Творчість Ю.Яновського в сучасній літературній парадигмі

Творчість Ю.Яновського в сучасній літературній парадигмі

Перша половина минулого століття – переломний етап у розвитку української літератури. У цей час відбувалися кардинальні зміни в принципах художнього осмислення буття, руйнувалися старі канони та формувалися засадничо нові уявлення про естетичні пріоритети, роль і завдання мистецтва. Особливе місце в цьому періоді посідають двадцяті роки, коли в українську літературу прийшло чимало талановитих письменників, доля більшості з яких склалася трагічно: вони стали жертвами брутального втручання тоталітарної держави в літературу. М. Наєнко зауважив, що в дискурсі сучасного літературознавства «з’явилася низка історико-літературних і теоретичних праць, в яких є спроби цілковитого переосмислення українського літературного процесу» [55, с. 319]. Проте, навіть на тлі звичних злетів і падінь обдарованих художників слова феномен Юрія Яновського – явище унікальне. За словами М. Наєнка, трагічність долі Ю. Яновського зумовила складність наукового вивчення його творчості, відмінності в підходах критиків до творчості письменника. Йому судилося стати символом прагнень української культури до європейськості [55, с. 320]. За спостереженнями С. Павличко, це «одна з найвиразніших характеристик ХХ століття – всеприступність і всепроникливість стратегій влади, які здійснюються та підтримуються дискурсивно, завдяки серіям правил і процедур, які діють на рівні підсвідомого та формують це підсвідоме» [59, с. 84]. 

Щодо приналежності Юрія Яновського до тих чи інших літературних напрямів і течій, то, як стверджує В. Панченко, він, під впливом зовнішніх факторів (радянського режиму, критики та жорстокого «ідеалістичного пресингу»), проходить тяжкий шлях від неоромантизму до соцреалізму; від вітаїзму, високих гуманістичних ідеалів і поглядів – до самозречення, відмови від власних принципів. В. Панченко пише: «Режим розчавив його талант, змусивши цього самобутнього неоромантика зректися власного «Я»» [62, с. 7].

І. Семенчук зауважує, що «активний вітаїст» ВАПЛІТЕ Ю.Яновський, як і багато інших,  піддається впливу тоталітарного міфу панівного соцреалізму. Але  в цьому випадку треба говорити про вплив на підсвідомість,  а не  про остаточне її формування. Адже митець належить не суспільству, яке намагається підігнати його під певний канон, але й мистецтву, яке диктує йому свої закони. Зараз немає сумніву в тому, що творчість митців «розстріляного відродження» припадає саме на період  «естетизації політичного життя» й зовсім не вписується в рамки тоталітарного мистецтва [73, с. 28]

Свій літературний шлях Яновський розпочинав як поет, що мало вплив на його подальшу прозову творчість, а особливо на ранні її зразки, зокрема, й на «Майстра корабля». Мова його творів є дуже своєрідною, його образи символічно навантажені, його тропи романтичні та поетичні. Дружина Яновського, Тамара Юріївна, пригадує: «Він писав романи, оповідання, п’єси, сценарії, поезії. Без віршів взагалі важко уявити його творчість. Вони впліталися в прозу, були супутниками майже кожної збірки, входили складовими частинами в роман. Та й чимало його новел іноді здавалися віршами, такі вони були поетичні» [44, с. 81]. А сам Ю. Яновський говорив: «Я тепер щойно наповнюю себе промінням зір, таємницями хвилин. Тепер я лиш відчуваю велике, і перо моє ворогує з думкою. Тепер в мене хаос. А пройде час, і зігнуться мої юнацькі плечі, і перше срібло на голові неминуче надійде – я буду суворим майстром. Я не випущу тоді блукати між рядками зайвого слова, я не дам бачити будування своїх будинків. Моє перо холодно ліпитиме рядки, і книжка, як дім, чекатиме недовговічного хазяїна – чужої думки» [44, с. 113].

За останнє десятиліття ХХ ст. видано найбільшу після 20-х років кількість публікацій, присвячених Ю. Яновському. У працях В. Агеєвої, В. Бондаря, М. Гнатюк, М. Жулинського, С. Журби, Л. Кавун, Ю. Лавріненка, Н. Мафтин, Р. Мовчан та інших досліджені окремі складники поетики й авторської концепції дійсності Ю.Яновського; здійснені спроби визначити місце його творчості в літературі першої половини ХХ ст. зокрема, та в історії української літератури узагалі.

Взаємостосунки письменника з попередньою та  сучасною йому літературою ставлять дослідників перед необхідністю не лише проектувати творчість автора на історико-літературний процес, але й з’ясовувати специфіку інтертекстуальності його творів. Це особливо важливо для «нової» літератури ХХ століття (модернізму та  постмодернізму), яка відзначається високим ступенем інтертекстуальності, з якою співвідноситься ознака художнього світу письменників-модерністів – неоміфологізм. Сучасне літературознавство приділяє значну увагу міфологічному складнику загальної картини світу в літературі ХХ століття.

Низка спостережень, зроблених дослідниками творчості Ю.Яновського (Н. Мафтин, Р. Мовчан та ін.), свідчить про те, що неоміфологізм був властивий і його художньому мисленню. Однак, як наголошує Р. Мовчан, поряд з архетипічними елементами класичних міфів, літературними та  культурними міфами нового часу, що зустрічаються в  текстах романних творів Ю. Яновського, письменник творив власний міф, який засновувався на вірі в можливість змінити світ, зробити його справедливим і щасливим. Цю естетизовану віру, попри її видиму утопічність, він намагався реалізувати в своїх творах. Ідея універсальної відповідності «вічного» (прадавнього) «минущому» (сьогоднішньому), що стоїть за неоміфологічними й інтертекстуальними побудовами, виводить на  кардинальну проблему взаємовідносин художнього світу митця й  того комплексу естетичних явищ, становлення яких в основному відбувалося саме на початку ХХ століття, діставши згодом назву «модернізм» [53, с. 60].

Ц. Тодоров підкреслює, що для характеристики особливостей власного художнього світу письменник шукає інше визначення. Так, у систему релевантних для Ю. Яновського понять увіходить «романтика вітаїзму», саме той, на думку письменника, стиль, який сповідує він сам. Але насправді «романтика» для нього – метафоризований термін-образ, що означає тип соціально-естетичної поведінки митця в нових умовах. Це своєрідна психологічна категорія, яка має стимулювати дух неспокою, протесту, боротьби, активізовувати життєву енергію людської спільноти (звідси й уточнення: романтика вітаїзму). У цьому контексті зрозумілі спроби дослідників пов’язати Ю. Яновського з так званим «неоромантизмом», про який багато говорили на початку ХХ століття [80, с. 30].

Слушно зазначає Р. Харчук у статті «Талант і його одержавлення (Юрій Яновський)», що «формула «свобода таланту і його одержавлення» виражає особистісний закон творчості Ю.Яновського – його самототожність» [86, с. 33]. Проте перехід від «свободи таланту до його одержавлення відбувався під тиском зовнішнього, соціального чинника – тоталітарного режиму» [86, с. 33]. Художньою сутністю Яновського-прозаїка був романтизм, який був відчутний вже у назвах творів: «Байгород», «Майстер корабля», «Чотири шаблі». Метафоричність назв у наступних творах веде до згасання романтичної тенденції. Твори Ю.Яновського пов’язані з національною філософією історії, її культурою. Дослідниця, аналізуючи романи письменника, вказує, що у «Чотирьох шаблях» увага акцентується на проблемі витривалості й нетривкості українців. Проте, за Ю. Яновським, «українському характерові бракує тривкої свідомості. Її несе культура. Неповна культура, її периферійність ведуть до усіченої свідомості й духовного заламання»[86, с. 52]. У «Вершниках» проблема культури практично відсутня, її слід помітний тільки в образі комісара Данила, за покликанням – письменника, який прагне дати основу новій культурі – пролетарській. Саме пролетарське, а не національне є основою цієї культури і самого життя. Цю тезу митцеві судилося підтвердити власною творчістю, адже наступний після «Чотирьох шабель» роман «Вершники» був «результатом духовного заламання й нетривкої свідомості. У цьому творі внутрішня цензура фальшувала історію й саме життя» [86, с. 52].

«Майстер корабля» – роман, який написано Ю.Яновським у 1927-1928 рр. Роботу над ним автор почав в Одесі, закінчував – у Харкові. Твір відразу стає популярним, літературознавці дають йому неоднозначні оцінки, але в цілому роман сприймається схвально. Пізніше О.Бабишкін відзначить, що роман написано людиною надзвичайно «сильного поетичного почуття» [3, с. 48], і є цікавим та оригінальним, привабливими є його герої, вони вольові та самодостатні. До негативних рис роману критик, у відповідності до вимог соцреалізму, відносить абстрактність письменника у розумінні національної культури, засуджується використання Яновським нових форм, шляхом деструкції класичних, що спричинило «невиразність» форми роману.

А. Тростянецький та О. Килимник також не сприймали поглядів письменника на культуру нації, називали міркування Ю.Яновського про неї невірними, невдалими, натуралістичними, бо як ними визначалося, вони відокремлюють роман від радянської пролетарської літератури. Показовими у цьому плані є слова О. Килимника, радянського літературного критика, який у книзі «Юрій Яновський. Життя і творча діяльність» (1957) говорить, що у романі «Майстер корабля» стверджується, «ніби біологічна природа людини має стати основою реалістичного мистецького твору, у якому сюжет не має особливої ролі, і що безсюжетні твори і є тими, до чого йде розвиток літератури і мистецтва» [37, с. 101]. А. Тростянецький у своєму критично-бібліографічному нарисі про Юрія Яновського, схвалюючи тематику роману, високо оцінюючи його як «гімн роботящим рукам і силу їх єдності», майстерність морських пейзажів, пише про те, що «Майстер корабля» – твір нерівний, ідейно нечіткий, його важко сприймати як художню цілісність [81, с. 28].

Згодом на довгий час роман «призабувається» вітчизняною критикою, через свою невідповідність пролетарській літературі. Саме ця «несхожість» та невідповідність радянським ідеалам стала причиною довгого неприйняття радянським читачем цього роману, відторгнення його, як «інородного тіла». Перший крок уже після повернення «Майстра корабля» до читачів і тривалого замовчування його радянською літературною критикою, зробив С. Плачинда, який відзначав, що роман «Майстер корабля» є філософським, у значній мірі, публіцистичним, гострим, наступальним, він спрямований проти пошлості і ремісництва в літературі, проти бруду і міщанського несмаку в мистецтві [66, с. 65].

Відрадним став факт появи 2002 року книги «Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» як літературна містифікація» (упорядник В. Панченко) [ 64], адже текст роману, поданий у цьому виданні в супроводі давніх і сучасних інтерпретацій, не передруковувався двадцять років. В. Панченко доходить висновку: «Немає підстав думати, що участь Ю.Яновського в літературних угрупуваннях 20-х якось відчутно позначилися на творчості письменника. До теоретичних гасел футуристів він був і залишився холодним» [64, с. 4]. В. Панченко також зауважує, що серйозною проблемою, в розв’язанні  якої  до  єдності  позицій далеко, – це проблема романтичного начала  в  творчості  митця, що й  спонукає  до  подальших студій  над художньою  спадщиною Юрія Яновського [62, с. 6]. Як зазначає дослідник, оригінальним художнім явищем українського модернізму 1920-х років була експериментальна романістика, без осмислення специфіки якої не можна розкрити динаміки літературного процесу цього періоду. Однією з прикметних ознак поетики українського експериментального роману є синтез засобів літератури й кіно. Зближення літератури й кіно на початку ХХ століття було фактом очевидним. Ці поетикальні особливості яскраво виявилися в романі «Майстер корабля» Ю.Яновського [61, с.4].

Дослідження М.Гнатюк є спробою осмислити творчість українського письменника під теоретико-текстологічним кутом зору [17, с. 5]. Літературознавець зазначає, що експериментування письменника стосується «не лише його відкриттів у сфері смислової організації тексту, формо- та жанротворення, а й значно ширше – включення української літератури в систему нових естетичних координат, закорінення на наших теренах європейської мистецької традиції, входження України в світовий культурний та геополітичний простір» [17, с. 8]. Заряджена духом «романтики вітаїзму», творчість Ю.Яновського «виявила напрочуд яскраву й оригінальну палітру романтичних символів, які, організовуючи смислову парадигму тексту, невіддільні від його структурування. Підкреслена художня умовність твору розширювала авторські можливості генерування смислу, вихід у сферу широких культурно-філософських та суспільно-історичних узагальнень», – вважає критик [17, с. 9].

Зокрема, аналізуючи «Майстер корабля», М. Гнатюк вказує на «автобіографічний синерген» Ю.Яновського як вияв метатекстуальності у творі [17, с. 5]. У цьому контексті варто зазначити, що автобіографічний синерген у романі «Майстер корабля» реалізується через спогади, листи, зображення реальних ситуацій, завуальованих нестандартністю бачення і ускладненими вигаданими елементами, а також зображення і одночасне приховування реальних людей, прототипів, літературних героїв. М. Гнатюк зауважує, що необхідність сучасного узагальненого й неупередженого аналізу художнього доробку митця, в якому відбилися основні тенденції не лише української, а й світової літератури, підсилюється першочерговим завданням дослідження рукописів як відправної точки прочитання твору, визначення його автентичності. Надійними опорами для нього завжди залишалися народна творчість, кращі зразки вітчизняної та світової класики. Націєтворчий чинник став заслоном тоталітарному тиску, а шлях духовного оновлення суспільства митець вбачав у засвоєнні й примноженні цивілізаційних культурних цінностей. В умовах активного формування постколоніального простору палімпсестне прочитання художніх текстів Ю.Яновського відкриває можливість нового осмислення культурного дискурсу, інтерпретації в різних площинах герменевтичного кола [17, с. 6].

Літературознавець Лідія Кавун у роботі «Художня модель ідеального світоустрою в романі Юрія Яновського «Майстер корабля» здійснює спробу інтерпретації роману письменника через звернення до концепції «романтики вітаїзму». Твір українського прозаїка розглядається крізь призму філософсько-естетичної парадигми німецьких романтиків, а також ідей Фіхте, Шеллінга, Новаліса, Гердера, Шпенґлера. Письменник художньо втілює у своїх героях ідею розвитку людства в напрямку вдосконалення. При цьому письменник звертається до мистецького осмислення парадигми Фіхте-Новаліса про роль особистості в історії. Ю.Яновський, вважає дослідниця, художньо втілює в своїх героях «ідею розвитку людства в напрямку вдосконалення. При цьому письменник звертається до мистецького осмислення парадигми Фіхте-Новаліса про роль особистості в історії» [36, с. 373].

Роман «Майстер корабля» Юрія Яновського – перший мариністичний роман в українській літературі та перший твір, присвячений оспівуванню творчої праці людини в галузі кіномистецтва ХХ ст. Як сказав Є.Маланюк, заслуга Ю. Яновського в тому, що він «відкрив та завоював» море, але варто зазначити, що робив він це під певним впливом. Читаючи цей твір, не важко помітити його екзотичність, незвичайність, символічність та «відірваність від життя», відчутно й те, що його написано «не без західних впливів». Він є новаторським, але наближеним до зразків модерністичних та імпресіоністичних творів світової літератури [49, с. 2]. Критики початку ХХ ст., та сучасні вчені відзначали типологічні сходження прози Ю.Яновського з творчістю Р. Кіплінга, Дж. Конрада, П. Морана, Мопассана (Г. Костюк), І. Бабеля (О. Білецький), К. Фаррера, Дж. Лондона, (Л. Гижа, М. Ласло-Куцюк, М. Наєнко), К. Паустовського, О. Гріна (Г. Клочек, В. Панченко). Відзначено літературознавцями (зокрема, О. Бабишкіним, В. Агеєвою, М. Ласло-Куцюк, В. Панченком та ін.) перегук романістики Ю. Яновського з творами Дж. Дос Пассоса.

У статті «Роль біблійного інтертексту в романі Юрія Яновського «Майстер корабля» Тетяна Ткаченко досліджує мистецьку інтерпретацію біблійної символіки у романі українського письменника. Акцентуючи на авторському сприйнятті й тлумаченні певних образів і подій зі Святого Письма, дослідниця проводить зіставлення на формальному та змістовому рівнях та акцентує, що в романі «Майстер корабля» Ю.Яновський відтворив розмаїту палітру буття особистості, надав національному значення сакрального та загальнолюдського. Використавши біблійний інтертекст, він зумів довести, що найдорожчий дар Бога людині – саме життя в усіх його проявах, за зневагу цінності якого людство приречене на загибель [79, с. 396].

Отже, сучасні критики відзначають романтичне світовідчуття митця, що знайшло своє втілення в кращих його романах «Майстер корабля», «Чотири шаблі». Гармонійне  поєднання  дійсності  та  ідеалу  чи  то  в  процесі  натхненної  творчої  праці  (роман  «Майстер  корабля»),  чи  у  визвольних  народних  рухах  (роман  «Чотири  шаблі»)  стало стилетворчою домінантою активного романтизму. Ю.Яновський увійшов в українську літературу як один із новаторів модифікації романного жанру.