Учнівська краєзнавча конференція

Департамент освіти і науки київської області державної адміністрації та центру творчості київщини

Учнівська краєзнавча конференція “Київщина мій рідний край”

Вивчення історії рідного краю від найдавніших часів до сьогодення

Вчитель історії України та правознавства Шевченко О.В та учень 9-б класу Димніч Вячеслав Андрійович

2019

Збереження Згурівського Денднопарку

 

 

 

Актуальність роботи.Згурівський денднопарк та його екологічний стан, дослідження екологічного середовища.

Обєкт роботи.Дослідження процесів та явищ що відбуваються в згурівському дендропарку.

Мета:Вивчити,дослідити,історію рідного краю від найдавніших часів до сьогодення,вивчення памяток історії та культури рідного краю.Проаналізувати юридичну відповідальність за порушення екологічного законодавства України.                   

                                                            Вступ

   А. В. Кочубей став власником земель, що були приписані до Яготинської  та Биківської волостей. Сюди входила і Згурівка.

   В 1837 році А.В.Кочубей заснував у Згурівці парк, який свого часу змагався з найвідомішим дендропарком „Олександрія” у Білій Церкві. За його наказом садівник – швейцарець насадив навколо палацу чудовий парк з рідкісних дерев, були встановлені альтанки, а через ставки перекинуті містки. Від села садибу відгородили ровом.

    Створення парку із значною частиною екзотичних видів відбувалося не без труднощів та невдач. Окремі насадження погано росли, а деякі загинули.

   У 1880 році були закладені три розсадники: хвойних видів, листяних видів, кущів. Частину садивного матеріалу завезли аж з Північної Америки.

   Петро Аркадійович Кочубей уважно стежив за діяльністю інших поміщиків, які займалися паркобудуванням. У 1888 році в п’ятому номері „Вестника садоводства, плодоводства и огородничества” він надрукував статтю „О трудах И.М.Скоропадского по лесоразведению на черноземных степях Полтавской губернии”, у якій ґрунтовно висвітлив історію створення Тростянецького парку, навів його план, дав повний список з 574 видів рослин. Ця робота використана при підготовці багатьох наукових праць, проектів реконструкції насаджень та путівників про дендропарк „Тростянець”. 

   У 1880 році були закладені три розсадники: хвойних видів, листяних видів, кущів. Частину садивного матеріалу завезли аж з Північної Америки.

   Петро Аркадійович Кочубей уважно стежив за діяльністю інших поміщиків, які займалися паркобудуванням. У 1888 році в п’ятому номері „Вестника садоводства, плодоводства и огородничества” він надрукував статтю „О трудах И.М.Скоропадского по лесоразведению на черноземных степях Полтавской губернии”, у якій ґрунтовно висвітлив історію створення Тростянецького парку, навів його план, дав повний список з 574 видів рослин. Ця робота використана при підготовці багатьох наукових праць, проектів реконструкції насаджень та путівників про дендропарк „Тростянець”.

   У 1892 році у Згурівському парку налічувалося понад 382 види та форми деревних рослин.

   Петро Аркадійович помер у 1892 році і був похований у парку, а в 1894 році поруч поховали його дружину. Після смерті П.А.Кочубея власником Згурів0ки став його син Василь Петрович,  кандидат Санк – Петербурзького університету (1890), Глухівський повітовий предводитель дворянства (1896 – 1905), камер – юнкер. У 1897 році, коли він володів парком, у Києві вийшла праця Г.Г.Розена „Краткое описание деревьев и кустарников, искусственно разведенных в имениях В.П.Кочубея”.

   Наступна з відомих нам публікацій датована вже 1938 роком О.Л.Липа налічив у Згурівському парку понад 150 видів та форм деревних рослин. Зокрема, тоді у парку зростали ялиця біла, бальзамічна, одноколірна, Фразера та сибірська; ялівці звичайний та його форми шведська і розпростерта, козацький та віргінський; модрини європейська, Кемпфера та сибірська; ялини сиза і її голубувата форма, Енгельмана, звичайна та її форми колоноподібна та гірляндна, сибірська, колюча та дві її форми – голубувата і сиза, сітхинська; сосни чорна, гірська та її гірський різновид, Веймутова, звичайна та гачкувата; псевдотсуга Мензиса, тсуга канадська, туя західна, 10 видів та форм кленів (у тому числі клен ясенелистий сріблясто – строкатої форми, клен гостролистий форми Шведлера, явір пурпуроволистої форми та форми Леопольда), 4 види і форми гірко каштанів, ведмежий горіх, бук лісовий, бундук канадський, горіх сірий, 11 видів та форм тополі, дуб звичайний (окремим екземплярам було понад 200 років) та його пірамідальна форма, 14 видів та форм верби, 4 види таволг, 3 види в’язів та ін.

   О.Л.Липа (1960) відмітив, що у 1940 році на галявинах парку лісництво почало закладати соснові культури, що призвело до зникнення мальовничих краєвидів та перетворення парку на суцільний лісовий масив. Через відсутність догляду загинуло багато цінних екзотів (до 1948 року збереглося лише близько 70 видів і форм деревних рослин), у парку дуже поширилася бузина чорна і червона.

   Багато цінних рослин загинуло в 1968 – 1970 роках внаслідок підтоплення, яке спричинила збудована на Супої дамба цукрозаводу.

   У паспорті парку – пам’ятки садово – паркового мистецтва, який зберігається у Головному управлінні національних природних парків та заповідної справи, є список видів, які зростали в парку у 1954 році, за даними обстеження В.І Добровольського. Він налічує 65 видів.У 1892 році у Згурівському парку налічувалося понад 382 види та форми деревних рослин

 

   Природний перепад висот у парку становить 13, 7 м (від 123 м на межі з болотом до 136,7 м неподалік від гірки „Арарат”). Висота штучно створеної гірки „Арарат” – 3,4 м. Невеликі штучні пагорби є й на східному березі ставка.

   Основні грунти у парку – типові чорноземи на лесових породах та грунти низинних боліт(див додаток А,ст-4)

 

 

Розділ I

Загрози та вплив антропогенних чинників на структурні елементи екомережі:біологічне та ландшафтне різноманіття Багатовікова господарська діяльність значно змінила природне середовище області, як наслідок, зазнали змін майже всі компоненти ландшафтної сфери – рослинний і тваринний світ, ґрунти, ґрунтові і підземні води. Серед антропогенних чинників, які вкрай негативно впливають на структурні елементи екомережі, біологічного і ландшафтного різноманіття у цілому, на сучасному етапі слід відмітити розорювання прибережних захисних смуг, створення монокультур в лісових системах, не регульований випас домашніх тварин на ділянках зі степовою і лучною рослинністю. Таким чином, первинна природна рослинність збереглася лише в окремих важкодоступних місцях, зокрема у заболочених місцях заплав, на крутих 82 каньйоноподібних схилах річкових долин, на певних ділянках пристигаючих і перестійних лісів. Під впливом антропогенних чинників відбувається суттєва зміна середовища існування об'єктів рослинного та тваринного світу, що значним чином впливає на видовий та кількісний склад флори і фауни на території області. З метою створення дієвої та ефективної екологічної мережі області, як складової частини національної екологічної мережі, Інститутом зоології ім. І.І. Шмальгаузена Національної академії наук України було розроблено Регіональну схему екологічної мережі Київської області та звіт з виконання науково-дослідної роботи «Розробка регіональної програми формування національної екологічної мережі та Регіональної схеми екологічної мережі в Київській області». Рішенням Київської обласної ради від 07.11.2014 № 849-43-VI затверджено Регіональну схему екологічної мережі Київської області. З метою підтримки «Державної програми регіонального розвитку України на період до 2020 року» та Регіональної схеми екологічної мережі Київської області здійснюється робота по створенню нових обєктів, що стануть складовими елементами екомережі Київської області. Головні сучасні загрози біорізноманіттю пов’язані з діяльністю людини, що зумовлює необхідність оцінки впливів на стан біорізноманіття при плануванні, розміщенні, забудові та розвитку населених пунктів, підприємств, виконанні заходів що можуть негативно вплинути на стан біорізноманіття. Негативні впливи на біорізноманіття у процесі планової діяльності суспільства мають бути компенсовані за належної управлінської, економічної та фінансової підтримки. Основними засобами щодо впровадження оцінки впливів на біорізноманіття та зменшення їх рівня є: - удосконалення правового забезпечення з питань оцінки впливів на біорізноманіття; 83 - розвиток методичних матеріалів щодо екологічної експертизи, стратегічної довкільної оцінки, екологічного аудиту, екосистемного підходу та принципу запобігання; - удосконалення правового забезпечення, у частині врахування питань збереження біорізноманіття під час прийняття управлінських рішень.

 Заходи щодо збереження біологічного та ландшафтного різноманіття:Біорізноманіття - різноманітність рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що перебувають у наземних, морських та інших водних екосистемах та екологічних комплексах території України, в яких вони є складовими частинами; воно включає різноманіття в межах видів, між видами та між екосистемами. Залежить від їжі, води, кисню, відповідного середовища існування тощо. Це запорука стійкості, втривалості як окремих екосистем, так і біосфери у цілому. Екологічні взаємодії різних видів живих істот із довкіллям формують екосистеми, від стану яких залежить життя людей. Ландшафтне різноманіття - це формальне визначення існуючих у певний час чисельних зв'язків між індивідуумом або суспільством та топографічно визначеною територією, наявність яких є результатом дій природних та людських факторів та їхніх комбінацій протягом певного часу. Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, задеклароване на всесвітньому екологічному форумі у Ріо-де-Жанейро (Конвенція Ріо-92) та конференцією міністрів довкілля країн Європи у Софії у 1995 році (Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття), є вимогою часу з огляду на песимістичні тенденції розвитку природно-антропогенної ситуації у ландшафтній оболонці Землі. Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» всі об'єкти рослинного і тваринного світу підлягають державній охороні, а їх використання здійснюється на основі спеціальних дозволів і за плату. Спеціальні питання з охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу регулюються Законом України «Про тваринний світ», а щодо охорони і регулювання використання рослин - Законом України «Про рослинний світ». Питання збереження біологічного та ландшафтного різноманіття у межах територій природно-фонду висвітлені у Законі «Про природно-заповідний фонд України», а щодо рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин - у Положенні про Червону книгу України. Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття – це складна, комплексна проблема. Вона пов’язана із цілою системою юридичних, наукових, організаційних, фінансових, етичних, виховних заходів, охоплює біорізноманітність на всіх її рівнях. Завдання щодо збереження біорізноманітності входять до глобальної концепції стратегії й тактики виживання людства. Це: - планування й збалансоване використання земельних ресурсів; - боротьба зі зменшенням площі лісів; 84 - невиснажливе використання природних систем; - невиснажливе ведення сільського господарства; - зниження рівня техногенних забруднень води, грунту, і повітря; - раціональне використання ресурсів моря та ін.. Проте є й система специфічних заходів захисту. Це, передусім, заповідна справа та біоконсервація. Заповідна справа – це теорія і практика організації та збереження заповідних територій різних рангів. На заповідних територіях охороняються як окремі носії біорізноманітності – популяції, види, екосистеми, так і середовище проживання в цілому. Ранг заповідної території визначається науковою значущістю об’єктів, що охороняються та її площею. Серед заповідних територій найвищій ранг мають заповідники й національні природні парки, потім заказники й заповідно-мисливські господарства, а також пам’ятки природи. Так, на території Київської обасті існує 207 території та об’єкти природно-заповідного фонду, які займають більше 290,2 тис.га. Одним з найбільш важливих елементів екологічної мережі Київської області є дендрологічний парк загальнодержавного значення «Олександрія», національні природні парки «Залісся» у Броварському районі та «Білоозерський» у Переяслав-Хмельницькому районі, а також проектований Чорнобильський біосферний заповідник. Саме ці території є тим природним регіоном, що забезпечить у повній мірі збереження біорізноманіття та середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослин і тварин при невиснажливому використанні наявних природних ресурсів у рекреаційних цілях. Дослідженнями, які пов'язані з вивченням і розробкою заходів для збереження біологічного різноманіття, зайняті наукові установи та центри Національної академії наук України, насамперед інститути ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії. Ряд питань, пов'язаних з науковим пошуком і управлінням в цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути Мінприроди України та інших органів виконавчої влади. Все активніше у природоохоронній діяльності бере участь громадськість. Проявом цього стало створення багатьох громадських організацій, асоціацій, об'єднань і груп екологічного напрямку. Для забезпечення взаємодії з ними при Київській обласній державній адміністрації створено Комітет з питань екології, екобезпеки, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Громадської ради. Окрім Конвенції про біологічне різноманіття, іншим базовим документом для реалізації в Україні екополітики у сфері збереження довкілля є Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. На основі цих міжнародних актів була розроблена і схвалена відповідною постановою Кабінету Міністрів України Концепція збереження 85 біологічного різноманіття України (Національна стратегія), структура і зміст якої у цілому відповідає нормам Всеєвропейській стратегії. Українськими дослідниками фундаментальним чином проаналізовано проблему біорізноманіття, зокрема ними були здійснені розробки «Перспективна мережа заповідних територій», «Зелена книга України», «Продромус рослинності України», а також розроблена методологія інвентаризації об'єктів живої природи, складено Червону книгу України, визначники рослин, в т. ч. водоростей, грибів, різних груп тварин. Серії наукових монографій охопили систематичні, геоботанічні та екологічні аспекти природи України

20 грудня 2000 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 22 травня Міжнародним днем біологічного різноманіття (Резолюція 55/201).

Біологічне різноманіття є основою життя. Його збереження є необхідним для існування людини. На жаль, інтенсивність використання компонентів біорізноманіття призводить до виснаження та вичерпання природних ресурсів: зникають та перебувають під загрозою зникнення численні види та екосистеми, постійно зростає загроза генному фонду та ін.

У 1992 році в Ріо-де-Жанейро була підписана Конвенція про біологічне різноманіття. Під поняттям «біорізноманіття» розуміють сукупність усіх видів живих організмів (від бактерій до ссавців), невід’ємною частиною яких є людина. Основною метою Конвенції є збереження біологічного різноманіття на генетичному, видовому, екосистемному рівнях.

Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію 29 листопада 1994 року, а також ухвалила ряд законів щодо ратифікації, приєднання та виконання інших міжнародних договорів обов’язкового та необов’язкового характеру, що регулюють питання збереження та використання біологічного і ландшафтного різноманіття. На національному рівні координацію реалізації положень законів та відповідних програм здійснює Національна Комісія з питань збереження біорізноманіття та Міністерство екології та природних ресурсів України.

Довідково. Темпи зникнення рідкісних видів є надзвичайно високими.

За останні 400 років планета втратила близько 100 видів лише хребетних тварин. На цей час приблизно 22 тисячі видів рослин і тварин перебувають на межі зникнення. Зникаючими називають види, чисельність яких стрімко зменшується або вже досягла критичного рівня в межах свого ареалу.

В Україні внаслідок господарювання, особливо за останнє століття, значно змінилися ландшафти та середовища існування. Різко зменшилася площа, зайнята природними угрупованнями – до 29%, у т. ч. лісами – до 14,3% території країни, було практично знищено степ як природний біом, значних змін зазнали гідрологічні умови території у зв’язку з будівництвом рівнинних гідроелектростанцій та створенням водосховищ, осушенням боліт Полісся та обводненням степу. Спостерігається антропогенне забруднення значних територій, зокрема важкими металами, радіонуклідами, стійкими органічними сполуками, є прояви девастації та синантропізації екосистем, що загрожує втратою гено-, цено- та екофонду.

У той же час Україна має багату біоту, яка налічує понад 25 тис. видів рослин (5100 судинних рослин, більше ніж 15 тис. грибів і слизовиків, понад 1 тис. лишайників, майже 800 мохоподібних і близько 4 тис. водоростей) і 45 тис. видів тварин (понад 35 тис. комах, майже 3,5 тис. інших членистоногих, 1800 найпростіших, 1600 круглих червів, 1280 плоских червів та 440 кільчастих червів серед більш ніж 44 тис. безхребетних, близько 200 риб і круглоротих, 17 земноводних, 21 плазунів, близько 400 птахів і 108 ссавців із хребетних) та характеризується певним ендемізмом і реліктовістю.

Щорічне відзначення Міжнародного дня біологічного різноманіття – чудова нагода ще раз згадати про необхідність збереження біорізноманіття та усвідомити відповідальність за збереження цієї дорогоцінної спадщини для нинішніх та прийдешніх поколінь.

До Міжнародного дня біорізноманіття  в закладах освіти району проходять ряд тематичних заходів: відбулися уроки з екологічним напрямком та екскурсія до Згурівського дендропарку. Проведено спостереження за змінами в природі навесні в природній зоні лісостепу, ігри-подорожі, творчі години, творчі справи, художньо-естетичні бесіди, участь у трудових десантах (прибирання довкілля, насадження рослин). Відбулися екскурсії до поселення граків (1-8 класи), акція "Вбережи пораненого птаха.

Формування регіональної екомережі:До складу національної екомережівходять регіональні (обласні). Регіональна екомережа Київщини включає дві ключові території загальнодержавного значення, що мають між регіональний та транскордонний характер і посідають визначне місце у схемі Національної екомережі України, а також три ключові території регіонального значення. Кожна з спроектованих ключових територій включає переважаючу частку природних ландшафтів та репрезентує окремі типи природних екосистем. Всі ключові території також мають у своєму складі важливі та великі за площею існуючі та проектовані території природно-заповідного фонду. Ключові території, які виділяються на більш низькому, регіональному рівні, можуть входити до складу екологічних коридорів загальнодержавного значення. Екологічні коридори регіонального рівня виконують сполучні функцію між ключовими територіями та забезпечують зв’язки між ділянками природних ландшафтів, що збільшує їх стійкість до впливу різних негативних факторів і покращує умови для збереження біологічного різноманіття. Екокоридори Київської регіональної схеми екологічної мережі виділено не лише на основі долин річок, оскільки річкові долини історично є місцями концентрації населених пунктів. Сполучна функція може виконуватись лише долинами річок, до яких примикають лісові та інші природні масиви. Проектування екологічних коридорів відбувається на основі контурів природних елементів ландшафтів, але у деяких випадках, ширина пропонованих коридорів менш ніж ширина. Це обумовлено тим, що з одного боку це полегшує подальшу імплементацію екологічної мережі зокрема узгодження з землекористувачами та землевласниками), а з іншогобоку ширина коридорів достатня для міграцій та дисперсії тварин. При проектуванні регіональної схеми екологічної мережі Київщини виділено також зони перспективного відновлення. До складу т. з. зон перспективного відновлення включають пошкоджені, техногенно перетворені природні території, які потребують відновлення. Для перспективного відновлення запропоновано території, які не втратили остаточно свого природного стану і не мають ефективного 86 господарського використання. Це комплекс заболочених територій на лівобережній частині Київщини, що простягаються значним масивом з півночі на південь у Броварському, Бориспільському та Переяслав-Хмельницькому районах. Сьогодні ці території меліоровані і використовуються як орні землі та для інших потреб агропромислового комплексу. Проте заболоченість дається взнаки і повноцінного господарського використання ці території не мають. Доцільним євідновлення на них природних болотних масивів.

Біобезпека та поводження з генетично модифікованими організмами:Генетично модифікований організм (ГМО) - це організм, генотип якого було змінено за допомогою методів генної інженерії. Генетичні зміни, як правило, здійснюються в наукових та сільськогосподарських цілях. Генетична модифікація відрізняється від природного та штучного мутагенезу саме направленою зміною генотипу. При цьому генетичний матеріал переносять з одного організму в інший, використовуючи технологію рекомбінантних ДНК. Якщо при цьому ДНК, яку переносять, походить з іншого виду, отримані організми називають трансгенними. Правове регулювання забезпечення біологічної та генетичної безпеки як складових екологічної безпеки - це один із нових, водночас актуальних напрямів еколого-правової науки та законодавства. Формування зазначеної групи норм викликано бурхливим розвитком біологічних та медичних досліджень наприкінці XX ст. та досягнутими ними результатами. Це дало можливість широко використовувати досягнення генетики в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, харчовій та фармацевтичній промисловості завдяки генетично-інженерним модифікованим рослинам, тваринам та мікроорганізмам, при застосуванні трансгенних організмів для зниження хімічних навантажень на навколишнє середовище, а також у медицині у цілях генетичної терапії. Одночасно все це викликає стурбованість у спеціалістів і громадськості, оскільки йдеться про неконтрольовані і непрогнозовані ризики впливу генетично змінених організмів на навколишнє середовище, на генетичну структуру людини, його біологічну та генетичну безпеку. У зв'язку з цим у законодавстві України, закріплюються принципи державної політики, системи правових засобів, здатних запобігти появі зазначених негативних наслідків. Основними принципами державної політики у галузі генетичноінженерної діяльності та поводженні з генетично модифікованими організмами (далі - поводження з ГМО) на сучасному етапі в Україні є: - пріоритетність збереження здоров'я і охорони навколишнього природного середовища порівняно з отриманням економічних переваг від застосування ГМО; - забезпечення заходів щодо дотримання біологічної і генетичної безпеки при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО у господарських цілях; - контроль за ввезенням на митну територію України ГМО та продукції, отриманої з їх використанням, їх реєстрацією та обігом; - загальнодоступність інформації про потенційні ризики від застосування ГМО, які передбачається використовувати у відкритій системі, та заходи щодо дотримання біологічної та генетичної безпеки; - державна підтримка генетично-інженерних досліджень та наукових і практичних розробок у галузі біологічної і генетичної безпеки при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО у господарських цілях. 88 Використання генетично модифікованих організмів в Україні регулюється наступними нормативно-правовими актами: Законами України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про захист прав споживачів», постановами Кабінету Міністрів України від 18.02.2009 № 114 «Про затвердження Порядку державної реєстрації генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів, косметичних та лікарських засобів, які містять такі організми або отримані з їх використанням» та від 13.05.2009 № 468 «Порядок етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг», якими регулюються відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками), розробниками, дослідниками, науковцями та споживачами генетично модифікованих організмів та продукції, виробленої за технологіями, що передбачають їх розробку, створення, випробування, дослідження, транспортування, імпорт, експорт, розміщення на ринку, вивільнення у навколишнє середовище та використання в Україні із забезпеченням біологічної і генетичної безпеки. Завданнями законодавчих актів України у сфері поводження з ГМО являється: - охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища при здійсненні генетично - інженерної діяльності та поводженні з ГМО; - забезпечення права громадян на безпечне використання ГМО; створення умов для безпечного практичного використання ГМО у господарських цілях; - визначення прав і обов'язків суб'єктів регулювання при поводженні з ГМО та встановлення їх відповідальності за порушення законодавства; захист громадян у разі заподіяння шкоди їх здоров'ю внаслідок споживання ГМО; - встановлення правових основ міжнародного співробітництва в галузі генетично-інженерної діяльності та поводження з ГМО. Закони містять визначення біологічної та генетичної безпеки, зокрема: - біологічна безпека - це стан середовища життєдіяльності людини, при якому відсутній негативний вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних) на біологічну структуру і функцію людської особи в теперішньому і майбутніх поколіннях, а також відсутній незворотний негативний вплив на біологічні об'єкти природного середовища (біосферу) та сільськогосподарські рослини і тварини; - генетична безпека - це стан середовища життєдіяльності людини, при якому відсутній будь-який неприродний вплив на людський геном, відсутній будь-який неприродний впив на геном об'єктів біосфери, а також відсутній неконтрольований вплив на геном сільськогосподарських рослин і тварин, промислових мікроорганізмів, який призводить до появи у них негативних та/або небажаних властивостей. 89 У січні 2000 року на Конференції Сторін Конвенції про біологічне різноманіття було схвалено Протокол про біобезпеку, відомий як Картахенський протокол. Документ набрав чинності у 2003 році після того, як його ратифікували 50 країн світу. Україна приєдналася до нього у 2002 році. Метою протоколу є встановлення міжнародних правил для країн, що його ратифікували, стосовно безпечного перевезення, обробки та використання «живих змінених організмів», які отримують методом генетичної інженерії.

Охорона, використання та відтворення лісів:Станом на 01.01.2017 рік землі лісогосподарського призначення розташовані на площі 408300 га у тому числі вкритих лісовою рослинністю на 91 площі 354007 га. Загальний запас деревини становить 90805,9 тис.м³. За площею насаджень переважають хвойні - 61 % і твердолистяні - 25%, мяколистяні займають 14%. Переважаючими в складі наведених груп порід є сосна звичайна, дуб звичайний, береза, вільха. Площа лісів за останні роки суттєво зменшується по причині вилучення лісів для не лісогосподарських потреб. Спеціальне використання лісових ресурсів у Київській області за 2016 рік: затверджена розрахункова лісосіка у кількості 623,3 тис. м³, фактично зрубано - 576,5 тис. м³. Лісовідновлення та лісорозведення в області проведено на площі - 3 469,7 га. Важливим завданням розвитку лісогосподарського комплексу області є забезпечення максимальної координації фінансово-економічних, організаційноправових, відомчо-управлінських ресурсів, їх концентрованої мобілізації на пріоритетних напрямах – лісовирощуванні та лісорозведені.(див додаток Б,ст-5)

            ВІДХОДИ

Структура утворення та накопичення відходів:Відходи є одним з найбільш вагомих факторів забруднення навколишнього середовища і негативного впливу на всі компоненти довкілля. Відходи поділяються на 4 класи небезпеки: І клас – надзвичайно небезпечні; ІІ клас – високо небезпечні; ІІІ клас – помірно небезпечні; ІV клас – мало небезпечні. Внаслідок наявності різних типів виробництва, існуючих в регіоні, якісний склад відходів різноманітний, а саме: - відходи І класу небезпеки складають відпрацьовані люмінесцентні лампи, що містять сполуки ртуті, відпрацьовані лужні та свинцеві акумулятори та інші; - відходи ІІ класу небезпеки складають масла та мастила моторні, трансмісійні інші зіпсовані або відпрацьовані та інші; - відходи ІІІ класу небезпеки складають відходи гальванічних виробництв та нафтошлами, шлами фарбувального виробництва, промаслені фільтри і ганчір'я та інші; - відходи ІV класу небезпеки складають тверді побутові відходи та відходи виробництва, зокрема шлак вугільний, склобій, відпрацьовані шини, відходи сільськогосподарського виробництва, відходи полімерів, барда зернова, жом, дефекат, відходи деревини тощо. За даними Головного управління статистики у Київській області у 2016 році утворилось 1561,3 тис. т відходів І – ІV класів небезпеки. Станом на 01.01.2017 у сховищах організованого складування та на території підприємств накопичено 45 429,3 тис. т відходів I-IV класів небезпеки.

Поводження з відходами: (збирання, зберігання, утилізація та видалення) Поводження з відходами – дії, направлені на попередження (мінімізацію) утворення відходів, збір, транспортування, обробку (переробку), утилізацію, видалення, знешкодження та захоронення, включаючи контроль за цими операціями і нагляд за місцями видалення. Майже всі з них експлуатуються з порушенням екологічних та санітарних вимог: не дотримуються технологічні вимоги складування відходів, відсутні спостережні свердловини за змінами у стані підземних вод, не дотримані розміри санітарно-захисних зон. Згідно даних таблиці 8.1 протягом 2016 р. використано (утилізовано) 53,9 тис.т відходів, направлено у сховища організованого складування (поховання) 1 393,2 тис.т частка, яких до загального обсягу утворених склала 89,2%. Таким чином переважна більшість утворених відходів розміщені у сховищах організованого складування.

Транскордонне перевезення небезпечних відходів: Державний екологічний контроль за транскордонним перевезенням відходів здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 «Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацію/видалення із Жовтого та Зеленого переліків відходів», Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08.08.99 №204 «Про затвердження Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць». За 2016 рік випадків несанкціонованого ввезення на територію України чи вивезення з території України відходів Державною екологічною інспекцією у Київській області не зафіксовано

Державне регулювання в сфері поводження з відходами: Діяльність Департаменту спрямована на виконання основних принципів державної політики у сфері поводження з відходами:  зменшення утворення відходів та їх небезпечності;  забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів;  забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а також дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з відходами;  забезпечення безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроблення відповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами; 168  обов'язковий облік відходів на основі їх класифікації та паспортизації;  сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом прямого, повторного чи альтернативного використання ресурсно-цінних відходів. Департаментом екології та природних ресурсів обласної державної адміністрації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року №118 «Про затвердження Порядку подання декларації про відходи та її форми» в 2016 році зареєстровано 547 декларацій про відходи. Починаючи з 26 квітня 2014 року видача дозвільних документів у сфері поводження з відходами припинено, оскільки набув чинності Закон України від 09.04.2014 року № 1193-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру», відповідно до якого дозвіл на розміщення відходів та ліміти на їх утворення і розміщення виключено з переліку дозвільних документів. Цим Законом внесено зміни до Закону України «Про відходи» і тепер суб’єкти господарювання зобов’язані мати дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, порядок видачі якого на сьогоднішній день не затверджено, в зв’язку з чим видача дозволів не здійснюється. На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року №1216 «Про затвердження Порядку ведення реєстру місць видалення відходів» до реєстру включено 30 місць видалення відходів на які складено спеціальний паспорт, у якому зазначається найменування і код відходів, їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації. У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 року №1360 «Про затвердження Порядку ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів» в реєстр об’єктів утворення відходів включено 44 підприємства для яких показник загального утворення відходів перевищує граничне значення (Пгз), що дорівнює 1000 умовних одиниць на рік, до реєстру оброблення та утилізації відходів 11 підприємств для яких показник загального обсягу оброблення чи утилізації відходів, який не може бути меншим 100 тонн на рік.

Екологічна безпека як складова національної безпеки:Однією з функцій держави, які визначають її внутрішню політику є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу. Екологічна безпека – такий стан навколишнього середовища, при якому стає неможливим погіршення екологічного стану i виникнення небезпеки для здоров‘я людей. Екологічна безпека – це компонент національної безпеки, що забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних чи потенційних загроз, які створюються антропогенними. Загальний стан екологічної безпеки у техногенній сфері продовжує залишатися складним. На це впливає значна насиченість території промисловими об’єктами, рівень амортизації обладнання більшості яких наближається до критичного, в зв’язку з чим зростає ризик виникнення аварій і катастроф техногенного походження. Значний вплив на ризик виникнення надзвичайних ситуацій мають такі фактори як погіршення матеріальнотехнічного забезпечення, зменшення виробничої і техногенної дисципліни, ігнорування екологічних вимог і стандартів, низький рівень застосування прогресивних ресурсозберігаючих і екологобезпечних технологій.

Об’єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку:Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 808 від 28.08.2013 «Про затвердження переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» до видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, відносяться: 1. У сфері теплової енергетики: - теплові електростанції (ТЕС, ТЕЦ); - устатковання для виробництва електроенергії, пари і гарячої води тепловою потужністю 200 кВт і більше з використанням органічного палива. 2. У сфері гідроенергетики: - гідроелектростанції на річках незалежно від їх потужності (включаючи малі гідроелектростанції); - гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС). 3. У галузі атомної енергетики і атомної промисловості: - ядерні установки; - об’єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами; - уранові об’єкти. 4. Виробництво у галузі чорної та кольорової металургії (з використанням кольорових металів, руди, збагаченої руди чи вторинної сировини, металургійний, хімічний чи електролітичний процеси). 5. Об’єкти машинобудування і металообробки, за винятком підприємств, на яких відсутні цехи хімічного оброблення. 170 6. Видобування корисних копалин, за винятком корисних копалин місцевого значення, які видобуваються землевласниками і землекористувачами в межах наданих їм земельних ділянок для господарських і побутових потреб. 7. Перероблення корисних копалин. 8. Виробництво будівельних матеріалів (цементу, асфальтобетону, скла, утеплювачів, у тому числі екструдованого пінополістиролу). 9. Хімічне виробництво (включаючи виробництво основних хімічних речовин, хімічно-біологічне, біотехнічне, фармацевтичне виробництво, виробництво засобів захисту рослин, регуляторів їх росту, мінеральних добрив, полімерних і полімервмісних матеріалів, виробництво та зберігання наноматеріалів потужністю понад 10 тонн на рік, зберігання хімічних продуктів (базисні і витратні склади, сховища, бази) незалежно від методів та обсягу виробництва продукції; підприємства з вилучення, виробництва і перероблення азбесту, азбестовмісних продуктів (азбестоцементної продукції потужністю понад 20 тис. тонн на рік, фрикційних матеріалів - понад 50 тонн на рік готової продукції, інших виробів - понад 200 тонн на рік). 10. Виробництво, зберігання, утилізація і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива та інших токсичних хімічних речовин. 11. Поводження з відходами: - небезпечними (збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення); - побутовими (оброблення, перероблення, утилізація, знешкодження і захоронення). 12. Виробництво целюлози, паперу та картону з будь-якої сировини. 13. Нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт: - залізничних вокзалів, залізничних доріг і споруд; - підземних, наземних ліній метрополітену як єдиних комплексів, включаючи депо з комплексом споруд технічного обслуговування; - трамвайних колій, підвісних ліній (фунікулерів) чи подібних ліній, що використовуються для перевезення пасажирів, включаючи депо з комплексом споруд технічного обслуговування і ремонту рухомого складу; - парків транспортних засобів (автотранспортних підприємств з комплексом споруд для технічного обслуговування та ремонту); - станцій технічного обслуговування, до складу яких входять фарбувальні камери, мийки, а також тих, на яких проводяться ремонт та випробування дизельних автомобільних двигунів і ремонт кузовів із застосуванням методів хімічного оброблення поверхні; - аеропортів і аеродромів з основною злітно-посадковою смугою завдовжки 2100 метрів та більше; - автомобільних доріг, автомагістралей і швидкісних доріг загального користування державного та місцевого значення усіх категорій, що мають чотири чи більше смуги руху, або реконструкція, або розширення наявних смуг 171 руху до чотирьох і більше за умови їх безперервної протяжності 10 кілометрів чи більше; - морських та річкових портів, пристаней для завантаження і розвантаження (за винятком пристаней паромних переправ); - спеціалізованих транспортних терміналів; - глибоководних суднових ходів, у тому числі по природних руслах річок, спеціальних каналів на суходолі та у мілководних морських акваторіях; - магістральних продуктопроводів (трубопроводів для транспортування газу, аміаку, нафти або хімічних речовин). 14. Виробництво з оброблення деревини (хімічне перероблення деревини, деревоволокнистих плит, деревообробне виробництво з використанням синтетичних смол, консервування деревини просоченням). 15. Нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт: - водозаборів поверхневих та підземних вод для систем централізованого водопостачання населених пунктів, промислових підприємств; - споруд водопідготовки систем питного водопостачання; - мереж водопроводу та водовідведення діаметром понад 1000 міліметрів; - систем закачування стічних вод до ізольованих підземних водоносних горизонтів; - систем зворотного водокористування, відведення, оброблення (підготовки) та скидання шахтних, кар’єрних, дренажних вод; - очисних споруд, систем скидання очищених стічних вод у водні об’єкти; - водосховищ. 16. Проведення робіт з розчищення і днопоглиблення русла та дна річок, їх берегоукріплення, зміна і стабілізація стану русел. 17. Проведення будівельних робіт, що передбачають видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду. 18. Проведення робіт з міжбасейнового перерозподілу стоку річок. 19. Зберігання, перероблення та транспортування вуглеводневої сировини (газу природного, газу сланцевих товщ, газу, розчиненого у нафті, газу центрально-басейнового типу, газу (метану) вугільних родовищ, конденсату, нафти, бітуму нафтового, скрапленого газу), а також технічні рішення з газопостачання населення і промислових підприємств. 20. Нафтопереробні заводи (за винятком підприємств, які виробляють тільки мастильні матеріали із сирої нафти) та устаткування для газифікації і зрідження вугілля або бітумінозних сланців. 21. Автозаправні станції та комплекси, а також автогазонаповнювальні компресорні станції, автомобільні газозаправні станції зрідженого газу. 22. Нове будівництво, реконструкція основних гідротехнічних споруд усіх видів. 23. У галузі тваринництва, птахівництва та рибництва: 172 - тваринницькі комплекси для вирощування свиней (5 тис. голів і більше), великої рогатої худоби (2 тис. голів і більше), хутрових тварин (3 тис. голів і більше), птиці (60 тис. кур-несучок і більше, 85 тис. бройлерів і більше); - м’ясокомбінати та м’ясопереробні підприємства; - виробництво у сфері (установки) з перероблення та утилізації відходів тваринного походження, у тому числі птахівництва, рибництва; - операції з дублення шкіри. 24. Виробництво у сфері легкої промисловості, що передбачає фарбування та оброблення хімічними засобами. 25. Виробництво технічного вуглецю та електрографіту. 26. Радіотехнічні об’єкти (радіопередавальні, радіотелевізійні, радіолокаційні станції). 27. Електричні лінії (повітряні, кабельні) та підстанції напругою 330 кВт і більше. 28. Установки для поверхневого оброблення металів, деревини, полімерних матеріалів з використанням органічних розчинників, зокрема для оздоблення, друку, покривання, знежирення, гідроізолювання, калібрування, фарбування, очищення або насичення. 29. Вирубка дерево-чагарникової рослинності (за винятком вирубки, пов’язаної з веденням лісового господарства) на території площею більше 0,12 гектара. 30. Нове будівництво об’єктів, господарська діяльність (за винятком лісогосподарської) в охоронних зонах територій та об’єктів природнозаповідного фонду, на територіях, прилеглих до водоохоронних зон, прибережних захисних смуг водних об’єктів, зон санітарної охорони. 31. Генетично-інженерна діяльність, введення в обіг генетично модифікованих організмів та продукції, виробленої з їх використанням (у відкритій та закритій системах). 32. Інтродукція чужорідних видів фауни та флори. 33. Виробництво мікробіологічної продукції.

Взято з документу:Регіональна доповідь ПРО СТАН НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у 2016 році

Розділ II

Відповідальність за порушення норм екологічного законодавства

Кримінальна відповідальність за екологічні злочини – стан розвитку суспільних відносин, в якому реалізуються засоби кримінально – правового покарання осіб, винних у здійснені екологічного правопорушення з високим рівнем екологічного ризику і екологічної безпеки для НПС, природних ресурсів, життя і здоров’я людей.

Види злочинних діянь у галузі екології відповідно до Кримінального Кодексу України:

В сфері природноресурсових відносин:

• самовільне заняття земельної ділянки (ст.199);
• незаконна порубка лісу (ст.160);
• незаконне видобування корисних копалин (ст.1621);
• незаконне полювання (ст.161);
• незаконне зайняття рибним, тваринним та іншим водним добуваючим промислом (ст.162);
• жорстоке поводження з тваринами (ст.207);

В сфері охорони НПС і його компонентів:

• забруднення водойм і атмосферного повітря (ст.228);
• забруднення моря речовинами шкідливими для здоров’я чи для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами (ст.228);
• знищення і руйнування природних об’єктів (ст.207);
• навмисне знищення або суттєве пошкодження лісових масивів шляхом підпалу (ст.89. ч. 2,3);
• проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст.163);
• порушення законодавства щодо континентального шельфу України (ст.163);

В сфері екологічної безпеки:

• приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи захворювання населення (ст.227);
• заготівля, переробка або збут радіоактивних продуктів харчування іншої продукції (ст.227);
• порушення правил безпеки гірничих робіт (ст.227);
• розкрадання радіоактивних матеріалів (ст.228);
• незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів (ст.228);
• загроза здійснення розкрадання радіоактивних матеріалів або їх використання (ст.228);
• порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення радіоактивних матеріалів (ст.228);
• незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини.

Суб’єктами кримінальної відповідальності є громадяни і посадові особи.

Покарання за екологічні злочини:

• виправні роботи;
• кримінальний штраф;
• позбавлення волі;
• конфіскація незаконно добутого знарядь злочину;
• позбавлення права займати відповідні посади.

Відповідно до чинного Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. до економічних злочинів у сфері екологічної безпеки, за вчинення яких до винних  осіб можуть застосовуватися кримінальні покарання, доцільно віднести:

• порушення правил екологічної безпеки (ст.236);
• приховування чи перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи експлуатація споруд без системи захисту довкілля (ст.253);
• забруднення атмосферного повітря (ст.242);
• забруднення моря (ст.243);
• знищення або пошкодження лісових масивів (ст.245);
• порушення законодавства про континентальний шельф (ст.244);
• забруднення та псування земель (ст.239);
• порушення правил охорони вод (ст.242);
• порушення правил охорони надр (ст.240);

До злочинів у сфері громадської та екологічної безпеки можуть бути також віднесенні:

• напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст.261);
• незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст.268);
• викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових приладів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст.262);
• незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст.263);
• незаконне поводження з радіоактивними матеріалами (ст.265);
• порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами (ст.265);
• порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та іншими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст.267);
• погроза вчинити, викрасти  або використати радіоактивні матеріали (ст.266);
• незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин (ст.269);
• порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст.270);

Значна частина злочинів,  які скоюються у певних сферах суспільної діяльності, містить ознаки техногенно – економічної безпеки:

• порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою  (ст.272);
• порушення правил що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд (ст.275);
• порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особам, які керують транспортними засобами (ст.286);
• випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації (ст.287);
• порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення дорожнього руху (ст.288);
• порушення правил використання повітряного транспорту (ст.282);
• порушення правил повітряних польотів (ст.281);
• блокування транспортних підприємств (ст.279);
• порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст.273);порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст.274);
• проведення вибухових робіт із порушенням правил охорони рибних запасів
• (ст.250);
• Пошкодження об’єктів магістральних газо – та нафтопродуктів (ст.292);

Питання юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, зокрема у сфері екологічної безпеки також регламентуються на рівні національного законодавства країн – членів ЕС. Наприклад, Кримінальний кодекс ФРН у розділі 28 “Злочини проти навколишнього середовища” передбачає застосування кримінальної відповідальності за забруднення вод; забруднення ґрунтів; забруднення атмосферного повітря; створення шуму вібрації та неіонізуючого випромінювання; екологічно небезпечне видалення відходів; недозволену експлуатацію устаткування; незаконне поводження з радіоактивними речовинами та іншими небезпечними речовинами і матеріалами; створення небезпеки районам, що потребують особливого захисту; особливо тяжкі випадки екологічного кримінального злочину та інше.

Проведений аналіз значної частини законодавчих актів дозволяє говорити про те, що відносини щодо забезпечення екологічної безпеки в принциповому плані охопленні правовим регулюванням на рівні основних пріоритетів – забезпечення права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля та гарантування його якісного стану згідно з основними нормативами екологічної безпеки (ГДК, ГДР, ГДВ).

Законодавство містить не тільки декларації щодо забезпечення екологічної безпеки , але й закріплює сукупність важелів праворегулюючого  та забезпечувального спрямування.

Нормативно -  правові приписи  чинного законодавства містять багато юридичних принципів, які гармонізують із правовим регулюванням зазначених відносин у країнах – членах Європейського Співтовариства.

Викладене вище відбиває процес активного формування законодавства у сфері екологічної безпеки і висвітлює  напрями для подальшого зближення принципів правового забезпечення екологічної безпеки в Україні та країнах ЕС, інших міжнародно-правових документів.

Взято з кримінального кодексу України

Дисциплінарна відповідальність

Одним з видів юридичної відповідальності у галузі екології є дисциплінарна відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення – це різновид юридичної відповідальності, яка застосовується до винних осіб за протиправні дії, що порушують екологічні вимоги у процесі невиконання функціонального обов’язку  та інших вимог дисципліни праці, пов’язаних з використанням природних ресурсів, охорони НПС, забезпечення екологічної безпеки.

Підставою відповідальності є дисциплінарні поступки в галузі екології (в галузі використання природних ресурсів, в галузі охорони НПС, в галузі забезпечення екологічної безпеки).

Умови настання дисциплінарної відповідальності:

• протиправність;
• наявність вини суб’єкта;
• професійна правосуб’єктність у галузі екології;
• невиконання чи неналежне виконання екологічних вимог, які складають коло службових, професійних обов’язків.

Види дисциплінарних стягнень:

• догана;
• звільнення з посади;

Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність передбачена Кодексом про адміністративні порушення України.

Адміністративна відповідальність – це різновид суспільних відносин, у яких застосовується заходи адміністративного впливу (стягнення) за винні і протиправні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони НПС, забезпечення екологічної безпеки та екологічного права громадян.

Порушеннями екологічного права громадян є:

В галузі природноресурсових відносин:

• порушення вимог загального природокористування;
• перевищення лімітів і нормативів використання природних ресурсів;
• самовільне спеціальне природокористування;
• псування і забруднення сільськогосподарських земель;
• порушення правил використання земель;
• приховування і перекручення даних земельного кадастру;
• несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або непреведення їх у стан придатний для використання за призначенням;
• самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою;
• порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр;
• пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв;
• експлуатація на водних об’єктах водозабірних споруд не забезпечених рибозахисним обладнанням;
• порушення вимог щодо охорони надр;
• самовільне випалювання сухої рослинності або їх залишків;
• порушення правил охорони поверхневих вод , підземних, територіальних, внутрішніх, морських;
• порушення порядку здійснення діяльності, спрямовані на штучні зміни стоку атмосфери і атмосферних явищ тощо.

В галузі природоохоронних відносин:

• порушення експлуатації природоохоронних об’єктів;
• порушення вимог охорони НПС від неконтрольованого шкідливого біологічного впливу;
• порушення правил і норм складування, зберігання, розміщення, утилізації, ліквідації і застосування відходів;
• перевищення нормативів викиді і скидів забруднення речовин у НПС;
• здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;
• перевищення нормативу вмісту забруднюючих речовин у випадках пересувних джерел;
• порушення строків і порядку внесення платежів за використання природних ресурсів і за забруднення НПС;
• неповідомлення відомостей про здійснення скиду в море забруднюючих речовин;
• невиконання висновків державної екологічної експертизи;
• невиконання розпоряджень і приписів органів екологічної експертизи;
• порушення порядку інформування  про стан НПС і стан захворюваності населення;
• недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції і прийняття в експлуатацію об’єктів або споруд;
• порушення правил застосування, зберігання, знешкодження, ліквідації і захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів;
• порушення вимог щодо охорони видів тварин, рослин, занесених до Червоної Книги.

В галузі забезпечення екологічної безпеки:

• порушення вимог екологічної безпеки;
• невиконання правил і норм у процесі створення виробництва, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, ліквідація, захоронення мікроорганізмів, вірусів, інших біологічних активних речовин і продуктів біотехнології;
• порушення вимог пожежної безпеки в лісах;
• виготовлення, зберігання і реалізація заборонених знарядь добування тварин.

Види адміністративно – правових стягнень:

• штраф;
• вилучення об’єктів правопорушення;
• позбавлення права заняття спеціальною діяльністю;
• конфіскація знарядь правопорушення;
• обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об’єктів.

Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративні стягнення до винних осіб можуть застосовуватися за такі порушення вимог, норм та нормативів екологічної безпеки:

• невиконання вимог економічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91), за невиконання обов’язків із реєстрації в судових документах операцій із шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62);
• пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, шкідливими викидами і відходами (ст. 72);
• порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 87);
• порушення порядку здійснення викиду забруднювальних речовин в атмосферу або шкідливого виливу на неї фізичних біологічних факторів (ст. 78);
• порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78);
• недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об’єктів або споруд (ст.79);
• уведення в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднювальних речовин у викидах (ст.80);
• експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднювальних речовин у викидах (ст.81);
• порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83);
• невиконання правил і норм у процесі створення, виробництва, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, ліквідації, захоронення мікроорганізмів, біологічно активних речовин та інших продуктів біотехнологій (ст.90);

До таких адміністративних правопорушень можна віднести виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації (ст.42) та заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст.42);

Мета

Вивчіти,дослідити,історію рідного краю від найдавніших часів до сьогодення,вивчення памяток історії та культури рідного краю.Проаналізувати юридичну відповідальність за порушення екологічного законодавства України                  

Висновок

Забрудненя екологічної системи в Згурівському денднопарку привиде до екологічних проблем в майбутньому тому треба прийняти міри безпеки для захисту екологічного світу в згурівському дендопарку як старовиної памятки Згурівки.Потрібно подолати негативні наслідки знищення парку та займатися насадженням нових порід дерев,не забруднювати галявини сміттям.Ознайомити громадян з екологічним законодавством України.Використання даної роботи можливо на уроках з історії даного краю та основ правознавства 9 клас

Керівник роботи

Шевчнеко О.В

Додатки:

А)Взято з документу “історія згурівки”Петричук та з сайту векіпедія.              ст-4

Б) Взято з документу:Регіональна доповідь ПРО СТАН НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у 2016 році та офіційного сайту Згурівки.              ст-5

В)Кримінальний кодекс України  ст 14-1

Г)Адміністративний кодекс України ст 17-20

Ґ)Панорама №54 11 грудня 2015 рік Ольга Ейзембрук,ФОТО Сергія Пальченка