«Ти з нами, Тарасе!». Вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка, людини, що освітила Україну

Виховний захід

 «Ти з нами, Тарасе!»

Вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка,

людини, що освітила Україну

Тема: «Ти з нами, Тарасе!» (Вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка, людини, що освітила Україну)

Мета. Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; формувати у дітей уміння працювати в команді; розвивати здатність до взаємодії; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка.

Дитина (звертається до батьків)

Любий тату, милий тату!

Ти скажи, навіщо хату

Рушниками ми прибрали,

Ніби в свято великоднє?

День який у нас сьогодні,

Що квіток отак багато?

Батько

Так, у нас сьогодні свято!

Дитина (до матері)

Мамо, що ж за свято нині?

Мати

Та Тарасове, дитино!

Знай, колись, моє серденько,

Був у нас Тарас Шевченко.

Дитина

Хто ж він був нам, люба ненько?

Мати

Наймиліша всім людина

І найкращая перлина,

Яку має Україна,

Наша рідная країна.

Учень

Ти розніс України славу далеко, широко,

І в Слав’ян сім’ї великій ставив нас високо.

Ти показав, що наш народ ще живе, здоровий.

Що язик наш так спосібний, як і інші мови.

Ти розкрив нам сонце ясне, ти нам дав прозріти,

Що ми правду упізнали «І чиї ми діти»…

«Учимося», як велів Ти, «Думаєм, читаєм»,

Та і «найменшого брата» разом просвіщаєм.

І просвіта вже несеться від хати до хати;

Щира праця нам приносить вже полон багатий…

Бо се, бач, уже прозріли ті незрячі маси…

Усміхни-ж ся з-за могили, усміхнись, Тарасе!

Вчитель

По всій нашій милій Україні проходять Шевченкові дні з нагоди

дня його народження. І ми сьогодні зробимо уявну подорож Шевченківськими дорогами.

На фоні відеоофрагменти про життя Т. Г. Шевченка

Легенда

Людина, що освітила Україну

В далекі минулі часи, коли ще панувала на просторах України кріпацька доля, на краю села, в невеличкій мазаній хатині із солом'яним дахом, в маленькому віконечку палахкотів каганець. Зима сувора по-тихеньку відступала і березень- місяць впевнено крокував вулицями села. В хатині, де горів вогник, господиня приймала гостей. В печі рум'янився хліб і впрівала смачна каша.

Дві сусідки Палажка і Мотря співали пісні про нелегку кріпацьку долю, і дзвін цих пісень лунав за межами білої мазаної хатини. Чоловіки сусідок забивали файки терпким тютюном і про щось пошепки стривожено говорили. Господиня Катерина запросила своїх подруг ліпити вареники і тихенько промовила : «Рік буде нелегкий , адже наші чоловіки і баба Орися говорили про те, що рік буде не врожайний. Боже, моя дитина з'явиться на світ в такі тяжкі часи.» Постукали у двері Катерина поспішила відчинити : « Бабо Орисю, ми вас зачекалися, приєднуйтесь до нас вареники ліпити.»

Стара бабуся була відомою місцевою знахаркою, про неї говорили, що народилася вона звичайною дитиною і здібностей до цілительства не мала. А коли малій Орисі виповнилося сім років, посеред ясного неба раптом з'явилась блискавка і влучила прямісінько в дівчинку. Ледь вдалося батькам врятувати доньку. Дівчинка довго не говорила, але з тих пір вона стала бачити всі недуги людини і допомагала, бо так, за її словами, велів їй Господь. Баба Орися й тепер через багато років неохоче згадувала той випадок, але шрами на її руках у вигляді червоних тонких коренів дерева знахарка іноді показувала дітям, які вештаються вулицями під час дощу та грому.

-Катерино,- заговорила баба Орися, - ти бачиш малюнок , який викарбував мороз на вікні?

Молодиці кивнули головами і поспішили до вікна.

-Григорію, - продовжила стара, - неси каганець.

Чоловіки теж кинулись до вікна, адже знали, що баба Орися зараз віщуватиме. А на вікні чудова картина, яку так вправно викарбував мороз. Почала говорити стара : « Це не просто забавки зими, це пророцтво. Подивіться: на малюнку мала дитина в колисці, яка тримає в руці перо, біля колиски стоїть чи то скрипка, чи то кобза, добре не розгледіти, а позаду колиски, гляньте, неначе якийсь чоловік у довгому вбранні. Знайте господарі, незабаром у вас буде дитя, ця дитина буде дуже відомою і матиме неабиякий хист до письма, музики і малювання. І не буде самою в цьому світі ваше мале дитя, а завжди поруч по життю йтиме з ним в ногу відома постать, яка буде їй допомагати». Баба Орися закінчила своє пророцтво, одяглася і пішла. А в вухах Катерини ще довго лунали слова старої віщунки.

Катерина з Григорієм проводжали гостей. Вертаючись додому, жінка мовчала,тулилась до коханого, тримаючи його за руку. Вітер насвистував надзвичайно гарну мелодію. Дерева рипіли в такт вітру, і Катерина вже тоді точно знала, що це не просто так.

Вранці селом пішла чутка, що Катерина народила хлопчика. Рік видався і справді нелегкий: не було врожаю, панство збільшило податки, а народ бунтував . Але попри все хлопчик ріс, цікавився всім, а особливо любив слухати пісні про нелегку кріпацьку долю. Минули роки, малий Тарас втратив батьків. Довелося хлопцю тяжко. Але любов до пісні, до живого слова народу він ніс в серці до своєї смерті, і перо в руці завжди залишало на аркуші паперу  прекрасні слова.

Бур’ян високий був рідний Тарасу. Він, вже ставши дорослим, залазив в нього і уявляв , що ніби мати його сварить. Не вмів Тарас нічого робити, окрім як писати вірші, гарно малювати та грати на кобзі.

Одного разу піп йому сказав: «Подивись на свої руки, вони ж нічого не вміють робити!  Іди краще вчитись, я тобі допоможу». Так хлопчик здобув свою першу освіту у дяка. Йому було легко вчитись, бо наукою він цікавився завзято. Тарас ріс, розумнішав, але його думки і душа боліли за долю України і, згадуючи пісні своєї матері , він дивувався, чому минають роки, а нічого не змінюється. Він вперше пише вірші, в яких оплакує долю українського народу. Люди читали, бунтували проти влади, за що в Тараса забрали перо і заборонили писати. Молодий письменник цієї заборони не прийняв і писав далі, за що і прийшла розплата. Але в словах поета була правда і справедливість до всіх невинних людей.

Минуло багато років з тих часів, але із покоління в покоління, із вуст в вуста народ український промовляє слова:

Не хочу жити так в неволі,

Я хочу щастя, миру й долі,

Заради всіх моїх братів, сестер,

За них би з гордістю помер…

Відео «Садок вишневий коло хати» (мультфільм)

Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю»

Куточок української хати. Заходить жінка, вбрана в селянський одяг, несе запалену свічку,ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. до неї підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю,а правда що небо на залізних стовпах стоїть? (

Мати. Так синочку правда (Жінка сідає на лаву, хлопчик сідає біля неї).

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить,Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив,матусю,бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні,великі,а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла,заздрісна,скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей,робить їм добро,тоді свічка такої людини світить ясно,і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику.

Ведуча.Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка « в науку». За найменшу провину дяк карав своїх учнів різками.

Ведучий.Гірке дитинство випало на долю Тараса.

Ведуча. Тарас прагнув до знань. Навчився читати, писати, співати, а особлива любов була до малювання.

Шевченко дуже любив рідну природу. Часто сидів під деревом, чи на березі річки, рано-вранці чи увечері, і дивився: як ростуть верби та берізки, чи слухав, як пташки співають в гаю, бачив як сонечко увечері сідає. А потім складав вірші.

Ведучий:. Був він до всього цікавий, допитливий, хотів усе знати.

Ведуча: Одного сонячного ранку восени 1822 року, мама у темно-зеленій корсетці, у синій спідниці, в зеленій квітчастій хустці на голові – вся святково усміхнена, пригладила Тарасові чупринку, наділа нову шапку, почепила йому через плече торбину для книжок, обдарувала лагідною усмішкою:

Ведуча: – Щасти тобі, синку, може, людиною станеш...

 Так на восьмому році життя Тарас став учнем дяка.

Тарас -.... куплю

 Паперу аркуш, і зроблю

 Маленьку книжечку;хрестами

 І візерунками з квітами

 Кругом листочки обведу,

 Та й списую Сковороду...

 Ведучий:Лихо не спало.

Коли йому було 9 років радість і втіха потьмарилися горем: померла мама. І почалося страшне сирітське життя біля мачухи. Чужа недобра жінка дуже погано ставилася до Тараса. Її дратували його мрійність, гаряча вдача. Коли Тарасові виповнилося 11 років, помер і батько від злиднів та важкої роботи. Залишився хлопчик сиротою.

УЧЕНЬВ оцій землі лежить проста кріпачка,

 Що їй вклоняється і наш суворий час.

 Приходять всі. Та хто ще так заплаче,

 Як плакав тут колись малий Тарас?

Світило сонце, та світило іншим,

 Світило сонце - сироту пекло.

 І западало зерном гнівних віршів

 В дитяче серце страдницьке село.

Чи не відтоді сліз було замало?

 Померла мати. З-за високих хмар,

 Здавалося , лице її зринало,

 Як із Тараса виростав маляр.

 Став Тарас пасти громадську худобу. Та все ж мріяв про малювання. Знайшов – таки одного маляра, який погодився взяти його в науку, проте Тарасові треба було отримати дозвіл від пана Енгельгарта.

 Тарас – Пане управителю, я до вас! Я дуже хочу вчитися малювати і дяк з Хлипнівки погодився взяти мене в учні. Я прийшов, щоб ви дозволили й документа дали.

 Управитель – А батьки в тебе є ?

 Тарас – Ні, померли, сам я. Так дасте документа ?

 Управитель – Якого документа? Дурниці! Оце я одержав листа від пана, йому саме таких хлопців, як ти, треба в козачки набрати.

 Тарас – В козачки!? Які козачки??

 Управитель – А такі козачки, пан уже знає. Так що я тебе до кухаря нашого пошлю.

 Тарас – Пане управителю... я хочу на маляра вчитися...

 Управитель – Ну, годі там базікати! Одведіть його до кухаря.

 Вірш – "Доля"

 Ти не лукавила зо мною,

 Ти другом, братом і сестрою

 Сіромі стала. Ти взяла

 Мене, маленького, за руку

 І в школу хлопця одвела

 До п’яного дяка в науку.

 «Учися, серденько, колись

 з нас будуть люде», - ти сказала.

 А я послухав, і учивсь,

 І вивчився. А ти збрехала.

 Які з нас люде?

 Ведучий: Охота до рисування не покидала його. Пан сварив його, тяжко карав, лютував. Виїжджаючи до Петербурга взяв його з собою. Один з видатних митців дорадив панові віддати хлопця в науку до Ширяєва.

 У Петербурзі пощастило Тарасу познайомитись зі славними художниками і письменниками, які зібрали гроші і 22 квітня 1838 року викупили його з кріпацтва.

 Став Шевченко вільною людиною.

Пісня – " Бандуристе,орле сизий..."( Відеозапис пісні )

 Ведуча: Шевченко був живою піснею, журбою і плачем. Усе його життя було важке і жорстоке, але він не падав духом і все зміцнював – то піснею, то словом, то власним життям – безмежну любов до України. У 1840 році світ побачив "Кобзар"!

Поема «Тополя»

Ведучий: І ще одна важлива деталь: Як відомо, власні імена походять від загальних. Тарас – це ім’я, запозичене з грецької мови, воно означає -бунтар.

Ведуча: Треба нам всім пам’ятати, що майже усе своє життя Шевченко жив за межами рідної землі, та своєї мови не тільки не забув, а підняв народне слово до вершин світового письменства.

 Вірш –"І мертвим..."(фрагмент)

 "Учітесь,читайте,

 І чужому научайтесь,

 Й свого не цурайтесь!

 Бо хто матір забуває,

 Того бог карає,

 Того діти цураються,

 В хату не пускають."

 Пісня – "Реве та стогне Дніпр широкий..."

 Ведучий: Після закінчення Академії мистецтв, Шевченко повернувся на Україну і вступив до таємного політичного товариства.

 У 1847 року його заарештували і присудили на заслання за Урал.

Вірш - (фрагмент)

 "Заросли шляхи тернями

 На тую Вкраїну,

 Мабуть, я її навіки,

 Навіки покинув.

 Мабуть, мені не вернутись

 Ніколи додому?

 Мабуть, мені доведеться

 Читати самому

 Оці думи?Боже милий!

 Тяжко мені жити!

 Маю серце широкеє –

 Ні з ким поділити!

 Не дав єси мені долі,

 Молодої долі!

 Не давав єси ніколи,

 Ніколи! ніколи!

 Не дав серця молодого

 З тим серцем дівочим

 Поєднати! Минулися

 Мої дні і ночі

 Без радості, молодії

 Так собі минули

 На чужині..."

Вірш – Н.Н.(фрагмент)

 "Сонце заходить, гори чорніють,

 Пташечка тихне, поле німіє,

 Радіють люде, що одпочинуть,

 А я дивлюся...і серцем лину

 В темний садочок на Україну.

 Лину я, лину, думу гадаю,

 І ніби серце одпочиває.

 Чорніє поле, і гай, і гори,

 На синє небо виходить зоря."

 Ведуча: Шевченко всією душею любив свою Україну і він завжди нагадував українцям про її славне минуле.

Учень

 Забрали олівця. Папір забрали.

 Здається, уже гірше не бува.

 Краще б на горло ви мене скарали!

 А ви ж у мене вкрали всі слова…

 …Мовчати…Ні!...Це не моя стихія;

 Боротись – так боротись. До кінця!

 Терпіти буду. А мовчать – не вмію…

 О, дайте хоч огризок олівця

Ведучий: На засланні поету заборонено писати і малювати. Та все ж вдавалось йому роздобути клаптик паперу, щоб під ослоною ночі творити...

" Лічу в неволі дні і ночі,

 І лік забуваю.

 О Господи, як то тяжко

 ії дні минають.

 А літа пливуть меж нами,

 Пливуть собі стиха,

 Забирають за собою

 І добро і лихо!"

Ведуча: Неволя тривала довгих 10 тяжких літ, які відібрали в поета здоров’я, проте не вбили його палкої, глибокої любові до рідного краю.

 Вірш – "В Казематі" частина ІІІ – Мені однаково,чи буду я жить в Україні

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс меж чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не пом'яне батько з сином,

Не скаже синові: “Молись,

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись”.

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

 Ведучий: Кобзар намагався також довести, що кожен народ повинен мати свою національну гідність, мораль, освячену віковими традиціями.

 Вірш " І мертвим...."фрагмент:

 "Подивіться на рай тихий,

 На свою країну,

 Полюбіте щирим серцем

 Велику руїну,

 Розкуйтеся, братайтеся!

 У чужому краю

 Не шукайте, не питайте

 Того, що не має

 І на небі, а не тілько

 На чужому полі.

 В своїй хаті своя правда,

 І сила, і воля."

 Ведучий: Тарас Григорович Шевченко помер 10.03.1861року.

Відеозапис вірша  «Не молилася за мене...»

А я так мало, небагато

Благав у Бога, тілько хату,

Одну хатиночку в гаю,

Та дві тополі коло неї,

Я тілько хаточку в тім раї

Благав, і досі ще благаю,

Щоб хоч умерти на Дніпрі,

Хоч на малесенькій горі

Пісня "Заповіт"