Тренінгова програма як соціально-психологічна технологія для підтримки вчителів в умовах кризової ситуації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тренінгова програма як соціально-психологічна технологія для підтримки вчителів в умовах кризової ситуації

 

 

 

Зміст

 

Вступ ..................................................................................................................................................4

 

Розділ 1. Теоретична частина

1.    Сучасні соціально-психологічні та педагогічні технології …...............................5
2.    Криза як індикатор напруги та конфліктів…………………... ..............................6

                1.3. Основні ознаки критичних ситуацій  ......................................................................8

                1.4. Стратегії соціальної підтримки  учнів та вчителів………………………………..9

                1.5. Емоційне вигорання вчителів в умовах кризової ситуації………………………10

                1.6. Профілактика синдрому емоційного вигорання …………………………...........11

 

Розділ 2. Практична частина

Тренінг з профілактики та корекції синдрому емоційного вигорання

педагогів «Шлях до гармонії»…………………….. .....................................................11

Висновок……………………………………………………..………………….............17

Список використаних джерел ........................................................................................18

Додатки …………………………………………………………………………………19

 

Вступ

 

                                                                                 Якщо криза дає про себе знати,

слід зайняти активну життєву позицію,

                                                                                       і в першу чергу щодо самого себе.

Л. Б. Шнейдер

 

 

Українське суспільство сьогодні переживає черговий кризовий період, пов'язаний з багатьма чинниками. Найбільш руйнуючою обставиною сьогодення є збройний конфлікт на Сході держави. Конфлікт, який розділив не тільки політиків та громадянське суспільство, а й сім' ї та особистості.

Зміни в економіці, політиці та соціальній сфері потребують постійної адаптації та орієнтації на досягнення результату в умовах існуючої ситуації. Наявність кризи, з одного боку, може негативно відобразитись на умовах життя, а з іншого - спонукати до пошуку нових можливостей, втілення нереалізованого потенціалу та прихованих резервів, оскільки будь-яку ситуацію можна сприймати або як проблему, або як виклик, слід виробити стійке ставлення до будь-якого становища  реалізовуючи власні здібності.

Переживання кризи відбувається на всіх рівнях життєдіяльності особистості - фізичному, соціальному, психологічному, професійному, інтелектуальному та духовному.  Травматичні події та обставини, такі як війна, переслідування, загроза життю та здоров'ю, голод - кардинально змінюють звичний спосіб життя дорослих та дітей, їх побут, стосунки, мрії, цінності, пріоритети, що часто має негативне забарвлення та несе за собою неприйняття себе в новій реальності. Тому сьогодні  проблема  виходу з кризи має величезне значення.       

Для України головною проблемою, яка пов’язана з майбутнім держави, є збереження і зміцнення здоров’я дітей.

Основна мета школи полягає у формуванні здорової особистості. Здорової як фізично, так і духовно. Здоров’я дітей – одне з основних джерел щастя, радості і повноцінного життя батьків, вчителів, суспільства в цілому.

Здоров’я, за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, – це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб або фізичних вад. Отже, здоров’я – єдність фізичного, психічного, духовного, соціального, інтелектуального та творчого аспектів здоров’я, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад.

Тому кожна школа сьогодні шукає свій шлях змін в умовах соціальних криз, а саме: надання підтримки дітям, підтримка здоров’я,  мобілізації власних ресурсів для подолання проблем у роботі педагогів. Саме вчителі допомагають подолати учням складні життєві обставини, покращити психологічний стан дітини. Ця робота дуже виснажлива і емоційно витратна. А особливо, коли  педагог сам пережив такий же травматичний досвід, як і учень. Тому, щоб допомогти  інших людям, важливо підтримувати головне правило психологічного самозбереження – берегти себе.

 

 

 

 

   Розділ 1. Теоретична частина

1.   Сучасні соціально-психологічні та педагогічні технології

Один із важливих напрямів розвитку сучасної української психології є вдосконалення прикладної сфери науки, розробка соціально-психологічних технологій. Швидкими темпами зростає кількість публікацій про розробку та застосування різноманітних технологій в соціальній практиці: технології рефлексивного управління (А. Деркач), технології управління масовою свідомістю (А. Манойло, В. Цуладзе), технології нейролінгвістичного програмування (Р. Бендлер, С. Горін, Д. Гріндер, Р. Ділтс, Г. Кочарян, А. Плігін), технології управління діяльністю та людьми на гуманістичній основі (А. Деркач, В. Жукова,                  Л. Лаптєва), маніпулятивні технології (Г. Грачов, Є. Доценко, М. Мельник), технології проведення інформаційно-психологічних операцій (В. Крисько, О. Шевченко), технології психологічного супроводу навчання (А. Овчаров), психотехнології сугестивного впливу та психокорекції на несвідомому рівні (Є. Безносюк, А. Журавльов, І. Смирнов), технології побудови іміджу (Є. Богданов, В. Зазикін, Г. Почепцов, О. Ситніков, П. Фролов, В. Шепель), технології дослідження громадської думки (О. Вишняк), політичні передвиборні та виборчі технології (В. Бебик, М. Варій, М. Головатий) тощо.

Але вже з вищенаведеного переліку можна побачити неузгодженість та різноманітність уявлень про сутність соціально-психологічних технологій. Відкритими залишаються питання про кінцеве визначення «поняття соціально-психологічна технологія», межі використання цього поняття, в чому полягає відмінність соціально-психологічних технологій від політичних, інформаційних технологій тощо.

Доктор психологічних наук, Т.Х. Невструєва визначила найтиповіші підходи до визначення соціально-психологічних технологій:

-    психологічні технології як засоби впливу, визначення власне інструментального аспекту;

- визначення певних психотерапевтичних систем або методів як психотехнологій (психоаналіз, нейролінгвістичне програмування);

- психотехнології як технології впливу на індивідуальну та суспільну думку (психотехнології реклами, політики, ідеології, паблік рілейшнз, менеджменту, конфліктології тощо);

- технології як системи цілеспрямованих дій;

- визначення психотехнології як науки.

Аналіз наукових робіт, присвячених соціальним технологіям, дав мені можливість виділити такі ключові моменти:

- соціальні технології є сукупністю або системою підходів, принципів, методів, процесів, процедур, способів, прийомів, організаційних засобів впливу, знань та дій. При цьому акцентується, що соціальна технологія є елементом механізму управління;

- соціальні технології мають опиратися на наукове знання, тобто бути теоретично обґрунтованими, виконувати функції описання дійсності, пояснення та проектування або прогнозу, виступати як засіб перекладу абстрактної мови науки на конкретну мову дій;

- деякі спеціалісти визначають технологію як діяльність або спосіб здійснення діяльності, при цьому соціальна технологія має розкладати весь процесс діяльності на елементи, систему взаємопов’язаних процедур, змістовно наповнених етапів діяльності;

- технології мають певний об’єкт діяльності, що необхідно змінити, при цьому соціальний технолог має справу не з об’єктивним феноменом, а з певною моделлю – об’єктом технологізації;

- технологія повинна мати заздалегідь поставлену мету, деталізований образ кінцевого результату або продукту;

- соціальна технологія – це процес, який має зорієнтовану у часі визначену послідовність процедур, тобто єдиний алгоритм дій;

- результат соціальної технології повинен відтворюватись в змінених соціальних умовах, тобто визначений алгоритм дій має бути універсальним, давати однозначний результат, що уможливлює використовувати технології навіть неспеціалістами;

- але, незважаючи на жорстко заданий алгоритм дій, наголошую, що соціальна технологія повинна мати гнучкий характер застосування окремих прийомів і методів для розв’язання проблеми, враховувати факти, події, соціально-психологічні стани груп тощо.   

Технологія повинна розроблятися з урахуванням специфіки сфери застосування технології, необхідно виявляти та використовувати «приховані потенціали соціальної системи», аналізувати та враховувати конкретні соціальний та природний контексти, в якому перебуває об’єкт впливу;

- соціальна технологія повинна мати властивість багаторазового тиражування і як передумову – наявність стандартних повторюваних задач;

-,  В. Г. Панок з позицій практичної психології вказує на орієнтованість будь-якої

соціальної технології на розв’язання конкретної проблеми людини або групи людей;

- технології мають бути ефективними та економічними, тобто використовувати

оптимальні засоби та методи їх застосування, бути оперативними, мати функціонуючий зворотний зв’язок та можливість оцінки ходу та результату діяльності;

Підсумовуючи все вищевикладене, можна дати таке визначення соціальним технологіям: соціальні технології – це алгоритм дій щодо впровадження системи теоретично обґрунтованих організаційних заходів, спрямованих на досягнення заздалегідь поставленої мети, яка полягає у зміні об’єкту діяльності. При цьому даний алгоритм повинен враховувати актуальний стан об’єкта технології та контекст ситуації, ефективно вирішувати поставлену задачу та приводити до подібного результату при зміні соціальних умов.

Директор Українського науково-методичного центру практичної психології В. Г. Панок дійшов висновку, що будь-яка «соціальна технологія завжди спрямована на зміну поведінки людини, її настроїв, ставлень, мотивів, цінностей», тобто зміну психічних явищ. Специфіка соціально-психологічних технологій полягає в тому, що при їх проектуванні застосовуються знання сааме психологічних закономірностей.

2.   Криза як індикатор напруги та конфліктів

На сьогоднішній день проблема виходу з кризи хвилює людство. До її розкриття зверталися вчені, психологи, педагоги та батьки. Незважаючи на плідні теоретичні та практичні дослідження, через складність даної теми існує досить багато питань з готовності особистості до адекватного реагування на виклики сьогодення.

Ніхто не очікував, що таке може трапитись у нашій країні. Основними особливостями екстремальних ситуацій є те, що руйнується звичний спосіб життя людини, і вона вимушена пристосовуватися до нових умов. Життя починає поділятись на «до події» та «після». Часто можна почути: «Це було ще до...». Військові дії, переслідування, переїзд, адаптація до нового середовища є великим випробовуванням для будь-якої людини.

Життєвий шлях людини часто порівнюють з рухом ріки: то вона спокійна та неспішна, то раптом бурхливі потоки та подекуди глибокі вири та ями. Як жити, з ким жити, де жити - питання, з якими стикається в своєму житті кожна людина.

В оточуючій реальності зустрічаються обставини, що різко відрізняються від звичайних, особливі, що виходять за рамки. Ці стани насичені різними емоціями та переживаннями, страх, почуття образи, провина, злість, безпорадність. Людина стоїть на краю життя. Цей край називається кризою. Знаходячись в стані кризи, людина іноді відчуває бажання піти з життя. Однак, це бажання співіснує з міцним бажанням жити, вижити. Багато почуттів, які відчуває людина в цей період, незвичні для неї і в суспільстві вважаються неприйнятними. В результаті людина почувається ізольованою від суспільства, вигнанцем.

Китайська піктограма слова «криза» відображає ідею кризи, вона складається з двох основних радикалів: один відображає можливість, другий небезпеку. Це свого роду коридор, вихід з якого важкий та лякає. Але стан напруги штовхає людину до виходу та подальшого розвитку, необхідно відмітити, що з кризою зіштовхується не тільки сама людина, що знаходиться в цьому стані, але й очевидці, учасники рятувальних операцій, волонтери і навіть телеглядачі, що спостерігають за подіями, що відбуваються в прямому ефірі під час терористичних актів чи катастроф. І всі ці люди зіштовхуються з серйозними психологічними проблемами.

Криза (від грецької кгезез - рішення, поворотний пункт, вихід) визначається в психології як важкий стан, який викликаний будь-якою причиною, або різка зміна статусів персонального життя.

Є три ключових поняття, якими описують критичні життєві ситуації: це поняття стресу, фрустрації та кризи.

Під стресом розуміють неспецифічну реакцію організму на ситуацію, яка вимагає більшої чи меншої перебудови організму, для того, щоб адаптуватись до умов, що змінились. Ці умови можуть бути внутрішніми - хвороба, втома чи зовнішніми - різка зміна подій навколо людини. Будь-яка життєва ситуація викликає стрес, але не кожна є критичною. Критичний стан викликає дистрес, який переживається як горе, виснаження, супроводжується порушенням адаптації і контролю особистості. Психологічний стрес є реакцією, що включає в себе оцінку загрози для людини і захисні процеси організму.

Криза - це стан, який породжується проблемою, що повстала перед людиною, яку вона не може вирішити в короткий час звичним їй способом. Розрізняють два типи кризових ситуацій, в залежності від того, яку можливість вони залишають для людини в подальшому житті.

Криза першого типу – це серйозне потрясіння, що зберігає шанс виходу на колишній рівень життя.

Криза другого типу перекреслює існуючі життєві плани, залишаючи у вигляді єдиного виходу з положення зміну самої особистості та сенсу її життя.

Криза породжується, коли людина стикається з нездоланною перешкодою - втрата близької людини, втрата роботи, втрата житла, втрата здоров'я і т. п.

Кожна криза має своє протікання, початок та основні фази. Дж. Каплан описав чотири послідовні стадії кризи:

1- а стадія. Первинне зростання напруги, при якому стимулюються звичайні та звичні способи вирішення проблеми.

2- а стадія. Подальше зростання напруги в умовах, коли ці способи виявляються безрезультатними.

3- а стадія. Ще більше зростання напруги, що вимагає зовнішніх і внутрішніх джерел сил.

4-а стадія. Якщо все виявляється марним, наступає стадія, що характеризується підвищенням тривоги та депресії, почуттям безпомічності, безнадійності і в кінцевому випадку- дезорганізації особистості.

Криза може обірватись на будь-якій стадії, якщо зникає небезпека чи знаходиться рішення. Незважаючи на те, що людський світ надзвичайно різноманітний і існує велика кількість різних криз - криза розвитку, особистісна криза, криза втрати, травматична криза, посттравматичний військовий розлад і так далі, - можна будь-яку кризу описати за наступною схемою:

•                  джерела кризи: протирічя, проблеми, що виникли у людини;
•                  симптоми, тобто особливості віддзеркалення переживань, котрі проявляються у   

            поведінці людини;

•                  можливі обставини, заглиблення протікання кризи;
•                  шляхи виходу з кризи;
•                  вплив кризи на успішність діяльності людини;
•                  форми «розплати» за невихід з кризи;
•                  особливості психологічної допомоги, якої потребує людина, що опинилась в кризовій

            ситуації.

Таким чином, кризові ситуації вимагають від людини внутрішньої роботи. Різного роду стресові реакції часто виявляються у виді граничної активації внутрішніх ресурсів особистості, що відстоює свої колишні можливості реалізації життєвих задумів. Більш важкі ситуації можуть вимагати від людини перегляду рівня своїх життєвих домагань і одночасної реконструкції свого «Я». Криза має зовнішній і внутрішній компонент, відповідно, і зовнішня ситуація, і внутрішні динамічні процеси вимагають свого розгляду.

Використання психодинамічних методів роботи в цій ситуації може бути дуже продуктивним. Звертання до минулого при цьому неминуче. Причини кожної кризи знаходяться у внутрішньому конфлікті, і про це треба пам'ятати. Як правило, через деякий час після події більшість потерпілих в екстремальній ситуації думають, що життя стало  невизначеним і напруженим. Загальна нестабільність породжує почуття непевності не тільки в завтрашньому дні, але й у власних силах. Заглибленість у власні проблеми не залишає часу і сил на розуміння потреб близьких людей, що приводить до дисгармонії у взаєминах. Саме відчуття неможливості щось змінити без сторонньої допомоги призводить багатьох потерпілих у надзвичайних ситуаціях до психолога.

3.   Основні ознаки критичних ситуацій

Психологічна наука розрізняє чотири ключових поняття, якими можна описати критичні ситуації. Це поняття стресу, фрустрації, конфлікту і кризи.

Стрес (від англ. stress— напруга) — неспецифічна реакція організму на ситуацію, що вимагає більшої або меншої функціональної перебудови організму, що відповідає адаптації. Природа стресових реакцій виявляється в тім, що життя без стресу немислиме, а «повна воля від стресу,— як пише Г.Селье, — означає смерть». Важливо мати на увазі, що будь-яка нова життєва ситуація викликає стрес, але далеко не кожна з них буває критичною. Критичні стани викликає дистрес, що переживається як горе, нещастя, виснаження сил і супроводжується порушенням адаптації, контролю, перешкоджає самоактуалізації особистості.

Фрустрація (від лат. frustratio— обман, марне чекання, розлад) визначається як стан, викликаний двома моментами. Наявністю сильної мотивації досягти мети (задовольнити потребу) і перешкоди, що заважає цьому досягненню. Перешкодами на шляху до досягнення мети можуть виявитися причини різного характеру: фізичного (позбавлення волі), біологічного (хвороба, старіння), психологічного (страх, інтелектуальна недостатність), соціально-культурного (норми, правила, заборони). З погляду порушень у сфері поведінки фрустрація може виявлятися на двох рівнях: як втрата вольового контролю (дезорганізація поведінки), або ж як зниження ступеня обумовленості свідомості адекватною мотивацією (утрата терпіння і надії).

Коли людина стикається з фруструючою ситуацією, вона може по різному поводитись. Виділяють наступні види фрустраційної поведінки:

•рухове збудження - людина багато хаотично рухається, кидається зі сторони в сторону, не може вибрати одну лінію поведінки;

•апатія - наприклад, одна дитина в фруструючій ситуації лягла на підлогу, дивилась в стелю, і не робила ніяких дій;

•агресивна поведінка;

•стереотипна поведінка - людина починає повторювати якісь дії, рухи, які колись, в схожій ситуації їй допомогли, але не відомо чи допоможуть вони тепер;

•регресивна поведінка - поведінка, що характерна для ранніх періодів життя.

Конфлікт (від лат. conflictus— зіткнення) як критична психологічна ситуація припускає наявність у людини досить складного внутрішнього світу й актуалізацію цієї складності вимогами життя. І якщо при фрустрації перешкодою є зовнішні причини або ж внутрішні, то причини, що породжують конфлікт, не є самоочевидними, вони не представляють безумовного «табу» і завжди сплетені з умовами проблемної задачі. У випадку конфлікту саме свідомість повинна порівняти цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення. На жаль, усе частіше серед потерпілих у кризових і надзвичайних ситуаціях виявляються діти.

Психологічна травма може змінити уявлення дитини про світ і про себе. Під загрозою виявляються почуття стабільності і безпеки світу. Реакція дітей на травматичну подію залежить від ситуації, віку дітей, їхніх психологічних особливостей, навичок опанування кризових ситуацій. Ефективна поведінка в ситуації кризи зменшує її негативний вплив на навчання і психічне здоров'я, а також дозволяє швидше повернутися до нормального існування і запобігти появі психосоціальних проблем.

Кожен виклик є для нас стресом, і люди по різному реагують на них. Психолог               Ф.Є. Василюк процес подолання кризи назвав переживаннями, наповнивши цей термін новим змістом, до цих пір переживання пов'язували з емоціями, що відображають ставлення людини до фактору, що викликав її. Василюк розглядає переживання як внутрішню роботу по відновленню душевної рівноваги, наповнення новим сенсом людської діяльності після подолання кризової ситуації, він виділяє наступні чотири типи переживань.

Гедоністичне переживання ігнорує факт, що відбувся та заперечує його - «нічого страшного не сталось», формує та підтримує ілюзію благополуччя та збереження порушеного змісту життя. Якщо можна так сказати, це порушена захисна реакція інфантильної свідомості.

Реалістичне переживання підпорядковується принципу реальності. Людина з розумінням  відноситься до того, що відбувається, приймає наявність критичної ситуації, пристосовуючи свої інтереси до нового образу та сенсу життя. При цьому ставлення до речей, яке мало місце в його житті раніше, вже неможливе, людина безповоротно відкидає минуле і повністю знаходить в теперішньому і майбутньому.

Ціннісне переживання повністю визнає наявність критичної ситуації, але відкидає пасивне прийняття ударів долі. Життєве відношення, що вже стало неможливим не відкидається та не виганяється. Ціннісне переживання будує новий зміст життя з урахуванням понесеної втрати. 

  Творче переживання– це тип, характерний для сформованих вольових особистостей. Оскільки така людина має досвід вольової поведінки, то в критичних ситуаціях вона зберігає здатність свідомо шукати вихід з ситуації, що склалась.

Будь-яка криза припускає два виходи: або людина може відновити перерване кризою життя, відродити його, або життя перероджується і людина перероджується, стає зовсім іншою, і в цьому іншому житті вона ставить перед собою цілі та шукає нові способи їх досягнення. В даному випадку криза виводить людину на новий рівень особистісного розвитку.

1.4. Стратегії  соціальної підтримки  учнів та вчителів

 Кожна особистість - цілий світ, наповнений різноманітним досвідом, мріями, бажаннями, особливостями. Тому не може бути єдиної формули успішної поведінки. У кожного вона своя, кожен обере свої способи особистої адаптації до нових умов.

Мережа соціальної підтримки  є одним із важливих факторів адаптації. Соціальна підтримка - це відчуття причетності, відчуття того, що тебе приймають, люблять, відчуття того, що ти потрібен «сам по собі, а не тому, що ти можеш щось зробити».

Соціальна підтримка може проявлятись в різних формах.

Виділяють 4 різних види соціальної підтримки: матеріальна, емоційна, інформаційна,оціночна.

  Коли діти потрапляють в новий колектив зі своєю структурою та лідерами, їм треба наново вибудовувати стосунки з новими однокласниками. Так само і з вчителями: під час навчання і вчителі, і учні звикають один до одного, вчитель уже знає, від якого учня чого чекати, і які у нього можливості і здібності. Звичний колектив, вчитель, школа додають школярам спокою та впевненості. Зміни тривожать учня. Учні в нових школах не знають, які вимоги вчителів будуть до них ставитися, і чи відповідатиме їх рівень знань цим вимогам. Ситуація новизни і для дорослої людини є тривожною, а у дитини вона може викликати протест чи страх.

  Батьки мають підтримати дитину, щоб полегшити процес звикання до нової школи. Цьому також сприятиме візит батьків до школи, зустріч та розмова з класним керівником і вчителями. Необхідно попросити вчителів приділяти дитині увагу, щоб допомогти їй знайти своє місце в новій школі. Дитина відчуває рекцію дорослого і взалежності від неї починає сама так реагувати, тому необхідно просвітити, допомогти, вилікувати дорослого, щоб він домоміг дитині. А саме вчителі допомагають справитись з складними життєвими обставинами учням так як забезпечення нормального навчального процесу також допомагають покращити стан дітей. Але, нажаль, ця робота в таких випадках – дуже виснажлива і емоційно витратна. А особливо, якщо педагог пережив такий же травматичний досвід, як учень, спілкування з ним може нагадати про те що трапилось. Травматичні події накладають відбиток,як на учня та   вчителя, так і на навчальний процес в цілому. Всі вчителі – ще і просто люди, тому, важливо, відрізнятись в емоційних проявах. Діти дуже добре помічають, як вчителі справляються з травмою. Цілком нормально висловлювати свої природні емоції. Вигорання трапляється при перебуванні в кризовій ситуації.  Вчитель  рано чи пізно ризикує зіткнутися з проблемою тоді, коли довго терпить стреси.     

1.5. Емоційне вигорання вчителів  в умовах кризової ситуації

В науковій літературі розрізняють професійне та емоційне вигорання, хоча обидва ці прояви взаємопов’язані. Ми більш детально зупинимося на емоційному вигоранні з огляду на ситуацію, яка склалася протягом останнього року в Україні.

Психологічні дослідження показують, що наші переживання та страждання, наша поведінка в умовах «життя і смерті» залежать від того, як ми розуміємо те, що з нами відбувається, яке значення і смисл ми надаємо всьому, що відбувається довкола. Від надмірного напруження є синдром емоційного «вигоряння», що припускає повне або часткове виключення емоцій у відповідь на обрані впливи, які травмують психіку. Емоційне вигорання – термін, яким дослідники професійної сфери життєдіяльності людини позначають ситуацію, коли працівники комунікаційних, допоміжних професій, де особиста відповідальність перевищує зовнішній контроль, після кількох місяців чи років сумлінного виконання своїх обов’язків «вигоряють», виявляючи ознаки знервованості, напруженості, апатії тощо.

У разі емоційного вигоряння наявні три фази стресу:

1.Нервове (тривожне) напруження, що створюється внаслідок хронічної психоемоційної атмосфери, нестабільних, загострених обставин, підвищеної відповідальності й ускладнень у взаємодії з оточенням.

2. Резистенція, тобто опір. Виявляється в тому, що людина намагається певною мірою відгородити себе від неприємних вражень, зовнішніх впливів.

3. Виснаження – утрата всіх психічних ресурсів, зниження емоційного тонусу, які настають унаслідок того, що виявлений опір був неефективним.

Прояви емоційного вигорання дуже різноманітні. Його характерні ознаки (симптоми) можна умовно поділити на три групи: психофізичні, соціально-психологічні та поведінкові.

Психофізичні симптоми:

• постійна втома не тільки ввечері, але й зранку, відразу ж після сну;

• відчуття емоційного та фізичного виснаження;

• зниження сприйнятливості та реактивності на зміни зовнішнього середовища ;

• загальна астенізація (слабкість, зниження активності і енергії);

• часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

• різка втрата чи різке збільшення ваги;

• повне чи часткове безсоння;

• постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня;

• задишка або порушення дихання під час фізичного чи емоційного навантаження;

• помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості.

Соціально-психологічні симптоми:

• байдужість, нудьга, пасивність і депресія;

• підвищена дратівливість на незначні, дрібні події – часті нервові «зриви»;

• постійне переживання негативних емоцій, для яких причин немає ;

• почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності;

• почуття гіпервідповідальності та постійний страх;

• загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи.

Поведінкові симптоми:

• відчуття, що робота стає все важчою , а виконувати її  складніше ;

• співробітник помітно змінює свій робочий режим дня;

• незалежно від необхідності працівник постійно бере роботу додому, але її не робить;

• керівник відмовляється від прийняття рішень;

• відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи;

• невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях;

• дистанціювання від учнів, колег, батьків, підвищення неадекватної критичності;

• зловживання алкоголем, психотропних речовин, різке зростання викурених  цигарок,

1.6. Профілактика синдрому емоційного вигорання

Виникненню синдрому емоційного вигорання передує перебування у стресі, у практичній діяльності шкільного психолога варто вирішувати питання профілактики стресових розладів, ознайомлювати педагогічних працівників із засобами профілактики стресових розладів, стратегіями та методами саморегуляції, самодопомоги. Необхідно проводити консультативну, профілактичну, просвітню та за необхідністі, корекційну роботу з питань управління емоціями, надавати можливості для самостійного оволодіння навичками роботи із своїм емоційним станом.

 Важливими для профілактики виникнення синдрому вигорання є навички володіння собою, уміння працювати з власними негативними емоціями, здатність до вільного, природного вияву почуттів та емоцій.

Важливо навчитись контролювати свої думки і емоції, щоб допомогти іншим людям, важливо підтримувати головне правило психологічного самозбереження – «берегти себе».  Як саме «берегти себе»?

По-перше, залишайте час для себе і своєї родини. Обов’язково знаходьте можливість і сили, щоб  відволіктись, провести час зі своїми рідними або друзями, навіть якщо ви відчуваєте себе зобов’язаним учневі.

По-друге, слідкуйте за своїм фізичним станом: добре харчуйтесь, висипайтесь, у разі необхідності пройдіть лікування. Інколи складно лікувати, якщо вчитель хворий.

По-третє, візьміть за правило влаштовувати або відвідувати регулярні зустрічі з групою вчителів, тобто спілкуватись один з одним, обговорювати робочі питання.

В-четвертих, не нехтувати підтримкою інших вчителів, а також пропонувати свою допомогу.

Відомий дослідник стресу Сельє зазначав, що має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте.

Профілактика емоційного вигорання є важливим фактором успішної професійної діяльності педагогічних працівників. Тому серед найефективнішої роботи з питань управління емоціями, самостійного оволодіння навичками роботи зі своїм емоційним станом на мою думку є тренінг по зниженню емоційного вигорання. Тренінг   має низку значень: навчання, виховання, тренування. Засіб перепрограмування моделі управління поведінкою та діяльністю, що вже існує в людини. Тренінг має вид групового та індивідуального навчання. Особливість тренінгу в тому, що його учасники навчаються, виконуючи практичні завдання тренера.

Тренінг – це одночасно: процес пізнання себе та інших, який необхідно зробити цікавим і неповторним;неформальне, невимушене, конструктивне спілкування; ефективна форма опанування знаннями; інструмент для формування умінь і навичок; форма розширення власного набутого досвіду; спеціальна технологія, яка допомагає краще зрозуміти та усвідомити власний світ, зробити своє життя успішним; керівництво власними бажаннями та діями.

Розділ 2

Тренінг з профілактики та корекції синдрому емоційного вигорання педагогів «Шлях до гармонії»

Тренінг з профілактики та корекції синдрому емоційного вигорання педагогів включає інформаційний, діагностичний і профілактичний напрями. 

Синдром професійного (емоційного) вигорання - серйозна недуга, що загрожує представникам усіх професій, але найбільше від неї потерпають педагоги. Як попередити цю недугу та як її подолати - про це йдеться в матеріалі розвивально-діагностичного тренінгу. Тренінгова програма для педагогічних працівників містить інформаційні повідомлення про синдром «емоційного вигорання», причини його виникнення, основні симптоми цього синдрому та шляхи його подолання. Також подано методичні рекомендації  педагогам для профілактики синдрому «професійного вигорання» та методики, що допомагають визначити наявність даного синдрому у педагогічних працівників.

Основна мета: підвищення рівня психологічної культури педагогів, активізія їх внутрішніх психологічних ресурсів для вирішення різноманітних проблем, оволодіння вмінням керувати своїм психоемоційним станом.    

Завдання тренінгу:

 − поглиблення пізнання педагогами себе, своїх психологічних особливостей, усвідомлення своїх думок і дій, посилення позитивних якостей особистості, придбання навиків адекватної поведінки в певних соціальних ситуаціях;

− знаходження оптимальних шляхів спілкування з адміністрацією, колегами, дітьми, їх батьками, пошук і використовування адекватних методів виховання і розвитку дитини. 

Цільові групи тренінгу:  вчителі.

   Кількість учасників: 10-15.

   Час, необхідний для проведення тренінгу: тренінги проводяться один раз на тиждень по 1,0 - 1,5 години.

   Кількість тренерів: одна особа.

   Приміщення: простора кімната із стільцями, розташованими по колу; 4 столи для проведення роботи в групах.

            Під час тренінгової програми використовуються різноманітні методичні прийоми, такі як рольова гра, групова дискусія, брейн-стормінг, розгляд реальних проблемних ситуацій, аналіз власного життєвого досвіду. Кожне заняття включає такі елементи, як ритуал привітання; запитання про самопочуття; пропонування ведучим теми заняття; вправи для розминки, основну робочу частину; рефлексію та ритуал прощання. Процес тренінгової програми стосується таких рівнів особистості, як когнітивний, емоційний і поведінковий рівні. Вправи корекційної програми направлені на досягнення основної мети тренінгу – активізацію внутрішніх психологічних ресурсів педагогів для вирішення різноманітних проблем, управління своїм психоемоційним станом. Критеріями зниження рівня емоційного вигорання можуть бути позитивні трансформації, що відбулись в особистості педагогів, їхньому психічному здоров’ї, мисленні, почуттях, у взаємостосунках з іншими людьми. Реалізація психологічного змісту тренінгової програми забезпечується в процесі самопізнання, саморозкриття, самовираження. (Додаток 1)

Структура тренінгу

Зміст діяльності	Орієнтовна тривалість
Заняття 1.  Профілактика професійного вигоряння	1,5
Вправа 1. «Самопрезентація»	5
Вправа 2. Прийняття правил групи.	10
Вправа 3. Інформаційне повідомлення.	20
Вправа 4. Вправа «Стаканчик»	10
Вправа 5. «Ниточка на маківці»	20
Вправа 6. «Асоціації»	15
Вправа 7 Заключна рефлексія.	10
Заняття 2.  Я крокую до майстерності	1,0
Вправа 1. «Привітання»	5
Вправа 2. «Мій герб»	15
Вправа 3. Мозковий штурм «Урок»	10
Вправа 4.«Портрет ідеального педагога»	10
Вправа 5. Метод «Прес»	15
Вправа 6. Заключна рефлексія	5
Заняття 3.  «Чудова професія»	1,5
Вправа 1.«Чарівна паличка»	5
Вправа 2. «Мікрофон»	10
Вправа 3. «Електропотяг»	10
Вправа 4. «Сунична галявина»	15
Вправа 5. «Позитивне мислення»	15
Вправа 6.«Мій портрет у променях сонця»	15
Вправа 7. Заключна рефлексія	5
Підбиття підсумків	15

Хід проведення тренінгу

Заняття № 1

Профілактика професійного вигоряння

Мета: ознайомити з поняттям «стрес», «емоційне вигорання», навчити способам саморегуляції емоційних станів.

Обладнання: м’який стаканчик, аркуш-шпаргалка для вправи «Самопрезентація», м’яка іграшка, аркуші і ручки для вправи «Шляхи подолання стресу».

Психолог: Темою нашого заняття є профілактика професійного вигоряння. Сьогодні ми дізнаємося про зміст цього терміну, виконаємо декілька вправ для релаксації і послаблення стресових переживань, а також виробимо шляхи подолання стресу.

1.Вправа «Самопрезентація»

Кожен із Вас буде самопрезентувати себе, давши відповідь на запитання:

•           Що я ціную в собі?
•           Що є предметом моєї  гордості?
•           Що я вмію робити найкраще?

Презентація відбуватиметься так: один із членів групи дає відповіді на поставлені запитання, закінчуючи називанням імені свого сусіда та словами “… передаю слово тобі”, при цьому злегка торкається його. Наступний учасник відповідає за такою ж схемою і т.д., поки не відбудеться самопрезентація всіх учасників.

                                               2.Вправа «Правила роботи»

 1. На заняття не можна запізнюватися.

 2. Турбуватися про конфіденційність життя групи.

 3. Прагнути бути активним учасником того, що відбувається.

 4. Бути щирим, давати правдиву інформацію.

 5. Прагнути слухати того, хто говорить, намагаючись не переривати.

 6. Виявляти активність, беручи участь в усіх подіях, процедурах, ситуаціях, що виникають під час роботи групи.

 7. Мати право висловити свою думку з будь-якого питання.

 8. Повідомляти про свої труднощі, що заважають участі в роботі групи «від» і «до».

 9. Висловлюватися тільки від свого імені і про те, що сприймається, відчувається, переживається, відбувається «тут-і-тепер».

 10. Не говорити про присутніх у третій особі.

 11. Не критикувати інших.

3. Вправа «Інформаційне повідомлення»

За даними дослідження американського Національного інституту проблем здоров'я і професійної безпеки в наш час більше 35 млн. людей у всьому світі страждають клінічною формою синдрому хронічної втоми. На початку 70 років XX ст. цей стан було визначено як синдром «емоційного вигорання». 

Існує так звана «група ризику» працівників, які найбільш схильні до вигорання – це ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені багато і інтенсивно спілкуватись з іншими людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».

Синдром професійного (емоційного) вигорання — так називається серйозна недуга, яка відносно недавно поповнила Міжнародний класифікатор психічних хвороб. Вона загрожує представникам усіх професій, однак чи не найбільше потерпають від неї педагоги.

Результати досліджень вітчизняних науковців в професіях системи «людина-людина» свідчать, що ознаки синдрому вигорання мають : 80% лікарів; 65 % педагогів; 85% соціальних працівників,60% працівників органів внутрішніх справ.

Специфіка роботи людей даних професій відрізняється тим, що в них присутня велика кількість ситуацій з високою емоційною насиченістю і необхідністю міжособистісного спілкування. Це вимагає від фахівців значного внеску до встановлення довірливих відносин і уміння управляти емоційною напруженістю ділового спілкування.

4. Вправа “Стаканчик”

Психолог ставить на долоню м’який стаканчик і говорить учасникам: “Уявіть, що цей стаканчик – для ваших найпотаємніших почуттів, бажань і думок. У нього ви можете покласти те, що для вас важливе і цінне, і те, що ви любите.” Протягом кількох хвилин у кімнаті тиша, раптом ведуча зіжмакує цей стаканчик. Потім ведеться обговорення того, що відчули учасники і що їм захотілося зробити.

Запитання до учасників:

- Коли виникають такі почуття?

- Хто ними керує?

- Куди вони зникають потім?

Психолог: “Те, що ви зараз пережили – це реальний стрес, реальне напруження, і те, як ви це пережили, і є ваша справжня реакція на стрес, реакція на проблеми, які виникають у вас у спілкуванні з іншими людьми ”

5. Вправа на релаксацію “Ниточка на маківці”

Виконується під час ходьби. Уявіть, що до вашої маківки прикріплена ниточка, яка вас тягне доверху. Ситуація: ви в дорозі, відкиньте всі думки, окрім одної – про цю ниточку. В результаті покращується постава, нормалізується дихання, минає напруга та очікування неприємностей. Спробуйте походити по кімнаті з «ниточкою на маківці»

6. Вправа “Асоціації”

Учасники сидять у колі. Передають один одному іграшку, називаючи якомога більше асоціацій до словосполучення «психічне здоров’я».

Психолог: Все те, що ми зараз говорили, ми могли б побажати один одному, чи не так

Заключна рефлексія.

Заняття №2

Я крокую до майстерності

Мета: сформувати у педагога впевненість у професії, вчити діяти та спілкуватися, стимулювати бажання підвищувати свій професійний рівень, активізувати творчий потенціал педагога.

1.Вправа «Привітання»

Мета: підготувати учасників до роботи, створити комфортну атмосферу, гарний настрій, сприяти згуртованості групи.

Всі  учасники по колу називає свій стан в образі. «Я сьогодні почуває себе як…», «Мій стан схожий на …».

2.Вправа  «Мій герб»

Пропоную на спеціальному аркуші паперу намалювати уявний герб, в якому   розкрити свою індивідуальність. Після завершення завдання  учасники представляються і по черзі розповідають про свій герб і пояснюють чому намалював його саме таким. Наприклад, якщо людина любить музику, то вона може зобразити себе у вигляді ноти чи якогось улюбленого інструмента.

3.Вправа «Мозковий штурм «Урок»

Робота в 3 групах. На аркуші А – 1 вертикально записуємо слово «урок».

Шляхом вільного висловлювання учасники записують слова, які асоціюються з уроком, що починаються з літер «у», «р», «о», «к». Це можуть бути іменники, прикметники, дієслова. У кожного різні відчуття щодо однієї й тієї самої речі.

4. Вправа  «Портрет ідеального педагога»

Робота в 3 групах:

1 групі виконує завдання - створити портрет  неуспішного педагога, вказавши на його помилки і причини такого становища.

2 група описує педагога успішного і створює його портрет з перевагами, завдяки яким він став успішним.

3 групі потрібно від імені міністерства освіти і науки України запропонувати щось нове щодо структури, змісту освіти, методів і прийомів навчання, поглядів на урок, ролі педагога в процесі розвитку вихованців.

Кожна група зачитує і захищає свого педагога. Підсумовуючи завдання, наголошуємо на тих помилках, які  не потрібно допускати у своїй роботі, щоб не стати неуспішним  педагогом, підкрелюємо ті переваги, які призводять до успіху в педгогічній діяльності.

Обговорення: Звичайно, навіть у найуспішнішого педагога були кризи і поразки та ті факти, які ставили його у «глухий кут», але не той педагог успішний, який не припускається помилок, а той, хто зробивши помилку, не опускає руки, а проаналізувавши ситуацію, зміг прийняти і вдосконалити свою  роботу з вихованцями. Не бійтеся робити помилки, найголовніше: вмійте зробити правильні висновки.

5.Вправа Метод «Прес»

Підсумовуючи роботу на сьогоднішньому занятті, закінчіть думку:

Мені запам’яталося …

Мене дратувало …

Мені було цікаво …

Заключна рефлексія

Заняття № 3

«Чудова професія»

Мета: формувати позитивну мотивацію до вчительської професії; розвивати вміння встановлювати комунікативний контакт з іншими, сприймати і розуміти емоційний стан іншої людини.

1.Вправа  «Чарівна паличка»

У тренера в руках «чарівна паличка», яку він зі словами привітання і побажань на сьогодні передає будь-кому з учасників тренінгу. Той, у кого “чарівна паличка”, теж передає її зі словами привітання і побажання наступному учаснику. І так продовжується, доки всі учасники не привітаються.

2.Вправа  “Мікрофон ”

Мета: заняття емоційного напруження, позитивне налаштування на заняття.

Хід вправи: учасникам тренінгу пропонується продовжити речення:

- Якби мій настрій мав колір, то він би був…

- Якби мій настрій міг звучати, то він би зазвучав, як…

- Якби мій настрій оцінити за 10-бальною шкалою, то він відповідав би…

Замість мікрофона використовуємо маркер. Висловлюються всі учасники тренінгу.

3.Вправа  “ Електропотяг ”

Мета: навчити педагогів приймати і передавати невербальну інформацію, формувати мімічну та пантомімічну виразність.

Хід вправи: тренер пропонує учасникам об’єднатися в пари і стати один навпроти одного.

- Уявіть, що ви і ваш партнер їдете в різних вагонах електропотягу. Вам потрібно йому щось повідомити, але вас не чути через товсте скло та шум потягу. Спробуйте передати те, що хотіли, за допомогою міміки та пантоміміки, і отримайте відповідь.

Потім учасники тренінгу міняються ролями.

Рефлексія: що було важче, донести чи сприйняти інформацію?

4. Вправа  “Сунична галявина ”

Мета: швидке зняття втоми, відновлення працездатності.

Хід вправи: тренер пропонує учасникам:

- Сядьте зручно на стілець. Закрийте очі, прийміть зручну позу. Зробіть декілька глибоких вдихів і видихів. Після цього уявіть собі суничну галявину так, ніби вона перед вами. Суниці дозріли, вони навколо вас скрізь. Галявина схожа на зелений килим, оздоблений червоними коштовностями, на якому яскравим блиском світяться маленькі крапельки роси. Побудьте на цій суничній галявині. Відчуйте пахощі цвітіння лісових трав. Скуштуйте свіжої ароматної суниці. Робіть на галявині те, що вам хочеться… Або нічого не робіть, просто побудьте там скільки вам захочеться…

Рефлексія: після повернення з галявини поділіться своїми враженнями.

5.Вправа  «Позитивне мислення»

Мета: навчитися брати відповідальність за своє життя і формувати на цій основі позитивне мислення.

Хід вправи: психолог пропонує учасникам об'єднатися в пари. Після цього особа А повинна згадати випадок, коли її несправедливо образили, а особа Б повинна довести, що особа А могла би уникнути цього,  якби поводилася по-іншому, а також особа Б повин­на допомогти зрозуміти особі А, який позитивний досвід вона здобула. Через 3 хв — зміна ролей.

Рефлексія: як ви себе почували в ролі А і в ролі Б? Які емоції ви переживали? Чи вдалося вам набути нового життєвого досвіду?

Психолог. Одним із способів прийняття себе є поглиблення, усвідомлення своєї необхідності. Кожна людина має свої сильні сторони і саме на них повинна будувати спілкування з іншими, проте іноді люди навіть не здогадуються про свої переваги. Якщо ви з'ясуєте власні сильні сторони, то збільшите самоповагу і поглибите прийняття себе іншими.

6.Вправа «Мій портрет у променях сонця»

Мета: сприяти позитивному сприйняттю «СВОГО «Я».

Хід вправи: психолог учасників подумати і відповісти на запитання: «Чому кожен з вас заслуговує на повагу?». Потім кожен малює сонце, у центрі сонячного кола пише своє ім'я або малює свій портрет, а вздовж сонячних променів записує свої позитивні риси. Психолог наголошує: «Постарайтеся, щоб сонячних променів було якнайбільше». Бажаючі зачитують список своїх рис, чіпляють своє сонце на дошці, діляться своїми почуттями і враженнями від вправи.

Заключна рефлексія

Підбиття підсумків

 Намагайтеся уникати стресових для вас ситуацій. Спробуйте перенести ува­гу, візьміть собі за правило не приймати сер­йозних рішень, коли ви надто схвильовані. Не перебільшуйте небезпеку. Намагайтеся не «накручувати» себе домислюваннями, дофантазовуваннями. Вчіться розмежовувати справ­ді небезпечну для вас ситуацію і ситуацію, яка є просто нелегкою. Якщо ви помилились, повелися необачно, не картайте себе за це. Краще проаналізуйте ситуацію, що склалася, і подумайте, що ви хочете змінити, як і коли. Будьте доброзичливими до оточення. Будьте терплячими. Вмійте вибачати, не допускайте, щоб роздратування переросло у важку образу, а образа — в ненависть, яка здатна знищити вас самих. Намагайтеся завжди бути зайняти­ми, якщо нецікавою, то принаймні необхідною справою для вас, сім'ї, учнів. Якщо у вас багато проблем, які створюють тривожний настрій — не впадайте у розпач. Беріть ваші стреси в свої сильні руки та використовуйте їх, мобілізуючи здатність для досягнення успіху.

 

 

 

 

Висновок

 

В даній  роботі розкрито  вплив кризової ситуації на дітей та вчителів.

Проаналізовано, що основними особливостями екстремальних ситуацій є те, що руйнується звичний спосіб життя людини, і вона вимушена пристосовуватися до нових умов. Життя починає поділятись на «до події» та «після».

Ці стани насичені різними емоціями та переживаннями: страх, почуття образи, провина, злість, безпорадність. Людина стоїть на краю життя. Цей край називається кризою. Криза може обірватися на будь-якій стадії, якщо зникає небезпека чи знаходиться рішення.

Проаналізовано інформацію про те, що будь-яка криза припускає два виходи: або людина може відновити перерване кризою життя, відродити його, або життя перероджується і людина перероджується, стає зовсім іншою, і в цьому іншому житті вона ставить перед собою мету та шукає нові способи її досягнення. В даному випадку криза виводить людину на новий рівень особистісного розвитку.

Травматичні події накладають відбиток в освітньому середовищі, як на учня та   вчителя, так і на навчальний процес в цілому. Всі вчителі – це звичайні люди, тому важливо  відрізнятись в емоційних проявах. Учні завжди  помічають, як вчителі справляються з травмою. Цілком нормально висловлювати свої природні емоції. Вигорання педагогів трапляється при перебуванні в кризовій ситуації.  Вчитель  рано чи пізно ризикує зіткнутися з проблемою тоді, коли довго перебуває у стані стресу.     

  В роботі запропонована тренінгова програма для педагогічних працівників, яка  містить інформаційні повідомлення про синдром «емоційного вигорання», пояснює причини його виникнення, основні симптоми цього синдрому та шляхи його подолання. Також подано методичні рекомендації  педагогам для профілактики синдрому «професійного вигорання» та методики, що допомагають визначити наявність даного синдрому у педагогічних працівників.

Важливо, щоб кожний вміло використовував стратегію дбайливого ставлення до свого здоров'я, щоб допомогти  інших людям, важливо підтримувати головне правило психологічного самозбереження – «берегти себе».  

 

       

    

 

 

Список використаних джерел

1. Варій М. Й. Політико-психологічні передвиборні та виборчі технології: навч- метод.

посіб. / М. Й. Варій – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 400 с.

 

2. Манойло А. В. Роль культурно-цивилизационных моделей и технологий информационно-психологического воздействия в разрешении международных  конфликтов: авто-реф. дис. на соискание ученой степени д-ра полит. наук : спец. 23.00.04 «Политические проблемы международных отношений и глобального развития» / А. В. Манойло. – М., 2009. – 50 с.

 

3. Овчаров А. О. Вплив соціально-психологічних технологій на соціальне середовище

/ А. О. Овчаров // Соціальна психологія. – 2008. – № 6. – С. 34–43.

 

4. Бочкор Н.П., Лунченко Н.В. Соціально-педагогічна та психологічна допомога сім’ям з дітьми в період військового конфлікту: навчально-методичний посібник. – К. : Агентство “Україна”. –2015. – 93 с.

 

5. Інноваційні підходи до організації медико-психологічної допомоги післятравматичного стресового розладу. Методичні рекомендації. УНДІССПНМОЗ України. Київ. – 2014.

 

6. Мюллер М. Якщо ви пережили психотравмуючу подію / пер. з англ. Д. Бусько; наук. ред.

К. Явна. (Серія «Сам собі психотерапевт»). – Львів: Вид-воУКУ: Свічадо, 2014. – 120 с.

 

7. Залеська О., Богданов С. Психосоциальная поддержка в кризисной ситуации. Методическое пособие для педагогов. — Детский фонд ООН UNICEF, Всеукраинский союз молодежных общественных организаций, «Христианская ассоциация молодых людей Украины» (YMCA Украины). — К., 2015. — 13 с.

 

8. Залесская О., Богданов С. Психосоциальная поддержка в кризисной ситуации. Методическое пособие для. — Детский фонд ООН UNICEF, Всеукраинский союз молодежных общественных организаций, «Христианская ассоциация молодых людей Украины» (YMCA Украины). — К., 2015. — 12 с.

 

9. Воронова Т.В., Пономаренко В.С. Основи здоров’я: посібник для вчителя. – К.: Алатон, 2005.-26 с.

 

10. Габара Л.І., Оржеховська В.М. Збереження репродуктивного здоров’я неповнолітніх. – Тернопіль:  Астон, 2005.- 99 с.

 

11. Булатевич Н. М. Синдром емоційного вигоряння вчителя : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.04 «Медична психологія» / Н. М. Булатевич. - К.,

2004. -19 с.

 

12.Піговська С. Профілактика синдрому емоційного вигорання // Психолог. – 2011.-№14-15.- 7с.

 

13.Водопьянова Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика.- СПб.: Питер, 2005. – 45 с.

 

14. Емоційне вигорання. – Упоряд.: В.Дудяк – К.: Главник, 2007.- 41с.

 

15. К. В. Захаров. Соціально-психологічні технології в сучасній психології. –

Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Психологія». №.9/1. Вип. 16. 2010 – 55 с.