Творчість поетів Шепетівщини періоду російсько-української війни

НАТАЛІЯ СОБЧУК, УЧИТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ, ЛІТЕРАТУРИ ШЕПЕТІВСЬКОЇ ЗОШ №1 Літературно-мистецька студія «ДОЛЯ» Творчість поетів Шепетівщини періоду російсько-української війни

Війна - потужний каталізатор розвитку літератури З історії літератури, війна – це не лише біль, жах, руйнування та смерть, а ще й потужний каталізатор розвитку літератури. Російсько-українська війна не стала винятком. Протягом останніх років вийшла друком досить велика кількість різноманітних видань про події на Сході країни, серед яких важливе місце займають і твори наших військових. І щоденно, коли Україна бореться з російськими окупантами, наші поети пишуть, підіймаючи дух військовим, мирним мешканцям. Бо слово – теж зброя!

Так, нині у кожного українця своя зброя, якою він б’є ворогів. У членів Шепетівської літературно–мистецької студії «Доля» ця зброя – СЛОВО. Протягом останніх років студійці присвятили багато віршів темі Майдану, окупації Криму та Донбасу, російсько–українській війні, яка триває дев’ятий рік, а останніх два тижні – нинішній відкритій агресії росіян, які відкрито ввели на територію країни війська і вбивають наших дітей, синів, що захищають рідний край, мирних жителів, руйнують наші міста і села. У кожного своя зброя!

Кухарук Віра Василівна Народилася 15 грудня 1954 році в селі поблизу Вінниці.  Працювала на різних керівних посадах. Зараз – пенсіонерка. З 2000 року  є керівником літературно-мистецької студії “Доля”. Пише вірші на різні теми, любить малювати. ЇЇ вірші друкувалися в газетах “Шепетівський вісник”, “День за днем”, газеті “Діаспора” та журналі “Погляд” в місті Сакраменто, штат Каліфорнія, США. Увійшли до альманаху “Шепетівка в шепоти путівка” (2007) та книги поезій “Пензлі різнобарв” (Київ, 2012), літературно-художнього журналу “Твої вірші” (Київ, 2013, № 1). Автор збірок “Промінь надії” (2011), “Таїнство воскресіння” (2011), “Осіння симфонія” (2012), “Черемхова заметіль” (2013). Упорядник збірок поезій членів студії “Доля”: “Мамина яблуня”, “В Шепетівці зацвіли сади”, “Доки співають дзвони”, “Не заживає в серці рана”, “Спориші”.

Віра Кухарук Війна прийшла незвана в дім Війна прийшла незвана в дім Страшні новини, аж душа болить- Знов москалі нам палять Україну. Лікарні і будинки – все горить. Страждають люди… За яку провину? Катують і вбивають діточок, Рвуть на частини українське небо. А скільки згасло в небі зірочок?.. Війна прийшла незвана в дім до тебе. Протистоїть ординцям скіфський дух, Який живе у тобі споконвічний. Москаль – давно не брат нам і не друг. Та ж він заклятий ворог наш одвічний! Криваві битви й бурі всіх віків Не стали українцям на заваді. Йдемо вперед, тамуючи свій гнів, І віримо собі й болючій правді. Залили світ брехнею вороги. В їх арсеналі ще підступність хитра. Та українців не перемогти. Ми проти темряви і наша мрія світла. За волю і свободу мій народ Завзято б’ється. Молимо всі Бога, Щоб допоміг прогнати всіх заброд З землі правічної. Хай буде Перемога! Віра Кухарук Ми хочем жити на своїй землі Ми хочем жити на своїй землі Купчасті хмари, неба голубінь, Весна в чужих краях блукає досі. А над країною нависла чорна тінь війни страшної… матінка голосить. Серед смертей, страшної суєти, Життя, колись яскраве, нині сіре. Всі почуття, фантазії, думки Сфокусувались в крапку в одній мірі. Ти сам завис між небуттям й буттям, Бо твоя доля вже залежить від чужого. Не переймаєшся ні каплі майбуттям, Сидиш у темному підвалі й кличеш Бога. Від обстрілів повітря – не дихнеш, Гарячий пил у легенях вирує. Ти нині вижив… з ляку не збагнеш, Що долею вже випадок керує. Весняна просинь, зблякла вся краса. На серці – біль пекучий і тривога. І тобі байдуже, що квітнуть небеса, Сховатися б… Та рано ще до Бога. Ти хочеш жити на своїй землі! Коріння тут твоє, твоя родина. Нехай навіки щезнуть орки злі! Хай квітне наша люба Україна!

Доскач Сергій Вір­ші Сер­гій по­чав пи­са­ти ще в ди­тинс­тві. По­етич­ний та­лант особ­ли­во про­явив­ся в юнос­ті. Піс­ля шко­ли він пос­ту­пив до Жи­то­мирсь­ко­го дер­жавно­го пе­да­го­гіч­но­го ін­сти­ту­ту ім. І.Фран­ка на фі­ло­ло­гіч­ний фа­куль­тет, спе­ці­аль­ність «Ро­сій­ська мо­ва і лі­те­ра­ту­ра». Сер­гій Пет­ро­вич ви­ріс в ро­сій­сько­мов­ній ро­ди­ні, але він ук­ра­їнець, сві­до­мий ук­ра­їнець, усі­єю ду­шею від­да­ний сво­їй кра­їні та на­ро­до­ві. Йому все до­ро­ге і лю­бе, як кож­но­му ук­ра­їнсь­ко­му сер­цю, йому бо­лить все те, що й кож­но­му з нас. Його пат­рі­отизм щи­рий, а не штуч­ний. Він жи­во від­чу­ває і ре­агує на всі по­дії, що від­бу­ва­ють­ся сьогод­ні, на всі про­яви зне­ва­ги зі сто­ро­ни «су­сі­дів», і зра­зу ж дає гос­тру від­січ вір­ша­ми. Вір­ші раннього пе­рі­оду жит­тя, гро­ма­дянсь­ка лі­ри­ка, яка яс­кра­во ві­доб­ра­жає ак­тивну жит­тє­ву по­зи­цію ав­то­ра, ви­со­ку мі­ру від­по­ві­даль­нос­ті, сві­до­мос­ті й пат­рі­отиз­му, та­кож ба­га­то лі­рич­них вір­шів, прис­вя­че­них най­прек­расні­шо­му по­чут­тю — лю­бо­ві, вий­шли з-під пе­ра ав­то­ра у зрі­ло­му ві­ці, піс­ля ба­га­то­річ­ної пе­рер­ви.

НЕНАВИСТІ ПОВИННО БУТИ В МІРУ? Ненависті повинно бути в міру? Незрозумілі ці слова мені… Тоді на чому будувати віру У нашу перемогу в цій війні? На закликах сльозливих паціфістів Про милість до триклятих ворогів? І втратити свою при цьому гідність, І зрадити найкращих із синів, Що не шкодують сил на полі бою, І віддають за нас свої життя, Щоб захистити світлу нашу волю І неньки України майбуття? Ненавидіти ворога до люті За те, що він накоїв – це не гріх, А дехто хоче в міру... Що ви, люди?! Помститися нам треба за усіх, Хто вже ніколи ранок не зустріне, За всіх дітей загиблих, за дівчат Згвалтованих, за тих, кого у спину Застрелив без жалю росіський кат. В тяжкі часи, крокуючи до миру, Не можна поступитись у ціні... Ненависті повинно бути в міру?.. Незрозумілі ці слова мені. Сергій Доскач ПРИРЕЧЕНА НА ЩАСТЯ Що у травні? Війна... Але ми Сподіваємось, любимо, віримо, І ніхто не скасує весни, Що живе нескінченними мріями Про життя, де панує любов; Не даремно за нього ми боремось... З «Азовсталі» рятують «Азов»... За героїв відважних помолимось. Чорнобаївка в ...надцятий раз Диких орків зустріла «привітненько», Не здолати нікому вже нас, Крокувати дорогами світлими Далі нам по життю, бо ми є Вільні люди, як вітер замріяний… Хай це слово травневе моє Підбадьорить вас, друзі, бо вірю я: Не навіки ця клята війна, І до того ж із ранку й до вечора Без зупинку шепоче весна: «Україна на щастя приречена…». Сергій Доскач

Жмурко Леонід народився 29 лютого 1968 року в Шепетівці . Освіта середня спеціальна, за фахом –бухгалтер- економіст. Трудову діяльність почав у 1987 р. Працював у в/частині нормувальником, інженером із нормування та майстром ВТК до 1997 року. З 1997 по 2006 рік жив і працював у Сибіру, в місті Сургут (продавець, сторож, будівельник, вихователь, репититор, старший Менеджер харчового оптового складу і поет незрівнянного таланту. З 2006 року Леонід Жмурко мешкає в Шепетівці

Ти як? Загубилося сонце в мереживі квіту й гілляк, розплескалося небо за обрій рясними дощами... Телефон оживає простеньким питанням «ти як?», не формальним тепер, – як пароль «чи живі?», поміж нами. В двох словах, – ні, не світ – хвилювання, турбота земна, в час коли переплутались долі, молитви, країни, в час коли над землею лютує безжальна війна, і людей розкидало як вітром лелечі пір’їни... Цінувати ми стали життя, за яке не даси копійчину щербату, не те щоб все золото світу. Дивовижно – війна, а знаходимо час для краси: ми дивуємось тиші, світанкам, травневому цвіту... Ми дивуємось тому, що досі живі, що ми є, що настав день новий, бо тепер кожен день ми цінуєм. Та радіємо відповіді на питання своє: «Все гаразд. А, як ти»?.. «Все гаразд. Обіймаю й цілую». Леонід Жмурко збiрка ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ, 2016-2022 рр. Один до трьох -------------------------------------------- Статистика вiйни -------------------------------------------- Один до трьох (а може й до п’яти...). Цілком прийнятні втрати у двобої. Та це не просто цифри для графи статистики – бездушної, сухої. Один до трьох, хтось каже – до п’яти... Помнож чи поділи, й думки звихнуться, – один до трьох – батьки, сини, брати, чоловіки, які не повернуться додому знов ніколи!.. Назавжди (напевне, незнайомого солдата), вгризеться через риску, для живих, як шрам страшний у камінь дата й дата... Один до трьох... Статистика страшна, щоденна, до якої ніби й звикли, та то не тільки цифри, а ціна скалічених, полеглих, безвість зниклих!.. . Леонiд Жмурко збiрка ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ, 2016-2023 р.р.

Леонід Жмурко

Андрій Кондратюк проживає у с. Велика Медведівка. Разом із дружиною Наталею виховують трьох донечок – красунь. У 2014, 2015 рр Андрій брав участь в антитерористичній операції на Сході України, захищав кордони рідної країни Йому, молодому чоловікові і батькові, довелося бачити жахіття війни, біль, сльози. У своїй збірці поетичних творі «Чуття родини» він розповідає про пережите в ті роки, про побратимів, про величезний патріотизм, пише про дитинство, природу, рідний край. До щему вражає розповідь Андрія про перший вірш «Лист додому», який був написаний в зоні АТО і не був надрукований, бо загубився на дорогах війни...

Джерела інформації: https://denzadnem.com.ua/shepetivshhyna/kultura/2707 https://www.facebook.com/groups/688454557994803 https://shepetivka.com.ua/novyny/kultura/5177-uchasnyk-boiovykh-dii-prezentuvav-svoiu-tvorchist.html http://shbiblio.ucoz.ua/index/literaturno_mistecka_studija_quot_dolja_quot/0-14