«Уклонімось низько до землі тим, хто в серці буде вічно жити…»

Сценарій,

присвячений пам’яті Небесної сотні:

«Уклонімось низько до землі тим,

хто в серці буде вічно жити…»

Епіграф :

Герой – це людина, яка знає, що є блага,

дорожчі за життя; людина,

яка присвятила своє життя служінню державі,

себе одну – служінню багатьом.

                                                                                             Ефраїм Лессінг

Україна: Сторіччями здригався мій народ

Від ярм, від зрад й кривавих заворушень,

І мову, як духовний ополот,

Втирали в бруд прямісінько у душах.

Шевченко вмер. І Українки вже нема.

Є незалежність. Є уже свобода.

І все одно ще темно від примар.

І все одно щось гірко труїть воду.

У вогні та диму страждають мої міста. Мене понищено, спалено. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні моїх дочок і синів, які загинули від куль власної влади. Ще болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів, сестер, побратимів.

                                               Виходять ведучі

Ведуча І: Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку – героями Небесної сотні, яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття.

Україна:  «Небесна Сотня»…Юнаки, батьки

        Їх імена мені ніколи не забути.

        Вони ж за мене полягли,

        Так як і ті, що захищали Крути.

        Щемить у грудях, і душа болить

        За долю мого рідного народу.

        Але у серці іскра ще горить,

        І не втрачаю віру у свободу.

Ведуча ІІ: Людина з великою любов'ю і душев­ним трепетом згадує місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом казки, з материнською ласкою у затишній бать­ківській оселі. То — родинне вогнище, маленька Батьківщина кожної людини. А якщо скласти ма­ленькі Батьківщини кожного з нас, вийде наша велика держава Україна. Що для вас Україна?

Ведуча І: Україна — це наша земля, рідний край, наша країна з мальовничою природою, чарівною піс­нею і мудрими, талановитими людьми. Багата історія нашої держави на славетні імена та геро­їчні події.

Ведуча ІІ: На шляху до незалежності україн­ський народ часто втрачав своїх найкращих синів і дочок. У цьому довгому списку за гарне майбутнє нашої держави стали і герої Небесної Сотні. Саме вони зуміли рішуче стати до боротьби із злом у 2014 році, заплативши за перемогу надвисоку ціну — власне життя. То чи може бути забутою кров ге­роїв, пролита на вулицях Києва? Можлива лише одна відповідь — ні!

 

(Декламує: Кравченко Олена)

***

Пройшов вже рік, пройшла і осінь,

Зима,весна та літо, яке волошками цвіте

А там у небі ворон кряче, який все чув і все він бачив

І зиму цю безмежну, люту, що Україну підняла

Як кров пролилась молода, коли там в Києві стріляли

А ви ішли , і не боялись , своє життя за нас віддать

А ми сльозами умивались і гірко плакали й ридали

І слова не могли сказать, що хлопці гинуть молоді

Та не вони одні, а гинуть цілі покоління

Ще ненароджених дітей, яких у нас Москва забрала

І, як це відьмо спокушала, невігласів старих

Що ідолу  вони вклонялись, та щей ходили

Тай  знущались, з тих хто прийшов їх визволять

Але нічого, це минеться, а в України серце б’ється

Вона і це переживе, минають дні, за ними ночі

А там світанок і клекоче, лелека, що вже прилетів

Мов яблуневим білим цвітом весна в душі у нас розквітне

Але залишиться на вік, цей спогад про жахливий рік

Який забрав дітей на вік…

Ведуча І: Сьогодні Україну знають у всьому світі. Трагіч­ні події, які відбулися на Майдані у серці України — Києві — взимку 2014 року, сколихнули людей усієї земної кулі. Українці об'єдналися, щоб боротися за краще життя своїх дітей, друзів, батьків. 80 днів і но­чей... Тривожних, заплаканих і вимолених... Три мі­сяці, залишивши свої родини, тисячі людей стояли на вулицях, день і ніч, у морози заради одного — щоб домогтися свого, щоб їхній біль хтось почув.

Ведуча ІІ: «Ми прийшли сюди перемогти або померти», — заприсяглися вони на барикаді. І перемога при­йшла. Велика перемога маленьких людей. Людей із гарячими  і мужніми серцями. Це пе­ремога кожної людини, яка стояла на майданах, передавала гроші, їжу чи одяг, плакала чи молилася. За цю перемогу заплачено велику ціну — щонайменше сто життів. Вони загинули за честь, за волю, за право бути народом — джере­лом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей.

(Декламує :Радіонова Тетяна)

***

Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів — плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану — в небо. В лицарі — зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава — вписано у серці.

Пісня «Журавлі» -  Єркіна Катерина

Ведуча І:. Вшанування  пам’яті — це не просто наш святий обов’язок, це наша шана і гордість за справжніх героїв.

Ведуча ІІ:  Цей сум, не просто свічка, яку можна поставити десь на згадку. Щемить серце, болить душа. Та слава героїв невмируща! Майдан забути неможливо. Ви в нашому серці назавжди!!!

Ведуча І: Небесна Сотня України вірно береже Чумацький Шлях!!! Вона крізь дим Майдану з вічності оберігає спраглі до свободи та правди наші душі...

Ведуча ІІ: Жовто-блакитний прострілений вже вкотре  прапор...

Ведуча І: Та ні краплі страху в їхніх очах, бо в серці їхнім навіки лишились віра, відданість, патріотизм і героїчна мужність...

Ведуча ІІ: Герої не вмирають! Вони — з нами!!! Лише тихо про свої життєві плани та мрії гомонять... Хтось згадує кохану, друга, а хтось — батька, маму, хтось — доньку і сина... Небесна Сотня з вірою в життя йшла вперед свободу українцям здобувати й віддала свою душу та тіло за всіх нас ...

Ведуча І: Герої не вмирають! Вони тут, з нами на Землі! Лише тихенько-тихенько сплять. Бо змучились від катувань, побоїв і голосу смерті, що на вістрі снайперської кулі... Ми плачемо, вони ж не плачуть. Їхні душі героїчним жовто-блакитним полум’ям горять!

Ведуча ІІ: Давайте згадаємо кожного героя, які загинули, захищаючи нашу державу.

Відео поіменно

(Декламує : Орел Вероніка)

***

Співавши гімн холодними ночами,
Буквально зрозуміли Ви слова...
І вкрили землю власними тілами,
А душі полетіли в небеса...
Летять у небеса понад домами,
З яких летіли кулі щойно у вас...
Внизу Дніпро тече, і між мостами
Ви тихо відлітаєте від нас...
Небесна сотня покидає землю,
Щоправда поодинці, але там...
Візьмете один одного за руки
Та станете Ви прикладом всім нам...
Хоча Ви прикладом давно вже стали,
Коли стояли на Майдані в ніч...
І барикаду свою збудували,
Боролись за свободу пліч-о-пліч...
Дніпро тече, та чи поки що мовчки....
І ми мовчали дуже довгий час...
Терпіли, прогиналися, скиглили...
Тепер ми плачем, згадуючи Вас...
І плачуть депутати на екранах
Не вірю їм! Раніше де були?!
Чому ви неньку дали розтерзати?
І мову нашу Ви не берегли!

Чому Ви гідність нашу розтоптати
Хотіли чоботом ментовським і кийком?!
По норах всіх нас розігнати,
В кайдани закувавши знов!..
Чому Ви в хлопчика дозволили стріляти,
Що кинув каменем по владі і щитом 
Свою свободу думав відстояти,
Виходячи на барикаду знов?!!

Щитом з фанери, голими руками
Він йшов під кулі, перемігши страх!..
А ви боялися, або не хотіли
Хоча би якось захистити нас...
Але облишим, це вже ваша совість
Якщо вона звичайно у вас є...
Усіх розсудить Той, Хто там на небі
Свої поради нам усім дає...

...Небесна сотня відійшла у вічність...
"ГЕРОЯМ СЛАВА!"- не пусті слова...
І пам'ятником хай Вам стане
Нова країна - сильна та міцна!..

Пісня «Над землею тумани…»

Ведуча І: Не дамо пам’яті забути. І допоможемо пам’ятати іншим. Може, не лише пам’ятати, але й знати: бо чи всі знають правду про криваві події в Києві взимку 2014 року?

Ведуча ІІ: Активісти  закликали киян і всіх українців відзначити новорічні та Різдвяні свята на Майдані Незалежності і тисячі людей святкували Новий 2014 рік разом.

Ведуча І: Події, що відбулися з 19 по 22 січня 2014 року на Майдані, ще називають «Криваве водохреща», або «Вогнехреща». Це була найгарячіша фаза у протистоянні народу і влади.

Ведуча ІІ:  22 січня на вулиці Грушевського вже були перші загиблі. Із вогнепальної зброї. Вбито Сергія Нігояна та Михайло Жизневського. За тиждень від ран у лікарнях помирають Роман Сеник та Олександр Бандера.  Вони стали першими в ряд Небесної сотні.

Ведуча І: Увесь світ облетіли кадри документальної хроніки, де молодий чоловік у будівельній касці стоїть на барикаді і проникливо, натхненно читає уривок з поеми  Шевченка «Кавказ». Це Сергій Нігоян – українець вірменського походження з Дніпропетровщини.

Відео декламація поеми Сергієм Нігояном

Мелодія для вірша

(Декламує: Карась Максим)

***

Не чекай мене, мамо, додому

Бо додому я вже не прийду.

Не чинив, мамо, зла я нікому,

Захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо,

Бо любити ти вчила мене.

Ну, тих, хто у мене поцілив,

Людський осуд уже не мине.

Ти пробач. Що тебе я покинув,

Що поїхав в далекую путь.

Знаю снайпер цілився в мене,

А попав в твоє серце і грудь.

А хотілося, мамо, так жити,

Я ще зовсім не думав про смерть,

Та я мусив так, рідна, вчинити,

Щоби банді сказати цій – геть!

Та не плач, моя рідна матусю,

Сонце зійде. Ти стань на поріг.

Бог одну тебе з горем не лишить.

А народ не простить їм цей гріх.

Ведуча І: У домівках українців чути плач та щирі молитви, які доносять до Бога: матері, дружини, діти, батьки та прості громадяни нашої держави.

Інсценізація: (Мати син та дружина)

Ведуча І: Здригнулася земля, зайшлася криком:

Мати: «Сину!  Збережи і захисти».

(Вийшла мати із іконним ликом)

Мати: «Йди, синочку. Хто ж, якщо не ти».

Ведуча І: Спалахнуло небо, впало крижнем:

Мати: «Сину, збережи і захисти»

(Мати сідає і засинає…)

(Декламує : Василенко Ірина)

***

Ви бачили, як плаче мати,

В якої вбили сина, єдиного сина.

Як вам пояснити це,

Не зовсім крик,

Це щось страшніше.

Люди так не кричать,

Звірі так не кричать,

Живі істоти так не кричать…

Так би напевно кричали гори

Якби людині вдалося їх розбудити.

Ви бачили, як плаче мати,

Ви чули як вона кричить…

Ведуча І: Наснився сон і він прийшов і тихо тихо їй сказав

 

 

(Декламують: Карась Максим та Гніда Анастасія)

***

Мамо, чи це вже весна, що квітами

встелена площа?

Мамо, чом пташка сумна?

А ще вчора співала в віконце.

Синку, це ще не весна.

А квітами землю встелили,

Бо в рай відлітає душа, а тіло—

В холодну могилу.

Мамо, а може, це сон, і, може,

Зі сну я прокинусь?

Як сонечко за горизонт,

У твої обійми полину?

Так, моя пташко, ти спиш,

Та більше уже не проснешся.

Спогадом в небо злетиш,

Янголом в сон мій вернешся.

Мамочко, мамо, не плач,

Витри сльозу, посміхнися,

За серце в скорботі—пробач,

Пробач, що не міг я скориться.

Як же я можу, мій сину,

Гнів в своїм серці носити?

Ти ж моя мила дитина,

Як же без тебе нам жити?

Матусю, поглянь в синє небо—

Це ж очі мої, як у тебе.

Вдивися у жовте колосся—

Це моє, як у батька волосся.

Не плачте за мною у хаті.

Я землю відстояв свою.

Не вмер я, все бачу! Не варті

У сотні небесній стою!

 (Декламують: Орел Катерина  і  Гламазда Олександр)

***

Пливуть хмаринки небом ніжно-білі,
Вдивляюсь у небесну височінь.
Де ти, коханий? Відгукнися, милий!
Вернись до мене! Із небес прилинь!

Тебе люблю, коханий мій єдиний,
Без тебе так самотньо на землі.
В Небесній Сотні ти, в новій родині.
Тебе між хмарами шукаю я в імлі.

Вернись до мене! Я тебе благаю.
Вернися, любий! Я тебе так жду.
Тебе безмежно віддано кохаю
І між зірками я тебе знайду.

 

Пробач мене моя кохана

За сльози на очах твоїх

Пробач мене, що повернутись

Живим  до тебе я не зміг

Пробач мене за біль на серці

Пробач що ти тепер сама

Так сталося що все змінила

Ця найжорстокіша зима

Не плач кохана я з тобою

Що ночі сон твій стережу

А в день твій янгол охоронець

Тебе від лиха бережу….

Всміхнись мені хмаринкою і сонцем.
Змий мої сльози дощиком рясним
І зазирни трояндою в віконце,
Прийди живим у неспокійні сни.

Розвій тривоги, обійми за плечі.
Скажи мені, коханий: “Я живий!”
Та плаче зірка з неба в тихий вечір:
“Небесній сотні вічний упокій!”

А я не вірю й вірити не буду
У смерть твою, чекатиму тебе.
Тебе, коханий мій, я не забуду.
Вернись до мене, милий, із небес.

Тебе я бачу в кущику калини,
В бузку цвітінні, краплях дощових.
Тебе я бачу в небі синім-синім,
В Небесній Сотні ти – серед живих!

Ведуча ІІ: Уже нема ні сина, ані мужа,

лише чорніє спалена земля.

Та пліч-о-пліч стали біль і мужність,

Дух і віра, небо і земля.

Ведуча І: Не плачте! Він ще прийде до Вас. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас…

Пісня «Ангели майдану» - Анастасія Гніда

Ведуча ІІ: Найстрашнішими і найважчими стали події 20 лютого в «Чорний четвер». Мітинг під Радою перейшов в запеклі сутички між протестувальниками і міліцією. Формально 19 лютого в Києві було оголошено перемир’я, проте протистояння тривали, так як урядові сили порушили перемир’я. А 20 лютого людей, які вийшли на мирний протест, щоб висловити свою громадську позицію, почали без розбору обстрілювати снайпери. Силовики розстрілювали активістів бойовими набоями. Цілились в голову та шию.

Відеоролик про розстріл Майдану

Ведуча І: Того дня загинула найбільша кількість людей. Їх назвали «Небесною сотнею»

Ведуча ІІ: Вся атака припадала на 6:00 ранку. Палили шини. Був дуже сильний дим і все коптіло. Ще гірше, ніж на Грушевського. Не видно було нічого взагалі.  Багато полягло там на горбу і багато на передовій біля першої барикади на Інституцькій. Рахують, що за ранок вбитих близько 100 чоловік. Було важче, бо вершники дуже хитро діяли. Вони ставали один за одним, тобто робили вигляд, що  за щитом одна людина. Щитами робили броню, коли в диму ти не помічаєш, що там замість одного, двоє. Відкриваються щити і вибігає беркут з калашом і по всіх стріляє.

Ведуча І: По суті вони створювали  ніби коридор, в той час як беркут стріляв, потім так само назад ховались за щитами і перед тим, як сховатись кидали гранати. Це було спочатку незрозуміло яким чином вони діяли, лише потім зрозуміли, що то тактичний хід вони продумали. Дивишся ніби один, а насправді їх двоє один за одним сховані, а ще далі беркут з автоматом. Дим. Зброя. Втомлені хлопці. Хлопці  та беркут зі зброєю бойовою, гранатами. Це було пекло в центрі країни.

Ведуча ІІ: Список загиблих великий і продовжує збільшуватися…

Ведуча І: Окрім загиблих на майдані були жертви і з іншого боку барикад.

Ведуча ІІ: Ці люди — справжні герої. Вони загинули як герої і проводжають їх як героїв. У кожному районі, місті та селі зупиняються процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям. Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях!

Ведуча І: Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в  пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

 (Декламує: Василенко Ірина)

***

Я ступаю по гвоздиках, по тюльпанах  і по трояндах,

Я пірнаю у море болю, ми ще бачились так не давно.

Ти казав мені: «Чуєш, лялю! Буде сонце і буде спокій!»

Я повірила, не даремно, десь у мирі ти, десь у бозі.

Усю велич мого народу, ти стояв у руках тримавши,

Прометеєм на барикадах, димом волі на скрізь попахшим.

Я шукаю тебе тут нині, в кожнім кроці ловлю знайомий,

А на томість лиш гори квітів, люди, сльози і світить сонце.

Сонце світить, як не світило, намагається щось сказати,

Де ти голубе, де ти рідний, скільки будеш іще мовчати

Боже милий, якби ж то квіти могли  мовити нам хоч слово,

Звідки влучили, де боліло, і що думав ти, квітів обмаль,

Квітів обмаль, щоб закричати, квітів обмаль, щоб заспокоїть,

Якби вміли вони волати, якби вміли, пішли на сповідь

В місті квітів я потопаю, потопаю в сльозах, в печалі

Ми ще бачились так недавно, щит і казка все, як звичайно

Щит і казка, лише без тебе, білий хрестик, лампадка,фото.

Люди ходять, спиняються, плачуть, хлопчик маму питає:

«Хто то?» - «То гвоздика, а то троянда,

кожна квітка безжально вбита , ти ще міг би цвісти так довго»…

А на томість лиш місто квітів.

Ведуча ІІ: Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови.

Ведуча І: Героям Майдану, впавшим за світле майбутнє України, присвячується хвилина мовчання.

Хвилина мовчання

Ведуча ІІ:  А сотню вже зустріли небеса…

                  Летіли легко, хоч Майдан ридав.

                  Із кров’ю перемішана сльоза …

                  А батько сина ще не відпускав.

                  Й заплакав Бог, побачивши загін –

                  Спереду сотник, молодий, вродливий.

Ведуча І:  І юний хлопчик в касці голубій,

                    І вчитель літній – сивий-сивий.

                    І рани їхні вже їм не болять…

                    Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло …

                    Як крила ангела, злітаючи назад,

                    Небесна сотня в вирій полетіла …

Ведуча ІІ: Загиблі хлопці віддали свої  життя за всіх нас. Це має пам’ятати кожен! Сьогодні, завтра, завжди! Без цього ми не зможемо відбудувати свою країну!

Пісня «Тільки, щоб не даремно…»

Ведуча І: І буде мир, і буде спокій,
Свободи дух підкорить Небеса.
Розпустить коси пава ясноока,
То Україна - то твоя земля!!!
Навіки стихне бій гармат і градів,
І стихне біль поранених сердець.
Ведуча ІІ: Лише відлунням київських парадів,
Одягне пава свій вінець...
І буде мир, і буде спокій!!!
У кожнім домі і родині.
Лунатиме хвала у небеса високі:
Навіки мир і слава Україні!!!

Ведуча І: Ми є. Були. Ми будем вічно жити 
І прославляти український рід,
З якого всі ми, звідки є ми діти –
Вкраїни - неньки найдорожчий цвіт.

Ведуча ІІ: Ми є. Були . Ми завжди будем.
Не малороси ми, а нація, народ
Наш гордий дух і волю не прогнути
Ніяким „ градам ” й армії заброд.

Ведуча І: Ми є. Були. І будем вічно жити,
І з нами Україна – рідний край – 
Розквітне в мирі й злагоді велично,
Немов весняний сонячний розмай.

Пісня «Не будь байдужим»

Ведуча ІІ: На цьому наш захід, присвячений Небесні сотні, оголошується закритим.

Гімн України

Ведуча І: На завершення хочеться сказати : «Люди, бережіть серця свої, щоб не стали каменем! Розбудуйте в душах Божий храм, щоб не повторити великий гріх!»

Ще раз хочемо подякувати всім , що прийшли до нас , щоб разом згадати наших Героїв, Героїв України!

Ведуча ІІ: Дякуємо за увагу!