Твори В.Сухомлинсьго для читання першокласниками

ДЕ НО-ЧУЄ ВО-ДЯ-НА ЛІ-ЛЕЯ

Є у ста-ву бі-ла кві-тка — во-дя-на лі-лея. Рос-те во-на со-бі в во-ді. Ра-діс-но

роз-кри-ває сво-ї пе-люс-точ-ки до сон-ця.

 Сі-да-є на бі-лу кві-тку ме-те-лик. Хо-че

пе-ре-но-чу-ва-ти, бо вже ве-чір

 Наб-ли-жа-єть-ся. Рап-том кві-тка

 го-во-рить:
— Ле-ти, ме-те-ли-ку, шу-кай со-бі ін-ших кві-ток, бо я ля-гаю вно-чі спа-ти під во-дою.
— Чо-му? — ди-ву-єть-ся ме-те-лик.
— Бо в ме-не там, під во-дою, м’я-ка  

пос-тіль.
Скла-ла бі-ла лі-ле-я пелюсточки й ти хо

піш-ла спо-чи-ва-ти під во-ду. А ме-те-лик по-ле-тів на бе-рег.
 

ДЛЯ ЧО-ГО ПІВ-НЕ-ВІ

ГРЕ-БІ-НЕЦЬ

У на-шо-го пів-ня чер-во-ний гре-бі-нець.

 У-но-чі, як тіль-ки ку-ри по-сі-дають на

сі-да-ло, він бе-ре свій гре-бі-нець і

 роз-чі-сує сво-го бар-вис-то-го хво-ста.

Че-рез те і хвіст у ньо-го та-кий пиш-ний. Роз-че-сав-ши хво-ста, пі-вень кла-де

гре-бі-нець на го-ло-ву. А вдень хо-дить

 роз-пус-тив-ши хво-ста. 

Ї-ЖА-ЧОК І СВІ-ТЛЯ-ЧОК

І-шов лі-сом ї-жа-чок. Ніс я-блу-ко на своїх гол-ках. Рап-том ба-чить — щось

сві-ти-ться. А то та-кий пе-ньок. Дай,

 ду-має ї-жа-чок, ві-зьму шма-то-чок

пень-ка, бу-ду вве-че-рі сві-ти-ти. Бо діт-ки ма-лень-кі в тем-ряві бо-ять-ся. У-зяв він

 сві-тля-чка, при-ніс до-до-му. Сві-тлі-ше ста-ло в гні-зді у ї-жач-ка. Діт-ки зра-ді-ли:
— Ой, як сві-тло те-пер у нас. Бу-де-мо

ма-люн-ки роз-гля-да-ти.

МЕ-ТЕ-ЛИК

Ме-те-лик на-ро-див-ся вве-че-рі. Зле-тів він зі сво-го лис-точ-ка. Сон-це вже схо-ва-ло-ся за об-рій. Ле-тить ме-те-лик, ди-ви-ться з

 по-ди-вом на кві-ти, на мі-сяць. Рап-том

 ба-чить щось я-скра-ве, світ-ле. «Це,

ма-буть, сон-це»,— ду-має ме-те-лик.

Пос-пі-шає до ньо-го. А то не сон-це, а

лам-поч-ка.
— Не пос-пі-шай, ме-те-ли-ку, зу-пи-нись. Бо ті-льки-но до-тор-кне-шся до неї — зго-риш.

ПЕР-ШИЙ ЛЬО-ДОК

Вчо-ра вве-че-рі на ста-вку хлю-по-ті-ли хви-лі. А сьо-год-ні мо-роз: ста-вок у-зяв-ся

 пер-шим льод-ком. То-нень-кий, про-зо-рий льо-док. А під ним пла-ває ма-лень-кий

ка-ра-сик. Пли-ве ка-ра-сик, хо-че гля-ну-ти на бе-рег, а льо-док не пус-кає. Ди-ву-єть-ся ка-ра-сик: «Що ж це та-ке?»