Державний Професійно-Технічний Навчальний Заклад
«Богуславське вище професійне училище
сфери послуг»

 

 

 

 

 

 

 

Творчий проект на тему:

«ВІД ВЕРЕТЕНА ДО СИСТЕМИ АВТОМАТИЗОВАНОГО ПРОЕКТУВАННЯ ОДЯГУ. ПОГЛЯД У ЧАСІ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала  викладач вищої категорії  Куцовол Н.В.

 

 

 

 

 

Богуслав

 

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історичні відомості...........................................4

1.1. Історія зародження ткацтва в Богуславі...............................4

1.2. Богуславська суконна фабрика.....................................5

1.3. Фабрика художніх виробів «Богуславка»..............................7

1.4. Розвиток килимарства...........................................9

Розділ 2. ДПТНЗ «Богуславське вище професійне училище сфери послуг»..........11

2.1. Становлення навчального закладу..................................11

2.2. Учнівські досягнення...........................................12

2.3. Зразковий театр мод «Перлина Росі»................................16

Висновок........................................................17

Про нас у ЗМІ ………………………………………………………………..............................18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Легка промисловість України включає галузі, які виробляють товари народного споживання – тканини, одяг, взуття, предмети галантереї та парфумерії тощо. Серед них – текстильна, швейна, трикотажна, шкіряно-взуттєва, шкіргалантерейна, хутрова та інші галузі. Вони розвиваються на основі переробки як власної (льон, шкіра, хутро, хімічні волокна, вовна), так і довізної (вовна, бавовна, текстиль) сировини.

Підприємства легкої промисловості орієнтуються на споживача, жіночі трудові ресурси і джерела сировини, тому вони поширені, загалом, на території всієї України. Однак легка промисловість у країні завжди відставала від потреб суспільства щодо асортименту, якості й обсягів виробництва продукції, а в наш час перебуває у глибокій кризі.

Найважливіша галузь легкої промисловості – текстильна. Включає бавовняні, вовняні і лляні підприємства, що виготовляють тканини, нитки, пряжу та ін. Збереглися і традиції виготовлення вовняних та шкіряних виробів, які люди використовують поряд із промисловими товарами. Кожна з галузей текстильної промисловості має свої особливості розміщення. Всьому світові відомі вироби майстринь із Косова, Вижниці, Коломиї, Чернівців, Львова, Тернополя, Решетилівки, Богуслава, Кролевця та ін.

Дослідження легкої промисловості та її проблем дуже актуальні в наш час. Її галузі то зазнають розквіту, то занепадають. Політика уряду спрямована на максимальну підтримку розвитку легкої промисловості. Глава уряду 2018 року, Володимир Гройсман, заявив, що легка промисловість увійшла до переліку галузей, які є рушіями розвитку економіки. Завдання України – розвинути цей потенціал і дати можливість підприємствам залучати нові технології, створювати нові робочі місця. 

Вагомий внесок у розвиток легкої промисловості України внесло місто Богуслав. Мета даної роботи – дослідити історію виникнення легкої промисловості в м. Богуславі та тенденцію її розвитку з роками.

Середнавчальних закладів, які дали стежину у життя не одному високо-професійному перукареві, кухарю, кравцю, закрійнику – Державнийпрофесійно-технічнийнавчальний заклад «Богуславське вище професійне училище сфери послуг». Славна його Історія, значиме для сфери побуту Київщини сьогодення. Тож познайомимося ближче із цим навчальним закладом, а саме з історією виникнення професії «Кравець», «Закрійник», «Технік-технолог швейного виробництва». Спробуємо подивитися на становлення професії через століття. Коротко оглянемо історію самого міста Богуслава, з яким тісно пов’язане виникнення легкої промисловості.

 

Там, де Рось тече, - вода піниться,

Скільки бачив я, скільки знав:

Ляжуть сутінки – ніжно світиться

Мій вечірній Богуслав.

Вперше тут зустрів ткалю-дівчину,

Полюбив її, покохав.

Тому милий він, серцю близький він,

Мій вечірній Богуслав.

Часто згадую я ту вулицю

І до фабрики явори,

Де ходили ми, де любилися

В ті прекрасні вечори.

 

 

 

Розділ 1. Історичні відомості

1.1. Історія зародження ткацтва в Богуславі

Богуслав – одне із найдавніших міст України, жителі яких стояли біля колиски нашої державності. Місто засноване 1032 року Ярославом Мудрим. З часу заснування йому виповнилось 986 років. У період Київської Русі богуславці створювали заслін, організовували захист південного порубіжжя від кочовиків.

Богуслав належить до міст, де формувалося, концентрувалося козацтво, мешканці якого ставали активними учасниками боротьби за національне і соціальне визволення. У 1621 році богуславці у складі козацького війська під керівництвом Петра Сагайдачного воювали під Хотином, здійснювали історичну місію захисника Європи від турецької експансії, а у період визвольної війни українського народу 1648-1654 років виявляли мужність і героїзм під прапорами Богдана Хмельницького. Кілька разів Богдан Хмельницький обирав Богуслав місцем розташування військового табору.

Тут розвивалася, плекалася в дбайливих родинах самобутня культура, характерна для всього українського народу, її національні традиції, невід'ємні від господарської діяльності, побуту, особистого і громадського спілкування .

У Богуславі, починаючи з часу утворення Речі Посполитої, почали поселятися, крім жителів навколишніх сіл, які працювали ремісниками, служили в козацькому загоні, також приїжджі польські шляхтичі, євреї. У 1620 році Богуславу було надане Магдебурзьке право. У місті налічувалося 400 козацьких дворів, 100 дворів міщан, 15 єврейських. Євреї здебільшого займалися торговими справами. За угодою із старостою міста орендували поштові буди, ставки, перевози, корчми. Також за умовами оренди виконували обов’язки збирачів чиншів (податків) на всій території староства, до якого входило 13 сіл. Збирали штрафи за різні судочинства, вчинені протиправні провини.

Наприкінці ХVІІІ століття багато євреїв, крім торгівлі, орендування, також бралися за розширення, створення нових ремісничих майстерень, дрібних підприємств із виготовлення тканин, шкіри, хутра, пошиття одягу, взуття.

Чисельність жителів Богуслава, навколишніх сіл зростала, розширювалися торговельні зв’язки з іншими містами, селами, відповідно жвавішою ставала торгівля, з’являлися нові ремісничі осередки.

У місто приїжджали охочі розвивати вигідну справу. Особливо помітно практикувалося виготовлення волокон з вирощених селянами конопель, льону – надійної сировини для суконного виробництва. Ткацькі майстерні переростали в невеликі цехи. Подібно розширювалося виготовлення шкіри, виробів із неї. З’являлися нові більші й менші крамниці, лавки, рундуки.

До вигідних справ охоче бралися, крім здавна осілого населення, євреї. На рубежі ХVІІІ – ХІХ століть у місті з майже двохтисячним населенням проживало близько 200 євреїв.

У ХІХ столітті Богуслав став широковідомим містом ткачів. Практично в кожній селянській хаті пряли або ткали, ще й вишивали. Історично склалася специфіка богуславського ткання і вишивання: ці види народної художньої творчості мають багатовікову історію. Знахідки прядильно-ткацького знаряддя виявлено ще з періоду трипільської культури. Розвиток проходив у руслі формування, вдосконалення матеріальної, духовної культури. Більш досконалою ставала обробка сировини. На основі невеличких цехів у Богуславі виникла промислова мануфактура з виготовлення сукна, художніх тканин. Ткацтво стало провідною галуззю Богуслава, навколишніх сіл. Майстри виготовляли килими, налавники, скатертини, рушники, штори, доріжки, фартухи.

У ХІХ столітті земство в Києві всіляко сприяло розвитку на місцях, зокрема і в Богуславі, народних художніх промислів. Матеріальною основою виготовлення художніх тканин, як і раніше, були волокна конопель, льону, овеча вовна. Способи обробки прядильних волокон хоча й залишалися традиційними, але вони постійно вдосконалювалися. Богуслав став одним із центрів України ручного художнього ткацтва, а водночас і ручного вишивання. Майстри творили своєрідну красу людям, що її плекали.

Володарі підприємств відмовилися від суцільного використання  примітивного ремісничого знаряддя, як це мало місце раніше. Хоча було достатньо дешевої робочої сили, недорогої сировини, все ж власники, в тому числі поміщики, старалися закуповувати в країнах Західної Європи машини, нове устаткування. Не жаліли вкладати кошти, бо на прикладах того ж Заходу переконувалися, що модернізація економіки окуповується за лічені роки.

Але чому ж Богуславщина славиться саме ткацькою справою? Де бере початок створення суконної фабрики?

1.2. Богуславська суконна фабрика

Богуславська суконна фабрика заснована промисловцем Юзефовим у 1880 році. Базою для суконного виробництва була дешева робоча сила. Вовну закуповували у місцевих селян сусідніх районів. Цехи підприємства знаходилися в одноповерхових корпусах. В одному – прядильне і ткацьке виробництво, у другому – устаткування апаратного цеху і кінний привід апаратів. Працювало 65 осіб по 12-14 годин. Продукція фабрики – чорне сукно з натуральної вовни. Щодня його виробляли 175-180 аршин. Основні покупці сукна – селяни.

На початку японсько-російської війни 1905-1906 років фабрика одержала замовлення від військового відомства на поставку шинельного сукна. Воно виявилося низької якості і було забраковане. Це призвело до банкрутства власника фабрики – Юзефова. Він змушений був запросити на виручку іноземного промисловця Покраса, який поступово витіснив Юзефова і володів підприємством до націоналізації 1921 року. Після цього фабрика стала іменуватися «Богуславська суконна фабрика імені 1-го Травня». Підприємство було відбудоване, майстри налагодили виробництво суконних і костюмних тканин.

Протягом 1928-1931 років ремісники Богуслава розширили розпочате ще в 1922 року кооперування, утворили промартіль «Жаккардпрядсукно».

Одним з найбільших підприємств міста на той час була суконна фабрика, яка спеціалізувалася на виготовленні шерстяних ковдр. В 1933 році за добу їх виготовляли 750 метрів. Широким попитом у 30-ті роки користувалися продукція «Жаккардпрядсукно»: художньо оформлені ковдри, доріжки, трикотажні вироби, рушники. На Київщині і за її межами широко відомими стали вироби майстринь богуславської вишивки, ткацтва, що виділялися самобутніми візерунками, кольорами з позначеною символікою.

Наприкінці 30-х років певного розвитку набуло виробництво товарів першої необхідності, одягу, взуття. Суконна фабрика в 1940 році випускала 1500 ковдр на добу. Було пущено в дію прядильний цех артілі «Жаккардпрядсукно», обладнаний новим устаткуванням.В 1940 році промисловість міста видала продукцію на 20 млн карбованців.

Тяжким періодом для розвитку фабрики виявились воєнні роки. Війна залишила на місці фабрики руїни. Та Бардик Дмитро Зіновійович, який очолив підприємство з 01.01.1946 року, зумів організувати ремонтні роботи  і швидко відбудувати її.

З 01.10.1955 по 01.07.1978 рік директором фабрики був Комаров Ігор Миколайович, який  перетворив її на велике модернізоване підприємство. Постійно збільшувався випуск продукції, поліпшувалися умови праці, побуту. У 1961 році до суконної фабрики була приєднана текстильна фабрика «Жаккардпрядсукно», яка згодом перейшла у новозбудований корпус і стала другою дільницею підприємства. Також було побудовано їдальню на 80 місць, дитячий садок на 100 ліжок, гуртожиток на 14 кімнат, медпункт, три житлові будинки на 11 квартир.

Починаючи із 60-х років, у Богуславі побудовано десятки нових житлових приміщень. У місті переважала легка промисловість. За даними 1960 року, її валова продукція в грошовому еквіваленті становила понад шість мільйонів карбованців. Найбільша частка припадала на суконну фабрику. На ній тоді працювала тисяча робітників. Це підприємство із закінченим процесом виробництва від обробки сировини до випуску шерстяних і напівшерстяних хусток, дорожніх пледів, штучного хутра «Сніжок» тощо. Тільки хусток у 1960 році вироблено 1380 тисяч погонних метрів.

До суконної фабрики 1961 року була приєднана текстильна, що утворилася на базі колишньої промартілі «Жаккардпрядсукно», де виготовляли хустки, тканини. Генеральним директором об’єднання став Комаров Ігор Михайлович, який до цього очолював суконну фабрику. Він організував будівництво нового триповерхового виробничого корпусу.

Суконна фабрика в цей час фактично була наново створена на лівому березі річки Рось. На підприємстві працювали майстрині з м. Богуслава, с.Чайок, с.Розкопанець, с.Мисайлівки. Шерсть закуповували у населення навколишніх сіл і далі в усій південній Київщині. У цехах фабрики було встановлено 2 дерев’яні апарати, 3 прядильні машини на 25 веретен кожна. Вони приводилися в дію вручну. Для роботи ткаль встановлено 18 дерев’яних ткацьких верстатів. Також були 3 дерев’яні снувальні рами, стільки ж дерев’яних валків для валкування сукна.

Все це та інше устаткування розміщувалося у двох одноповерхових корпусах. В одному велося прядильне та ткацьке виробництво, а в другому – все, що стосувалося апаратного цеху та кінного приводу, через який приводилися в дію всі належні до цеху механізми.

Усіх працюючих налічувалося 60чол. Майстри виробляли гарне сукно з натуральної шерсті. Його розкуповували переважно селяни й шили з нього свити, інший верхній осінньо-зимовий одяг.

З 01.10.1978 року І.М.Комаров вийшов на пенсію і фабрику очолила Якункіна Надія Іванівна, яка до цього була головним інженером. Вона організувала будівництво цеху карбонізації, добудову двоповерхового приміщення прядильного цеху до головного корпусу дільниці №2. Розширився асортимент продукції: хустки суконні, чоловічі і жіночі шарфи, пледи, взуттєві тканини, товарна пряжа для килимів. Річний випуск продукції понад – 2,6 млн погонних метрів, його забезпечував трудовий колектив із 897 чоловік.

З 02.04.1984 року фабрику очолила Дьяконова Алла Василівна, під керівництвом якої підприємство продовжує нарощувати темпи виробництва до 1990 року. Тоді випуск готових тканин сягнув 3,2 млн погонних метрів при чисельності робітників 859 чоловік.

З грудня 1994 року фабрика змінює свій статус на Відкрите акціонерне товариство «Богуславська суконна фабрика» з колективною формою власності та уставним фондом 35380 грн. 1946 акціонерів стали власниками 706 760 акцій. З 1991 року зменшився ринок збуту, скоротився випуск продукції, чисельність працівників. З приходом у травні 1997 року на посаду голови правління Чигиринова Віктора Юхимовича  робота почала стабілізуватися.

Фабрика бере участь у виставках-ярмарках, які проходять в Україні та за її межами. Це відкриває можливість здійснювати реалізацію товарів на місцевому і закордонному ринках. Ведеться розширення асортименту. Крім випуску  виробів із вовни, освоюється переробка хімічних волокон (лавсан, поліакрилонітрил, поліпропілен) в суміші ізвовною. Вперше в Україні  освоєно випуск і сертифікованих тканин для спецодягу металургів, хіміків. Для взуттєвих підприємств пропонуються різнобарвні за оформленням та структурою тканини. Фабрика володіє обладнанням для виготовлення виробів із фасонної пряжі на основі кросбредної (одержують з напівтонкорунних довгововновиховець) і козиної вовни.

На підприємстві продовжують здійснюватися широкомасштабні плани з реконструкції виробничих потужностей, що дає можливість і надалі урізноманітнювати асортимент, забезпечувати якість продукції, дбати про покращення умов праці робітників. Також було встановлено нові високопродуктивні фарбувальні апарати під тиском АКД та АКДС, сушильна двохбарабанна машина М-10 (Хірано-Кінзукі), ворсувальна «Комет», бахромокрутильна.

До 1 жовтня 2018 року підприємство мало назву Богуславська суконна фабрика, на даний час воно має назву ПП «Ярослав. Богуславська суконна фабрика» і зазнає піку свого розвитку. Її продукція задовольняє потреби як місцевого ринку, загальноукраїнського так і імпортується за кордон.

1.3. Фабрика художніх виробів «Богуславка»

Крім суконної, широко відомої в СРСР, була і фабрика художніх виробів «Богуславка». Вона була створена в 1945 році як ткацька артіль, підпорядкована Укрхудожпрому ММП УРСР. 1960 року реорганізована у фабрику художніх виробів. Вона виготовляла на традиційній основі, характерній для південної Київщиникилимові та декоративні тканини: килими, налавники, скатертини, рушники, штори, покривала, серветки, доріжки, фартухи, наволочки і т.ін.

Головний художник фабрики Н.П.Скопець, інженер-технолог І.Г. Нечипоренко (обидва члени Спілки художників), художник Г. Анджієвський дбали про вдосконалення ткацької справи із глибоким знанням народних художніх промислів України, їх особливостей на Поділлі, Волині, в Галичині, Буковині, Надроссі, східних областях. Уболівали про дотримання традиційності в цьому унікальному виді народного мистецтва. Воно ж бо розвивалося з давніх-давен відповідно до розвитку матеріальної та народної культури. Найдавніші знахідки прядильно-ткацького знаряддя відносяться до періоду трипільської культури. Нині їх відтворені зразки можна побачити в експозиції Київського обласного археологічного музею в с.Трипіллі Обухівського району. Уже в той далекий період історії наші пращури почали поряд із шкіряним одягом використовувати текстильний. Його виготовляли з використанням ряду інструментів, пристроїв, пов’язаних із ткацтвом та пошиттям. Так, в той час було винайдено вертикальний ткацький верстат. На вертикальну дерев’яну раму натягували нитки основи, як стверджує археолог, автор книги «Трипільська цивілізація» Михайло Відейко, за допомогою глиняних відтяжок визначеної ваги залежно від кількості ниток. Човник запускали вручну. На верстаті ткали тканини шириною до одного метра. Товщина тканин могла бути різною, залежно від ниток. Цікаво, що вже тоді були в ужитку й узорчасті тканини з рослинних волокон або вовни.

На окремих тканинах майстрині робили вишивки, зокрема на сорочках, сукнях, безрукавках, спідницях, на раменних пов’язках.

Оце і є наочний приклад традиційності, нетлінності основ народних промислів, ремесел від періоду VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. і до нашого часу. Ткацтво в Україні розвивалося як одна із галузей народної творчості. Виділялися їх окремі центри, наприклад, у Решетилівці, Кролевці, Косові, Заліщиках, Чернівцях, Богуславі. У кожному помітна своєрідність виготовлення тканин.

На Богуславській фабриці художніх виробів розвивалися оригінальні провідні принципи перебірного ткання. Майстрині розміщували ромби в поєднанні з дрібними додатковими елементами в стрічкові смуги горизонтального, рідше – вертикального напряму. Про це докладно описує науковець О.І.Накорак в матеріалі «Художні тканини», вміщеному в збірник «Народні художні промисли УРСР» (довідкове видання, К., Наукова думка, 1986, 20-31 с.)

У середині 60-х років проведено реконструкцію в цехах суконної фабрики та художніх виробів. В результаті помітно зросло виробництво як шерстяних, напівшерстяних тканин, так і декоративно-ткацької продукції.

У 80-х роках ХХ століття на фабриці було понад 420 працюючих. 1983 року виготовлено продукції на суму 1580 тисяч карбованців.

«Богуславські тканини, - пише О.І.Накорак, - виділяються багатством колориту, створеного сміливим поєднанням насичених контрастних барв – ясно-червоних, сірих, чорних, блакитних. Поряд з ними застосовують  різні відтінки жовтих, бордових, зелених, які гармонійно доповнюють основні кольори. В цілому,  в композиціях домінує якийсь один тон».

У цьому відношенні плідно, із глибоким знанням справи працювали на фабриці художники. Вони розробляли орнаментально-композиційні, кольорові зразки майбутніх виробів.

Так, Іван Григорович Нечипоренко, використовуючи зібрані у ткачів Богуславського району вироби, саме на них орієнтуючись, творив нові варіанти стрічкових композицій. У них складні, але не перевантажені узори. Вони на скатертях, серветках вдало поєднані із чітким ритмом простих та складніших елементів. Особисто створив близько 600 творчих робіт, що привертають увагу декоративністю, композицією, неповторним колоритом, зокрема рушник «Богуславський», скатертину «Настільник», килим «Південні мотиви», рушник «Цвіт калини», штору «Солов’ї».

Саме І.Г.Нечипоренко зумів удосконалити ткацький верстат, і на ньому стало можливим вільно переходити від тканин полотняного  до репсового, до складних варіантів саржевого і перебірного переплетення ниток. Технологію за його розробками стали використовувати на фабриках Києва, Переяслава-Хмельницького, Решетилівки та ін. Продукцію підприємства охоче використовували на вітчизняних, зарубіжних виставках, зокрема в Брюсселі, Торонто, Нью-Йорку, Монреалі, інших містах. Вироби експортувалися в країни Європи, Америки.

Більшість підприємств у 90-х роках зазнали руйнації повної або часткової. Так, фабрика художніх виробів «Богуславка» зазнала краху. Устаткування фабрики почали розтягувати. Відключали електроенергію. Припиняли постачання газу. Вдень і вночі вивозили металеве устаткування. Розтягували дерев’яні верстати, виготовлені з букового дерева, вони б служили ще  сто років. Влаштували пожежу. Погорілі стіни нагадували руйнування років війни. Досвідчені майстри, спеціалісти залишилися без роботи, без улюбленої справи.

Особливе розчарування пережили ткачі. У Богуславі сотні років розвивалося ткацтво. Місто стало одним із центрів України, відомим виробами ткачів, вишивальниць. Далеко за Наддніпрянщиною люди знали богуславську техніку ткання, характери візерунків на рушниках, плахтах, сорочках, скатертях. Майстрині «Богуславки»вміло застосовували техніку богуславських ткачів, вишивальниць, всю її складність до найменших тонкощів. І раптом їхнє вміння нікому не потрібне. Витончена техніка ткання, навіть оригінальної краси вироби, нікого не цікавлять. Як тут не розчаруватися?  Настрій може дійти й до розпачу.

Але найспритніші богуславські ткачі, вишивальниці вдалися до сміливих дій. Почали вдома ставити верстати, налагоджувати, ткати традиційно вподобані людьми вироби, реалізувати в Богуславі, Києві, зокрема і на виставках-продажах у святкові дні в селі Пирогові. А при будинку культури створено широковідому тепер майстерню художнього ткацтва «Роксолана», куди приїжджають замовники з усіх-усюд і де вчиться ремеслу обдарована молодь. Ткачі Валентина Хусаїнова, Ірина Старинець, Олена Багнюк, Любов Сердюк, Тетяна Осипенко виготовляють там на ткацьких верстатах богуславські рушники, скатертини, серветки, українські костюми.

Сюди приходять студенти коледжу, учні шкіл. Опановують вподобану справу. Керує їхнім навчанням Любов Сердюк. Передає уміння ткачів створювати цікаві, образно-смислові, сюжетно-тематичні твори на основі народних надбань. Керує майстернею Тетяна Осипенко – досвідчена  майстриня  й  організатор.

1.4. Розвиток килимарства

Особливої уваги заслуговує розвиток килимарства на Богуславщині. Богуславські килими домашнього виробництва теж давно відомі, але, як продукція фабрична, з’явились на початку 80-х років ХХ століття. Поряд з визнаними в світі богуславськими узорними тканинами на фабриці художніх виробів розпочалося виготовлення перших тканих з вовни строкатих килимів, килимків, налавників.

Цю ідеюзапропонував директор фабрики Вовкула Іван Григорович. Його запросив у м. Богуслав давній побратим по художньому ткацтву Нечипоренко Іван Григорович. Обох народних митців єднали не стільки спорідненість їхніх імен й імен їх батьків, скільки спільні духовні інтереси, взаємне бажання відроджувати, розвивати традиції національної декоративної культури.

Марія Миколаївна Вовкула, дружина колишнього директора (вже покійного) розповіла, що Іван Григорович на килимарстві добре знався, тому що працював на виробничо-художньому комбінаті «Гуцульщина» в м. Косів спочатку головним інженером фабрики, потім заступником директора. Переїхавши зі своєю сім’єю в Богуслав, в 1970 році вирішив розширити асортимент виробів фабрики і запровадити – килимарство, яке вважав вершиною ткацької майстерності, живописом, створеним ниткою вручну.

Сама ж Марія Михайлівна одна з перших на фабриці «Перемога» почала творити на ручному ткацькому верстаті мальовниче панно,  а також навчати інших майстринь-ткаль, тому що це рукомесло було її споконвічно родинне і дороге. Її батько Михайло Васильович виготовив за своє життя не одну сотню гуцульських килимів, пропрацювавши на Косівському виробничо-художньому комбінаті. З раннього дитинства Марічка знала вже ткацький верстат і вміла на ньому працювати, тому що на Івано-Франківщині він був чи не в кожній хаті.

Там, у Косові, поєднала свою долю з Іваном Григоровичем Вовкулою.

  Батьківська любов до мистецької творчості перелилась до їх дітей – синів-художників, знаних в мистецькому світі Валерія Івановича і Сергія Івановича та відомому майстру килимарства Київщини Валентині Іванівні.

Пригадує дочка Валентина Ткач:“Після школи бігала на фабрику до батьків. Більше до мами. Її килим “Маки” експонувався на обласних і республіканських виставках народної творчості, за що була удостоєна високих нагород.

На той час Богуславська фабрика художніх виробів мала вже килимарський цех, де десятками ткалися оригінальні вовняні різнобарвні килими, доріжки, налавники. Ці вироби, виготовлені в національному колориті, користувалися попитом серед місцевого населення і далеко за межами району, області, України.

Передчасна смерть І. Г. Вовкули (1994 р.), а згодом і нищівна руйнація фабрики стали чорною трагедією і великою бідою для родини Вовкули. За спогадами Марії Михайлівни: «Тяжко було пережити ті важкі роки. У Валі, яка мала педагогічну освіту за спеціальністю «Вихователь дошкільного закладу», проявився потяг до народного мистецтва. Їй було боляче спостерігати за варварським розоренням батькової фабрики, на якій вона виросла. Вона вирішує купити на фабриці ткацькі верстати в ім’я святої любові і пам’яті до батька».

Дух творчості мистецької родини за законами спадщини прийняла їх донька Валентина. Після двох років викладання малярства в професійно-технічному училищі взялась за ткацтво. В 2005 році закінчила Державну академію керівних кадрів культури і мистецтв, вона мистецтвознавець – експерт.

Валентина прагне не просто робити килими, а творити їх кращими від усіх, утвердити свій творчий стиль у художньому ткацтві, щоб килими були неповторними, не зраджувати національним традиціям, особливостям богуславського і київського килимарства. Вивчає спеціальну літературу, відвідує художні виставки, годинами простоює перед шедеврами українського народного мистецтва VIII - IX століть.

Про свої висновки вона щиро розповіла: «Київський тканий килим увібрав у себе деякі елементи орнаменту, запозичені з інших сусідніх регіонів. Але має також свої особливості – на насичених кольором (бордовим, коричневим, чорним) килимах зображені яскраві різнобарвні стилізовані орнаменти квітів, листків, пагонів і стебел, часто здрібнені і згущені рослини з’єднуються віночками по краях. При цьому крайня смужка орнаменту килима вирізняється кольором від основної частини виробу. Рослини часто згущуються і в основній частині килима, у вигляді деревця, інколи посадженого у вазон, що символізує глибоку українську символіку – дерево невмирущого роду».

Серйозно відноситься до великої творчості Валентина Іванівна Ткач.  Її килими «Київські каштани», «Маки», «Квіти мого саду» та інші демонструвались на виставці в Українському Домі (1999 р.), всеукраїнській виставці, присвяченій 10-річчю незалежності України (2001 р.), на обласній виставці декоративного мистецтва «Великодні дзвони Київщини» (2001 р.). Брала участь у виставці народної творчості, присвяченій 70-річчю Київської області (2002 р.). Твори Валентини Ткач експонувалися в музеї «Мамаївська слобода».

До 10-річчя Київського осередку національної спілки майстрів народного мистецтва України у виставковій залі Національної спілки майстрів народного мистецтва України експонувалась виставка «Богуславське ткацтво. Традиції та сучасність», де Марія Михайлівна Вовкула разом зі своєю дочкою Валентиною Іванівною Ткач представила ряд своїх килимарних виробів. Заслужений діяч мистецтв України, Голова Спілки Євген Шевченко відзначив високий рівень творчості майстрів художнього текстилю М. Вовкули і В. Ткач.

Витвори зберігають у собі витоки національного ручного ткацтва, поширеного в Україні, зокрема і в Богуславі. На виробах вдало поєднані безузорні смуги з узорними, утвореними геометричними мотивами. Колорит теплий, з перевагою вишнево-коричневих та охристо-золотистих тонів. Використовують майстрині в килимових виробах також рослинні орнаменти. Від роду до роду ручне ткацтво, виготовлення своєрідної краси – вічна святиня.

 

 

Розділ 2. ДПТНЗ «Богуславське вище професійне училище сфери послуг»

2.1. Становлення навчального закладу

Так як на Богуславщині століттями розвивалась легка промисловость, то й існувала необхідність у підготовці кваліфікаційних кадрів. Тому в 1967 році згідно наказів Міністерства побутового обслуговування населення УРСР №43 від 29.12.1966 року та Київського обласного управління побутового обслуговування населення №17 від 17 січня 1967 року був заснований державний професійно-технічний навчальний заклад «Богуславське вище професійне училище сфери послуг» на базі Богуславської вечірньої школи, як відомчий навчально-виробничий комбінат для підготовки робітничих кадрів сфери побутового обслуговування. Для освітньої діяльності використовувались пристосовані приміщення з чотирма  майстернями і двома кабінетами.

Згідно наказу Міністерства побутового обслуговування населення УРСР в 1970 році учбово-виробничий комбінат набув статусу професійно-технічного училища. Потім навчальний заклад переводиться у підпорядкування Міністерства народної освіти УРСР.

У 1972 році училище переходить у новозбудовані приміщення, навчально-матеріальна база якого також мала в собі 17 кабінетів і 14 виробничих майстерень.

У 1982 році навчальний заклад було реорганізовано в середнє професійно-технічне училище №16. Загальний контингент учнів складав 650-700 осіб.

У березні 2003 року училище налагодило тісні зв'язки і ввійшло до науково-виробничого комплексу Київського Національного Університету технологій та дизайну (КНУТД). Це дало змогу учням навчатися в училищі за професією «закрійник» з подальшим продовженням навчання в університеті. На сьогоднішній день студентами КНУТД стали понад 60 випускників нашого училища.

У 2004 році  навчальний заклад успішно витримав державну атестаційну експертизу і отримав статус вищого професійного училища.

Очолювали навчально-виробничий комбінат, а потім училище Щєтінін О.К., Синіцин В.Ф., Олексієнко В.К., Компасова Н.О., Юр’єв С.А., Хільський А.І., Хоменко В.Ю. З 2002 року училище очолювала Рябчун Таїсія Василівна, а на сьогоднішній день обов’язки директора  виконує Селецька Наталія Іванівна.

Свою діяльність училище здійснює за трьома головними напрямками: підготовка робітничих кадрів за державним замовленням; надання освітніх послуг незайнятому населенню; надання освітніх послуг юридичним та фізичним особам.

На сьогоднішній день в училищі створено та успішно функціонують 23 навчальні кабінети, 4 комп'ютерні класи та 15 затишних, сучасних майстерень і лабораторій, в яких навчаються, здобувають професію понад 200 учнів. Кравецьких майстерень в наявності є 7. Гордістю та здобутком училища є навчально-практичний центр з підготовки робітників за професією«Швачка. Кравець. Закрійник», що був створений3 січня 2017 року на базі ДПТНЗ «Богуславське ВПУ сфери послуг» згідно наказу № 424 від 28 грудня 2016 року Київської обласної державної адміністрації освіти і науки.

 У навчально-практичному центрі кравецькі майстерні обладнані сучасними універсальними швейними машинами з автоматичними функціями, спецмашиною,  яка дозволяє працювати з важкими тканинами та шкірою, машиною  для оздоблення виробів, зшивно-обметувальною машиною 5-нитковою, петельною машиною, праскою з парогенератором та прасувальним столом, пресом  прасувально-дублюючим, відпарювальним апаратом, манекеном розсувним, прямим та дисковим розкрійними ножами.

Майстерня закрійників обладнана системою САПР «InvenTexCAD»,  до складу якого входять:  модуль PDS – призначений для конструювання і моделювання лекал; модуль MTM – призначений для автоматичної побудови лекал на основі мірок фігури; «Плоттер» –  призначений для виведення на друк  готових лекал.

Використання в навчальному процесі новітніх швейних машин з новим програмним забезпеченням дозволить інженерно-педагогічному колективу в повній мірі застосовувати в навчально-виробничому процесі сучасні інноваційні технології.

Це дасть змогу випускникам  нашого училища бути конкурентно-спроможними на ринку праці, відповідати європейським стандартам.

 А ведуть учнів по стежині знань близько 20 творчих, талановитих, досвідчених педагогів – людей,  закоханих у свою професію. Серед них 5 викладачів мають кваліфікаційну категорію «спеціаліст другої категорії», 5 викладачів – «спеціаліст першої категорії», 12 викладачів мають кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії». З них 4 викладача з педагогічним званням «викладач-методист», 4 – «старший викладач». 2 майстра виробничого навчання мають педагогічне звання  «майстер виробничого навчання І категорії», 2 – «майстер виробничого навчання ІІ категорії».

Навчально-матеріальна база училища – предмет особливого піклування. Протягом останніх років для навчально-виробничих майстерень придбано нові швейні універсальні машини «SINGER», спеціальна розпошивальна швейна машина, кінцеву обрізну лінійку для настилання тканини,  парогенератори для якісного виконання волого-теплової обробки швейних виробів, ножиці електромеханічні, засоби малої  механізації для швейних машин, мультимедійний проектор, міні-АТС.

2.2. Учнівські досягнення

Якщо взяти останні 4 роки, то можна спостерігати за такими досягненнями наших кравців:

•                  листопад 2015 року – перший етап Всеукраїнського конкурсу фахової майстерності серед учнів груп за професією «Кравець».  В конкурсі брали участь учні групи К-31. ІІІ місце  розділили Сікало Яна та Лавріненко Олександр, ІІ місце – Цвіцінська Світлана та Буйкова Тетяна, І місце- Коломієць Наталія;
•                  березень 2016 року – обласний етап Всеукраїнського конкурсу фахової майстерності серед учнів за професією «Кравець». Серед шести учасників з трьох навчальних закладів, що готують фахівців за цією професією, І місце виборола Коломієць Наталія, учениця групи Мс-7, ІІ місце здобула Буйкова Тетяна, учениця групи К-31.  Готували  учнів майстри виробничого навчання Вертелецька Наталія Миколаївна, Хільська Лариса Дмитрівна, Сліпченко Наталія Михайлівна, викладач спецдисциплінРябчун Людмила Анатоліївна;

•                  лютий 2016 року– фінал конкурсу молодих  дизайнерів «ESTEL STYLE». Навчальний заклад представляла фіналістка конкурсу  учениця групи МС-6 – Нестеренко Світлана.  Її моделі спеціального одягу для перукарських салонів зацікавили замовників. Готувала учениць викладач спецдисциплінРябчун Людмила Анатоліївна;

 

•                  грудень 2015- лютий 2016 року - участь у Всеукраїнському проекті молодих дизайнерів навчальних закладів швейного профілю, які готують кадри для підприємств легкої промисловості  «Нелегкий прорив легкої промисловості України» . Серед 39 навчальних закладів України  колекція Євгенія Багнюка, учня групи Мс-6 за напрямком підготовки «Швейне виробництво» кваліфікація «Технік-технолог», виборола І місце в номінації «Сучасні колекції жіночого одягу. Повсякденний одяг». Колекція Богатиренко Олени, учениці  групи Мс-6 за напрямком підготовки «Швейне виробництво» кваліфікація «Технік-технолог» стала лауреатом конкурсу в номінації «Сучасні колекції жіночого одягу.  Верхній одяг». Учасникам були вручені сертифікати на продовження навчання у Мистецькому коледжі художнього моделювання та дизайну ім. Сальвадора Далі. Готували учнів викладачі спецдисциплінРябчун Людмила Анатоліївна, Загинайло Ольга Степанівна, майстри виробничого навчання: Вертелецька Наталія Миколаївна, Сліпченко Наталія Михайлівна, Хільська Лариса Дмитрівна;
•                  січень 2017 року -створеннянавчально-практичного центру з підготовки робітників за професією«Швачка. Кравець. Закрійник»;
•                  лютий 2018 року – ділова зустріч підприємців легкої  промисловості  з Прем’єр-міністром  Володимиром Гройсманом.

 

 

 

 

 

 

В роботі наради взяли участь перший заступник міністра  Мінекономрозвитку  Максим Нефьодов, в.о. Голови Державної фіскальної служби України  Мирослав Продан, представник від Міністерства соціальної політики Ольга Крентовська, представник від Міністерства освіти і науки України Володимир Ковтунець,  Голова КОДА Олександр Горган, Голова Богуславської РДА Ірина Старенька.    

Були розглянуті  питання використання  потенціалу вітчизняного виробництва та діяльність підприємств легкої промисловості  в складній фінансово-економічній ситуації.  Є позитивна динаміка відновлення  промисловості. Ключовим  стало питання кадрової політики  в Україні, тому саме з цієї причини було визначено місце для зустрічі – наш навчальний заклад, в якому готують швачок і кравців.

Про підготовку кадрів для легкої промисловості колишній директор Таїсія Рябчун ознайомила  Прем’єр-міністра України перед початком наради, запросивши його відвідати навчально-практичний центр. Таким чином повністю підготувала урядову делегацію до професійного діалогу з підприємцями.  Прем’єр-міністр мав нагоду ознайомитися з творчими  доробками наших майстрів та учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

•                  березень 2018 року – на базі нашого навчально-практичного центру відбувся ІІ етап(обласний) Всеукраїнського конкурсу фахової майстерності  серед учнів за професією «Кравець». Для участі у конкурсі були залучені кращі учні за професією «Кравець» з Білоцерківського коледжу сервісу та дизайну,  Переяслів-Хмельницького центру професійно-технічно освіти, Тетіївського  ПТУ. Учасниками  ІІ етапу конкурсу стали переможці за підсумками І етапу (загальноучилищного). Наш навчальний заклад представляли  третьокурсниці Дорофієва Карина та Пустовіт Ірина,підготувала учасниць майстер виробничого навчання Хільська Лариса Дмитрівна;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За час своєї діяльності училище підготувало понад 12 тисяч випускників за професіями, що стосуються швейного виробництва.

Випускники училища знаходять себе на ринку праці, відкривають інколи несподівані для себе можливості. Дехто з них зумів стати успішним підприємцем, започаткував власну справу, а окремі стали педагогами, майстрами, і віддають знання та вміння справі підготовки робітничого потенціалу нашої держави.

Лише серед педагогічних працівників училища – 20% наших випускників за кваліфікацією кравець. А саме: Загинайло О.С. – заступник директора з навчально-виробничої діяльності; Карташова Н.І. – старший майстер; Красюк В.П., Рябчун Л.А., Томчук О.С.– майстри виробничого навчання; Грабовець В.А., Даниленко Н.В., Смоляренко О.М., Петренко Л.В., Петренко С.С., Васильченко С.А., Косюшко Н.Б., Якункіна Н.М., Бондаренко Т.С.

Педагогічний колектив училища – група однодумців, серед яких панує атмосфера доброзичливості, взаємодопомоги, толерантності, де кожен повною мірою може реалізувати свої здібності.

Одним із найбільших надбань є вдала організація виробничого навчання. Професійну майстерність учні здобувають на уроках виробничого навчання, що проходять у майстернях училища та безпосередньо на підприємствах з виготовленням продукції, наданням послуг.

Діяльність колективу в умовах недостатнього державного фінансування спонукає нас до соціального партнерства. Завдяки цілеспрямованій роботі розширюється коло соціальних партнерів: ТК «Текстильконтакт», ТОВ ТК «Фурнітура» (м. Київ), ВАТ «Богуславська суконна фабрика», ТОВ НТП «Темп-3000», ТОВ «Богуславський текстиль», ТОВ «Бавовняно-прядильна фабрика», ТОВ «ЮТА-Стиль», ТОВ ВКП «Силует», служба зайнятості, директори шкіл міста та району.

2.3. Зразковий театр мод «Перлина Росі»

Є де розгулятися нашим кравцям та показати неабиякі вміння. Мова йде про зразковий учнівський театр мод «Перлина Росі» під  керівництвом  Л.М. Заводовської, що став не лише творчою лабораторією, а й візитною карткою училища. Цей  творчий колектив  брав участь у обласних конкурсах учнівських театрів мод, у першому Всеукраїнському конкурсі моделей одягу «Паралелі часу», у виставці-конкурсі промислового дизайну «Арт-факторія», що проходив у Білій Церкві, де наші учениці стали лауреатами; у Сімферополі, на першому Всеукраїнському фестивалі «Формула успіху моди», була представлена цікава колекція одягу молодих модельєрів-дизайнерів училища у номінаціях «Неевклідова геометрія», «Вінтаж в урбаністично­му стилі» та «Авангард». Цікавими для глядачів стали колекції «Прощавай, зброє», «Ляльки», «Вечірній коктейль». Улюбленим  став конкурс моделей одягу з нетрадиційних матеріалів «Осінні мелодії» .

В березні 2015 року в місті Києві відбувся  фестиваль молодіжної моди «Весна. Молодість. Краса.», де моделі даного театру продемонстрували  дві постановки – це «Фьюжн» - колекція в стилі маленької сукні для коктейлю та «Вечірній Париж» - стилізована колекція вечірнього вбрання з вишуканими головними уборами, виготовленими з волосся у техніці пастижу.

 Зразковий колектив театр моди «Перлина Росі» постійно запрошують для участі в цьому святі краси. Організатори фестивалю асоціація директорів ПТНЗ швейного профілю України.

В квітні 2016 року учасники зразкового театру  моди прийняли участь  у ІІІ фестивалі – огляді театрів моди Київської області «Феєрія Моди» та здобули ІІІ місце й отримали Диплом та  Відзнаку учасників.

Кожного року театр приймає участь в різних фестивалях та конкурсах, де демонструє кращі колекції, отримує нагороди та премії та радує око всіх присутніх.

А ми віримо, що наше училище і надалі буде розвиватись, поліпшувати свої умови для якісного навчання учнів, вирощувати майбутні таланти, бо хочеться, щоб наш край, який завжди славився текстильними виробами та швейним виробництвом, продовжував процвітати та збагачуватися.

Висновок

 Група галузей, що забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, становить легку промисловість. Вона належить до обробної промисловості та включає в собі текстильну, взуттєву і швейну галузі.

Текстильна промисловість почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликі. Деяке пожвавлення її розвитку почалося в радянські часи, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові.

Легка промисловість України – це понад 2,3 тис. підприємств, понад 80 тис. працівників. Останні два роки галузь нарощує потужності. Так, зростання капітальних інвестицій по галузі склало понад 24 %, а зростання експорту – 43 %. Загальний обсяг виробництва минулого року зріс на 6,3 %. Обсяг реалізованої продукції за 2017 рік склав 23 млрд. грн. Експорт здійснюється в 150 країн.

Уряд повністю підтримує спрямування ресурсів підприємств легкої промисловості на глибоку модернізацію, розвиток кадрового потенціалу та впровадження інновацій. Одним з таких рішень стало запровадження з січня поточного року розстрочки зі сплати ПДВ на 24 місяці при імпорті обладнання.

Богуслав – маленьке місто над Россю, але воно робить великий вклад у розвиток легкої промисловості не тільки Київської області,  а й України загалом. Виробничий потенціал міста представлений двома фабриками, а також державним професійно-технічним навчальним закладом «Богуславське вище професійне училище сфери послуг», який готує висококваліфікованих робітників за професією «Кравець», надає курсову підготовку за професіями «Кравець», «Швачка», «Закрійник», готує молодших спеціалістів за напрямом підготовки «Технології легкої промисловості», а також майстри та учні училища займаються пошиттям індивідуальних та масових замовлень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Про нас у ЗМІ