Традиційні українські страви.

 

 

 

 

 

Відкритий виховний захід для учнів 7 класу

 

Тема: «Традиційні українські страви»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Традиційні українські страви.

 

Мета: ознайомити та поглибити знання дітей про традиційні українські страви; розвивати куль­туру зв'язного мовлення, вміння виступати з пові­домленням, узагальнювати матеріал, висловлювати власну думку; виховувати шанобливе ставлення та інтерес до народних традицій, обрядів, оберегів, побуту українців; сприяти духовному розвитку осо­бистості.

Обладнання: вишиті рушники, кетяги калини, пше­ничні колоски, традиційні українські страви: хліб, варе­ники, пиріжки, каша, голубці та напої, виставка україн­ського посуду, аудіозаписи пісень.

 

По периметру зали стоять столи, вкриті вишитими скатертинами, рушниками або серветками. На них роз­міщені страви української національної кухні в розпи­саному дерев'яному, глиняному посуді. Звучить весела українська народна музика.

 

Ведучий

Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя-доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік!

Ведуча

Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Зустрінемо хлібом,

Любов'ю і миром!

Ведучий. Доброго дня, шановні гості! Ми раді вітати вас на нашому ярмарку традиційних укра­їнських страв!

Ведуча. Працьовитий і гостинний україн­ський народ здавна славився хлібосольством. За­йдіть до української оселі на годинку — без час­тування господиня не проводить вас. Усе смачно, ситно, а головне — корисно та невибагливо.

Ведучий. Пригадаймо, на які страви багате традиційне українське застілля, і не лише прига­даймо, але й скуштуймо і похвалімо наших юних господарочок.

Ведуча. Отже, щиро просимо гостей на наш «Веселий   ярмарок   українських   традиційних страв »!

 

Звучить пісня «Зеленеє жито, зелене».

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене,

Зеленеє жито за селом,

Хорошії гості за столом.

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене,

Зеленеє жито ще й овес,

Тут зібрався рід наш увесь.

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене,

Зеленеє жито на лану,

Хорошії гості до ладу.

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене,

Зеленеє жито будем жать,

Дорогих гостей не забувать.

 

Ведучий. Україна здавна славиться своєю гостинністю, багатою і смачною кухнею. Борщі та пампушки, паляниці й галушки, вареники й ков­баси, печеня й напої з фруктів і меду відомі далеко за межами України. Наша національна кулінарія нараховує сотні рецептів.

Ведуча. Деякі страви мають багатовікову історію, як, наприклад, український борщ. Для більшості страв характерний складний набір ком­понентів. Наприклад, для того ж борщу їх по­трібно до двадцяти. А рецептів цієї страви відомо понад тридцять: полтавський, волинський, чер­нігівський, галицький, львівський, селянський, дніпровський та ще багато інших.

Ведучий. А яке розмаїття м'ясних страв: українські битки, шпигована часником і салом буженина, тушкована з капустою і салом свини­на, крученики, завиванці, фарширована птиця, голубці.

Ведуча. А рибні? Карасі в сметані, щука туш­кована з хроном, рибні крученики, юшка, короп, фарширований грибами і гречаною кашею...

Ведучий. Одним словом, усього не перелічити одразу.

Ведуча. Тож час звернутися до наших твор­чих груп. Вони докладніше розкажуть про страви. А потім і почастують нас. Розпочнемо ж подорож ми з групи «Хліб — усьому голова».

 

Ведучі відходять на задній план.

 

ТВОРЧА ГРУПА «ХЛІБ — УСЬОМУ ГОЛОВА»

 

1-й гуртківець. «Без хліба немає обіду»,— кажуть у народі. І це щира правда. Хліб — головна страва на столі, і до нього ставилися з особливою пошаною. Скільки різновидів українського хлі­ба? їх неможливо навіть перелічити. Французь­кий письменник XIX століття Оноре де Бальзак, відвідавши Україну, писав на батьківщину, що «запримітив сімдесят сім способів приготування хліба».

2-й гуртківець. Випікали хліб переважно з житнього борошна, а на великі свята — з пше­ничного. Українська паляниця, на яку йшло най­краще борошно, стала символом родючої землі, до­бробуту й гостинності. «Паляниця — як пух, як дух, як миле щастя». А ще українські господині пекли чимало різновидів хлібців нашвидкуруч. У різних районах нашої країни були свої рецеп­ти перепічки, пампушок «плесканів», «дужиків», «пундиків».

На Полтавщині в багатьох селах пекли «гре­чаники», у подільських сім'ях любили прісні горіхові коржики — «матротенирси», на Закар­патті з кукурудзяного борошна робили «пугачі», «первертаники», «ріп'яники». Запорозькі козаки колись пекли в дорозі «загреби» — коржі, які за­грібали попелом та гарячим жаром.

3-й гуртківець. Хліб шанували й берегли і в багатих, і в бідних родинах. Існувало чимало традицій, пов'язаних з хлібом. Так, коли заходило сонце, намагалися не починати нової хлібини. Не вчиняли тісто проти великих свят. Крихти зі столу ніколи не змахували в сміття, окраєць, що впав на підлогу, обережно піднімали і, поцілувавши, клали на стіл:

4-й   гуртківець. Послухаймо притчу про хліб.

 

ПРИТЧА ПРО ХЛІБ

Якось один чоловік знайшов велику грудку золота. У своєму господарстві він, звичайно, не міг його застосувати і вирішив продати, але боявся продешевити. І пішов чоловік до мудреця з проханням допомогти визначити вартість золота. І Сказав йому мудрець:

— Ти що-небудь сьогодні їв?

— Нічого не їв.

— А вчора?

— І вчора не їв.

— А позавчора?

— Позавчора їв.

— От коли ти поголодуєш три доби, своє золото віддаси за шматок хліба.

Тож уміймо цінувати не примарне, а справж­нє наше багатство — хліб. Кожного разу, беру­чи в руки запашну скибку хліба, згадуймо його творців. Шануймо їхню працю!

 

5-й гуртківець. Іван Драч писав:

Яйце розіб'є, білком помаже,

На дерев'яну лопату — та в піч,

І тріскотітиме іскрами сажа —

Мініатюрна зоряна ніч.

На хмелі замішаний, видме груди.

Зарум'янілий, круглий на вид.

Скоринка засмалена жаром буде,

Аж розіграється апетит.

В підсохлому тісті кленова лопата

Вийме з черені, де пікся в теплі, —

І зачарується біла хата

З сонця пахучого на столі.

 

• Конкурс «Відгадай загадку!»

 

6-й гуртківець. А зараз проведемо конкурс «Відгадай загадку».

♦   Кину її в грядочку, нехай моя загадочка ле­жить до весни. (Озимина)

♦   Ноги на полі, середина надворі, голова на столі. (Корінь, стебло, зерно)

♦   Що то за твір, що ні чоловік, ні звір, а має вуса? (Ячмінь)

♦   У хлів іде без шкіри, а виходить із шкірою. (Хліб у піч та з печі)

♦   Ріжуть мене ножакою,

     Б'ють мене ломакою,

     За те мене отак гублять,

     Бо всі мене дуже люблять. (Хліб)

♦  Виріс в полі дім, зерна повно в нім, стіни позо­лочені, ще не обмолочені. (Колос)

♦   Без рук, без ніг, а підперезаний. (Сніп)

♦  Не золотий, а жовтий, не дід, а з вусами, не сам буває, а з друзями розмовляє.

     (Колос)

♦   Б'ють мене, товчуть, ріжуть, а я все терплю, усім добром плачу. (Хліб)

♦  Круглий, мов сонечко, щедрий, мов літечко, на черінь просунеться, стоїть —

     красуєть­ся. З печі — на блюдо, їжте мене, люди, на здоров'ячко. (Коровай)

 

Учні представляють свої страви.

 

Ведуча. Без чого не можна уявити україн­ський обід?

Ведучий. Ну, звичайно, без борщу! Ця страва сприймається як те, без чого не можна обійтися, без чого відразу розпадеться життєвий ланцюг. Як не можна уявити моря без води, саду без дерев, так для українця немає обіднього столу без миски бор­щу. Тож переходимо до столу «Добрий борщ».

 

ТВОРЧА ГРУПА «ДОБРИЙ БОРЩ»

 

1-й гуртківець. Борщ — це символ надійно­го даху над головою, родинного тепла, сімейної зла­годи і спокою. Настільки призвичаївся українець до борщу, що не може не згадати про нього навіть тоді, коли розмова не має ніякого відношення до кухні. «Дивись, не переборщи»,— остерігає народ­на мудрість. «Доборщімо і цей клапоть»,— зверта­ється орач до помічника. Чому так часто згадують цю страву? Тому що вона настільки давно увійшла до списку традиційних українських страв, що стала одним із найголовніших і найулюбленіших символів народної кухні й сутності життя.

2- й гуртківець. Мабуть, кожен із вас, друзі, знає таку стародавню народну закличку:

Дощику, дощику!

Зварю тобі борщику

У новенькому горщику,

Поставлю на дуба,

Лини, як з луба, —

Цебром, відром, дійничкою

Над нашою пшениченькою!

 

       Справа в тому, що в давнину борщ був своєрід­ною ритуальною їжею, яку приносили у жертву дощовим хмарам.

 

Учні представляють свої страви. Звучить весела українська музика.

 

Ведучий. «Борщ без каші — удівець, а обід — сирота», «Де піч та каша — там домівка наша». Як ви вже здогадалися, наступним ми відвідаємо стіл, на якому представлені різноманітні каші.

Ведуча. А називається він «Каша — мати наша». Чому саме так?

 

ТВОРЧА ГРУПА «КАША — МАТИ НАША»

 

На вулиці чути розмову, до хати заходять Стецько та дівчина.

 

Стецько. Здоровенькі були! Оце почув, що про їжу говорять та гайда до вас!

Дівчина. О, Стецю, а що то ти носиш?

Стецько. А це Уляна втеребила мені гарбузя­ку. Казала, що каші наварить, а сама пропала, як булька на воді. А може, ти мене, Галю, почасту­єш чимось смачненьким, то я до тебе посватаюсь.

Дівчина. Посватайся, Стецю, посватайся, то ще одного гарбуза отримаєш.

Стецько. А ти дівка образована?

Дівчина. Образована.

Стецько. А в заморських краях бувала?

Дівчина. Бувала, Стецю, бувала.

Стецько. А що там варять, їдять?

Дівчина. Страв кращих, ніж у нас готують, я не зустрічала!

Стецько. Ти що?

Дівчина. Ось послухай.

Я в Італії була, їла макарони.

На Кавказі — шашлики,

А у Штатах — гамбургери.

Але щось не вистачало,

Їжі нам було замало

І приснилася мені

Каша варена в печі.

Стецько. А ще і салом можна затовкти ту кашу. Я б весь баняк враз «зметелив би». А ти кашу вмієш варити?

Дівчина. Авжеж, Стецю, вмію. Особливо з гарбуза.

Стецько. Ось така дівчина мені підходить. То я буду свататись до тебе.

Дівчина. Стецю, поговорімо потім про це, а зараз залишимось на святі та й послухаємо кра­ще, які страви готують.

Стецько. Може, і мені щось смачненьке перепаде.

 

1-й гуртківець. Як із крупинок каша, так із днів-зерняток складається життя. Каша — це сим­вол продовження роду. Вона супроводжує людину від самого народження, адже є першою стравою після материнського молока.

Слово «каша» розуміють і українці, і росіяни, і білоруси, і болгари, і поляки. Це — найпростіша й водночас одна з найсмачніших страв народної кухні. «Вари воду — вода буде, сип крупу — каша буде»,— цим прислів'ям визначається рецепт цієї страви. А головний секрет її — побільше масла, бо «маслом каші не зіпсуєш».

2-й гуртківець. Народних обрядів, елемен­том яких є каша, чимало. З давніх-давен каші при­сутні на весільному столі поліщуків, нею начиня­ють також весільні вареники і голубці. «Коливом», або «кануном», називають поминальну кашу. Осо­блива символіка і магічна роль каші в різдвяних святах. Головна страва на святвечірньому столі — кутя, її розводять медовою ситою, маковим молоч­ком, узваром, посипають горіхами.

3-й гуртківець. Пшеничне зерно символізує воскресле життя, а мед означає солодкість. Перед вечерею батько прочиняє надвір двері й голосно ви­гукує: «Морозе, морозе! Іди до нас кутю їсти, а коли не йдеш, то не йди на жито, пшеницю, всяку паш­ницю!» А на свято Катерини дівчата кашею закли­кають Долю. Часто вони закопували горщик каші, примовляючи: «Закопали горщик каші, ще й кілком прибили, щоб на нашу вулицю парубки ходили!»

 

Ведучий. Цікаво, а якою ж кашею пригос­тять сьогодні нас господарочки?

 

Наперед виходять представники столу «Каша — мати наша» та представляють свою страву.

 

Ведуча. А це ми побачимо в кінці нашого вечора.

 

Звертається до глядачів. Друзі, відгадайте загадку:

 

Химерний, маленький,

Бокастий, товстенький,

Чимось смачним напхався,

В окропі скупався.

 

Глядачі відповідають: «Вареник».

 

Ведучий. Правильно, вареник. Тож настала черга творчої групи «Варенички непогані, варе­нички у сметані».

 

ТВОРЧА ГРУПА «ВАРЕНИЧКИ НЕПОГАНІ, ВАРЕНИЧКИ У СМЕТАНІ»

 

Звучить пісня «А мій милий, чорнобривий варенич­ків хоче».

 

1-й гуртківець. Вареники на столі укра­їнців — це домашнє урочисте застілля, затишок і тепло домашнього вогнища. Ця страва завжди доречна — і в піст, і у свято. І на сході, й на за­ході, і на півдні та півночі України — всюди гостя зустрінуть вареничками. «Вареники на стіл — біда за поріг»,— каже народна мудрість.

2-й гуртківець. А вже начинок для вареників не перелічити. Із сиром, м'ясом, капустою, карто­плею, вишнею — це традиційні начинки. Такі варе­нички варять по всій Україні. Але є й особові рецеп­ти. На Поліссі відомі вареники з гречаною кашею, сухими грушами, ягодами чорниці. У Причорномор'ї гостей пригощали варениками з рибним фаршем. А в Західній Україні ґаздині подавали на стіл «шля­хетні» вареники — з телячою печінкою, перекруче­ною з салом, цибулею та перцем.

 

• Читання гуморески

 

ВАРЕНИКИ-ВАРЕНИКИ

Сидить москаль на прилавку,

Прищурює очі...

Так і знати: москалина

Вареників хоче.

Хоче бідний вареників,

То й ніщо питати!

Та тільки їх по-нашому

Не вміє назвати.

«Хазяюшка, галубушка! —

Став він говорити. —

Свари-ка мне вот энтаво!..»

«Та чого зварити?..»

«Да энтаво... как, бишь, ево

У вас называют?..

Вот, что, знаешь... берут тесто,

Сыром накладают...»

«Та бог його святий знає,

Що вам, служба, гоже!..

Тісто сиром накладають...

То галушки, може?..»

«Не галушки, не галушки,

Я галушки знаю...

Свари-ка мне, галубушка...

Все, бишь, забываю...

Уж с глаз долой, так с памяти!..

Вот энтакой бес-то!..

Да знаешь ли, энтак сыр-то,

А на сыре тесто!..»

«Та бог його святий знає

І добрії люди!..

Сир у тісті?.. Хіба, може,

Чи не пиріг буде? »

«Да не пирог, голубушка...

Экая досада!..

Да знаешь ли, туда масла

Да сметаны надо!..»

А вона-то добре знає,

Чого москаль хоче...

Та чекає барабана,

Заким затуркоче.

Як почула барабана...

Слава тобі, боже!

Та й говорить москалеві:

«Вареників, може?..»

Аж підскочив москалина...

Та ніколи ждати.

«Вареники-вареники!» —

Та й пішов із хати.

                     (Степан Руданський)

 

3-й гуртківець. «Панами на всю губу» по­чувалися вареники на столі. Недарма в народі про багату, веселу людину казали: «живе, як вареник у маслі». І дійсно, варенички люблять поливку. «Вареник без поливки, що церква без хреста». По­ливка була різною. Це і сметана, і смажена цибуля зі шкварками, і масло. «За те ми вас, вареники, величаємо, що в сметану вмочаємо»,— жартують українці. Великого пана цяці — так називали вареники з ягідною начинкою. Вони потребують особливої поливки, скажімо, меду або фруктового сиропу.

4-й гуртківець. Жодне свято в Україні не обходилось без вареників. До Святвечора — пісні з картоплею та капустою чи грибами. На щиру Масляну — із сиром та маслом. На веселі моло­діжні посиденьки на свято Андрія — з «пхиком» або «пирхуни». Ліплячи вареники для парубків, дівчата у дві-три варенички загортали пісок, бо­рошно, вовну.

У деяких наддніпрянських селах «варениками» називали останній день весілля. Гостей частували варениками з картоплею, сиром та капустою.

Ведучий. Що ж, дійсно «варенички непогані, варенички у сметані». Чим порадують нас госпо­дині цього столу?

5-й гуртківець

Ой, вставали раненько,

Картоплю варили,

До вечора вареників

З нею наліпили,

Наварили вареників

Для гостей хороших.

їжте, їжте вареники,

Гості наші любі,

Вони трохи гаряченькі,

Не попечіть губи.

А вже ж у ті вареники

Картоплі напхали

Ще й перчиком притрусили,

Там його немало.

В череп'яну макітерку

Ми їх положили

Олійкою з цибулькою

Добре помастили.

їжте, їжте, гості любі,

Рахувать не станем

Може, кому буде мало, —

Ми іще добавим.

6-й гуртківець

Є вареники у хаті —

В Україні все гаразд:

Всі —^; щасливі і багаті,

Щедре сонце світить в нас!

Слава хаті українській,

Слава нашій всій землі,

І вареникам у мисці,

Що на нашому столі!

 

«Варенички непогані, варенички у сметані» пред­ставляють свою страву.

 

Ведучий. У народі кажуть: «Краще нині горо­бець, як узавтра голубець».

Ведуча. Олександре, про що це ти?

Ведучий. Тільки уяви собі: голубці з м'ясом по-українськи, голубці зі сметаною.

Ведуча. Зрозуміло, це ти про голубці, адже вони є однією з традиційних страв українців.

 

Ведучі відходять на задній план.

 

ТВОРЧА ГРУПА «ГОЛУБЦІ — СВЯТКОВА СТРАВА УКРАЇНЦІВ»

 

1-й гуртківець. Голубці — поширена укра­їнська друга страва, яка готується з листя свіжої чи кислої капусти та начинки з м'яса, рису чи гречки, кукурудзяної або пшоняної круп, карто­плі, квасолі, грибів, цибулі, моркви та прянощів.

Загальновідомо, що названа ця чудова страва на честь голубів, птахів, які символізують творчу силу вогню та здавна вважаються символами на­родження світу.

2-й гуртківець. А й справді — такі вдалі, рум'яні та м'якенькі, що так самі до рота і залі­тають. Без голубців важко було уявити святковий стіл в українській родині.

А начинка для голубців була різною для кож­ного регіону України. Наприклад, на правобереж­ній частині Півдня України, Південному Поділлі, у Карпатах використовували кукурудзяні крупи, на Полтавщині — гречку, в решті регіонів —пшо­но, яке злегка приварювали, змішували з підсма­женою цибулею, шкварками, а у свято — з сирим м'ясним фаршем, додавали спецій та начиняли цією сумішшю запарені свіжі або квашені капус­тяні листки.

3-й гуртківець. Голубці готували на по­всякдень, але у більшості районів Правобережжя, крім Полісся, вони входили й до складу святково­го меню. З 20-30-х років нашого століття голубці почали начиняти рисово-м'ясною сумішшю та тушкувати, додаючи замість квасу томатний сік, соус чи пасту.

4-й  гуртківець. А зараз ви запропонуємо рецепт приготування голубців.

Ви берете пухку капустку,

Вирізаєте воронкою качан.

І кидайте у киплячий з водою чан,

Воду посоливши перед цим густо.

Листя будуть самі відпадати,

їх дістаньте. У блюдо покладіть остигати!

Тим часом моркву натріть,

Подавіть багато часничка,

Перчик гіркий теж покладіть.

Солі, щоб не здригнулася рука!

А кропу і петрушки —

Багато! Зелень страві смак додасть.

Можна перцю, прянощів, лаврушки.

Ви творіть, хто на що здатний!

Усе змішайте і рукою сміливою

Фарш той оберніть у капустяний лист.

Ви в емалеву каструлю білу

Шар за шаром викладіть

І розсолом заливайте їх.

От і все! Смачного вам!

 

Учасники групи «Голубці — святкова страва укра­їнців» представляють свою страву.

 

Ведуча. А на завершення перед нами пред­ставники творчої групи «Українські напої».

 

ТВОРЧА ГРУПА«УКРАЇНСЬКІ НАПОЇ»

 

1-й гуртківець. З найдавніших часів україн­ці готували різні напої, головним завданням яких було вгамування спраги. Серед напоїв для україн­ської кухні характерні молочні, особливо користу­ється популярністю пряжене молоко та ряжанка. Одним з улюблених напоїв є також узвар — відвар

з фруктів. Ну і з давніх-давен в Україні царюють кваси: хлібний — з сухарів, фруктовий — із ди­чок — сирівець, а також борошняний, як-от ціберей. А такі напої, як чай та кава, давно стали повсякденними на усій території України.

Солодкі напої в українській кухні готують­ся з фруктів і ягід. З сушених або свіжих яблук, груш, вишень, малини, абрикос готують узвари, киселі.

Улюбленими напоями на Україні з давніх часів були квас і мед. Мед подавали до сочиву на Різд­во, медом пригощали на весіллях. Готували його з натурального бджолиного меду шляхом варива з водою і подальшого бродіння. Послухайте про деякі з них.

2-й гуртківець. Улюбленими напоями здав­на були різноманітні кваси: хлібний, буряковий, фруктовий, ягідний.

Буряковий квас був сезонний напій: виготовляли його восени, після збирання городини, і прагну­ли зберегти до пізньої весни, до. нового врожаю буряків.

3-й гуртківець. Фруктовий квас готували здебільшого з диких груш та яблук.

Навесні у період соків, збирали й пили свіжий березовий і кленовий сік, а також переробляли їх-на квас. Квас використовували для урочистих гостин, але здебільшого у повсякденному харчу­ванні.

Буденність цієї страви добре підкреслена у при­казці: «Вчора квас, нині квас, нехай чорти мучать нас!» Тепер квас п'ють улітку, коли жарко і пере­важно хлібний.

4-й гуртківець. Узвар (вар, киселиця) — один   з   найпоширеніших   напоїв   на   Поділлі. Виготовляють улітку із, свіжих ягід: восени, взим­ку, навесні — з сушені.

Готували узвар і на щодень, і для святкового столу. Робили його до різдвяної й хрещенської куті «до пори»: кутя — на покуть, узвар — на базар.

Сьогодні узвар готують рідше. А сушені сливи і сьогодні готують на Святвечір, на поминальних обідах. На весіллях зі слив витягають кісточки, начиняють горіхами, поливають збитою з цукром сметаною.

5-й гуртківець. Одним з найдавніших-слов'янських страв був кисіль. Вівсяні зерна під­смажували, мололи, відсіювали, дрібну муку запа­рювали окропом, охолоджували до теплого стану, додавали шматок хліба і залишали на ніч заквашу­ватися у теплому місці. Саме від того, що тісто по­винно було добре вкиснути перед варінням, страва й дістала свою назву.

Свіжо зварений кисіль заправляли коноплею або маковою олією, маковим або конопляним мо­локом. Для виготовлення цього «пісного» молока зерна маку чи конопель розтирали у макітрі до однорідної маси, яку розводили теплою водою, відстоювали, проціджували. їли кисіль із хріном, цибулею. Якщо ж хотіли зробити кисло-солодкий кисіль, до нього додавали ягоди з медом або варе­ну й товчену сушеню, розливали у миску і охоло­джували. Почату миску годилося з'їсти за один раз, бо інакше кисіль підходив водою й ставав несмачним, звідки й приказка: «Сьома вода на киселі».

6-й гуртківець. Кисіль вважали смачним, якщо він був густим. На початку XX от. кисіль готували з інших видів борошна, зокрема з кар­топляного крохмалю. Свіжі чи сушені, фрук­ти варили до готовності, картопляне борошно розводили у невеликій кількості холодної води й вливали в киплячий узвар. Коли рідина загус­тіла — кисіль готовий. Цей спосіб дійшов і до­нині, входить до меню урочистих трапез. Крім того, кисіль подають, як правило, останнім і він править за своєрідний етикетний знак закінчен­ня застілля, за що його у народі й прозвали «ви­ганяйлом».

У наш час кисіль замінило желе. Подоляни готують його фруктове, на сметані, «пташине мо­локо», «бите скло» (змішують кілька різновидів желе і заливають прозорим — цікаво, оригінально і смачно).

7-й гуртківець. У сучасних напоях стали­ся зміни, ввійшли нові напої: чай, кава, капучіно й інші.

Чай — порівняно недавній у традиційній по­дільській кухні напій. Здавна, замість чаю, пили заварені трави звіробою, материнки, чебрецю, м'яти, липовий цвіт, плоди шипшини, калини, свіжозварені гілки вишні, малини, смородини, їх вживали і як ліки.

Тепер вживання чаю стало повсякденним яви­щем. Використовують різні сорти чаю.

Каву частіше п'ють зранку на сніданок.

 

Творча група «Українські напої» презентує напої.

 

Ведучий. Смачна наша українська кухня, щедра, як душа нашого працьовитого народу.

Ведуча. Сподіваємось, що вам було цікаво по­слухати про її страви. Ну а зараз, гості дорогі, за­прошуємо до частування.

Ведучий. І на останок хочемо побажати від щирого серця: смачного вам!

Ведуча. Куштуйте на здоров'я та добрим сло­вом господарочкам віддячте.

 

Виховний захід закінчується частуванням усіх учас­ників та гостей.