Тваринний світ мого села

Міністерство освіти і науки молоді і спортуУкраїни

Іванівська ЗШ І-ІІ ступенів.

                                                  Тваринний світ

                      мого села

Упорядник :

                    Синюк  Микола Ростиславович – вчитель географії    та біології

Іванівської ЗШ І-ІІ ст.

Спеціаліст ІІ категорії

Рецензент:

                 Петрих Фаїна Макарівна Директор Іванівської

       ЗШ І –ІІ ст.Спеціаліст вищої категорії

    У посібнику подано матеріали для використання на уроках географії у 8 класі.

Розглянуто на засіданні МО вчителів предметників

                        Іванівської ЗШ І –ІІ ст.

                        від 25.11 2011 р. протокол №2

Рекомендовано до друку та поширення на засіданні    методичної ради Іванівської ЗШ І- ІІ ст.

 від 28.11 2011 р.  

Вступ

  Який великий і багатий світ в якому ми живемо. Яка яскрава і різнобарвна природа навколо нас!

  Природа-це земля, повітря, вода і все живе на планеті. У природи свої споконвічні закони, своя гармонія буття. Це багаторівневий механізм, в якому все взаємопов’язане і вражаюче досконале. Навіть найменша істота на землі, унікальна та неповторна, є невід’ємною частинкою цього механізму. І найменше втручання в цей світ живої природи призводить до її розбалансування.

    Вінець творіння природи - людина. Але на жаль, іноді ми забуваємо про це, віддавшись низьким інстинктам, не задумуючись, спотворюємо цей живий світ, знищуємо його представників, порушуємо гармонію співіснування Людини і фауни, а отже, гармонію життя.

     На території нашого села є багато видів фауни. Вони є скрізь: у садах, на полях і луках, одних ми бачимо кожного дня, інших чуємо, а деякі не проявляють себе ніяк, але від цього вони не втрачають своєї значимості.

    Час, коли людина вважала себе "царем природи" і безжально винищувала живий світ планети, вже минув. Кожен вид рослин та тварин планети вплетений до чудової сітки життя. Перед людством постає одне із найважливіших завдань - збереження всього видового різноманіття видів та форм живих істот, які населяють землю. Ми повинні берегти рідну землю, все розмаїття живого від малесенької комахи до могутнього зубра. Багато тварин вже занесені до Червоної книги України. Це рідкісні та зникаючі види, які найбільш потерпіли від скорення природи людиною. Інші чекають своєї черги. Від кожного з нас залежить, чи зможемо ми зберегти видове різноманіття України. Кожен вид має свій унікальний генофонд, він - неповторне явище в природі. Будемо дбайливо оберігати природу рідного краю, кожну живу істоту, яка прикрашає нашу землю. Для того, щоб оберігати, - треба знати!

  Тож починаємо нашу подорож-знайомство з найбільш відомими представниками тваринного світу Кореччини які потребують нашої уваги, турботи та любові...

Мешканець лісів, парків, городів та полів; широко поширений в Україні. Тіло їжака вкрите панциром з голок довжиною до 30 см. Це не тільки захист від хижаків, а й пристосування для пересування через хащі, і "амортизатор" у разі падіння. Але є і зворотний бік такого пристосування - їжак збирає, наче щітка, на собі кліщів, які викликають нестерпний бруд, і не може вичесати їх. Тому "воює" з паразитами шкіри, нанизуючи на голки кислі лісні яблука, груші; інколи можна побачити їжака з цигарками або пахучою ганчіркою, які також  грають роль "дезинфекції".

  Живляться їжаки комахами, слимаками, черв’яками, жабами, відшукуючи їх по запаху та "на слух". Їжаки їдять навіть отруйних жуків, які в інших тварин викликають запалення нирок. Один зоолог підрахував, що входить в обіднє "меню" їжака: вуж, дві жаби, три жуки-носороги та три коника. Учені стверджують, що їжаки спокійнісінько перегризають хребет гадюці, в той час як вона в безсилій злобі звивається, намагаючись вжалити колючого нападника. Іноді їжаки ласують малиною, полуницями, жолудями, насінням буків тощо. На городі їжак "займається" слимаками, гусінню, личинками жуків-шкідників тощо. Але вдень його не помітиш на грядках, бо він веде нічний спосіб життя. Їжаки займають постійну територію, ретельно охороняючи її від вторгнення чужаків.

Пацюк сірий

  Пацюк сірий поширений по всій Україні, має рудувато-сіре або темно-буре тіло. Зустрічається на смітниках, в людських оселях, іноді по берегах річок та на полях. Пацюк будує собі кубло або риє нори, в яких народжує 6-8 малят. Живиться різноманітною їжею, яка залишається від людського столу; іноді нападає на дрібних птахів, жаб або гризунів. Пацюк може чудово плавати й полювати на рибу, молюсків та інших водяних тварин. Скрізь витісняє свого брата-двійника-пацюка чорного.

   Пацюки здатні переносити збудників багатьох небезпечних захворювань людей та свійських тварин (чуми, туларемії, енцефаліту). Збудники цих захворювань передаються людині через укуси кровососних членистоногих(кліщів, бліх). Там, де немає сміття та залишків їжі, немає й пацюків. Тому чистота - запорука здорового способу життя.

Миша польова. Миша хатня

  Миша польова має досить великі розміри,10-12 см. завдовжки. У неї бурувато-руде забарвлення тіла з добре помітною чорною смужкою на спині. Черево білувате, хвіст трохи коротший за тіло. Вид поширений по всій Україні, крім Криму. Риє неглибокі нори на полях між корінням дерев та кущів. У норах виводить декілька разів на рік по 4-8 малят, які дуже швидко ростуть і скоро також починають розмножуватись.

  Хатня миша має значно менші розміри (7-10см завдовжки) та сіре забарвлення тіла. Зустрічається на городах, узбережжях водойм та в людських оселях. У природних умовах риє нори, в яких декілька разів на рік виводить по 6-8 малят. Мишенята в двохмісячному віці здатні розмножуватися                                               

Лисиця звичайна

   Лисиця - загальновідомий хижак. Забарвлення хутра в неї руде або рудувато-сіре. Кінчик пухнастого хвоста завжди білий. Поширена лисиця по всій Україні, від сухих степів до глухих лісів. Лисиця - відомий індивідуаліст: узимку бачимо поодинокі особини лисиці, і тільки на літо вона утворює сім'ю . Паруються лисиці наприкінці зими, а вже в березні - квітні народжуються п’ять - шість лисенят. Півтора місяця цуценята вигодовуються молоком, а потім виходять на полювання разом з матір’ю. Основа живлення лисиці - мишоподібні гризуни. Малі лисенята із задоволенням ласують комахами, ягодами та плодами. Дорослі нападають на зайців, дитинчат козуль, живляться також рибою, пташиними яйцями, дрібними гризунами. Нори лисиця здебільшого риє сама, але часто займає борсукові, які слугують їй тільки 3-4 місяці, під час виведення та вигодовування потомства.

                                                                         Ласка звичайна

  Ласка - невеликий хижак, розміром трохи менший за пацюка, з тонким видовженим тілом та коротенькими ногами. Улітку верх тіла світло - коричневий, низ та горло білосніжні. Узимку звір перевдягається в чудове біле вбрання, яке робить його непомітним на снігу. У південних та південно-західних районах забарвлення ласок майже не змінюється.

  Поширена ласка по всій Україні. Зустрічається в лісах, полях, садах і парках, горах та по річкових долинах. Не боїться людини, нерідко  живе поблизу людських осель. Її улюблена їжа - дрібні гризуни: нападає також на жаб, птахів, ласує рибою, комахами. На десерт хижак може з’їсти трохи ягід, особливо полюбляє ялицю. Полює на здобич уночі. Кубла влаштовує під корінням дерев, у купах хмизу, у чужих покинутих норах.

Заєць - русак

Заєць — рід ссавців родини зайцевих (або зайців,). Рід містить близько 30 видів, поширених у всьому світі, окрім Австралії. Відрізняються довгими вухами, коротким піднятим хвостом, недорозвиненими ключицями, довгими задніми ногами, завдяки чому рухаються стрибками. Зайці дуже швидко бігають: заєць-русак може досягати швидкості 70 км/год.

Зайці живуть поодинці або парами. На відміну від кроликів, зайці не риють нір, а споруджують гнізда в невеликих ямках. Зайченята народжуються розвиненими, з хутром і розплющеними очима, і мати залишається з ними всього 5-6 днів, а потім лише іноді відвідує їх, через що багато зайченят гине від ворогів. Зір зайців слабкий, нюх добрий, слух чудовий; беззахисність стосовно численних ворогів (людина, хижі ссавці і птахи) робить їх украй боязливими; проте, переконавшись у своїй безпеці, зайці стають іноді украй зухвалими.

Навесні самці запекло змагаються за самок: встають на задні лапи і б'ють один одного передніми. При цьому вони сміливішають, і тоді їх часто можна побачити.

Лелека білий

Лелека білосніжний - птах з чорною відмітиною на крилах, червоним дзьобом і довгими червоними ногами. В Україні мешкає в змішаних та широколистяних лісах, у населених пунктах поблизу заливних луків, озерець, боліт. Повертається з теплих країв - Африки - вже в кінці березня й розпочинає ремонт старого гнізда або будівництво нового. У цей час лелека старанно відновлює гніздо та очікує подругу, підзиваючи до себе безголосою піснею - характерним тріском дзьоба. Якщо самичка сідає на гніздо, відбуваються "заручини" - весільний ритуальний танок, який супроводжується постукуванням, тріском дзьоба й вигинанням шиї. З цього дня пара лелек буде захищати гніздо від зазіхань інших претендентів на житло. У кінці квітня - на початку травня в гнізді лелек зазвичай з’являється 4-6 великих білих яєць. Кількість яєць залежить від наявності корму. Якщо їжі буде замало, батьки можуть без жалю викинути з гнізда частину потомства - краще виростити двох міцних лелеченят, ніж чотирьох кволих, не здатних потім завести свою сім'ю.

                               Дятел великий строкатий

   Звичайний птах в Україні, мешкає в лісах, полезахисних смугах, садах та парках. За розмірами трохи більший від шпака, має строкате забарвлення: зверху чорне, з великими білими плямами на крилах;горло та грудка - білі;на чорній голові - червона "шапочка"; підхвістя також  яскраво - червоне. Чорні "вуса", що починаються від дзьоба, роздвоюються, з’єднуються з чорним забарвленням шиї, окреслюючи білу "щоку". Осілий птах, якого важко не помітити в наших краях. Весною починається "сватання" дятла до подруги. Для цього він використовує "музичний інструмент" - суху гілку, на якій за допомогою дзьоба вибиває своєрідну "мелодію".

Ворона сіра

    Осілий, поширений по всій Україні птах. Забарвлення чорно - сіре. Голова, "краватка" та крила - чорні.

   До 50-х років минулого століття ворони тільки зимували поряд з людським житлом, а весною розбивались на пари і летіли будувати гнізда в ліс. У наш час більшість птахів на період розмноження залишається в міських зелених насадженнях.

     Ворони відновлюють та ремонтують старе гніздо або будують нове, використовуючи гілки різної товщини. Усередині гніздо вистеляється шерстю, шматочками шкіри, ганчірок, пір’ям та травою. В останній час ворони навчилися вплітати в гнізда шматки дроту, електричних проводів, які надають більшої міцності споруді і навіть допомагають насиджувати майбутнє потомство, нагріваючись на сонці.

Сорока

   Сорока - чорно-білий птах завбільшки з голуба. Хвіст сороки довший за тіло. Голова, шия та верхня частина спини - чорні, а боки та "плечі" - білі. Чорні крила та хвіст мають металічний відтінок, що надає їм синюватого забарвлення. Сорока поширена по всій Україні, це загальновідомий птах. Мешкає в садах, лісах, парках та полезахисних смугах. Сорока завжди привертає до себе увагу веселим тріскучим стрекотінням.  У лісі вона першою сповіщає мешканців про небезпеку, розносить плітки та останні новини. Але біля гнізда сорока поводиться тихо, ніби води в рот набирає. Навесні пара птахів ремонтує старе гніздо або будує нове, часто розміщуючи його на деревах з колючими шипами. Гніздо має вигляд великої, недбало складеної з гілок кулі. Зверху гніздо прикрите дахом з гілок, які захищають від хижаків. Вхідний отвір знаходиться збоку, непомітний. Усередині житло сороки вимазане глиною, турботливо вистелене пір’ям, шерстю, травою, чепурненьке і затишне.

Шпак звичайний

 Чорний птах із синім відтінком пір’я, жовтим дзьобом та жовтими ногами. Восени на новенькому блискучому пір’ї молодих птахів з’являються світлі плямки, утворюючи строкате забарвлення. Перелітний птах в Україні з’являється вже на початку березня, щоб оселитися в приготованих для нього шпаківнях.

  Взагалі шпак – лісовий мешканець; гнізда влаштовує в дуплах дерев, у норах на високому березі річки. Останнім часом все більше птахів поселяється в місті, залюбки звиваючи гнізда в шпаківнях та під дахами будинків. Шпаки дуже прискіпливо обирають місце для свого майбутнього гнізда.

 Якщо шпаківня зроблена абияк і ненадійно прикріплена, птахи її покинуть.

Ластівка сільська  Ластівка – найтиповіший представник родини ластівкових, які ідеально зріднилися з повітряною стихією. В Україні ластівка – звичайний перелітний птах, який представлений декількома видами. Серед них ластівка сільська, міська та берегова. Сільська ластівка має синьо – чорний верх тіла, білі грудку і черевце, брунатно – руде горло. Довгі кінці крайніх пір’їн хвоста утворюють своєрідну вилку – кіску, за що сільську ластівку називають ще «касаткою». Оселяється переважно в населених пунктах сільського типу. Гніздо ліпить з глини, змоченої слиною. Такі гнізда у вигляді чашечки можна побачити на стінах, балках будівель, у тунелях та під дахами будівель

Горобець хатній.

   Горобець польовий та хатній – поширені по всій Україні осідлі види птахів, які тримаються поблизу людських осель, на полях, луках, у парках і садах. Два види горобців відрізняються зовнішнім виглядом: верх і потилиця польового горобця каштанові, а хатнього – сірі, і тільки боки облямовані каштановими смужками.   Горобці гніздяться в дуплах, шпаківнях, у норах; іноді просто на деревах звивають затишне товсте гніздечко, вистилаючи його зсередини пір’ям. За літо буває дві – три кладки, кожна з яких містить 5 – 7 сіруватих або білуватих плямистих яєць. Через два тижні насиджування вилуплюються пташенята, які невдовзі покидають гніздо. Батьки вигодовують їх комахами, а самі живляться насінням, плодами та різноманітними залишками їжі з людського столу. Польові горобці – справжнє лихо для посівів соняшника та інших сільськогосподарських культур. Але вони приносять і користь, знищуючи велику кількість шкідливих комах.