Україна в період системної кризи Радянського ладу (1965 – 1984 рр.) Суспільно-політичне життя. Міжнародне становище

Україна в період системної кризи Радянського ладу (1965 – 1984 рр.)Суспільно-політичне життя. Міжнародне становище

Основні події21963 1964197219751977- 1978 Обрання П. Шелеста І секретарем ЦК КПУОбрання Л. БрежнєваІ секретарем ЦК КПРС(1966 – генеральним секретарем)Обрання В. Щербицького І секретарем ЦК КПУПідписання Заключного акта Конференції з безпеки та співробітництва в Європі в ГельсінкіУхвалення (брежнєвської) Конституції СРСР-Конституції УРСР1979Інтервенція радянських військ до Афганістану

Застій 1965 – 1985 рр. – період “застою” в усіх сферах життя суспільства, що призвів до системної кризи радянського ладу, яка поширилась на всіх сферах життя суспільства – економіці, політиці, соціальних відносинах, ідеології, культурі. Так епоху правління Леоніда Брежнєва назвав Михайло Горбачов

змова4 У жовтні 1964 р. М. Хрущов, який на той час утратив не лише авторитет у суспільстві, а й довіру вищого керівництва, з ініціативи групи змовників був усунутий від влади. Першим секретарем ЦК КПРС став Леонід Брежнєв.

5лінії в українському керівництвіВідстоював економічні інтереси України. Підтримував розвиток українського народного мистецтва, національної культури. Підтримував і захищав провідних українських кінорежисерів С. Параджанова та Ю. Іллєнка. Усупереч забороні Москви збудував у Києві Палац «Україна».Ініціював видання багатотомної «Історії міст і сіл України». Називали “українофілом”. Брав активну участь у змові проти М. Хрущова, критикував його політику. Підтримував антизахідний курс брежнєвського керівництва. Підтримав придушення «Празької весни». Боровся з дисидентським рухом. Націонал-комуністична – Петро Шелест

За «недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму» П. Шелеста зняли з посади у березні 1972 р. Серед звинувачень була і розгромна рецензія на книгу Шелеста П. «Україна наша Радянська», у якій автора звинуватили у націоналізмі.6

7 Проімперська – Володимир Щербицький Пов’язана з діяльністю наступного першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького (1972 – 1989 рр.) – підпорядкував інтереси УРСР союзним потребам. Обстоював політику прискорення русифікації. Головний ініціатор придушення дисидентського руху в УРСР. Саме за його правління Україну називали “заповідником застою”. Розробка і прийняття нової Конституції України. Не заважав обмеженню прав України, сприяв процесу русифікації. Вів запеклу боротьбу з дисидентством. Не підтримав перебудову, започатковану М. Горбачовим. Сприяв докорінній технічній модернізації легкої і харчової промисловості України. Дозволив будівництво в УРСР низки атомних електростанцій. Приховав інформацію про Чорнобильську катастрофу. Сприяв розвитку спорту

Основні тенденції “застою”:посилилися командно-адміністративні важелі в економіці;посилилася централізація управління;бюрократичне засилля (номенклатури) та зростання корупції;звуження демократії та її згортання;порушення законності;нехтування прав і свобод людини;поява нового культу в управлінні державою;відсутність поділу влади;монополія КПРС на владу;8

підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у радах;обмеження прав союзних республік;вибори здійснювалися безальтернативно, формально за наперед підготовленими списками;монополія держави на інформацію (цензура);утиски і переслідування інакомислячих;повернення до неосталінізму;утвердилися принципи “колективного керівництва”.

Реформи Олексія Косигіна (1965–1970)Передумови реформ. До середини 1960-х років радянська економіка стикалася з кризовими явищами: Зниження темпів економічного зростання. Неефективність планової економіки. Дефіцит товарів і низька продуктивність праціВідставання від Заходу в технологіях

Євсей Ліберман і його вплив на реформи Косигіна11 Євсей Григорович Ліберман (1897–1981) — видатний радянський економіст, професор Харківського інженерно-економічного інституту (нині — Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця). Його ідеї стали основою для спроб реформування радянської економіки в 1960-х роках. У статті "План, прибуток, премія", опублікованій у 1962 році в газеті "Правда", Ліберман запропонував принципи, які могли б зробити планову економіку ефективнішою: Зменшення адміністративного втручання в економічну діяльність. Надання підприємствам більшої самостійності в ухваленні рішень;Орієнтація на прибуток як основний показник ефективності роботи;Економічне стимулювання працівників для підвищення продуктивності;

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ РЕФОРМ12 Реформи, ініційовані Олексієм Косигіним у 1965 році, передбачали: Посилення економічної самостійності підприємств (замість жорсткого державного планування)Орієнтацію на прибуток (запровадження економічних стимулів для виробників)Зменшення директивного контролю над господарською діяльністю. Розвиток аграрного сектора, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію. Збільшення матеріального стимулювання праці

Наслідки та проблеми реформ. Негативні наслідки та згортання реформ: Позитивні результати: Зростання продуктивності праціПідвищення якості продукціїРозширення стимулів для підприємств Опір партійно-державного апарату, який не бажав втрачати контроль. Відсутність глибоких змін у системі планування. Збереження адміністративних методів управління. До початку 1970-х років реформи поступово згорталися

Значення реформ Хоча реформи Косигіна не змогли кардинально змінити радянську економіку, вони стали спробою модернізації та виявили серйозні проблеми централізованої системи. Їхній провал показав, що без глибших політичних змін ефективність радянської моделі залишалася низькою.14

Розвинений соціалізм Радянська ідеологема, яка була вигадана та запроваджена у компартійній риториці з метою прикрити провал історичної програмної цілі монопольно панівної в СРСР КПРС — «збудови матеріально-технічної бази комунізму у СРСР до 1980 року». Стосовно хронології існування СРСР, поняттям «р. с.» називався період 1970-1980-х років Однією з головних цілей цієї ідеологеми була нейтралізація та знешкодження руйнівного впливу третьої програми КПРС (1961) на комуністичну ідеологію, доктрину та політичну практику КПРС. Хронологічно «Період розвиненого соціалізму» практично збігається з т. зв. періодом застою або «брежнєвщиною».

Homo sovieticus З комуністичної апологетичної точки зору, гомо совєтікус — це історично та цивілізаційно «новий» тип людини — «будівник світлого майбутнього всього людства» комунізму; Це досягнення селективних та педагогічних зусиль Комуністичної партії та радянської влади з виховання носія вищих суспільних цінностей і нової комуністичної моралі. З історико-критичної та аналітичної точки зору — це абстрактний конструкт або утопічний суспільно-історичний «проєкт», такий самий як безкласове суспільство — «комунізм» і «радянський народ», але водночас це й реальний продукт обробки особи — «людського матеріалу», наслідок діяльності комуністичної влади в СРСР.16

Конституція7 жовтня 1977 р. – прийнято ІІІ Конституцію СРСР.20 квітня 1978 р. – в УРСР прийнято нову Конституцію, що була копією союзної:мала декларативний характер;6 стаття проголошувала: «Керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є КПРС»реальні права народу не забезпечувались;зміст розходився з реальним життям;Конституція закріплювала суверенітет республіки, якого насправді не було, бо УРСР не мала права на самостійні зовнішні зносини, а головних осіб призначали з Москви; не мала права виходу з СРСР, хоча це і було прописано в Конституції.

Міжнародне Становище1965 – 1984 рр.

«празька весна»21 серпня 1968 - Радянські війська зайшли на територію Чехословаччини для придушення «Празької весни». У середині 1960-х у Чехословаччині поширилися настрої проти радянського впливу та розпочався рух за лібералізацію комуністичного режиму, відомий як «Празька весна». Новий перший секретар Компартії Чехословаччини Александр Дубчек у 1968 р. запропонував реформаторську «Програму дій», спрямовану на побудову «соціалізму з гуманним обличчям»: свобода слова і віросповідань, ліквідація цензури, скасування обмежень на поїздки за кордон тощо. Усе це викликало занепокоєння Радянського Союзу, який боявся втратити контроль над країною. У ніч на 21 серпня 1968 р. радянські війська (для «ідеологічного» прикриття агресії були задіяні також військові підрозділи інших країн Варшавського блоку: Польщі, НДР, Угорщини, Болгарії – всього майже 200 тисяч військ і 5 тисяч танків) увійшли на територію Чехословаччини. Це була найбільша військова операція в Європі з часів Другої світової війни (до речі, Гітлер напав на СРСР, маючи трохи більше трьох з половиною тисяч танків).

У столиці Чехословаччини були взяті під контроль будівлі ЦК КПЧ, радіо і телебачення, інші важливі стратегічні об’єкти. Радянська сторона заявляла про безкровне вторгнення. Однак жертвами агресії стали близько 100 мирних жителів, ще 500 були поранені. Найбільш криваві події розгорнулися біля будівлі Чеського радіо (58 загиблих, у тому числі 8-річна дитина). Є відомості й про стрільбу радянських солдатів по натовпу на Вацлавській площі.20

Розрядка Історичний період у відносинах між західними країнами та радянським комуністичним блоком на чолі з СРСР. Хронологічно цей період належить до «холодної війни» і охоплює десятиріччя 1970-х років, а саме 1969 рік — початок переговорів між США та СРСР про обмеження стратегічних наступальних озброєнь; і кінець 1979/1980 рік — збройна агресія СРСР проти суверенної держави Афганістан і як наслідок — бойкот та міжнародна політична ізоляція СРСР. Період «розрядки» характеризувався зменшенням військової та політичної напруженості й ослабленням протиборства між наддержавами — США та СРСР, між країнами капіталістичної та соціалістичної орієнтації (блоками НАТО та ОВД) і нормалізацією відносин між ними, переговорами та компромісами.21

Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в ЄвропіМіждержавні домовленості, згруповані в кілька розділів: В міжнародно-правовій сфері: закріплення політичних і територіальних підсумків Другої світової війни, виклад принципів взаємовідносин між державами-учасниками, в тому числі принципу непорушності кордонів; територіальна цілісність держав; невтручання у внутрішні справи іноземних держав;У військово-політичній сфері: узгодження заходів зміцнення довіри у військовій області (попередні повідомлення про військові навчання і великі пересування військ, присутність спостерігачів на військових навчаннях); мирне врегулювання суперечок;В економічній сфері: узгодження основних сфер співробітництва в галузі економіки, науки і техніки та захисту навколишнього середовища;В гуманітарній сфері: узгодження зобов'язань з питань прав людини і основних свобод, в тому числі свободи пересування, контактів, інформації, культури та освіти, право на працю, право на освіту і медичне обслуговування.22

Інтервенція до Афганістану Військове вторгнення СРСР до Афганістану під приводом боротьби проти повстанських груп моджахедів, у якій брали участь урядові війська Афганістану й СРСР. Почалась у грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна разом з його оточенням та заміни його маріонетковим урядом керованого з СРСР Кармаля Бабрака. До Афганістану було перекинуто обмежений контингент армії СРСР. Війна, за даними СРСР, тривала до виведення основної маси військ 15 лютого 1989 року. Унаслідок війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими і в СРСР) 1,5 млн або 10 % з числа тодішнього населення країни. Втрати СРСР за офіційними даними цієї країни становили 15 тис. військовослужбовців. З них українців – 2,5 тис.23