Тригранна інтеграція на тему : Свідомий вибір ( літературне читання , музика, народознавство)

Про матеріал
Перлини творчості Лесі Українки для дітей Мета: розширювати знання учнів про життя і творчість Лесі Українки; переконати дітей у тому, що талант поетеси – це не просто дар Божий, це копітка робота над собою; розвивати навички виразного читання, творчу думку, здатність відчувати думки автора поезії; ознайомити батьків з прикладом родинного виховання у сім′ї видатної особистості. виховувати любов до творчості поетеси, бажання вчися, вміння долати труднощі.
Перегляд файлу

                                  Тригранна інтеграція на тему  : Свідомий вибір

( літературне читання , музика, народознавство)

 

         Виховна година- театр з елементами роздуму

Тема. Перлини творчості Лесі Українки для дітей

Мета:

  • розширювати знання учнів про життя і творчість Лесі Українки; переконати дітей у тому, що талант поетеси – це не просто дар Божий, це копітка робота над собою;
  • розвивати навички виразного читання, творчу думку, здатність відчувати думки автора поезії;
  • ознайомити батьків з прикладом родинного виховання у сім′ї видатної особистості.
  • виховувати любов до творчості поетеси, бажання вчися, вміння долати труднощі.

Вчитель.

 У нас в гостях батьки, вчителі та маленькі школярі.

  Ласкаво просимо до нас на гостину, доброго дня!

   Батьків ми запросили, щоб розповісти про сімейне виховання у родині Петра Антоновича та Ольги Петрівни Косачів.

   Малих школяриків ми чекали і сподіваємося, що їхні чисті душі й гарячі серця стрепенуться від чесного, щирого й полум′яного слова Лесі Українки.

 

    Сьогоднішню годину спілкування я б хотіла почати казкою

В. О. Сухомлинського «Намисто з чотирма променями».

                                 Намисто з чотирма променями

Маленька дівчинка лежала вже багато тижнів хвора. Побачило сонечко хвору дівчинку. Жаль йому стало її. Нахилилось воно над її голівкою й тихо прошепотіло:

- Візьми, дівчинко, чарівне намисто з чотирма променями. І чотирьох нещасних можеш зробити щасливими. На кого направиш промінь – той і стане щасливий.

   Розплющила дівчинка очі, бачить на грудях у неї лежить чарівне намисто, чотири промені на стіні грають.

«На кого направити щасливі промені?  - думає дівчинка. – Хто в нас нещасний». Подумала та й зітхнула тяжко: нещасні були бабуся, дідусь, тато й мама. У кожного з них були неприємності. Направила дівчинка чарівні промінчики на рідних їй людей та й стали вони щасливі. Про себе, про свою недугу дівчинка забула. Та коли всі люди стали щасливі, вона стала найщасливішою.

 

  • Діти, як ви думаєте, чому так  дівчинка вчинила?
  • Як би ви зробили на її місці?

 

 

Вчитель.

Так, діти, піклування про інших людей – це дуже благородний вчинок, але й зовсім малі діти здатні на прояв милосердя.

   Такою людиною була відома українська поетеса Леся Українка, про яку і піде сьогодні мова. Леся була привітною і допитливою дівчинкою, надзвичайно вродливою та чуттєвою до краси. Вона була милосердною до всього і до всіх. Їй хотілося захистити зайченя від вовка, першу квіточку від негоди, подружку від хвороби, людину від зла.

   Її життя гідне подиву, а талант – захоплення. Її поезія насолоджує, чарує. 

 

 

 

ПІСНЯ «ВЕСНА»

Слова Людмили Михайлівської                  Музика Миколи Ведмедері

       Пісня «Весна»

Весна прийшла, із даху капле,

Сніжок потроху розтає,

Синичка весело співає,

І ніч коротшою стає.

 

А на каштані і бузку

Бруньки понабрякали.

Берізка гілочки в сережках

Донизу опускає.

 

Весняний вітер-пустунець

Розгонить хмари в небі,

Щоб сонце засвітило знов

Для мене і для тебе.

 

 Учениця.

 Кожного року навесні, коли дерева розпускають перші бруньки і розцвітають весняні нарциси, уся Україна святкує день народження відомої поетеси Лесі Українки.

Спробуємо відкрити для себе таємниці життя цієї геніальної жінки.

Учениця.

   Серед волинської природи із синіми плесами озер , з сосновими борами в родині Олени Петрівни і Петра Антоновича Косачів народилася майбутня зірка українського письменства Леся Українка.

Мати відома письменниця Олена Пчілка. Виховувала дітей і вела велику культурно-громадську діяльність.

Батько – юрист за освітою, був людиною лагідною і правдивою.

Улюбленим місцем сім′ї був батьків кабінет. Мабуть, тому, що діти дуже любили свого татка Петра Антоновича, але він часто працював далеко від сім′ї.

Ось як це було…

                  Інсценування «В батьковому кабінеті».

Мати.

Сьогодні я вам принесла дуже цікаву книжку.

 

Леся.

Мамо, починайте, бо я так хочу послухати цей твір.

 

Мама.

 Ні, доню, зачекай, бо Ліля та Дора збирають іграшки у кімнаті. Давайте пригадаємо, що ми читали минулого разу?

 

Михайло.

Це було тоді, коли татко приїздив на вихідні. Він нам читав байки Леоніда Глібова.

 

Леся.

 Я так люблю, коли татусь читає ці байки. А ще я люблю, коли мамуся читає свої вірші, казочки.

 

Дора.

Мамо, ми вже зібрали іграшки і почули, про що ви говорите. Мені дуже подобаються казки, вірші. Прочитайте, будь ласка, нам нову казочку чи віршика.

Мама.

Сьогодні я прочитаю вам вірш. То ж слухайте.

(Мама читає дітям вірш)

Галя з мамою в садочку

Груші в кошику збирає;

Себто – мама більш пильнує;

Доня ж тільки помагає.

- Що ж ти, Галочко, минаєш?

Он же, бачиш, у травиці

Ще грушок зосталось зо три.

- То, матусенько, гнилиці!

- А оці дві онде, бачиш?

- То, мамусю, дуже дрібні!

Нащо нам грушки такії?

Та хіба ж такі ми бідні? –

Мама вмовкла та в травицю

Все пильненько поглядає,

Нахиляється й помалу

Груші в кошичок складає.

Літо любеє минуло!

Ох, недовго пробуває!

Десь лиха зима взялася,

Снігом землю укриває!..

Вже й Різдво якось набігло,

Ось і Свят-вечір у хаті,

Всі клопочуться, радіють

І убогі, і багаті.

На столі і пиріжечки,

І кутя, й узвар укупці –

Все завдяки чи бабусі,

Чи матусеньці голубці!

Тож і Галя коло мами

Їсть узварець, поживає;

З′їла зо дві, зо три грушки

Та уголос і питає:

- Де таких, матусю, добрих

Грушечок оце достала?

- А се тії, - каже мама, -

Що в садочку ти минала!..

                          Олена Пчілка

 

Учениця.

І так кожного вечора маленькі діти сім′ї Косачів збирались в батьковому кабінеті. Читали книжки Т. Шевченка, Л. Глібова, Марко Вовчок.

В родині панувала атмосфера поваги до народних звичаїв і традицій, до української культури. Леся дуже любила весняні народні обряди.

 

(Дівчатка виконують гру-пісню «Подоляночка»)

Учениця.

   Леся ще з дитинства була здібною і старанною дитиною. Вона знала понад 10 іноземних мов, любила музику і грала на фортепіано, виявляла інтерес до малювання.

 У сім′ї Косачів була традиція влаштовувати родинні, літературні і народні свята. Душею цих свят завжди була Леся.

Учениця.

Коли Леся навчилася грати на фортепіано, то мати і вся рідня не могли вгадати, яким шляхом піде Леся: література чи музика. Сам Микола Лисенко мав узяти її ученицею. Але жорстока доля змусила навіки попрощатися з мрією музиканта-композитора.

Вірш «До мого фортепіано»

 

Учениця.

  Ще маленькою Леся любила народні ігри, забави. Вона разом з братами і сестрами брала участь в народних святах. Всі вони вдягалися в українські костюми, разом з іншими дітьми співали пісні, грали в народні ігри.

Зараз і ми з вами заграємо в таку гру. Народна гра «Мак»

 НАРОДНА ГРА «МАК»

                                                              «Мак»

Діти утворюють коло, один-два кроки від одного. Всередині — дівчина, що починає рухи.

Всі співають:

Ой на горі льон,

А в долині мак,

Мої любі сусідоньки,

Просимо вас, голубоньки,

Зробіть ось так.

При словах «Ой на горі льон» роблять декілька кроків вправо. «А в долині мак» — кілька кроків вліво й затримуються на місці та пильно дивляться на дитину посеред кола. При слові «Просимо» виконують легкий поклін, при — «Зробіть ось так» — виконують рух, що його започатковує дитина посеред кола.

Співаночку співають досхочу, тільки за кожним разом, при словах «Зробіть ось так» виконується інший рух (беруться за руки, присідають, підіймають руки вгору, беруться в боки, пританцьовують і т.п.)

 

 

 

 

 

 

 

Учениця.

   Доля розпорядилася так, що наділила дівчинку дивовижними здібностями, та в той же час, змусила виборювати своє життя в щоденних муках.

Одного разу на святі  Водохреща в Луцьку, дівчинка так захопилася, що не помітила, як промочила ноги в крижаній воді. Спочатку боліла нога, а потім рука. Лікарі поставили діагноз: туберкульоз кісток.

Та ще з дитинства поетеса засвоїла правило: щоб не плакать, я сміялась. Отак і змагалась з важкою недугою все життя.

Вірш «Як дитиною бувало»

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

 

«Що, болить?» - мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, -

Щоб не плакать, я сміялась.

 

Учениця.

  Леся не вчилася в жодній школі, а все здобувала самотужки. Всього навчала її мама. Учителями були її батьки, книги, життя та природа.

У 4 роки Леся уже вміла читати, і першою книгою, яку подарувала її мама, була книга «Про земні сили».

9-літньою дівчинкою вона написала перший вірш «Надія» під впливом звістки про долю своєї тітки Олени.

 

Учениця.

   І в дитинстві, і вже ставши відомою поетесою. Леся Українка понад усе любила багато читати.

І звичайно, наша поетеса, як ніхто інший, вміла вдивлятися в природу, шанувати і любити людей, вслухатися в кожне слово рідної мови.

 

Вчитель.

І вам, юні друзі, є чого навчитися як із віршів, так і з самого життя Лесі Українки.

 

  • Перлинки поезії Лесі Українки для дітей

Вчитель.

У віршах поетеси відчувається захоплення красою довкілля, уміння не тільки побачити, а й передати ці барви прекрасного. Є тут музика слова, моральна краса людської душі, є національний колорит і патріотичні почуття. Читаймо і пізнаймо ці скарби.

 

Вечірня година

Уже скотилось із неба сонце,

Заглянув місяць в моє віконце.

Вже засвітились у небі зорі,

Усе заснуло, заснуло й горе.

Вийду в садочок та погуляю,

При місяченьку та й заспіваю.

Як же тут гарно, як же тут тихо,

В таку годину забудеш лихо!

 

Кругом садочки, біленькі хати,

І соловейка в гаю чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Волині!

 

На зеленому горбочку

На зеленому горбочку,

У вишневому садочку,

Притулилася хатинка,

Мов маленькая дитинка

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,

Немо мати до дитинки,

Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило.

Учениця.

Коли Леся була маленькою, вона разом з батьками і сестрами посадила садок: яблуньки, грушки, вишеньки, згадкою про той садочок, про дитячі роки і став вірш «Вишеньки», а композитор Я. Степовий написав до нього музику.

 

(Хоровод «Вишеньки»)

Вишеньки

Поблискують черешеньки                           

В листі зелененькім,                   

Черешеньки ваблять очі

Діточкам маленьким.

Дівчаточко й хлоп′яточко

Під деревцем скачуть,

Простягають рученята

Та мало не плачуть:

Раді б вишню з′їсти,

Та високо лізти,

Ой раді б зірвати,

Та годі дістати!

«Ой вишеньки-черешеньки,

Червонії, спілі,

Чого ж бо ви так високо

Виросли на гіллі?»

«Ой того ми так високо

Виросли на гіллі,-

Якби зросли низесенько,

Чи то ж би доспіли?»

 

 

Літо краснеє минуло

Літо краснеє минуло,

Сніг лежить на полі;

Діти з хати виглядають

В вікна… шкода волі!

 

Діти нудяться в хатині,

Нудять, нарікають:

«І нащо зима та люта? –

Все вони питають.-

 

Он все поле сніг завіяв,

Хоч не йди із хати!

У замкнуті дивись вікна,

Ніде й погуляти!

 

Сніг з морозом поморозив

Всі на полі квіти …

Десь зима та не скінчиться!» -

Нарікають діти.

 

Ждіте, ждіте, любі діти!

Літо знов прилине,

Прийде мила годинонька,

Як зима та згине;

 

І заквітне наше поле,

І зазеленіє, -

Знов його весна прекрасна

Квіточками вкриє.

 

Пісня «Нехай цвіте конвалія»

Слова Василя Зайця              Музика Миколи Ведмедері

 

 

Де ліс, немов заміточка,

Ясніє диво-квіточка.

На неї я, здивований,

Дивлюсь, мов зачарований:

Конвалія білесенька,

Як дівчинка гарнесенька.

Ні, не зірву, йду далі я –                2 рази

Нехай цвіте конвалія!

 

 

Вчитель.

Леся Українка через свої поезії говорить з дітьми про дуже важливі речі: про сміливі мрії, про незламну мужність і нескореність вдачі, про те, що не слід боятися труднощів, потрібно завжди бути оптимістом, любити рідну землю.

 

Тішся, дитино, поки ще маленька,

Тішся, дитино, поки ще маленька,

Ти ж бо живеш навесні,

Ще твоя думка літає легенька,

Ще твої мрії ясні.

 

Мрія полине із думкою вкупці

Геть у далекі світа,-

Крил не втинай сизокрилій голубці,

Хай вона вільно літа!

 

 Мамо, іде вже зима (вірш читає дитина і мама)

«Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема…

Мамо. Чи кожна пташина

В вирій на зиму літає? –

В неньки спитала дитина.

 

«Ні, не кожна,- одказує мати, -

Онде, бачиш, пташина сивенька

Скаче швидко отам біля хати, -

Ще зосталась пташина маленька».

 

«Чом же вона не втіка?

Нащо морозу чека?»

 

«Не боїться морозу вона,

Не покине країни рідної,

Не боїться зими навісної.

Жде, що знову прилине весна».

 

«Мамо, ті сиві пташки

Сміливі, певно, ще й дуже,

Чи то безпечні такі,-

Чуєш, цвірінькають так,

Мов їм про зиму байдуже!

Бач – розспівалася як!»

 

«Не байдуже тій пташці, мій синку,

Мусить пташка малесенька дбати,

Де б водиці дістати краплинку,

Де під снігом поживу шукати».

 

«Нащо ж співає? Чудна!

Краще  шукала б зерна!»

 

«Спів пташині потіха одна, -

Хоч голодна, співа веселенько,

Розважає пташине серденько,

Жде, що знову прилине весна».

 

Хотіла б я піснею стати

Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

 

Щоб ген аж за яснії зорі

Полинути співом дзвінким.

Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким.

 

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.

 

 

Вчитель.

Мистецтво – це час і простір, в якому проявляється гармонія людської душі. Як гімнастика тренує тіло, так театр тренує душу. І саме, в театралізації проявляється вміння дитини спілкуватися, вести діалог, виявляти свої почуття.

   Молодший шкільний вік – це якраз той вік, коли діти люблять казку.

   Казка  «Біда навчить»  Лесі Українки – одна з кращих літературних казок. Ми хочемо показати вам інсценізацію казки «Біда навчить» Лесі Українки.

Інсценізація казки «Біда навчить».

Ведучий.

Був собі Горобчик. І був би він нічого, та тільки біда, що дурненький. Нічого не тямив: ані гніздечка звити, ані зерна знайти. Тільки й того, що завзятий був до бійки.

(На сцені походжає Горобчик, поцвірінькує, роззирається на всі боки – поживу шукає. Несподівано помічає купку зернят.)

 

   Горобчик.

От так щастя! Ну й попоїм же я!

(Хтозна-звідки з′являється Задирака, теж горобець, щосили сердито відштовхує Горобчика від зернят.)

Задирака.

Це мої зернята! Я перший їх побачив!

Горобчик.

Чого це раптом – твої?! Вони -  мої!

Задирака (войовничо)

А от зараз побачимо!..

(Горобці розпочинають бійку. Нарешті стомлюються, сіли, важко дихають. Поки вони билися, з′явилася Курка, підібрала зернята, задоволено квокче).

Курка.

Ко – ко – ко! Дурні бились, а розумні поживились, ко – ко!

Горобчик.

Це ти про що?

Задирака.

Ти на що натякаєш, квоктухо!

Курка.

Це я дякую вам, що ви такі дурні: поки билися, я з курчатами поснідала вашими зернятами. Якби вас хто взяв у науку, може б, і птахи були!..

Задирака.

Вчи своїх курчат розуму, а з мене й мого досить.

Горобчик.

 (Задирака летить геть. Іде й Курка. А Горобчик сів та й міркує уголос.)

Справді, краще бути розумним. От розумна Курка наїлась, а я голодний сиджу! (Схоплюється, гукає услід Курці).    Гей, пані Курко! Навчіть мене розуму!..

Курка (озираючись).

Е, ні, вибачай, серденько! Шукай собі інших учителів, бо в мене й свого клопоту доволі…

(Курка пішла, а Горобчик сам-один зостався.)

Горобчик.

Треба когось іншого питати…

(Звідкись долинає «ку-ку!». Дивиться Горобчик – повз нього Зозуля летить. Він голосно до неї.)

Горобчик.

Тіточко Зозуле! Навчіть мене розуму!

Зозуля (на льоту).

Як у мене свого клопоту нема, то чужого я не хочу й сама, ку-ку! Не мала б роботи – чужих дітей розуму вчити!..

(Зозуля летить геть. Горобчик помічає Бузька.)

Горобчик.

Пане Бузьку! Ви такі розумні! Навчіть і мене розуму.

Бузько (проходячи повз, кидає роздратовано).

Тікай-но, поки живий! А то я вашого брата – клац! – і нема! (Іде геть).

Горобчик.

Ну й страхопуд!.. Кого б іще запитати?

(Горобчик оглядається, аж за спиною в нього з′являється задумлива мовчазна Ґава).

Горобчик.

Дядино Гаво! Чого ви так зажурилися?

Ґава (сумно).

Сама, синку, не знаю…

Горобчик.

А чи не навчите ви мене розуму?

Ґава.

Та ні, синочку, я й сама його не маю краще запитай у Сови: вона така розумна, може, щось і тобі порадить. Та ось і вона!

(З′являється сонна Сова. Ґава йде геть).

Горобчик.

Пані Сово! Чи ви сите?

Сова (злякано).

Га? Що? хто?!.

Горобчик.

Та це я, Горобчик.

Сова (сердито).

Який Горобчик! Не бачу! Чого притирився? І яка тебе лиха година по дневі носить?! Ото напасть – і вдень заснути не дають! (Засинає).

Горобчик (зітхає).

Що ж доведеться вечора чекати…

(Нарешті Сова прокидається, кліпає очима).

Сова (до Горобчика).

А що ти тут робиш?

Горобчик.

Та ждав, поки ви прокинетесь. Чи не могли б ви мене розуму навчити? Адже ви такі мудрі!

Сова.

Не на те я мудра, щоб дурнів навчати! Тікай-но краще, бо я голо-о-дна!..

(Горобчик тікає, наштовхується на Сороку, яка голосно скрекоче без упину).

Горобчик.

З ким ви, панянко Сороко, розмовляєте?

Сорока.

А хоч би і з тобою!

Горобчик.

 

То я дуже радий, як зі мною! Навчіть мене розуму!

Сорока.

А навіщо тобі, мій молодчику, розум? Без розуму в світі легше жити. А ти ліпше красти вчись, як я, тоді й розуму не треба. Ти ось поговори зі мною, то я тебе навчу!..

Горобчик (роздратовано).

А бодай тебе заціпило, скрекотухо! Цур тобі та пек тобі!

(Сорока ображено скреготнула та й геть подалась. А Горобчик сів та й думає вголос).

Горобчик.

І де ж я того розуму навчуся? Може, Крука запитати? Він стільки літ на світі прожив… а ось і пан Крук! Нумо – поспитаю його!..

(З′являється Крук. Горобчик – до нього).

Горобчик.

Навчіть мене, добродію, розуму! Я вже давно його шукаю, та ніяк не знайду.

Крук (розважливо).

Розум, молодче-горобче, на дорозі не валяється. А я тобі от що скаж: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш. От тобі моя наука.

(Крук пішов собі геть, а Горобчик засмутився).

Горобчик.

Що мені така наука?! Оно зима скоро – знову холод і голод… Знову з іншими горобцями за поживу битися… Ні, годі сварок! Краще побудую собі домівку та й у теплі перезимую…

(Горобчик складає з гілочок і пір′ячка гніздечко. Нарешті склав, умостився в ньому та й затих…)

Ведучий.

Отак наш Горобчик сам до розуму дійшов, за що заслужив повагу інших горобців. Перезимував зиму щасливо, а на весну став великим і мудрим Горобцем. А що вже господарний був, то й сусіди-горобці дивувалися.

(Ведучий до Горобчика).

«Які ви, пане сусідоньку, мудрі! І де ви такого розуму навчилися?»

Горобчик (розводить крилами).

Біда навчила!

Вчитель.

- Що примусило Горобчика замислитись над життям і змінитися?

Відповіді учнів.

(Горобчику, ніхто не хоче допомогти, він сам мусить навчитися правильно поводитися, працювати, здобувати досвід.

Він сам має усвідомити істину, що тільки сумлінною працею, повагою до інших, умінням переймати досвід дорослих, сприймати їхню науку – можна набути мудрості й заслужити повагу).

 

Вчитель.

Навчайтеся на творах геніальної української поетеси – Лесі Українки. Вони розкриють вам багатий світ поетичних образів, ознайомлять із життям, побутом наших предків, навчать любити і берегти нашу Батьківщину, її чудову природу, шанувати батьків.

 

 

 

docx
Додано
26 липня
Переглядів
46
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку