Травматизм. Види травматизму

ТРАВМАТИЗМ

1.1.Класифікація травматизму

     Травматизм ділять на виробничий та невиробничий. На частку першого при­падає близько 20%, тобто кількісно різко переважає невиробничий травма­тизм. Виробничий травматизм, у свою чергу,  ділиться на промисловий та сільськогосподарський. До промисло­вого травматизму належать травми не тільки на заводах, фабриках, у майстер­нях, але й у працівників транспорту, будівельників тощо.

     Невиробничий травматизм включає такі види: транспортний (залізничний, автодорожний, авіаційний), вулич­ний, побутовий, спортивний та дитя­чий. Останній травматизм виділений в окрему групу лише з біологічних мірку­вань, а саме внаслідок неадекватного сприйняття дітьми загрозливих чин­ників навколишнього середовища через незрілість їх ЦНС, а також відсутність життєвого досвіду та підвищену допит­ливість і рухливість. Причини невироб­ничого травматизму у дітей і дорослих однакові.

     Крім зазначених видів травматизму, навмисні, що наносяться окремими людьми з метою самогубства (суїцидальні) чи каліцтва. До навмисних належать також воєнні трав­ми, тобто травми, одержані на війні.

    Травма — одна з головних причин смерті людей віком до 44 років. Вона посідає III місце у загальному переліку причин смертності.

    Найбільшу питому вагу в травма­тизмі має механічна травма, вона скла­дає основу травматизму. В усьому світі її показники зростають. Це пов'язано з механізацією на виробництві та в по­буті, електрифікацією та газифікацією, значним розвитком автотранспорту, авіації, інтенсивним висотним будів­ництвом, спорудженням великих тех­нічних комплексів (підземних магістра­лей, каналів, телевізійних веж, висо­ковольтних електроліній тощо), масо­вими заняттями спортом, збільшенням споживання населенням алкоголю, ліків, наркотичних та токсичних речо­вин тощо. Особливістю механічних травм є їх множинний характер, через що зараз прийнято такі травми назива­ти політравмами.

     За статистичними даними ВООЗ, лише внаслідок автомобільно-дорожніх пригод щорічно в світі гинуть понад 250 тис. людей, а кількість травмова­них перевищує 2 млн (за іншими по­відомленнями — 8 млн). Ці цифри да­лекі від справжніх показників (переваж­но вони занижені), оскільки на сьогодні навіть не вироблене єдине поняття смер­тності від травми. Якщо в Бельгії смерт­ністю від травми вважають смерть на місці травми, то в США до неї зараховують і смерть протягом року після травми. Внас­лідок автомобільно-дорожніх травм, в Англії щорічно гине людей більше, ніж від усіх інших травм, разом узятих. Особ­ливо прикро, що ці та інші травми є го­ловною причиною смерті людей молодо­го віку (20—40 років).

    Характер травми залежить від умов, у яких одержано травму, причини її, особливостей ушкодженої тканини та організму. (Додаток 1)

     Дорожньо-транспортний травматизм об'єднує всі травми, які завдаються транспортними засобами (якщо по­терпілі не зв'язані з виробничою діяль­ністю), незалежно від того, був потер­пілий у машині (водій, пасажир) чи ні (пішохід, велосипедист). Переважна кількість таких травм виникає з вини пішоходів. Багато дорожньо-транспор­тних пригод стається через керування машиною в стані сп'яніння.

   Вулична травма — це травма, що сталася на вулиці, у дворі, в лісі, полі тощо, незалежно від її причини (у тому й числі й зумовлена транспортними за­собами). Більшість вуличних травм зу­мовлюється падінням потерпілого. Особливо часто це буває в осінньо-зи­мовий період та у вечірні години.

    Серед цих травм переважають пере­ломи верхніх та нижніх кінцівок, рідше бувають забиття, розтягнення та пора­нення. Вуличний травматизм спричи­няється слабкою організацією вулично­го руху, неякісним покриттям та освіт­ленням вулиць, незадовільним їх ста­ном, зокрема в період ожеледиці тощо.

    Побутовий травматизм  об'єднує травми, що виникають у домашніх умо­вах (у квартирі, на подвір'ї, в гаражі). Велика кількість їх пов'язана з приби­ранням квартири та приготуванням їжі. Переважають забиття, рани, опіки. Уражується переважно кисть. Багато травм виникає під час сварок та бійок, чому сприяє алкоголь. Частіше побу­тові травми виникають у чоловіків, зок­рема молодих.

    Спортивний травматизм — травми, які одержують люди під час заняття спортом на майданчиках та в залах. Цей вид травм складає близько 2— 3 % від усіх пошкоджень травматичного поход­ження. Характерний для футболістів, боксерів, гімнастів, хокеїстів та мото­гонщиків. Переважають травми опор­но-рухового апарату (забиття, перело­ми, розтягнення, вивихи), а також го­лови та тулуба.

    До дитячого травматизму належать усі види невиробничого травматизму (до­рожньо-транспортний, побутовий, шкільний, вуличний, спортивний та ін.) у дітей. Нещасні випадки з дітьми в побутових умовах трапляються часті­ше у віці до 3 років. Переважна кількість травм у дітей віком до 13 років спостерігається в шкільному віці під час ігор та занять спортом (50 %); 30 % вдома і 20 % — в дорожньо-транспорт-них пригодах (смертність сягає 80 %).

     Загальна смертність дітей від нещас­них випадків складає, за даними ВООЗ, 37,2 на 100 тис. хлопчиків і 22,8 на 100 тис. дівчаток.

    Виробничий травматизм пов'язаний з виконанням завдань на виробницт­ві — у промисловості чи сільському гос­подарстві.

        Основні причини виробничого травматизму — незадовільні умови пра­ці, недосконалі або несправні знаряд­дя виробництва або неправильна їх експ­луатація, особистий стан працівника тощо. Серед цих загальних причин ви­робничого травматизму є безліч конкрет­них обставин, пов'язаних з особливос­тями організації праці на виробництві, його арсеналом, складом та кваліфіка­цією робітників тощо. Порушення тех­ніки безпеки на виробництві, застаріла та несправна техніка, погані санітарно-гігієнічні умови праці (захаращеність робочого місця, забруднення повітря, неадекватне освітлення), недостатня ква­ліфікація робітника, перевтома, чис­ленні конструктивні недоліки станків та машин тощо сприяють травматизмові. Найпоширеніші виробничі травми: рани, забиття, опіки, електротравми.

     Більшість травм належить до невироб­ничих. Найбільшу тривогу викликає дорожньо-транспортний травматизм, який образно називають "війною на до­рогах". Жертвами цього виду травматиз­му щорічно стають мільйони людей, чет­верть мільйону помирають на місці. Якщо взяти до уваги недосконалість обліку, ста­тистики травм та, власне, визначення поняття смерті від травми, то можна з впевністю сказати, що кількість жертв цього виду травматизму набагато більша, ніж повідомляється офіційно.

   Найбільш поширеними видами побутового травматизму є:

1. Квартирний травматизм (газ, електроустаткування, гаряча вода і так далі);

2. Дорожній травматизм;

3. Екологічний травматизм (АЕС, забруднення повітря, води);

4. Травматизм від стихійних лих (ожеледь, бурі, смерчі);

5. Кримінальний травматизм.

    При побутовому травматизмі відповідальність несе сама людина, або хто заподіяв їй шкоди. Виробництво несе відповідальність за травматизм,  який стався на виробництві.

1.2.Основні причини травматизму

      Абсолютної небезпеки не існує і ніколи не може бути створено. Протягом життя людину супроводжує дія численних небезпечних факторів як природного, так і техногенного походження на виробництві, в побуті. (Додаток 3).

    У кожному нещасному випадку є дві діючі сторони: об'єктивна - це те промислове обладнання, транспортний засіб, чи природний фактор, що заподіяла людині травму, та суб'єктивна - це сама людина, її відповідні чи невідповідні до ситуації дії, звичка до певних прийомів праці, і нарешті, ставлення до власної безпеки та можливість отримати травму. Багато залежить від самої людини. Аналіз причини нещасних випадків свідчить, що у 42% травм, що сталися, є провина потерпілих, а близько третини постраждалих були у нетверезому стані. В багатьох випадках людина свідомо порушує правила безпеки з метою чи то економії часу та зусиль, чи приймаючи прийоми праці у старших за віком працівників, чи під впливом колективного почуття, якщо з порушенням правил безпеки, чи з зухвальства, чи навіть з метою отримання гострих почуттів. Боротьба з такими мотивами порушення правил безпеки дуже складна [4].

    Дуже високим є травматизм у побуті. Під час будівництва власного життя, транспортних засобів чи різного обладнання людина береться за виконання робіт, до яких не має професійної підготовки, і, зрозуміло, не знайома з програмами їх безпечного виконання. Оскільки отримані при цьому травми кваліфікуються як побутові, компенсації збитків постраждати особі внаслідок втраченої працездатності з фондів підприємства не здійснюється і в офіційній звітності по травматизму вони не реєструються.

       Для життя в сьогоденних умовах, що характеризуються насиченістю виробництва та побуту різноманітною технікою та транспортними засобами, людині необхідно володіти знаннями тих небезпечних факторів, що супроводжують її під час того чи іншого виду діяльності та засобами запобігання від їх дії.

1.3. Травматизм у побуті

     Побутові травми - нещасні випадки в будинках, дворах і на присадибних ділянках, під час відпочинку, під час ігор і т.д. (Додаток 3). В усьому світі побутові травми становлять майже половину всіх травм, що виникають поза робочим часом. Побутові травми належать до страхових випадків.

     Основою профілактики травматизму є виявлення причин, обставин та умов походження нещасного випадку на місці події. За характером побутового травматизму перше місце займає поранення м'яких тканин.

    Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року [1].  з метою реалізації державної політики у сфері безпеки життєдіяльності, організації роботи з профілактики травматизму невиробничого характеру затверджено "Порядок розслідування й обліку нещасних випадків невиробничого характеру". Цей порядок визначає механізм розслідування та ведення обліку нещасних випадків невиробничого характеру, які сталися з громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України.

   Під нещасними випадками невиробничого характеру слід розуміти не пов'язані з виконанням трудових обов'язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо (далі - нещасні випадки), які призвели до ушкодження здоров'я потерпілих.

   Розслідуванню, згідно з цим Порядком, підлягають нещасні випадки, що сталися під час:

1) прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або організації (далі - організації) і який не використовувався в інтересах цієї організації;

2) переміщення повітряним, залізничним, морським, внутрішнім водним, автомобільним транспортом, в електротранспорті, метрополітені, на канатній дорозі, фунікулері та на інших видах транспортних засобів;

3) виконання громадських обов'язків (рятування людей, захист власності, правопорядку тощо, якщо це не входить до службових обов'язків);

4) виконання донорських функцій;

5) участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агітаційно-пропагандистській діяльності тощо);

6) участі у культурно-масових заходах, спортивних змаганнях;

7) проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов'язаних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах;

8) використання газу у побуті;

9) вчинення протиправних дій проти особи, її майна;

10) користування або контакту зі зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами;

11) виконання робіт у домашньому господарстві, використання побутової техніки;

12) стихійного лиха;

13) перебування в громадських місцях, на об'єктах торгівлі та побутового обслуговування, у закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначення, інших організаціях.

    Факт ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку встановлює і засвідчує лікувально-профілактичний заклад. (Додаток 4).  Документом, який підтверджує ушкодження здоров'я особи, є листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу.

    Нещасні випадки розслідуються незалежно від того, був чи ні потерпілий у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння.

     Лікувально-профілактичні заклади, до яких звернулися або були доставлені потерпілі внаслідок нещасних випадків, протягом доби надсилають письмове повідомлення за встановленою формою:

• про нещасний випадок зі смертельним наслідком, а також про груповий нещасний випадок, який стався одночасно з двома і більше особами, — до районної держадміністрації (виконавчого органу міської ради або районної у місті);

• про нещасний випадок зі смертельним наслідком, пов'язаний із заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою, а також нещасний випадок, що стався внаслідок контакту зі зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами або під час дорожньо-транспортної пригоди, - до органу внутрішніх справ.

     Повідомлення про нещасні випадки зі смертельним наслідком надсилаються також до органів прокуратури. Лікувально-профілактичні заклади, до яких звернулися або були доставлені потерпілі, ведуть реєстрацію нещасних випадків в окремому журналі за встановленою формою.

     Розслідування нещасних випадків проводиться з метою визначення їх обставин та причин. На підставі результатів розслідування розробляються заходи щодо запобігання подібним випадкам, а також щодо вирішення питань соціального захисту потерпілих.

      До розслідування нещасних випадків, які сталися по дорозі на роботу чи з роботи, залучаються представники відповідного профспілкового органу або уповноважені трудового колективу, якщо потерпілий не є членом профспілки.

1.4. Профілактика травматизму

      На всіх підприємствах, в установах та організаціях міста призначено відповідальних за  невиробничий травматизм, виконується профілактична робота.  Для боротьби з травматизмом, насамперед, треба створити для людини сприятливі соціально-економічні та екологічні умови та проводити спеціальні профілактичні заходи організаційного, технічного, санітарно-гігієнічного, медичного, освітнього й морально-етичного характеру, що фактично в теперішній час за скрутних фінансово-економічних умов виконується не на бажаному рівні.

      Найлегше піддається регулюванню, керуванню виробничий травматизм . Головними умовами його профілактики є ретельна організація на виробництвах заходів з техніки безпеки та суворий контроль за їх виконанням усіма працівниками. (Додаток 5).

     Побутовий травматизм можна змен­шити шляхом поліпшення житлових умов людей, розвитку сфери комуналь­них послуг, збільшення кількості і до­ступності дошкільних дитячих закладів, підвищення знань з експлуатації побу­тових приладів, зокрема електричних та газових плит, боротьби з пияцтвом та наркоманією та ін.

     У профілактиці вуличного травматиз­му головними напрямками є благоуст­рій вулиць (своєчасний ремонт їх пок­риття, посипання тротуарів і доріжок піском в ожеледицю, добре освітлення у вечірній час, організація вуличного руху, справність засобів руху), обладнання майданчиків для дитячих розваг та ігор та забезпечення нагляду за дітьми.

    Профілактика спортивного травма­тизму зводиться до удосконалення орган­ізації проведення тренувань та змагань, спортивних знарядь, дотримання дис­ципліни, поліпшення роботи керівників та тренерів спортивних колективів, кон­тролю за додержанням санітарно-гігієнічних норм під час заняття спортом (уникання перевантажень). Нею перед­бачені добре налагоджена робота, ме­дичний контроль за спортсменами та медичний відбір людей для занять тим чи тим видом спорту.

    Дитячий травматизм — сфера уваги всіх — держави, міністерств внутрішніх справ, освіти, охорони здоров'я, до­шкільних закладів, школи, спортивних організацій, водіїв усіх видів транспор­ту і , насамперед, сім'ї. Найважливішими заходами його профілактики є контроль за вчинками дітей з боку дорослих, усунення з поля їх зору небезпечних предметів — ножів, гострих палиць та шпиць, сірників, хімічних речовин, ліків, заборона гра­тись на вулицях та дорогах, купатися без нагляду дорослих і в неперевірених місцях та багато інших. Для профілак­тики травматизму дітей грудного віку треба уникати їх піднімання над собою (над головою) та укладання на стільцях, звідки вони можуть упасти.

     У першій лінії боротьби з травма­тизмом роль медичної науки і її пред­ставників полягає в науковому обгрун­туванні ролі соціально-економічних та екологічних факторів у профілактиці та лікуванні травм. Особливу роль тут відіграють наукові рекомендації гігіє­ністів, фізіологів та насамперед ліка­рів—терапевтів, хірургів, травматологів.

    Другу ланку боротьби з травматизмом складають спільні зусилля керівників підприємств, установ, організацій, ко­лективів та батьків з лікарями щодо роз­робки і дотримання в цих колективах за­ходів профілактики травм, їх аналізу та конкретних висновків про результати цих заходів, а також удосконалення.

    Третя лінія боротьби — головна лі­нія — медична. Проводиться за спри­яння, допомоги органів внутрішніх справ (міліції, ДАЇ, пожежників тощо). Нею передбачені організація першої допомоги тим, хто отримав травму, їх лікування та реабілітація.

     Отже, для боротьби з травматизмом  треба створити для людини спри­ятливі соціально-економічні та еко­логічні умови та проводити спеціальні профілактичні заходи організаційного, технічного, санітарно-гігієнічного, медичного, освітнього й морально-етичного характеру.