4 грудня о 18:00Вебінар: Новий курс мистецтва в школі: теорія і практика

У додатках міститься інформація про історичні події та талановитих людей у центральній частині Вінницької області

Про матеріал
У додатках розміщено інформацію про заплановані туристичні місця, такі як Браїлів – Бар –– Печера – Немирів – Вороновиця.Вінниччина - регіон з величезним туристичним потенціалом. Туристичні об'єкти Вінниччини дуже різноманітні, але поки що, не користуються великою популярністю через слабку рекламу. Тому й пропоную дітям, такі екскурсії – де б вони - мали побачити рідний край з найкращої сторони.
Перегляд файлу

Додаток № 2

 

Браїлів

 

На Поділлі часто в місцях злиття двох річок виникали й розвивались поселення. Так і Браїлів розташований поблизу злиття річок – Рову та його правої притоки Браги.

У подальшому доля Браїлова залежала від подій, що відбувалися на Поділлі й особливо Середньому Побужжі: монголо-татарська навала, набіги кримських татар і турків. В 1440 p., в межиріччі Рову і Браги було збудовано замок і засновано містечко. Із цією датою погоджуються й інші краєзнавці.

Загалом, походження назви Браїлова ще остаточно не з'ясоване. Браїлівський замок  відбудовувався й руйнувався, під ним, а також під містечком, багато підземних ходів. Вони будувались під керівництвом іноземних фахівців та силами місцевих мешканців. Підземних ходів у Браїлові стільки, що вони стали для містечка буденним явищем і навіть зараз часто нагадують про себе провалами. Два найдовші підземні ходи Браїлова – ті, що йдуть від костелу до монастиря.

Майже сторіччя (кінець XVII–XVIII ст.) доля Браїлова залежала від Потоцьких. Розпочав будувати костел у 1740 р. Францішек Потоцький, а завершив Станіслав Потоцький. (Доречі про Потоцьких ми ще будем чути у подальшій екскурсії, тому будьте уважні).

Браїлівський монастир має типову композицію: костел і приєднаний до нього з боку хору корпус келій. Однак будівля має вигляд дещо нетрадиційний. З північної сторони при вході здіймається дзвіниця, що своєю багатою пластикою і великими нішами швидше нагадує пишну палацову башту в стилі бароко. Браїлівські розписи монастиря широко славились.

Після польського повстання 1831 р. монастир було переведено в православно-троїцький, а тому були внесені деякі корективи в архітектуру будівель.

Відновлено службу в Троїцькому жіночому православному монастирі, куди повернули зниклу ікону Божої матері; діють Петропавлівська церква та костел.

Браїлів відроджується. Інакше й бути не може.

 

 

 

 

http://www.orthodox.vinnica.ua/content/mambo/Br_mon_01s.jpg

 

 

 

 

Додаток № 3

 

Бар

 

Щоб краще пізнати Бар; природу околиць та історію краю, пройдемося вздовж річки Рів, на берегах якої розташувалося містечко.Довжина річки Рів – 104 км, площа басейну – 1 160 км2. Долина у верхній частині неглибока (10-15 м), ширина її становить, восновному, 0.7-1.3 км (найбільшою, до З км, вона є в районі містечка Бар).

 У 1452 р. поселення Рів, що лежало на Кучманеькому шляху, вщент зруйнували татари. Лише в першій половині XVI ст. воно було знову відбудовано, але вже на протилежному, низькому й болотяному, березі річки. Відтоді містечко дістало назву Бар.

Походження цієї назви, як гадають, пов'язане з розташуванням міста серед боліт. Слово “бар" у староукраїнській мові означає заболочену місцевість. У деяких слов'янських мовах (словенській, сербській) "бар" – теж болото.

Є й інше не менш цікаве й вірогідне пояснення походження назви містечка Бар. Так, історичні джерела твердять, що перейменувала Рів у Бар дружина польського короля Бона Сфорца, до заміжжя дочка міланського герцога, - на пам'ять про своє місто Барі в Італії.

Особливо великого розвитку набуло у Барі гончарство: керамічні вироби утворювали окрему оригінальну стильово-орнаментальну групу. Переважав полив'яний посуд з контурним малюнком жовтого або зеленого кольору на білому тлі. Типовим для барських тарілок було зображення зозулі на калині. Барський гончарний промисел проіснував аж до 50-x pp. XX ст., є спроби відновити його й тепер.

На початку XX ст. Бар – містечко контрастів. Воно стояло в пониззі і в осінню мряку чи ранньої весни, коли сходив сніг, мало понурий вигляд. (Додоток - Бар у давнину) У той час у народі поширилася жартівлива молитва: "Ізбави, Боже, від барської греблі".

Клянггор, тобто монастир кармелітів, будувався довго і був завершений у 1787 р. Споруда має гарні пропорції. Всі приміщення повернуті вікнами у бік ставу на річці Рів. До головної будови зліва прилягає двоповерховий камінний корпус. Після того, як кляїотор було перетворено на православний монастир, перед його головним фасадом невдало добудували дзвіницю з червоної цегли.

Парафіяльний костьол святої Анни споруджено домініканцями 181 і р. в стилі неоготики, а в 1908 р. його добудували. Його два високі шпилі видно з усіх кінців містечка Бар.Православна церква зведена у 1757 р. Вона камінна, з однією маківкою. Спереду стоїть дзвіниця, теж кам'яна, з простими, навіть примітивними формами, проте є в ній своєрідна важкувата грація.

Усі  споруди знаходяться у центрі містечка на відстані 50–80 м одна від одної. Вони утворюють оригінальний релігійний комплекс, що надає містечку Бар своєрідної краси. Мабуть, давно настав час весь комплекс (а не окремо кожну споруду) й територію, що прилягає до нього, вважати архітектурним пам'ятником.

C:\Users\Liudmyla\Downloads\1370962827_barskiy-rayon-43.jpgНа водоймі у містечку Бар, мабуть, одна з найбільших на Вінниччині плантація латаття білого) плантація латаття білого (білої, або болотної лілії), що, безумовно, потребує охорони. А ще, Барський район називають «яблуневою гілкою Поділля» , тому що він славиться своїми родючими садами, де гарно ростуть і щедро плодоносять яблуні, сливи, груші, вишні, абрикоси,черешні . З мінеральних вод промислово використовується гідрокарбонатна магнієво-кальцієва столова природна вода «Барчанка» (випускається в с.Матійків) і знаменита «Верхівська перлина» (випускається в с.Верхівка). В найближчих околицях міста Бар, біля сіл Сеферівка, Явтухи і Киянівка є цілющі кринички, воду з яких церква визнає лікувальною. 

 

 

 

Герб міта Бар.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C:\Users\Liudmyla\Downloads\1370962827_barskiy-rayon-14.jpg 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

http://www.turystam.in.ua/images/stories/1.4/bar.jpg

 

 

 

Бар у давні часи.

 

 

 

 

 

Додаток № 5

 

Немирів

 

Цей багатий на історичні події та талановитих людей край знаходиться у центральній частині Вінницької області. Межує Немирівщина з Тульчинським, Тиврівським, Вінницьким, Липовецьким, Іллінецьким, Гайсинським районами Вінницької області.Немирівський район має гарне природно-кліматичне розташування. Через усю йоготериторію протікає річка Південний Буг, є велика кількість лісів, ставків, озер та маленьких річок.Ще з давніх-давен ця місцевість була заселена різними племенами. Родючі землі, ліси та річки, багаті на дичину, рибу, різноманітну рослинність, манили до себе далеких пращурів. Вони тут жили і залишили своїм нащадкам свідчення, які ще й сьогодні розкривають перед археологами цікаві сторінки їх матеріальної та духовної культури.

В урочищі Городище, що неподалік від Немирова, знаходиться одне з найбільших скіфських городищ УІІ-УІ ст. до н. е., яке є унікальною перлиною краю.

Головною та унікальною перлиною нашого краю є Немирівське городище або так звані Великі Вали, яке розташоване на лівому березі Південного Бугу за 10 км від річки, неподалік села Озеро, за 2 км від міста Немирова, на схилі плато. Воно є одним з найбільших городищ на території України. Немирівські вали. Від них віє вічною мудрістю й такою сивою давниною, що тебе мимоволі посідають не менш сиві думки: Ось уже більш як чотири тисячоліття ті вали мовчазним тулубом лежать розпростертими по периметру на 5 км (по гребневі валу).

Їх ширина в основі складає 32 метри; висота ще й досі становить близько 9 метрів, і лише можна собі уявити, скільки тієї висоти пішло в землю, осіло під невблаганним плином часу, так як за деякими даними первинна висота валів складала десь під 30 метрів. По верху валів були закопані у два ряди п’ятиметрові колоди заточені доверху. Ця потужна замкнена огорожа розташована на обох берегах річки Мирки, яка ділить її на дві нерівних частини: більшу північну, висотну, яка займає 2/3 площі городища і меншу південну, пологу і болотисту. Ширина розривів валів становить від 10 до 60 метрів. На найвищому місці поміж валами (висотна північна частина городища) розташувалось поселення-городище так зване «замчисько».   В 1862 році землі, на яких розкинулось городище перейшли у спадок до графа Григорія Строганова.серед мешканців Немирова та навколишніх сіл поповзли чутки, що на городищі схована велетенська скриня із золотом. Ось саме ця чутка і заставила жадібного до багатства графа привласнити городище. Ця чутка покликала на городище й тисячі інших шукачів скарбів, які почали проводити варварські розкопки у пошуках скарбу. Але золота так ніхто і не знайшов, знаходились інші речі, які не цікавили горе-археологів. Ці речі просто варварськи знищувались.

Ці розкопки тривали аж до 1908 року, поки їх не провідала донька Григорія Строганова Марія Григорівна Щербатова. Розуміючи історичну цінність старого поселення уВалах та викопних знахідок, княгиня заборонила усі подальші розкопки і наказала усі викопні скарби перенести до своєї садиби. А щоб не руйнувалась ця археологічна пам’ятка і щоб повністю позбутися від посягань горе-шукачів скарбів вона повністю викупила усі наділи селян в районі Валів та надала їм орні землі біля села Озеро. І на відміну від свого батька графа Строганова, юридично оформила спадковість на ці землі. Натомість викликала з Кам’янця-Подільського спеціаліста зі старожитностей.Перша наукова експедиція під керівництвом професора С.С.Гамченка побувала у Немирівських валах 1909 року. Пізніше, у 1966 році, городище досліджує Немирівських загін Скіфо-слов’янської експедиції Харківського університету (керівник А.О.Моруженко). А в кінці 80-х років минулого століття востаннє Вали досліджує експедиція під керівництвом професора Вінницького педінституту П.І.Хавлюка. Матеріали цієї експедиції зберігаються у Вінницькому краєзнавчому музеї. (Тому будьте уважні та запам’ятовуйте,тому що ми маємо на меті, ще й відвідати краєзнавчий музей – трохи згодом).

Проходили віки.

Немирівське городище, як пам’ятка археології, відповідно до рішення № 449 14 сесії обласної ради 5 скликання від 18 грудня 2007 року «Про підсумки обласного конкурсу «Сім чудес Вінниччини» визнане переможцем обласного конкурсу і ввійшло до складу семи чудес нашої області. Спдіваюсь діти Ви пам’ятаєте наш перший урок – де ми ознайомлювались з матеріалом про «Сім чудес Вінниччини»! ( Діти називають усі 7 чудес Вінничини)

 Крім того є ще одна архітектурна памятка  це - Палац та парк княгині Щербатової.

(Переїзд  автобусом) Палац та парк княгині Щербатової.

Знаходяться в м. Немирові по вул. Шевченка, 16.

Не менш величавою та цінною перлиною не тільки Немирівщини, а й усієї України є палац та дендропарк княгині Марії Щербатової.

Палац та парк княгині Марії Щербатової (пам’ятка архітектури ХІХ ст. м. Немирів)

Палац у Немирові був закладений в 1885 році княгинею Марією Щербатовою за проектом чеського архітектора Іржі Стібала (1859-1939) і зводився до революції 1917 року.

Навколо палацу формувався і парк. Тепер його розбили на декілька окремих частин, так як він став доволі великим. Кожна частина окремо розташовувалась по периметру з різних боків палацу і відмежовувалась одна від одної широкими .

Парк нараховує близько 80 видів рослин, серед яких притаманні Поділлю дуб, ясен, граб, сосни різних видів, а також екзотичні гінкго, кавове дерево, платан.

Княгиня Марія Григорівна Щербатова (1857-1920), відома своєю енергійною громадською діяльністю та благодійництвом, чимало зробила для розвитку місцевої промисловості, а також заснувала майстерню вишивки та килимарства. ЇЇ колекція творів мистецтва частково зберігається уВінницькому художньому музеї.

За буремні 1917-1920 роки Немирів неодноразово переходив із рук в руки. В ці часи родина Щербатових продовжувала перебувати в родовому палаці. Княгиня допомагала однаково всім, хто до неї звертався про допомогу. Сприяла усім, чим тільки могла. Надавала притулок, дозволяла користуватись палацовими душовими і пральнями, харчувала, не дивлячись, чи то були німці, поляки, чи червоноармійці. Всі для неї були просто людьми, а в політику вона не вдавалась. Саме через це, мабуть, і не виїхала за границю, як це зробила більша частина поміщиків у ті роки. Будучи сама людиною, надіялась, що й і з нею буде все по-людськи. В деякій мірі воно так і було. Адже, навіть сам голова Раднаркому України Х.Г.Раковський видав розпорядження Немирівському ревкому про недоторканність родини Щербатових та їхнього палацу і парку, і ця вказівка безумовно виконувалась місцевою революційною владою. Але це був один бік «медалі»… В ночі 20 січня 1920 року княгиня М.Г.Щербатова разом з дочкою Сандрою і гостею з Вороновиці, родичкою Можайських була розстріляна, тут же в парку, неподалік палацу. У травні 1921 року за декретом самого В.І.Леніна на базі маєтку княгині М.Г.Щербатової був створений перший на Україні санаторій для відпочинку жителів Подільської губернії.

Сьогодні на території маєтку княгині М.Г.Щербатової розміщено санаторій ”Авангард”- це багатопрофільний оздоровчий  заклад з низкою реабілітаційних відділень, а в самому палаці знаходиться лікувально-діагностичне відділення і картинна галерея.Знаходиться в м. Немирові при в’їзді в місто зі сторони Вороновиці (Вінниці) і стоїть попід греблею (мостом) на річці Мирці по вул. Горького. Названий за напрямком шляху. Був споруджений в середині ХІХ століття у формах псевдоготики - зі стрільчаними вікнами та ступінчастими фронтонами, під червоною черепицею. Згідно переказів тут, на греблі, народився майбутній російський поет М.О.Некрасов. З перших років незалежності України Вороновицький млин мав бути використаним під районний історико-краєзнавчий музей, але був орендований місцевими бізнесменами і певний час використовувався як магазин. На даний час питання власності вирішується.

Мапа Немирівського району.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Немирівський  млин

 

 

 

 

http://i.imgur.com/HXr6R.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Герб району

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Немирівське городище

Великі Вали

 

https://encrypted-tbn2.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcSIspVROYM50k6BSwxGfwul2s3lPJRjhoXBY5pLvSR81w8Qj6yEqQ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Княгиня Марія Щербатова

 

http://oblvintour.com.ua/wp-content/uploads/2012/11/%D0%A9%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0-206x300.jpg

 

 

Колекція малюнків

http://oblvintour.com.ua/wp-content/uploads/2012/11/galerey3-300x199.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №4

Печера

Припускають, що назва пішла від слова "печера". Археологічні розкопки, проведені в 1948-1949 г.г. підтвердили існування печер і виявили тут поселення трипільської культури. Перші згадки про Печору зустрічаються в документах XVI століття і пов'язані вони з ім'ям князів Збаражських. Коли пізніше у цій місцевості володарювали турки, (1672 — 1699) знаходимо тут молдавського господаря Георгія Дуку. Грек з Албанії, Дука, "за кошти  чималі купивши у царя турецького згадану порожню козацьку Україну і для свого в ній панування наповнив її людьми сьогобічними, а для своєї господарської резиденції, в полку Брацлавському за Бугом, в містечку Печорі велів знаменитий будинок собі збудувати." Знаменитий будинок — палац — мав також парк, що спускався терасами до річки Південний Буг, що протікала внизу.  Як і всякий вискочка, що дорвався до грошей і влади, Дука дивився на усіх зверху вниз і скажімо так, місцеві його не любили. Проте довго Дука тут і не прожив.  Місця ці були досточно дикі і необжиті в ті часи — так тодішній мандрівник Іван Лук'янов написав, що він протягом п'яти днів йшов тутешніми глухими степами і не зустрів жодної людини.  Після Дукi деякий час маєток належав Юрієві Хмельницькому. У 1683 р. він переніс резиденцію в Немирів, Печорський палац прийшов в запустіння і був розібраний. Після Юрія Хмельницького Печорою володіли спочатку Заславські потімВишневецькі, а від них перейшла до знаменитого Станіславу Потоцькому Щенсному. Печерські пороги - одна з найголовніших прикрас всіх туристичних маршрутів по Південному Бугові. Кожний рік в квітні - травні Печерські пороги стають притулком для любителів сплаву на байдарках, та й на чому завгодно, щоб тільки не відразу затонуло, з усієї України. Береги річки наповнюються шумом води та збудженим гоміном любителей активного відпочинку. 

Піднявшись від порогів по кам'яних сходинках, попадемо в Печерський парк, оточений залишками скульптур, великими каменями з висіченими оригінальними надписами та малюнками виконаними в стилі "примітивізма".

Завдяки природньому нагромадженню каменів парк вражає різноманітними гротами, купальнями та просто романтичним хаосом розкиданих валунів. В глибині парку захований справжній архітектурний шедевр – мавзолей Потоцьких архітектора Городецького, стилізований під романтичну архітектуру. Мавзолей являє собою каплицю, яка в плані має латинський хрест. Городецький був великим  знавцем архітектурних стилів різних епох та народів. Оригінальні творчі прийоми майстра знайшли свій розвиток і в Печері. Печеру не можна покинути, не спустившися знову до річки, щоб пройтися її мальовничими берегами, відчути принади сонячних та водних ванн, її  природних купалень, наповнених яскравим сонцем та прозорою http://zhmerynka-info.com.ua/images/StaticComponent/df3bff42-061e-4dcf-8dae-13fea15f87e4.JPGрічковою водою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Печера парк, Вінницька обл

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вороновиця

Додаток № 5

Про походження назви містечка існує декілька легенд. В одній з них розповідається про жорстоку битву місцевих мешканців з турками. Після бою над полем, встеленим трупами, кружляли зграї вороння. Від слів "ворони в'ються" нібито й пішла назва села. В іншій говориться, що найменування села походить від назви річки Воронка.

Перша згадка про Вороновицю зустрічається у письмових джерелах за 1945 р. Польські пани, які володіли селом, не раз перепродували його. Лише за першу чверть XVII ст.

В травні 1971 р. запросив перших відвідувачів музей імені О. Ф. Можайського, в якому розповідається про розвиток авіації і космонавтики.

Палац побудований в 1760-их роках. Цікава особливість екстер'єру полягає в орнаменті з давньоримським мотивом: під карнизами візерунки з плодів та квітів чергуються з черепами биків. Таким орнаментом прикрашали перші християнські храми та .. усипальні епохи Відродження. Всередині увагу заслуговує один зал, де зберігається макет турбореактивного ракетоносця. З 1971р. тут музей ім. Можайського, тут ви дізнаєтесь про історію авіації та космонавтики в 1869-1876р у Вороновиці в маєтку свого брата проживав О.Ф.Можайський - конструктор та винахідник. Саме у Вороновиці він проводив свої досліди як-то: збудував дерев'яний планер з нерухомими крилами на чотириколісному візку, планер прив'язували до воза, який швидко тягли запряжені в нього коні, тоді планер злітав у повітря. 
 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 6

Палац - музей імені О. Ф. Можайського

 

 

 

 

http://www.vn.ukrposhta.com/www/upost_vinnica.nsf/9937667e31ca17f9c22573b1004740fa/3b08de331635b475c22576be00482c45/Body/0.C1A?OpenElement&FieldElemFormat=jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 7

E:\Документи школа\Вінничина - квітка поділля\карти\vinnitskaya_oblast_karta.jpgКарта-схема екскурсії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розклад руху

Виїзд з Вінниці - 07 год 00 хв

Приїзд до Браїлова : 07 год 45хв – екскурсія 01год. хв - виїзд з Браїлова – 08 год 45хв

Приїзд до Бару : 09 год 35 хв – екскурсія 01 год 30 хв - виїзд з Бару – 11 год 05 хв

Приїзд до Печери : 13 год 20 хв – екскурсія 02 год - виїзд з Печери – 15 год 20хв

Приїзд до Немирова : 15 год 48 хв – екскурсія  01 год - виїзд з Немирова 16 год 48 хв

Приїзд до Вороновиці : 17год 15хв – екскурсія 0год 45 хв - виїзд з Вороновиці 18.00

Приїзд до Вінниці  - 18 год 31 хв

Загальний час : 11 год 30 хв

 

 

Додаток № 1

Колаж

F:\Вінничина - квітка Поділля\колаж на творчу роботу_AutoCollage_12_Images.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 3.1

смт Тиврів

 

 

Розташоване на р. Південний Буг.Уперше згадується 1505 р., коли великий князь литовський Олександр надав Федькові Дашкевичу право на його володіння. Місто розташовувалося неподалік Кучманського шляху, біля переправи через Південний Буг. За свою історію воно зазнало і нищівних розгромів від османського війська, і збройних сутичок між господарями цих земель — Калитинськими та Ярошинськими. Перемігши, Яро-шинські відновили костел, збудували палац, розбили чудовий парк.1891 р. палацу Тиврові продали Подільській єпархії, що відкрила там духовне училище. Проте 1898 р. сталася пожежа, яка дощенту зруйнувала центральну частину з фасадом, прикрашеним колонадою, та монастир. Сьогодні вщ палацу залишилися самі руїни, а костел утратив будь-які ознаки сакральної споруди й дотепер використовувався як завод.

Пам'ятки:
- стара ринкова площа з фонтаном та торговельними будинками 18ст.
- Садиба Ярошинських з парком, 18ст.
- Один з перших пам'ятників Леніну (1925 р.)
- Костел домініканський кляштор з костелом св. Михаїла, 1740 – 1752 рр. 
- Меморіал ДСВ
- Млин (ХІХ ст.) Електростанція (1905 р.) на р. Південний Буг. В 1905-му р. Тиврові введено в експлуатацію першу в Україні гідроелектростанцію (потужністю 50 кВт.).

На початку XX ст. перебудований на гідроелектростанцію. Зараз не працює.

Тиврівський краєзнавчий музей: вул. Леніна, 42; тел. (04355) 2-17-83.

Тиврів - селище міського типу, Тиврівський район, Вінницька область
Перша згадка - 1393 р. 
Кількість жителів - біля 4500 тис.
Через Тиврів тече ріка "Південний Буг"

Вважається, що крайньою зі сходу межею розселення тиверців у УІІІ-ІХ століттях був Тиврів. «Містечко Тиврів на Богу (Вінницький повіт) – стверджує Михайло Грушевський, - одинока осада, що своїм іменем може вказувати на тиверців». Подібні думки про тиверців, як форпост на високому правому березі Південного Бугу, висловлювали і інші дослідники, зокрема М.Карамзін, Б. Рибаков, Н Молчановський.
На третьому (Київському) археологічному з’їзді, що проходив у 1874 році, домінувала думка, що Тиврів стоїть на місці старовинного поселення «Тивер».

В історичних актах 14ст. знаходимо письмову згадку і про Тиврів, коли великий князь литовський Вітовт у 1393 році дарував це містечко з володіннями «землянину» Герману Дашкевичу «за вислугу». Крім Тиврова, Дашкевич отримав села Дзвониха, Кліщів, Соколинці, Шендерів, Тростянець.

З часом роздані землі переходили у володіння дітей землян: так, у 1505 році онук Г.Дашкевича Федір отримав від литовського князя Олександра підтвердження на право володіння Тивровом на умовах «отчини».

У червні 1648 р. селянсько-козацькі загони Максима Кривоноса визволили Тиврів від польсько-шляхетського панування. 1654 р. він увійшов до складу Росії. З 1672 по 1699 рр. ним володіли турецькі поневолювачі. У 1744 р. його власник, брацлавський хорунжий М. Калитинський добився для Тиврова статусу містечка та права влаштовувати щотижневі торги.

З 1672 року по 1699 рік в період так званої «Руїни» Тиврівщина знаходилась у володінні Османської імперії, а з 1699 по 1793 р.р. знову у складі Речі Посполитої.
Тиврівчани не корилися польській шляхті. У 1734 р. повсталі селяни під проводом сотника Антона Притиченка напали на панський маєток, вбили управляючого і оволоділи замком. У середині ХУІІІ ст. на околицях Тиврова діяли гайдамаки. Не оминула ці місця й тогочасна епідемія чуми.

Після другого поділу Польщі у 1793 р. російські війська захоплюють Брацлавщину і Поділля, а відтак Тиврівщина підпадає під владу кріпосницької Росії. З приєднанням Правобережної України до Росії Тиврів став волосним центром Вінницького повіту Подільської губернії. 1795 р. в ньому мешкало 810 жителів. 
У 40-х роках ХІХ ст. запрацювала суконна фабрика, винокурня, пивоварний завод, млини. Тодішнє тиврівське пиво славилося далеко за межами містечка.
Головним же заняттям місцевих жителів було сільське господарство. Напередодні 1861р. майже вся земля (3,1 тис.десятин) у Тиврові і присілку Гута-Шершнівська належала поміщику Ярошинському. На нього працювало 963 кріпаки. Скасування кріпаччини не поліпшило економічного становища селян. Їм доводилося боротися за кожний клаптик землі. Особливо запеклими були їх сутички з князем Кочубеєм, який 1867 р. придбав маєток.

Наявність великої кількості дешевих робочих рук сприяла виникненню промислових підприємств. У 1907 р. в Тиврові було засновано новий пивоварний завод, який виробляв 180 тис.відер пива. Діяла суконна фабрика, винокурний і цегельний заводи, млин, стала доладу перша в Україні гідроелектростанція потужністю 50 квт. Ще 1864 р. у Тиврові відкрили однокласне початковенародне училище. 1893 р. засновано училище для дітей православного духовенства.
В буремні роки революції і громадянської війни територія Тиврівщини переходила від австро-німецьких окупантів, до військ Петлюри, Денікіна, білополяків. Тут діяли загони отамана Зеленого, які складалися із звичайних селян, у більшості своїй солдат
Першої світової війни, незадоволених радянською владою.

 

 

 

 

 

Додаток № 3.1


Костел(1752).

https://encrypted-tbn3.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcQkxF_Y3D689dJW6qwpA85GPmQHeick18VbSpef4NYdQQLaR-ic

http://i.imgur.com/qB5mvgd.jpg

Малюнок Наполеона Орди.

 

http://i.imgur.com/uHKWqMH.jpg

 (із зворотнього боку розташований напівкруглий ризаліт).

 

 

http://i.imgur.com/NdN82PA.jpg

Пілястра іонічного ордеру без канелюр.

 

 

 

Головний фасад.

http://i.imgur.com/apsPDDs.jpg

 

 

 

Праве крило будинку. Зворотний фасад.

http://i.imgur.com/kEFJMGx.jpg

Центральний об’єм. Зворотний фасад.

 

Брама, ХІХ ст. Вид з боку вулиці.

 

http://i.imgur.com/Nb92BGq.jpg

 

 

Брама, ХІХ ст. Вид з боку вулиці.

http://i.imgur.com/SuO94GA.jpg

docx
Додано
19 березня 2019
Переглядів
359
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку