Тренінгове заняття для батьків на тему: Родина — найвища цінність на Землі

Тренінгове заняття для батьків на тему: Родина  — найвища цінність на Землі

Мета: З'ясу­вання сподівань і побоювань батьків. Ус­відомлення різниці між «світом» дитини і дорослого, емоційних переживань, моти­вації поведінки. Набуття навичок аналі­зу причин поведінки дитини, з огляду на позицію дитини. Ознайомлення з понят­тям «прийняття» дитини, особливостями батьків, які приймають і не приймають дитину, впливом негативних установок. Визначення «мови прийняття» і «мови неприйняття».

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Привітання батьків.
2. Презентація мети заняття.

3. Вправа-знайомство  «Аматорське фото — сімейний фотоальбом».

Мета:  сприя­ти згуртуванню групи, створенню позитив­ної атмосфери й комфорту.

Батьки виконують малюнок «Моя сім'я», використовуючи різні асоціації.

      4. Вправа «Дерево сподівань»
Мета. одержати інформацію, що стосується сподівань учасників тренінгу.

Учасники на аркушах записують свої очікування від заняття.

5. Інформаційна частина «Особливості дитячого світу»

Ми часто вважаємо, що діти мають нас і навколишній світ розуміти так само, як дорослі, але це — найбільша омана. Діти роблять свої висновки з огляду не тільки на те, що ми їм говоримо, а й на те, що ми при цьому робимо, як поводимося з іншими людьми. Наш особистий приклад часом більше виховує, ніж навчання.

Особливості дитячого світу порівня­но зі світом дорослих:

•   відсутність сформованих поглядів;
•   швидкість перевтілення;
•   емоційність;
•   висока мінливість;

•   не обтяженість побутовими турботами;
•   відкритість;
•   імпульсивність;
•   злиття із зовнішнім світом;
•   життя реальними подіями;
•    Часто батькам здається, що дитина по­гано поводиться через бажання зробити щось погане навмисно, однак так буває далеко не завжди. В основі будь-якої неба­жаної негативної поведінки дитини мо­жуть бути:
•   вимога впливу або комфорту;
•    бажання показати свою владу або де­монстративну непокору;
•   помста, відплата.

6.  Вправа «Білль про права» (додаток 2)

  Учасники діляться на 2 групи («Діти» і «Батьки»).

   Мета кожної групи — скласти список своїх прав. Потім вони по черзі називають ці права один одному. При цьому кожне право може бути внесене в остаточний спи­сок тільки тоді, коли воно прийнято іншою стороною, Кожна сторона може відхилити якесь право або наполягати на його зміні. Ведучий має право «вето» на припинення обговорення, він виносить прийняті обома сторонами права на обговорення.

7. Аналіз анкет. Інформація про дві території

«Я маю знати про дитину все...», «У ньо­го (не!) не має бути ніяких таємниць від мене», — так вважають багато батьків. За результатами ваших анкет рівень контро­лю за дитиною досить високий. З чим це пов'язано?

Давайте розглянемо на малюнках дві території—дорослу й дитячу.

Найкраще ця модель може бути проде­монстрована на прикладі «території ма­тері». На рисунку 1 (додаток 1) вид­но, що в період виношування плоду терито­рія дитини цілком належить матері, зна­ходиться під її контролем.

Рисунок 2 (додаток 1) показує, що поява на світ лише трішки змінює ситуацію — за територією дитини (ліжечко, бажання) так само потрібен невсипущий контроль.

Але подальші події (рисунок 3, додаток 1) розгортаються таким чином, що дитина все частіше й частіше починає виходити з поля зору матері, і, зрештою, метою її роз­витку стає самостійність.

Звичайно, цей процес поступовий та індивідуальний, з постійною передачею прав і відповідальності в міру готовності дитини діяти незалежно від матері, од­нак уся проблема в тому, наскільки бать­ки готові надати ці права. Іноді на цих «територіях» можуть відбуватися цілі бої"— дитині доводиться боротися за об­стоювання своєї самостійності, або, на­впаки, ситуація «маминого крильця» її дуже влаштовує, зате маму дуже обтяжує соціальна неспроможність дорослої ди­тини.

8. Вправа «Риси моєї дитини»

9. Вправа «Мова «прийняття/ неприйняття»

Дуже часто говорить про безумовне прий­няття дитини у всіх її проявах. Цілком зро­зуміло, що це викликає в батьків подив і навіть протест. Усі батьки ставлять перед собою виховну мету: виховати са­мостійність, відповідальність, навчити ди­тину акуратності, контролювати свою аг­ресивність. Часто батьки, які намагають­ся демонструвати своє безумовне прийнят­тя, не можуть виявити ці риси, і в резуль­таті мають справу з досить егоцентричною особистістю дитини.

Е.Фромм ще в 50-ті рр. писав про важ­ливість як безумовної, так і умовної лю­бові Так, батьки мають право любити ди­тину за щось, показуючи їй важливість якихось її ознак. Якщо раніше можна було говорити, що носієм безумовної любові (або любові до безумовних понять) є мати, а умовної — батько, то зараз кожний з батьків може виконувати обидві ці функції. Хоча в конкретній родині ситуа­ція може складатися по-різному, загалом любов батька все одно більш умовна, а у формуванні ставлення до дитини з боку матері велику роль відіграє її перший досвід спілкування з нею. Саме в перші роки життя дитині необхідна велика лю­бов, її безумовне прийняття, що формує довіру до світу й почуття впевненості в собі. Недарма в багатьох народів дитині до 5—6 років дозволяють багато, а потім-настає період навчання соціальних вимог і заборон.

Якщо мати виховує дитину одна, їй до­водиться поєднати в собі різні риси. На­справді людина живе у світі, де їй щось по­добається, а щось — ні, вона переживає різні почуття й щодо своєї дитини: пози­тивні і негативні.

Одним з критеріїв діагностики прийнят­тя дитини може стати те, наскільки швид­ко і легко батьки заповнювали графу «Що мене засмучує в моїй дитині?». Якщо легко вписували«-», але важко«+», навряд чи такі батьки приймають свою дитину такою, якою вона є. Однак навіть батьки, які вва­жають, що приймають свою дитину такою, якою вона є, далеко не завжди можуть по­казати дитині своє прийняття. Адже його необхідно демонструвати. Саме тому дуже важливо навчитися говорити «мовою прий­няття», не використовуючи негативних установок.

Ознаки мови прийняття

Оцінка вчинку, а не особистості, похва­ла, комплімент, ласкаві слова, підтримка, вираження зацікавленості, порівняння з самим собою, схвалення, згода, позитивні тілесні контакти, посмішка, контакт очей, доброзичливі інтонації, емоційне долучення, заохочення, вираження своїх почуттів, відображення почуттів дитини.

Ознаки мови неприйняття.

Відмова від пояснень, негативна оцінка особистості, порівняння не на краще, зау­важення щодо невідповідності батьків­ським очікуванням, ігнорування, команди, накази, акцентування на невдачі, образа, погрожування, покарання, жорстка міміка, загрозливі пози, негативні інтонації.

Негативні ефекти типових батьківських реакцій і вплив батьківських установок на дитину подано в додатку 3.

10. Вправа «Дерево підсумків» (на на­мальованих яблуках батьки записують свої враження від заняття).
11. Легенда В. Сухомлинського «Хто найкращий майстер на землі».

Це було дуже давно. В одному селів Ук­раїні дівчата і жінки вирішили показати свою майстерність. Домовилися, що в не­ділю усі прийдуть на сільський майдан і кожна принесе найкраще, що вона зроби­ла своїми руками: вишитий рушник, мере­живо, скатертини, одяг...

У призначений день усі дівчата і жінки прийшли на майдан, принесли безліч ціка­вих речей. У старих, які повинні були на­звати найкращих майстринь, очі розбіга­лися.

Дружини й дочки багатіїв принесли вишиті золотом покривала, тонкі мере­жані фіранки, на яких були вив'язані ди­вовижні птахи. Але переможницею стала дружина бідняка Марина. Вона не при­несла ні вишитого рушника, ні мережив. Хоча все це чудово вміла робити. Вона при­вела п'ятирічного сина Петруся. А він приніс жайворонка, якого сам вирізав з дерева, приклав жайворонка до губ, і той защебетав, як живий. Усі завмерли, ніхто не поворухнувся. Всіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному небі заспівав живий жайворонок, якого привабив спів із землі...

12. Слова-побажання батькам

Пам'ятайте, що дитина — це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплі води відбивається сонце, так і в дітях відобра­жається духовне багатство мами І тата. Робіть усе, щоб дитинство і майбутнє ва­ших дітей було прекрасним. Любові та взаєморозуміння, успіхів і щастя вам і вашим дітям!

Додаток 2

Білль про права батьків і дітей, написаний батьками

(на прикладі групи батьків)

Права батьків

1. Давати поради, вказівки.
2. Контролювати виконання обов'язків.
3. Заохочувати.
4. Вибирати разом з дитиною школу, секції, гуртки.
5. Захищати свою дитину, піклуватися про неї.
6. Отримувати любов, повагу, увагу з боку дитини.
7. Карати.
8. Любити дитину.
9. Мати право на помилку.

Права дітей

1. Приймати або не приймати поради.

2. Мати і виражати свою думку, не зважаючи на батьківську.

3. Вибирати свій імідж і спосіб дозвілля.

4. Отримувати любов і увагу з бокубатьків.

5.   Любити батьків.
6.   Вибір друзів та їжі.
7.   Помилятися і бути пробаченим.

Додаток 3

КАТАЛОГ НЕГАТИВНИХ ЕФЕКТІВ ТИПОВИХ БАТЬКІВСЬКИХ РЕАКЦІЙ

(за Гордоном)

1. Наказ, директива, команда

Ці повідомлення говорять дитині, що її почуття або вади неважливі; вона має дія­ти відповідно до того, чого хочуть батьки («Мені неважливо, що ти збираєшся роби­ти: негайно йди додому»). Вони повідом­ляють про неприйняття дитини такою, якою вона є в цей момент («припини кру­титися навколо мене»), і спричиняють страх перед батьківською владою. Вони можуть зумовлювати відчуття образи, злості, опору й повідомляти дитині, що батьки не довіряють судженням або здібностям дитини («Не чіпай цього, відійди від маляти»).

2. Застереження, попередження, погроза

Ці реакції батьків спричиняють у дітей відчуття страху та покірності («Якщо ти цього не зробиш, то пошкодуєш»). Вони та­кож можуть спричиняти опір і ворожість, як наказ, директива, команда. Ці повідом­лення говорять про те, що батьки не пова­жають бажання і почуття дитини («Якщо не припиниш гру, я все це викину»). Ці по­відомлення також викликають у дитини бажання «випробувати» батьківську погро­зу для того, щоб побачити, чи батьки до­тримаються слова.

3. Вмовляння, моралізування, присоромлювання

Ці повідомлення кладуть на дитину тя­гар зовнішнього авторитету, обов'язку. Діти можуть відповідати на всі ці «повинен», «по­трібно», «необхідно» опором і ще сильнішим одстоюванням своєї позиції («Ти маєш зав­жди поважати своїх учителів»). Вони мо­жуть змусити дитину відчувати недовіру з боку батьків або викликати в неї почуття провини—«я поганий» («Тобі не слід так ду­мати»).

4. Поради, готові рішення

Такі повідомлення діти часто пережи­вають свідчення того, що батьки не дові­ряють здатності дитини самій прийня­ти рішення. Вони можуть призвести до формування в дитини почуття залеж­ності й припинення розвитку само­стійності («Що мені потрібно зробити, тато?»). Поради часто передають почут­тя переваги батьків над дитиною («Ми з мамою краще знаємо, як треба»). У дити­ни також може з'явитися відчуття, що батьки її зовсім не розуміють. Поради можуть привести до того, що дитина пе­рестане розвивати свої ідеї.

5. Нотації, повчання

Діти зазвичай ненавидять нотації. По­вчання роблять з дитини учня, створюють відчуття підпорядкованості, неповноцін­ності. Діти часто не сприймають батьків­ських аргументів («Твої ідеї застаріли») і, як дорослі, не люблять, коли їм доводять, що вони не праві. Іноді діти воліють ігнорува­ти факти («Ну і що»; «Начхати»; «Зі мною цього не трапиться»).

6. Критика, незгода

Ці повідомлення, мабуть, більше за інші спричиняють у дітей відчуття неадекват­ності, тупості, нікчемності: «Я поганий». Оцінки і судження батьків дуже впливають на «образ Я» у дитини. Як батько говорить про дитину, так і дитина говоритиме про саму себе. Критика також часто викликає контркритику («На себе б подивився»; «Самі так робите»). Оцінювання змушує дітей приховувати свої почуття від батьків («Якщо я їм скажу, мене лаятимуть»). Час­та оцінка і критицизм призводять до того, що діти відчувають: вони погані, батьки не люблять їх. Часто вони сердяться на все це, може навіть виникнути ненависть до батьків.

7. Похвала, згода

Усупереч поширеній думці, що похва­ла завжди добре впливає на дитину, вона часто дає негативний ефект. Позитивна оцінка, що не відповідає образу «Я» дити­ни, може викликати ворожість («Я нена­виджу своє волосся»; «Я погано грав, нез­грабно»). Відсутність похвали в родині, де зазвичай часто хвалять, може бути зро­зуміла дитиною як критика («Ти нічого не сказала про мою зачіску, отже, вона тобі не подобається»).