходять мені з голови.

Саме ... відбивались у вікнах.

Панове судді важко розібрати що і до чого як воно було.

А я щасливий що вручила ти мені одвічну тугу за тобою.

Ой ти мамцю ой ти рідна головонька моя бідна!

Дивись же на мене сонце і засмали мою душу,

Тебе я земле всю сходив до краю.

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?..

Лунайте ж, оркестри, грими барабан, бо крок наш і дух наш міцніє!

І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Моя пісне, вогниста, шалена, ах, розбийся на світлі акорди.

Гетьте, думи, ви, хмари осінні! То ж тепера весна золота! 

1

2

3

4

5

З морозивом, вийдіть з автобуса.

З кошиком, не порвіть мені панчохи.

Дітки, ви виходите на наступній зупинці?

У зеленому капелюсі, пройдіть уперед.

Діти ваша мова прекрасна не соромтесь її не цурайтесь вона нічим не гірша за інші мови.

Роксолано Роксолано твоє ім'я мов дзвін.

Прощай прощай чужа моя людино.

Виростеш ти сину вирушиш в дорогу, виростуть з тобою приспані тривоги.

А ще читайте книги любі друзі в них мудрість людська.

Як не любити вас літні ночі за лагідне тепло і спокій?

Веселі вітри співають свою пісню безмежному морю.

Дзвени моя пісне крилата у вітрах світової весни.

Долина вишита сонцем пускає їм в очі веселі сонячні зайчики.

Над урвищем стіною стояв ліс темний і похмурий немов зачарований.

Шумлять сади налиті білим цвітом.

Прибита дощем пилюка поступово перетворювалася на зашкарублу грубу каменюку.

Україна - розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі .

Яке то щастя - свій народ у світлі бачити.

Вік звікувати - не в гостях побувати.

Вірний приятель-то найбільший скарб.

Мистецтво найкращий педагог.

Вірний приятель найбільший скарб

То кремень а не чоловік

 Хліб усьому голова.

З неба як розтоплене золото ллється на землю блискучий світ сонця.

Сталося все що мусило статись.

Небо над дорогою синій кришталь

От вони ці горожани!